24 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4148/24 пров. № А/857/927/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/4148/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Мандзій О.П., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 23.12.2024),-
ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту відповідач), у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (через несвоєчасну виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) з 01.04.2024 по 25.05.2024;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (через несвоєчасну виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) з 01.04.2024 по 25.05.2024;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь час затримки її виплати - за період з 01.04.2024 по день фактичної виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно - 25.05.2024.
На обґрунтування позову позивач зазначає, що ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Наказом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.04.2024 №94 позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Проте відповідачем на момент звільнення з військової служби не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 51244,31 грн. Згідно з довідкою про вартість майна, що належить до видачі у зв'язку зі звільненням з військової служби полковника ОСОБА_1 від 28.03.2024 №224. 22.05.2024 на банківський рахунок позивача надійшла сума коштів у розмірі 50475,65 грн., а 25.05.2024 - останній платіж у розмірі 168,43 грн. Не проведення належних, на переконання позивача, йому виплат: середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь час затримки її виплати, слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2024 по 25.05.2024 у сумі 86107 (вісімдесят шість тисяч сто сім гривень) 32 (тридцять дві) копійки.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь час затримки виплати з 02.04.2024 по 25.05.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду прийнято за неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття неправомірного рішення, яке відповідно до вимог статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підлягає скасуванню.
Також вказує, що оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , виключений зі списків центру наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.04.2024 № 94. На момент звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 не була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 51 244,31 грн, згідно з довідкою про вартість майна, що належить до видачі у зв'язку зі звільненням з військової служби полковника ОСОБА_1 від 28.03.2024 №224. Так, 22.05.2024 на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшла сума коштів у розмірі 50,475,65 грн та 168,43 грн.
Однак, Враховуючи те, що, через неналежне фінансування з боку Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_3 не може передбачати наперед компенсаційні витрати, - для їх виплати необхідно оформляти заявки до відповідного органу. ІНФОРМАЦІЯ_3 вжито всіх невідкладних заходів для проведення необхідних розрахунків з позивачем, отже, у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня протиправна бездіяльність.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивач не подав. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З 01.04.2024 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по строковій частині) №94 від 01.04.2024 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.03.2024 №224 вартість майна, що належить до видачі у зв'язку зі звільненням з військової служби полковника ОСОБА_1 , становить 51244,31 грн.
Відповідно до розрахунку руху коштів по картці від 18.07.2024 слідує, що на картковий рахунок позивача надійшли від відповідача кошти: 22.05.2024 у розмірі 50475,65 грн. (безготівкове поповнення) та 25.05.2024 у розмірі 168,43 грн. (зарплата).
12.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на підставі ст.117 КЗпП України, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь час затримки її виплати за період з 01.04.2024 по день фактичної виплати грошової компенсації.
ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 26.06.2024 №11/2/12149 повідомив позивачу, що виплата "середнього заробітку" за період з 02.04.2024 по 22.05.2024 здійснена не буде, оскільки такої виплати для військовослужбовців не існує.
Не погодившись із бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив повністю, виходячи з тих підстав, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в день виключення зі списків особового складу, чим порушив вимоги законодавства.
Також зазначив, що згідно зі статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов'язаний провести з працівником повний розрахунок у день звільнення, а у разі затримки - виплатити середній заробіток за весь час такої затримки.
Також, суд першої інстанції зауважив, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиплати належних сум, адже це порушує гарантоване право військовослужбовця на своєчасне отримання грошового забезпечення.
Оскільки відповідач не довів правомірність своїх дій та не здійснив розрахунок у день звільнення, суд визнав бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 протиправною та зобов'язав здійснити позивачу відповідні виплати.
Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (через несвоєчасну виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) з 01.04.2024 по 25.05.2024, апеляційний суд зважає на таке.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За правилами ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, апеляційний суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно із ст. 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Крім того, у постанові від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
Також у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд апеляційної інстанції також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, дійшов висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 01 квітня 2024 року (дата виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) належних при звільненні сум грошового забезпечення.
Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.
Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно із довідкою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 26 червня 2024 року № 11/2/12149, грошове забезпечення позивача за лютий 2024 року становить - 47837,25 грн, за березень 2024 року - 47837,25 грн.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить (47837,25+47837,25/60) = 1594,58 грн.
Із матеріалів справи слідує, що від відповідача на картковий рахунок позивача надійшли кошти: 22.05.2024 у розмірі 50475,65 грн. (безготівкове поповнення) та 25.05.2024 у розмірі 168,43 грн. (зарплата).
Отже, період затримки виплати 02.04.2024 (наступний день після звільнення) до 24.05.2024 (день, що передує остаточному розрахунку) становить 53 календарних дні.
Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 84 512,74 грн (1594,58 грн х 53 календарних дні).
Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції неправильно врахував період затримки з 02.04.2024 по 25.05.2024 включно (54 дні). Так, останній день затримки розрахунку є днем, що передує даті остаточного повного розрахунку. Остаточний розрахунок відбувся 25.05.2024, отже період затримки має закінчуватися 24.05.2024 - тобто 53 календарні дні. Вказана помилка першої інстанції призвела до помилково розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки суд першої інстанції неправильно визначив період вказаної затримки.
В іншій частині, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги стосовно затримки розрахунку при звільнені не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь час затримки її виплати - за період з 01.04.2024 по день фактичної виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно - 25.05.2024, апеляційний суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За правилами ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Статтями 3, 4, 7 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно із п.п. 2-5, 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Апеляційний суд встановив, що у позивач покликається на те, що 01.04.2024 він звільнений та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, проте, під час звільнення з військової служби позивачу не виплачена компенсація вартості за неотримане речове майно.
Так, остаточна виплата була проведена 22.05.2024 у розмірі 50475,65 грн. (безготівкове поповнення) та 25.05.2024 у розмірі 168,43 грн. (зарплата).
Разом із цим, позивач зазначає, що відповідач не виплатив на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
ІНФОРМАЦІЯ_7 не заперечує того, що до вказаної виплати не включена компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати.
Колегія суддів зауважує, що у силу приписів статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 цими законодавчими нормами встановлений обов'язок відповідного підприємства чи установи всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 по справі № 380/560/8194/20, у якій суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи № 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 сформулював такі висновки, зокрема:
- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості, при цьому, така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг строку звернення з позовом до суду;
- отримання листа від органу у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, відповідно, з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Як встановив апеляційний суд, остаточна виплата заборгованості здійснена відповідачем 25.05.2024. Відтак, саме з цієї дати позивачу стало відомо про те, що нараховуючи недоплачену індексацію грошового забезпечення відповідач порушив вимоги Порядку № 159 у частині нарахування компенсації встати частини доходів у добровільному порядку.
Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.
Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за весь час затримки виплати з 02.04.2024 по 25.05.2024.
Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до частини 4 ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких підстав, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 необхідно задовольнити частково. Змінити рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/4148/24, виклавши абзац третій резолютивної частини наступним чином: «Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2024 по 24.05.2024 у сумі 84 512 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот дванадцять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки.
В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/4148/24 залишити без змін.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_6 - задовольнити частково.
Змінити рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/4148/24, виклавши абзац третій резолютивної частини наступним чином: «Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.04.2024 по 24.05.2024 у сумі 84 512 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот дванадцять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки».
У решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/4148/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін