24 жовтня 2025 рокуСправа №160/16964/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 10 червня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
-визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.03.2025 №046050023838 про відмову в призначенні - ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХП від 05.11.1991 року та скасувати зазначене рішення;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 24.02.2025 відповідно до п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІі|від 05.11.1991 року та призначити - ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року з дня звернення - 24.02.2025 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 24 лютого 2025 року вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Cписком №1. Позивач послалася на те, що набуття нею права на призначення згаданої пенсії підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020, яким зміни до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними. Проте, відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
12.06.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
09 липня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідно до п.1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058- IV необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 50 років, а станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, позивачці виповнилося 46 років, що не відповідає вимогам п.1 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме, вік позивача має складати 50 років. З цих підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , на облку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває, пенсію не отримує.
24.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Розглянувши подані позивачем документи, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення від 03.03.2025 №046050023838 про відмову в призначенні позивачу пенсії. В обґрунтування відмови у призначені пенсії відповідач зазначив, що ОСОБА_1 набуде право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 стаття 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1) після досягнення 50-річного віку.
Вік заявниці на момент звернення за прризначенням пенсії - 46 років.
Страховий стаж особи становить - 34 роки 05 місяців 05 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №1 становить 15 років 06 місяців 29 днів.
Рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах обґрунтовано тим, що позивач не досяг необхідного пенсійного віку - 50 років.
Вважаючи протиправним рішення від 03.03.2025 №046050023838 про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частини другої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Вказана норма застосовується з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд вважає, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. У даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тобто, з урахуванням вищевказаного, позивач досяг необіхідного пенсійного віку у 46 років з необхідних 45 років, а тому позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на призначення пільгової пенсії за Списком №1 після досягнення віку, який визначено положеннями пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
З цих підстав суд визнає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.03.2025 №№0946050023838, що має наслідком його скасування.
Щодо посилання позивача у своїх позовних вимогах на необхідність зазначення в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України №1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 №1-р/2020, суд зазначає наступне.
Суд акцентує увагу, що посилання на рішення Конституційного суду України було викладено судом в мотивувальній частині рішення.
В свою чергу, суд звертає увагу, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.
Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують».
Отже, з огляду на висновки Консультативної ради європейських суддів, суд не вбачає підстав повторно зазначити у резолютивній частині посилання на рішення Конституційного суду України, оскільки про це вже зазначено в мотивувальній частині рішення, у зв'язку з чим дана позовна вимога позивача задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 24.02.2025 та призначити пенсію, суд зазначає таке.
Суд звертає увагу, що належним відповідачем в цій частині позовних вимог про зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а не Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі постанови №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Аналіз положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення позивачу пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Відтак, саме ГУ ПФУ в Донецькій області має здійснити повторний розгляд заяви позивача.
З цих підстав в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії слід відмовити.
Натомість, в цій частині позовних вимог порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 24.02.2025 (дата звернення) відповідно до п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, що не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1211,20 грн. необхідно стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Керуючись ст.77, 90, 139, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м.Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Ідентифікаційний код: 21910427, місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 03.03.2025 №046050023838 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 24.02.2025 призначення ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон