Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 жовтня 2025 року Справа №200/8956/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Духневич О.С., перевіривши заяву представника позивача - адвоката Трун О.В. про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 за позовом ОСОБА_1 до Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області від 15.11.2024 № 76110164 про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій.
Зобов'язано державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 за реєстраційним номером 63969369 про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
14.10.2025 до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у цій адміністративній справі.
Заява обгрунтована тим, що рішення відповідачем не виконується, оскільки 18.09.2025 на виконання рішення суду прийнято рішення № 80906031 про відмову в проведені реєстраційних дій.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.10.2025 вказану заяву прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд в порядку письмового провадження. Встановлено Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області 3-денний строк з дня отримання цієї ухвали для надання суду письмових пояснень по суті поданої заяви, а також докази фактичного виконання рішення суду від 03.06.2025 у справі № 200/8956/24.
17.10.2025 на адресу суду надійшли пояснення відповідача у яких останній зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 ним було повторно розглянуто заяву позивача від 13.11.20224 за реєстраційним номером 63969369 за результатами якої 18.09.2025 було прийнято рішення № 80906031 про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Розглядаючи заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р (II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 п. п. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.97 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення. З набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з'ясувати чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об'єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.
Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі № 200/8956/24 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області від 15.11.2024 № 76110164 про відмову ОСОБА_1 у проведенні реєстраційних дій та зобов'язано державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 за реєстраційним номером 63969369 про здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.
Таким чином, виконуючи рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі № 200/8956/24, відповідач був зобов'язаний повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 за реєстраційним номером 63969369.
З наданих відповідачем пояснень судом встановлено, що на виконання рішення суду від 03.06.2025 відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 (реєстраційний номер 63969369) та 18.09.2025 прийняв нове рішення № 80906031 про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Суд зазначає, що предметом спору у справі № 200/8956/24 було саме рішення від 15.11.2024 № 76110164, яке було скасовано судом.
Водночас нове рішення від 18.09.2025 № 80906031, прийняте на виконання судового рішення, не було предметом розгляду в цій справі. Отже, у разі незгоди позивача з новим рішенням суб'єкта владних повноважень, воно може бути оскаржене у загальному порядку шляхом подання окремого адміністративного позову.
За наведених обставин суд доходить висновку, що відповідач належним чином виконав рішення суду від 03.06.2025, повторно розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв нове рішення від 18.09.2025 № 80906031, яке не було предметом спору у рішенні суду від 03.06.2025.
Тому у разі незгоди позивача із прийнятим відповідачем рішенням, він вправі звернутися до суду із іншим позовом про визнання його протиправним та скасування.
Згідно ч. 1 ст. 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 2 ст. 382-1 КАС України).
Враховуючи, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі № 200/8956/24 відповідачем виконано, суд дійшов висновку, що заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 248, 256, 294, 295, 382, 382-1 КАС України суд,
У задоволенні заяви представника позивача адвоката Трун Ольги Валентинівни про встановлення судового контролю за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі № 200/8956/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу “Центр надання адміністративних послуг» Олександрівської селищної ради Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя О.С. Духневич