23 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/15926/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в адміністративній справі №160/15926/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача, за підписом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2024 року за № 63, яким сержанта ОСОБА_2 , старшого механіка-водія четвертої механізованої роти другого механізованого батальйону, у зв'язку із самовільним залишенням механізованого батальйону у районі виконання бойового завдання зі зброєю біля населеного пункту Новоселидівка, вважати таким, що самовільно залишив місце несення служби;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача, за підписом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2024 року за № 58-РС, яким сержант ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив військову частину;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13.12.2024 року, за № 994 “про результати службового розслідування», яким всі виплати, винагороди та грошове забезпечення для ОСОБА_2 були призупинені та скасовані;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_2 недоотриманого грошового забезпечення та іншого належного забезпечення за час призупинення військової служби відповідно до ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме з листопада 2024 року включно, до дати отримання повідомлення про внесення відомостей щодо ОСОБА_2 до ЄРДР за ознаками ст. 407 КК України;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про нарахування та виплату ОСОБА_2 недоотриманого грошового та іншого належного забезпечення за час призупинення військової служби відповідно до ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме з листопада 2024 року включно, до дати отримання повідомлення про внесення відомостей щодо ОСОБА_2 до ЄРДР за ознаками ст. 407 КК України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що оспорювані в позові накази та дії Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо стосуються прав та інтересів позивача ОСОБА_1 , так як вона є дружиною солдата ОСОБА_2 . Військовою частиною НОМЕР_1 своїми наказами визнано солдата ОСОБА_2 таким, який самовільно залишив військову частину, в той час як позивач надала до суду докази того, що солдат ОСОБА_2 загинув, а його тіло на даний час знайдено та знаходиться в рф. Вказані докази суд не досліджував, підтвердженням чого є ухвала суду. На стадії відкриття провадження по справі не дослідження доказів - це законно, однак саме це не дало суду зробити правильний висновок та відкрити провадження за позовом. Позивач, як дружина, має право на захист своїх майнових та не майнових прав, пов'язаних із чоловіком - ОСОБА_2 (право на отримання відповідних виплат; право на відстрочку від мобілізації для своїх двох синів, батьком яких є ОСОБА_2 ; право на захист чесного імені та репутації справжнього захисника, яким був солдат ОСОБА_2 - чоловік позивача).
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позовну заяву повернуто.
Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується прав та інтересів військовослужбовця ОСОБА_2 , який є чоловіком позивача. Тобто, в даному випадку, оспорювані накази та дії Військової частини НОМЕР_1 не стосуються прав та інтересів позивача - ОСОБА_1 . При цьому, доказів які б свідчили про визнання ОСОБА_2 недієздатним суду не надано, а відповідно, позивачка - ОСОБА_1 не наділена правом звернення до суду за захистом прав та інтересів свого чоловіка - ОСОБА_2 . За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач - ОСОБА_1 та адвокат Кузьмін Є. В. не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Переглядаючи правомірність прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, з огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
При цьому, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Аналіз наведених норм чинного процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що після одержання позовної заяви суд обов'язково з'ясовує наявність у особи, яка подає позовну заяву наявність адміністративної процесуальної дієздатності на звернення до суду.
У свою чергу, згідно ч.ч. 2 ст. 43 КАС України, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Отже, адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач оскаржує накази, що стосуються сержанта ОСОБА_2 , чоловіка позивача.
У апеляційній скарзі зазначено, що позивач подала до суду докази того, що солдат ОСОБА_2 загинув, а його тіло знаходиться в рф.
Колегія суддів, ознайомившись із наданими доказами, зазначає, що переписка в телефоні не є належним доказом загибелі ОСОБА_2 , також і заява його дружини про вчинення кримінального правопорушення не є належним підтвердженням загибелі військовослужбовця.
Враховуючи, що переписка є приватною комунікацією і не має офіційного статусу, текстові повідомлення можуть бути відредаговані, сфабриковані або неправильно інтерпретовані, переписка в телефоні не є належним офіційним доказом загибелі військовослужбовця, оскільки для офіційного визнання загибелі потрібні документальні підтвердження, видані Міністерством оборони України, військовою частиною, або рішення суду.
Таким чином, з огляду на наведені обставини справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції відносно наявності законних підстав для повернення судом позовної заяви з огляду на подання її особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності для подання позовної заяви щодо оскарження наказів, що стосуються сержанта ОСОБА_2 за відсутності офіційних доказів його загибелі або визнання судом недієздатним.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в адміністративній справі №160/15926/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 року в адміністративній справі №160/15926/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова