23 жовтня 2025 року справа №200/3128/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Музиканта Владислава Сергійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року (повне судове рішення складено 28 травня 2025 року) у справі № 200/3128/25 (суддя в І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) про:
- визнання протиправними дій щодо не проведення нарахування та виплатити додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) за 30 календарних днів перебування у відпустці для лікування у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за період з 05.11.2024 по 23.01.2025 у розмірі 100000,00 гривень на місяць;
- зобов'язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168 за 30 календарних днів перебування у відпустці для лікування у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за період з 05.11.2024 по 23.01.2025 у розмірі 100000,00 гривень на місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Під час проходження служби 05.11.2024 отримав поранення в районі АДРЕСА_1 , що вбачається із довідки про обставини травми.
Наголошує, що в період з 05.11.2024 по 11.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в медичній роті військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується виписним епікризом № 571, а в період з 11.11.2024 по 23.01.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Кам'янської міської лікарні №9, що вбачається із виписки стаціонарного хворого №98.
Відповідно до первинного обстеження ВЛК від 22.01.2025, через поранення, що відбулось 05.11.2024, позивачу надано відпустку на лікування строком на 30 календарних днів.
В подальшому, після лікування 14.03.2025 позивач знов проходив огляд ВЛК та отримав довідку, відповідно до якої, визнаний придатним до певних посад несення військової служби, а поранення, отримане позивачем 05.11.2024 з легкого перекваліфіковане, як тяжке, оскільки позивач перебував на лікуванні понад 60 днів.
Зазначає, що декілька разів після лікування та реабілітації звертався до військової частини з питанням про виплату додаткової винагороди, проте позивачу усно повідомлено, що додаткових винагород не буде призначено у зв'язку з тим, що його поранення не є тяжким.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у задоволенні позовних відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі звертає увагу, що законодавством не покладено жодних обов'язків на військовослужбовця щодо звернення до керівництва військової частини з рапортом та надання документів. Натомість, суд першої інстанції відмовив у позові вказавши саме, що оскільки жодної заяви з доданими документами з приводу здійснення перерахунку до військової частини НОМЕР_2 не надходило, то у відповідача не було законних підстав для внесення позивача у наказ про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень та здійснення її виплати.
Більш того, Постановою КМУ від 23 серпня 2023 року № 901 затверджено Порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров'я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні, та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Пунктом 2 наведеної Постанови вказано, що для обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між військовими частинами, закладами охорони здоров'я і територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки використовуються системи електронного документообігу Міноборони, Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - системи електронного документообігу). Пунктом 4 Постанови передбачено, що заклади охорони здоров'я, військові частини, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють надсилання таких документів (обмін такими документами) в електронній формі, зокрема, довідки військово-лікарської комісії. Так, після отримання оскаржуваного рішення суду першої інстанції (з метою підтвердження чи спростування доводів відповідача про факт того що відповідач не отримував довідку ВЛК), адвокат апелянта звернувся до військової частини НОМЕР_3 (в якій апелянт проходив ВЛК), із адвокатським запитом, з проханням надати інформацію про направлення довідки ВЛК N1040 від 14.03.2025 до військової частини НОМЕР_2 після проходження апелянтом ВЛК. Листом військової частини НОМЕР_3 на адвокатський запит, повідомлено, що довідка військово-лікарської комісії N1040 від 14.03.2025 була передана засобами СЕДО 14.03.2025 до військової частини НОМЕР_2 , 14.03.2025 військова частина НОМЕР_2 прийняла дану довідку військово-лікарської комісії.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Стверджує, що позивач намагається за рахунок травмування 05.11.2024 отримати додаткові кошти, на отримання яких у нього відсутні правові підстави.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року замінено первинного відповідача у справі № 200/694/25 Військову частину НОМЕР_4 на його правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 .
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.
ОСОБА_1 є громадянином України, проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягом з наказу по стройовій частині командира військової частини НОМЕР_2 від 22.08.2024 №269, яким солдата ОСОБА_1 , зараховано до списків особового складу частини.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 20.05.2025 № 651, позивач приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Під час проходження військової служби позивач 05.11.2024 отримав поранення в районі н.п. Північне Бахмутського району Донецької області, що вбачається із довідки про обставини травми. Дана обставина підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 07.11.2024 №1249, витягом з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 .
Так, в період з 05.11.2024 по 11.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в медичній роті військової частини НОМЕР_5 , що підтверджується виписним епікризом № 571.
Згідно з випискою КНП Кам'янської міської лікарні № 9 з медичної картки стаціонарного хворого (ф 003/о) № 98, ОСОБА_1 перебував у стаціонарі зазначеного медичного закладу з 29.11.2024, а не з 11.11.2024, як помилково зазначено в позові, по 23.01.2025.
Відповідно до довідки ВЛК № 104 від 22.01.2025, солдату ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК КНП КМР «МЛШМД» м. Кам'янське 22.01.2025. У вказаній довідці зазначений діагноз: посттравматичний стресовий розлад у вигляді тривожно-депресивної реакції на бойовий стрес, який наказом МОЗ України від 07.04.2007 № 307 кваліфікований, як травма легкого ступеню.
Крім того, у цій довідці зазначено, що на підставі ст. 24 графи II Розкладу хвороб ОСОБА_1 потребує відпустки на лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Отже, відповідно до первинного обстеження ВЛК від 22.01.2025, позивачу через поранення, що відбулось 05.11.2024, надано відпустку на лікування строком на 30 календарних днів.
14.03.2025 позивач повторно пройшов огляд та отримав довідку ВЛК військової частини НОМЕР_3 у АДРЕСА_2 , відповідно до якої, він визнаний придатним до певних посад несення військової служби, а поранення, отримане позивачем 05.11.2024 з легкого перекваліфіковане на тяжке, оскільки позивач перебував на лікуванні понад 60 днів.
Суд зауважує, що всі вищезазначені обставини не є спірними між сторонами.
Водночас, у позовній заяві зазначено, що позивач декілька раз після лікування та реабілітації звертався до військової частини з питанням про виплату додаткової винагороди, проте позивачу усно повідомлено, що додаткових винагород не буде призначено у зв'язку з тим, що його поранення не є тяжким.
Разом з тим, доказів такого звернення до відповідача з заявами чи рапортами до позову не надано.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Приписами ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Згідно з вказаною нормою суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Згідно з п. 2, 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Відповідно до п. 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Відповідно до абзацу другого пункту 11 Постанови № 168 на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Згідно з приписами абзацу четвертого пункту 12 Постанови № 168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 11, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Таким чином, виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 № 217, від 22.03.2022 № 350, від 01.04.2022 № 400, від 01.07.2022 № 754, від 07.07.2022 № 793, від 27.09.2022 № 1066, від 08.10.2022 № 1146, від 20.01.2023 № 43, № 836 від 09.08.2023, № 1001 від 15.09.2023, № 1162 від 07.11.2023, № 103 від 30.01.2024, № 419 від 12.04.2024, № 714 від 18.06.2024, № 1273 від 01.11.2024, № 1311 від 15.11.2024, № 77 від 24.01.2025, № 355 від 25.03.2025 до вказаної постанови були внесені зміни та доповнення.
Отже, з 24.02.2022 військовослужбовці Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії мають право на отримання додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах або пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я внаслідок тяжкої травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Як зазначено вище, підставою для нарахування та виплати такої винагороди є відповідний наказ командира, витяги з журналів ведення бойових дій.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції висновувався, що позивач зазначає про неодноразове звернення до військової частини з заявами про виплату спірної винагороди, однак жодних доказів таких звернень до керівництва частини не надає.
Оскільки жодної заяви з доданими документами з приводу здійснення перерахунку до військової частини НОМЕР_2 не надходило, то у відповідача не було законних підстав для внесення позивача у наказ про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень та здійснення її виплати.
Відповідно до приписів частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем не надано жодних доказів звернення до військової частини НОМЕР_2 , відтак суд першої інстанції не вбачав неправомірних дій з боку відповідача, тому похідні вимоги про зобов'язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за 30 календарних днів перебування у відпустці для лікування у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за період з 05.11.2024 по 23.01.2025 у розмірі 100000,00 гривень на місяць є завчасними і задоволенню не підлягають.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись судова колегія апеляційного суду.
Відповідач, як і суд першої інстанції не обґрунтував жодними нормами матеріального права свої висновки.
В свою чергу, слушними є доводи апелянта, що законодавством не покладено жодних обов'язків на військовослужбовця щодо звернення до керівництва військової частини з рапортом та надання документів з приводу спірних правовідносин.
Більш того, апелянтом доведено, що відповідачем отримано довідку військово-лікарської комісії N1040 від 14.03.2025 засобами системи електронного документообігу 14.03.2025.
Отже, доводи відповідача, покладені в основу свого висновку щодо необхідності відмови в позові судом першої інстанції, не можна визнати обґрунтованими.
В той же час, підстав для задоволення позовних вимог не існує.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відпустка терміном 30 календарних дні у вказаний вище період була надана позивачу на підставі довідки ВЛК № 104.
Відповідно до цієї довідки, солдату ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК КНП КМР «МЛШМД» м. Кам'янське 22.01.2025. Відповідно до діагнозу, відображеному у довідці, згідно наказу МОЗ України від 07.04.2007 № 307, травма легкого ступеню. Також, в зазначеній довідці відображено, що на підставі ст. 24 графи II Розкладу хвороб потребує відпустки на лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Як зазначалось вище, Постановою №168 передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які: (...) у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, … перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування у відпустці.
Отже, не включення відповідачем позивача до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень під час його перебування у відпустці є правомірним.
При цьому колегія суддів зауважує, що правовідносини, пов'язані із перебуванням позивача у відпустці у спірний період та оплати цього періоду, завершились.
Поява колись в майбутньому підстав для визначення травми важкою (що може мати місце через кілька років або навіть після звільнення зі служби) та встановлення поранення тяжким з будь-яких причин (в тому числі, тривалі розлади здоров'я з тимчасовою втратою працездатності на 60 днів і більше; стійка втрата працездатності (інвалідність), що передбачено Класифікатором розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого Наказом Міністерства здоров'я України від 04.07.2007 № 370, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2007 за № 902/14169), не змінює сутності правовідносин, що склались між сторонами: позивач не перебував у відпустці у зв'язку з отриманням тяжкого поранення.
При цьому слід зауважити, що діюче законодавство не містить в таких випадках можливості здійснення перерахунку грошового забезпечення за час перебування у відпустці.
Відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні в мотивувальній частині.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Позивач звільнений від сплати судового збору. Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу представника позивача Музиканта Владислава Сергійовича - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 200/3128/25 - змінити в мотивувальній частині, а в решті - залишити без змін.
Повне судове рішення - 23 жовтня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
І. В. Геращенко
Т. Г. Гаврищук