ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2112/25
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацької Н.С.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Іваніченко О.В., за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК»
на ухвалу Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
від 23 червня 2025 року (повний текст складено 23.06.2025)
у справі № 916/2112/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРС»
про визнання недійсним повідомлення, визнання правомірним перерахунку орендної плати, зменшення розміру орендної плати та зобов'язання утриматися від дій,
суддя суду першої інстанції: Волков Р.В.
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 21.10.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У травні 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «РІЧ-СТОК» (далі також - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «МІРС» (далі також - відповідач) із вимогами про:
1) визнання недійсним та таким, що не породжує правових наслідків, повідомлення ТОВ «МІРС» від 06.05.2025 про розірвання Договору оренди №1772 від 16.02.2024 в односторонньому порядку;
2) визнання правомірним перерахунку орендної плати, здійсненого ТОВ «РІЧ-СТОК» за період з травня 2024 по червень 2025;
3) зменшення розміру орендної плати на 35,2% за весь період не переданого до експлуатації підвального приміщення з травня 2024 дотепер;
4) зобов'язання відповідача утриматися від дій, спрямованих на виселення позивача до остаточного рішення суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на укладення із відповідачем, як орендодавцем, Договору оренди № 1772 від 16.02.2024, згідно якого ТОВ «РІЧ-СТОК» отримало у тимчасове платне користування нежитлові приміщення першого поверху та підвалу (що розташовані у будівлі по вул. Катериненській, 84/86 у м. Одесі) з недоліками, які відповідач зобов'язувався усунути в обмежені строки, проте не виконав своїх обов'язків, незважаючи на прохання позивача виконати останні. При цьому, позивач вказує, що недоліки приміщень ставлять під загрозу господарську діяльність ТОВ «РІЧ-СТОК». З посиланням на ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України та з урахуванням площі орендованого приміщення, яка непридатна до використання, позивач здійснив перерахування орендної плати та дійшов висновку, що загальна передплата за період з травня 2024 по травень 2025 (включно) становить 1 026 439,80 грн. ТОВ «РІЧ-СТОК». стверджує, що з січня 2025 по квітень 2025 (включно) загальна сума орендної плати складає 1 120 000,00 грн. Зазначає, що у травні 2025 направив відповідачу вимогу про проведення перерахунку, з проханням підтвердити залік переплати в розмірі 946 256,00 грн у рахунок нарахованої орендної плати за січень - квітень 2025 (1 120 000 - 946 256 = 173 744 грн). Однак, відповіді на зазначену вимогу не отримав. Позивач вважає, що ТОВ «МІРС», із врахуванням не передачі в належному стані підвального приміщення, отримав на 104 239,80 грн більше, ніж повинен був отримати. При цьому, позивач покликається на те, що 07.05.2025 отримав від відповідача лист про розірвання договору в односторонньому порядку на підставі затримки платежу понад 15 днів, в якому також містилась вимога про звільнення приміщення до 20.05.2025. Такі дії з боку ТОВ «МІРС» позивач вважає неправомірними, оскільки затримка оплати обумовлена належним і обґрунтованим перерахунком орендної плати відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України. На переконання позивача, приміщення площею 342,2 кв.м не могло використовуватись за призначенням, отже обов'язок платити за квадратні метри, не придатні для використання, відсутній. Позивач вказує, що прострочення сплати повної суми зумовлене неправомірною поведінкою самого відповідача, що виявилося у невиконанні обов'язку з передачі придатного до виконання майна.
19.06.2025 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову, у якій ТОВ «РІЧ-СТОК» просив застосувати заходи забезпечення позову у справі №916/2112/25 шляхом:
1) зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРС» подати заявку про відновлення енергопостачання в орендованому приміщенні за адресою: 65025, м. Одеса, вул. Катерининська, 84/86;
2) заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “МІРС» втручатися в господарську діяльність шляхом обмеження електропостачання, водопостачання та інш. до вирішення справи у суді.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає наступне.
26.05.2025 ТОВ «МІРС» подано до АТ “ДТЕК Одеські електромережі» оплатну заявку про відключення енергопостачання в орендованому ТОВ «РІЧ-СТОК» приміщенні, яку було виконано, світло відключено.
Посилаючись на положення Договору оренди (Глави 6 «Права та обов'язки Орендодавця») позивач зазначає, що відповідач взяв на себе обов'язок не втручатися в господарську діяльність позивача. Проте, незважаючи на вказане, примусово припинив енергопостачання, що унеможливлює ведення господарської діяльності в орендованому приміщенні та фактично позбавляє позивача доступу до об'єкта оренди.
