вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" жовтня 2025 р. Справа№ 927/993/22(927/116/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Доманської М.Л.
Сотнікова С.В.
при секретарі Вага В.В.
та за участю представників:
від позивача: Забарін А.Ф. особисто;
від відповідача: Кривицький А.В. особисто;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.04.2025
у справі №927/993/22(927/116/25) (суддя Сидоренка А.С.)
за позовом Фермерського господарства "САПФІР-М.М." в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Забаріна Антона Федоровича
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
про стягнення 110 000, 00 грн
поданої в межах справи за заявою
Кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
Боржник Фермерське господарство "САПФІР-М.М."
про відкриття провадження у справі про банкрутство,
У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа №927/993/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" про банкрутство Фермерське господарство "САПФІР-М.М.", у якій до боржника застосовано ліквідаційну процедуру постановою суду від 15.11.2023, а ухвалою суду від 06.06.2024 призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Забаріна Антона Федоровича.
У лютому 2025 року Фермерське господарство "САПФІР-М.М." (далі - позивач) в особі ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Забаріна Антона Федоровича в межах вказаної справи про банкрутство звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Кривицького Андрія Володимировича (далі - відповідач) про стягнення 110 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в процесі ліквідаційної процедури ліквідатором банкрута були виявлено, що платіжними дорученнями №625 від 18.10.2021, №920 від 07.12.2021 та №1050 від 05.01.2022 позивач здійснив перерахування на користь відповідача грошових коштів в загальній сумі 110000 грн в якості оплати за транспортні послуги, однак не вдалося встановити будь-якого документального підтвердження реального здійснення вказаних господарських операцій (як договорів на надання транспортних послуг, так і доказів їх виконання). Керівництво позивача не підтвердило здійснення цих господарських операцій, а відповідач на вимогу ліквідатора грошові кошти не повернув, а також не надав доказів наявності законних підстав набуття власності на вказані грошові кошти, тому відповідач має повернути позивачу безпідставно набуте майно - кошти в сумі 110 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської від 08 квітня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства "САПФІР-М.М." 110 000,00 грн безпідставно отриманих коштів та 2 422,40 грн судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, оскільки відповідач не отримував ухвалу суду про відкриття провадження, тому не міг подати відзив на позов і докази, які підтверджують підстави набуття відповідачем спірних грошових коштів, а про прийняте судом рішення дізнався через додаток "Дія" лише 10.04.2025; при прийнятті рішення про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 110 000,00 грн.. що надійшли від позивача за надання транспортних послуг, суд посилався лише на докази, які свідчать про перерахунок відповідачу вказаних грошових коштів, та не мав доказів, що відповідні грошові кошти є безпідставно набутими відповідачем через відсутність договірних відносин, однак між сторонами існували договірні відносини (договори-заявки на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом), а фактичне надання послуг підтверджується товарно-транспортними накладними та актами надання послуг, згідно яких відповідач надав послуги на загальну суму 159 000,00 грн, відповідач сплатив лише 110 000,00 грн і у позивача наявна заборгованість перед відповідачем в сумі 49 000,00 грн, однак відповідач не подав заяву про внесення його до кредиторів, оскільки був необізнаний із порушенням справи про банкрутство; крім того, позивачем пропущений строк позовної давності, який сплив 17.11.2024.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності та наступні докази, на підтвердження своїх доводів: копія паспорту та довідки РНОКПП; копія договору-заявки №40/10/21 на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом від 11 жовтня 2021 року між ФОП Кривицький А.В. та ФГ "САПФІР-М.М."; копія товарно-транспортної накладної від 15.10.2021 року №40/1; копія товарно-транспортної накладної від 18.10.2021 року №40/2; копія акту надання послуг №40 від 18 жовтня 2021 року; копія договору-заявки №50/11/21 на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом від 16 листопада 2021 року між ФОП Кривицький А.В. та ФГ "САПФІР-М.М."; копія товарно-транспортної накладної від 16.11.2021 року №50/1; копія товарно-транспортної накладної від 16.11.2021 року №50/2; копія товарно-транспортної накладної від 16.11.2021 року №50/3; копія акту надання послуг №50 від 17 листопада 2021 року, копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що відповідач вказує на те, що він не отримував ухвали суду про відкриття провадження у справі та не знав про існування спору, проте, відповідач в апеляційній скарзі підтверджує те, що він дійсно мешкає за адресою АДРЕСА_1 і на вказану адресу було надіслано цілу низку документів: 27.11.2024 ліквідатором позивача було надіслано вимогу про погашення заборгованості, 06.02.2025 позивач направив відповідачу примірник позовної заяви з додатками, 14.02.2025 Господарський суд направив відповідачу ухвалу від 14.02.2025 про відкриття провадження, яка була повернута до суду з відміткою відділу поштового зв'язку - адресат відсутній за вказаною адресою, 08.04.2025 року Господарський суд Чернігівської області направив відповідачу оскаржуване рішення; відповідач заявляє, що він не отримав жодного з цих документів та не уточнює причин неотримання; ври цьому, відповідач вказує, що дізнався про рішення суду з додатку "Дія", але не пояснює чому він не відреагував на появу в додатку ухвали про відкриття провадження, адже в додаток "Дія" надходять повідомлення про всі процесуальні документи по справі; позивач переконаний, що неотримання відповідачем жодної кореспонденції за його фактичним місцепроживанням, є з боку відповідача процесуальним зловживанням; відповідачем у апеляційній скарзі не заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів, тому у суду апеляційної інстанції відсутні навіть процесуальні підстави для прийняття нових доказів на даній стадії та перегляду справи на підставі таких нових доказів; позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану.
