Справа № 305/4100/24
Провадження по справі 2/305/149/25
23.10.2025 року м. Рахів
Рахівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Попової О.М., за участю секретаря судових засідань Верещак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рахів цивільну справу за позовною заявою адвоката Поштак Юстини Степанівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
До Рахівського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Позов обґрунтовано тим, що сторони проживали у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2023 року між ними розірвано (Справа № 305/340/23).
За час перебування у шлюбі, а саме 06 червня 2006 року, сторони придбали двокімнатну квартиру за номером АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було зареєстровано за відповідачем, ОСОБА_2 .
Разом з тим, зареєстроване на відповідача нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а відповідач не надає згоди на вирішення питання щодо поділу спільного майна, придбаного під час шлюбу з позивачем, в позасудовому порядку, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Наведене підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 06 червня 2006 року посвідченого державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1842 з якого вбачається, що ОСОБА_2 було придбано у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Право власності на вищевказане майно - квартиру, було в цілому зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
З метою захисту своїх майнових прав на квартиру, зокрема, одержання можливості державної реєстрації права власності на частину набутого у шлюбі нерухомого майна, позивач змушена звернутись до суду для визначення своєї частки у спільному майні, що ним є квартира за адресою АДРЕСА_3 .
Враховуючи викладене просили, в порядку поділу спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканкою АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_2
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, прийнято до розгляду дану позовну заяву, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 не з'явилися, але представник позивача ОСОБА_3 подала суду заяву, в якій просить розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, у тому числі шляхом направлення судової повістки за адресою проживання, відповідно до повідомлень, що повернулися на адресу суду, адресат відсутній за вказаною адресою, разом з тим повідомлявся шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Жодних заяв чи клопотань до суду не надавав, правом на подання відзиву не скористався, у зв'язку з чим на підставі ст. ст. 223 ч. 4, 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.п. 2, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.
Відповідно до рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 листопада 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06 червня 2006 року посвідченого державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Пріц О.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1842 ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру за номером АДРЕСА_2 . (а.с. 10)
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 06.06.202 4 (номер інформаційної довідки: 381746819): відомості про об'єкт нерухомого майна: квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа: (кв.м): 45,30, житлова площа (кв.м): 28.19; тип майна: квартира, складається з двох кімнат;відомості про права власності: форма власності - приватна, частка власності 1/1; власник: ОСОБА_2 (а.с. 11).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Відповідно до ч.19 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно приписів ч.1 статті 70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вказані норми закону регламентують презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Дана презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідач достовірно знаючим про розгляд даної цивільної справи, не надав до суду жодних пояснень, заперечень щодо позову, чи відзиву на позовну заяву, тобто фактично визнав позовні вимоги.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 липня 1998 року. Під час перебування у шлюбі, а саме 06 червня 2006 року, ними, як подружжям було придбано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , яку було придбано, в інтересах сім'ї, право власності на яку відповідач зареєстрував на своє ім'я.
Враховуючи підтвердження обставин набуття спірного майна під час шлюбу, суд приходить до висновку, що спільне майно подружжя належить кожному із подружжя по 1/2 частині, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву представника позивачки - адвоката Поштак Юстини Степанівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканкою АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати пов'язані з розглядом справи, а саме зі 50 відсотків сплаченого судового збору, в розмірі 4488 (чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім) гривень 10 копійок.
Інші 50 відсотків сплаченого судового збору, в розмірі 4488 (чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім) гривень 10 копійок, залишити за рахунок позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Рахівським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.М. Попова