ТОВ «РІЧ-СТОК» вказує, що воно зверталось до відповідача з письмовою вимогою про відновлення енергопостачання, однак зазначена вимога залишена без уваги. У заяві також зазначається, що адвокат позивача зверталася до АТ “ДТЕК Одеські електромережі» з адвокатським запитом про надання інформації щодо підстав відключення енергопостачання, однак, отримала відмову у наданні інформації. Крім того, позивач зазначає, що під час телефонної розмови з оператором та при поданні заявок про відновлення енергопостачання, позивачу повідомили, що електропостачання відключено за оплатною заявкою ТОВ “МІРС» та може бути відновлено лише за заявкою останнього.
На думку позивача, вищенаведені обставини створюють ризик невиконання у майбутньому судового рішення, якщо воно буде на користь ТОВ «РІЧ-СТОК».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 у справі №916/2112/25 (суддя Волков Р.В.) у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК» про забезпечення позову у справі № 916/2112/25 - відмовлено.
Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції прийшов висновку, що обраний позивачем перший захід забезпечення позову у вигляді зобов'язання відповідача подати заявку про відновлення енергопостачання (тобто вчинити певні дії) не передбачений частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим вимога позивача забезпечити позов у такий спосіб задоволенню не підлягає.
Водночас, обраний позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони відповідачу втручатися в господарську діяльність шляхом обмеження електропостачання, водопостачання та інш. - не є співмірним з предметом позову, що суперечить ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України.
Також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про обґрунтованість загрози вчинення відповідачем дій, які б утруднили або унеможливили ефективний судовий захист у межах цього провадження.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 30.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 у справі №916/2112/25 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “МІРС» подати заявку про відновлення енергопостачання в орендованому приміщенні за адресою: 65025, м. Одеса, вул. Катерининська, 84/86; заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “МІРС» втручатися в господарську діяльність шляхом обмеження електропосточання, водопостачання та інше до вирішення справи у суді.
В апеляційній скарзі позивач переважно відтворює стислий виклад змісту позовної заяви та заяви про застосування заходів забезпечення позову, а також посилається на новий доказ - відповідь АТ “ДТЕК Одеські електромережі» від 30.06.2025 за вих.№21/481, надану на повторний адвокатський запит представника позивача, в якому повідомлено, що за адресою м. Одеса, вул. Європейська (Катерининська), 84/86 електропостачання припинено за заявою споживача з яким укладено договір споживача про надання послуг електричної енергії, що свідчить про факт відключення електроенергії на об'єкті договору оренди.
Апелянт наголошує на тому, що цей новий доказ - відповідь АТ “ДТЕК Одеські електромережі» на повторний адвокатський запит підтверджує факт втручання ТОВ «МІРС» в електропостачання та господарську діяльність ТОВ «РІЧ-СТОК», а отже спростовує висновок суду про припущення тверджень позивача.
ТОВ «РІЧ-СТОК» вважає, що суд першої інстанції передчасно оцінив допустимість заходу забезпечення, зосередившись на його нібито «невідповідність предмету позову», хоча відповідно до ч. 1 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову допускається для запобігання ускладнення або неможливості виконання рішення суду. Однак, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову не врахував, що без електроенергії позивач не має змоги здійснювати свою законну діяльність, що створює реальні ризики непоправної шкоди.
Більш того, за твердженням апелянта, відключення електроенергії з ініціативи орендодавця - це спосіб тиску в межах іншого судового спору.
При цьому, апелянт наполягає на тому, що він просить відновити електропостачання - не як форму вирішення спору. Відповідна заява має тимчасовий характер - запобігання подальшим порушенням до ухвалення рішення.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 у справі № 916/2112/25; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено розгляд справи №916/2112/25 на 21.10.2025 о 15:30 год. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
25.07.2025 від ТОВ "МІРС" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з останньої, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу ТОВ “РІЧ-СТОК» без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Зокрема, відповідач зазначає, що ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не містить такого заходу забезпечення позову як встановлення обов'язку вчинити певні дії. Зауважує, що ТОВ «МІРС» жодним чином не втручалось у господарську діяльність ТОВ “РІЧ-СТОК». З посиланням на приписи ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що ТОВ “РІЧ-СТОК» не обґрунтувало, яким чином запропонований захід забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав (інтересів) позивача, і не пояснило, у чому полягає зв'язок між запропонованим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
На думку відповідача, оскільки ТОВ «МІРС» не є постачальником комунальних послуг, заборона відповідачу втручатися в господарську діяльність ТОВ “РІЧ-СТОК» шляхом обмеження електропостачання, водопостачання покладає на ТОВ «МІРС» відповідальність як на неналежну особу.