Учасники справи неодноразово належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ураховуючи положення статей 202, 270 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, і участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника третьої особи.
Відповідач (апелянт) у судовому засідання підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, також пояснив, що він особисто на власному транспорті здійснював перевезення сільськогосподарської техніки позивача з с.Хоробичи (Чернігівська область) до с.Лисича (Полтавська область) та у зворотному напрямку, техніка перевозилась для роботи у полі, між вказаними населеними пунктами відстань приблизно 500 км і перевезення тривало приблизно 2 дві доби.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 частково задоволено клопотання арбітражного керуючого Забаріна А.Ф. про зобов'язання вчинити дії; зобов'язано ОСОБА_2 (учасника та колишнього керівника ФГ "САПФІР-М.М.") передати ліквідатору ФГ "САПФІР-М.М." - арбітражному керуючому Забаріну А.Ф.: печатки та штампи Фермерського господарства "САПФІР-М.М.", засновницькі та установчі документи Фермерського господарства "САПФІР-М.М.", бухгалтерську документацію (прибуткові та видаткові накладні, касові книги, прибуткові та видаткові касові ордери, податкові звіти, податкові декларації за 2019-2022 роки) та іншу документацію Фермерського господарства "САПФІР-М.М.", господарські договори (з додатками) де стороною є Фермерське господарство "САПФІР-М.М." (у т.ч. на реалізацію/придбання рухомого та нерухомого майна) із накладними на реалізацію та набуття товарів або послуг за 2019-2022 роки.
На примусове виконання даної ухвали був виданий наказ.
Як вбачається із інформації, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, 29.01.2025 старшим державним виконавцем Подільського ВДВС у м. Кропивницькому ПМУМЮ (м. Одеса), Кіровоградська обл. Байрамовою І.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77008026 з примусового виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2025, виданого на виконання ухвали Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2025 по справі № 927/993/22 про зобов'язання ОСОБА_2 (учасника та колишнього керівника ФГ "САПФІР-М.М.") передати ліквідатору ФГ "САПФІР-М.М." - арбітражному керуючому Забаріну А.Ф., зокрема, бухгалтерську документацію (прибуткові та видаткові накладні, касові книги, прибуткові та видаткові касові ордери, податкові звіти, податкові декларації за 2019-2022 роки) ФГ "САПФІР-М.М."; господарські договори (з додатками) де стороною є ФГ "САПФІР-М.М." із накладними на реалізацію та набуття товарів або послуг за 2019-2022 роки.
Доказів виконання вказаної ухвали матеріали справи не містять.
На запит ліквідатора ФГ "САПФІР-М.М." - арбітражного керуючого Забаріна А.Ф. АТ "СЕНС БАНК" та АТ КБ "ПриватБанк" надали інформацію стосовно банківських рахунків ФГ "САПФІР-М.М.".
Із наданих банківських виписок АТ "Сенс Банк" за період з 01.01.2019 по 20.12.2022 та АТ "Приватбанк" за період з 01.01.2019 по 26.08.2024 вбачається, що ФГ "Сапфір-М.М." здійснило перерахування коштів на користь ФОП Кривицького А.В. на загальну суму 110 000,00 грн, зокрема, на суму 60 000,00 грн з призначенням платежу: Оплата за транспортні послуги зг. рах. № 40 від 11.10.2021; на суму 30 000,00 грн з призначенням платежу: Оплата за транспортні послуги зг. рах. № 50 від 16.11.2021; на суму 20 000,00 грн з призначенням платежу: Оплата за транспортні послуги зг. рах. № 50 від 16.11.2021.
Однак, як вказує ліквідатор у поданій позовній заяві, в процесі ліквідаційної процедури ФГ "САПФІР-М.М." не вдалося встановити, що між ФГ "Сапфір-М.М." та ФОП Кривицький А.В. дійсно існували договірні відносини з надання транспортних послуг та що відповідач дійсно надавав відповідні послуги позивачеві.
27.11.2024 позивач направив відповідачу Вимогу про погашення заборгованості від 20.11.2024, в якій вимагав у відповідача у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги перерахувати за банківськими реквізитами позивача заборгованість у розмірі 110 000,00 грн. При наявності законних підстав набуття власності на вказані грошові кошти, направити належним чином завірені копії всіх підтверджуючих документів.
Вказана вимога направлена Кривицькому А.В. на адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" та фіскальним чеком про оплату поштових послуг.
Відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, підтверджуючі документи не направив, заборгованості не погасив, будь-яких пояснень також не надав.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та, з посиланням на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, просив стягнути з відповідача безпідставно набуте майно - грошові кошти в сумі 110000,00 грн.
Згідно відповіді №1106754 від 10.02.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, Кривицький Андрій Володимирович з 23.06.2010 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.02.2025 постановлено, у тому числі, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 927/993/22 (927/116/25); розгляд позовної заяви здійснювати в межах справи № 927/993/22 про банкрутство Фермерського господарства "САПФІР-М.М." за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; залучити Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, с. Крупець Шепетівського (Славутського) району Хмельницької області, вул. Богдана Хмельницького, 43; код 34863309) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Ухвала суду була направлена на вищевказану адресу реєстрації відповідача, однак повернута поштою з довідкою від 23.02.2025 "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, вказана ухвала суду від 14.02.2025, є такою, що отримана відповідачем 23.02.2025 (дата відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження), а тому відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, що спростовує доводи відповідача про те, що він не був повідомлений про розгляд даної справи.
Однак, відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву та не надав суду першої інстанції будь-яких доказів, на спростування позовних вимог позивача.
За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку щодо доведеності і обґрунтованості позовних вимог, у зв'язку із чим задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення та примусове виконання обов'язку в натурі.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовою підставою позову визначено положення статей 1212 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11, частиною 1, 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
За змістом статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частини статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи правову природу безпідставного збагачення, до предмету доказування у даній справі входить факт того, що одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої, а також що набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави.
Звертаючись до суду із даним позовом, ліквідатор позивача посилався на те, що згідно банківських виписок позивач перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 110 000,00 грн, однак відсутні докази існування договірних відносин щодо надання відповідачем транспортних послуг, тому ці кошти отримані відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивача.
Відповідач, заперечуючи у апеляційній скарзі проти вказаних доводів позивача, додав до апеляційної скарги копії наступних документів:
- договору-заявки №40/10/21 на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом від 11 жовтня 2021 року між ФОП Кривицький А.В. та ФГ "САПФІР-М.М." за маршрутом: с.Хоробичі, Городнянський р-н, Чернігівська обл.-с. Лисича, Чутовський р-н, Полтавська обл.- 2 рейси, тип вантажу - дискова борона та сівалка, загальна вартість перевезення 60 000,00 грн;
- товарно-транспортної накладної від 15.10.2021 року №40/1 на перевезення сівалки;
- товарно-транспортної накладної від 18.10.2021 року №40/2 на перевезення дискової борони;
- акту надання послуг №40 від 18 жовтня 2021 року на суму 60000,00 грн;
- договору-заявки №50/11/21 на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом від 16 листопада 2021 року між ФОП Кривицький А.В. та ФГ "САПФІР-М.М." за маршрутом: с.Хоробичі, Городнянський р-н, Чернігівська обл.-с. Лисича, Чутовський р-н, Полтавська обл.- 3 рейси, тип вантажу - дискова борона, сівалка та трактор, загальна вартість перевезення 99 000,00 грн;
- товарно-транспортної накладної від 16.11.2021 року №50/1 на перевезення сівалки;
- товарно-транспортної накладної від 16.11.2021 року №50/2 на перевезення дискової борони;
- товарно-транспортної накладної від 16.11.2021 року №50/3 на перевезення трактору;
- акту надання послуг №50 від 17 листопада 2021 року на суму 99000,00 грн;
- свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - вантажний сідловий тягач Renault Magnum 440.
Частиною 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно положень частини 8 статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідачем у апеляційній скарзі не заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів, не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, враховуючи, що відповідачу неодноразово направлялись документи на адресу проживання (вимога ліквідатора, позовна заява, ухвала суду), тому відсутні підстави для їх прийняття судом апеляційної інстанції.
Крім того, вказані документи не узгоджуються з поясненнями відповідача у судовому засіданні, який вказував, що для виконання рейсу по маршруту в одну сторону (близько 500 км) необхідно дві доби, у той час як згідно наданих товарно-транспортних накладних він нібито здійснив по три перевезення в один день.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем подані належні докази на підтвердження перерахування протягом 2021-2022 років ФГ "Сапфір-М.М." на користь ФОП Кривицького А.В. грошових коштів на загальну суму 110 000,00 грн, та відсутність належних доказів на підтвердження того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, відсутність належних доказів надання відповідачем послуг позивачеві, суд першої інстанції дійшов юридично правильного висновку про наявність порушеного права позивача та правових підстав для звернення останнього до суду з цим позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 110 000,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі
Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Так, стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Однак, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який був чинний на час подання позовної заяви, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 252, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (зі змінами), а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022.
Враховуючи наведені положення ЦК України, позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущена загальна позовна давність з вимог про стягнення основного боргу.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив наявні у справі докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Чернігівської області законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.
Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Кривицького Андрія Володимировича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 08 квітня 2025 року - без змін.
2. Справу повернути до Господарського суду Чернігівської області.
3. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 27.10.2025.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді М.Л. Доманська
С.В. Сотніков