справа № 380/14582/25
23 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області код ЄДРПОУ 13844159, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення» і ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01.11.1988-по 11.09.1990. і з 01.03.1995 по 01.02.1997.
- скасувати рішення від 13.06.2025 №134450024240 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити пенсію за віком.
Ухвалою від 21.07.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, досягнувши 60-ти річного віку, звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії за віком. Однак, відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 13.06.2025 за принципом екстериторіальності Головним управлінням розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 134450024240 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів, встановлено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 14.12.1982: з 01.11.1988 по 11.09.1990, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи; з 01.03.1995 по 01.02.1997, оскільки підставою прийняття зазначено - заява, інформація про прийняття на підставі наказу, розпорядження відсутня. Страховий стаж Позивача становить 30 років 06 місяців 20 днів.
З урахуванням викладеного, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 13.06.2025 № 134450024240 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового, передбаченого статті 26 Закону № 1058.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
05.06.2025 Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено Головне управління Пенсійного Фонду України у Миколаївській області.
Рішенням № 134450024240 від 13.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду у Миколаївській області відмовило у призначенні пенсії. У такому зазначено, що страховий стаж особи становить 30 років 06 місяців 20 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 14.12.1982:
- з 01.11.1988 по 11.09.1990, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи;
- з 01.03.1995 по 01.02.1997, оскільки підставою прийняття зазначено заява, інформація про прийняття на підставі наказу, розпорядження відсутня.
Висновок: відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами першою-третьою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Необхідно зазначити, що до 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до частини 3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Рішенням № 134450024240 від 13.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду у Миколаївській області відмовило у призначенні пенсії.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 14.12.1982:
- з 01.11.1988 по 11.09.1990, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи;
- з 01.03.1995 по 01.02.1997, оскільки підставою прийняття зазначено заява, інформація про прийняття на підставі наказу, розпорядження відсутня.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Як видно з матеріалів справи до трудової книжки виданої на ім'я позивача серії НОМЕР_2 від 04.12.1982 внесені записи щодо періодів роботи, зокрема:
- 01.11.1988 зарахований на посаду техніка;
- 01.10.1989 переведений на посаду робочого по обслуговуванню та ремонту обладнання;
Відповідно до запису від 25.02.1997 згідно з договором цивільно-правового характеру від 01.03.1997 виконував частину страхової діяльності, в тому числі надання консультацій з правових питань при укладенні договорів страхування. З одержуваної винагороди, згідно умов договору сплачувались обов'язкові відрахування на соціальне страхування. Договір розірвано згідно заяви ОСОБА_1 від 07.02.1997 з 01.02.1997.
Суд наголошує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Суд звертає увагу, що законодавством України чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Відтак, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, неправильне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Враховуючи те, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржений період, суд доходить висновку, що період роботи позивача з 01.11.1988 по 11.09.1990 та з 01.03.1995 по 01.02.1997 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного та того, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня, тому твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди як єдиної підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Щодо позовної вимоги в частині визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком суд вказує, що така вимога не підлягає до задоволення, оскільки не має самостійного значення.
Зважаючи на викладені положення, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення від 13.06.2025 №134450024240 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії за віком.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Інакше кажучи, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
З огляду на викладене вище, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України та з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, який за принципом екстериторіальності здійснював розгляд заяви позивача, повторно розглянути заяву позивача від 05.06.2025, зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення» і ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01.11.1988 по 11.09.1990 і з 01.03.1995 по 01.02.1997 та прийняти рішення щодо призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідачів за рахунок їх бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 13.06.2025 №134450024240 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1) про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1) повторно розглянути заяву позивача від 05.06.2025, зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.12 Закону України “Про пенсійне забезпечення» і ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 01.11.1988 по 11.09.1990 і з 01.03.1995 по 01.02.1997 та прийняти рішення щодо призначення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.