На переконання ТОВ «МІРС», покладення на останнього обов'язку вжити заходів щодо забезпечення приміщення комунальними послугами фактично є визнанням продовження дії Договору оренди та легалізації перебування ТОВ «РІЧ-СТОК» у спірному приміщенні, що є предметом спору. Разом з тим, ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 задоволено заяву представника ТОВ “МІРС» - адвоката Іваніченка Олександра Вікторовича про надання йому можливості брати участь у розгляді справи №916/2112/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon». Вирішено здійснювати розгляд даної справи в режимі відеоконференції.
21.10.2025 до початку судового засідання від ТОВ «РІЧ-СТОК» до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Також, у вказаному клопотанні позивачем зазначено, що всі апеляційні доводи ТОВ «РІЧ-СТОК» підтримує у повному обсязі.
У судовому засіданні 21.10.2025 представник ТОВ “МІРС» заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу суду першої інстанції в силі як обґрунтовану та законну.
Представник ТОВ «РІЧ-СТОК» у судове засідання не з'явився; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, а їх явка обов'язковою не визнавалась, а також з урахуванням клопотання ТОВ «РІЧ-СТОК» про розгляд справи №916/2112/25 без участі представника позивача, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника апелянта.
У судовому засіданні 21.10.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК» не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала залишається без змін, з огляду на наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).
Водночас, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19.
Предметом позову у даній справі є: визнання недійсним повідомлення ТОВ «МІРС» від 06.05.2025 про розірвання Договору оренди №1772 від 16.02.2024 в односторонньому порядку; визнання правомірним перерахунку орендної плати, здійсненого ТОВ «РІЧ-СТОК» за період з травня 2024 по червень 2025; зменшення розміру орендної плати; зобов'язання відповідача утриматися від дій, спрямованих на виселення позивача з орендованого приміщення.
Отже, позивач у даному випадку звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру.
Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Таким чином, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до істотного ускладнення чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Суд апеляційної інстанції здійснивши аналіз позовних вимог та заяви про забезпечення позову, а також зазначених в ній обставин, дійшов висновку, що вказані заходи забезпечення позову не мають безпосереднього зв'язку з предметом позову у даній справі.
Крім того, запропоновані заявником заходи, у подальшому не гарантують виконання судового рішення у цій справі або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких звернувся останній до суду.
Колегія суддів вважає, що доводи позивача про імовірне утруднення виконання судового рішення у справі є необґрунтованими та базуються лише на припущеннях, адже останнім не надано будь-яких доказів, якими б підтверджувалась реальна загроза неможливості виконання судового рішення. Доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду.
Разом з тим, апеляційний господарський суд цілком погоджується з судом першої інстанції, що ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не містить такого заходу забезпечення позову як встановлення обов'язку вчинити певні дії (у даному випадку - зобов'язання відповідача подати заявку про відновлення енергопостачання).
Судова колегія вважає, що апелянт жодним чином не зазначив, в чому полягають порушення суду першої інстанції чинного законодавства при винесенні оскаржуваної ухвали, а фактично навів доводи, які стосуються суті спору, що розглядається.
Тобто апелянт за допомогою вирішення питання про забезпечення позову намагається, в тому числі, і на стадії апеляційного розгляду, встановити та довести обставини, які за своїм змістом є тотожними обставинам позовної заяви та заявлених позовним вимогам. Зокрема, встановлення заборони ТОВ “МІРС» обмежувати позивачу електропостачання, водопостачання та інш. до винесення судового рішення фактично матиме наслідком вирішення спору по суті, зокрема щодо заявлених позовних вимог про зобов'язання відповідача утриматися від дій, спрямованих на виселення позивача до остаточного рішення суду, без встановлення обставин справи, а відтак є неможливим.
Отже, з урахуванням вищевикладеного правового регулювання спірних правовідносин, а також висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 136 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції (з огляду на встановлені обставини справи, а також подані позивачем докази (фактична їх відсутність) на підтвердження своїх вимог) дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене вище, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить висновку, що ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 у справі №916/2112/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК» - без задоволення.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору, сплаченого у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “РІЧ-СТОК» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/2112/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови складений та підписаний 27.10.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Ярош А.І.