23 жовтня 2025 рокусправа № 380/4791/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення №134850013888 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.11.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, передбачену списком №2 з 12.11.2024, на підставі пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, зарахувавши при цьому до його пільгового (спеціального) стажу за списком №2 період роботи з 11.11.1991 по 22.11.1991, з 01.06.1993 по 30.06.1993, з 02.08.1993 по 31.08.1993, з 20.10.1994 по 29.10.1994, з 01.03.1995 по 31.03.1995, 01.08.1996 по 10.08.1996, 09.05.1997 по 09.06.1997 на посаді помічника машиніста екскаватора ЕШ 10/70 п'ятого розряду.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області від 18.11.2024 №134850013888 позивачу було відмовлено в призначені пенсії на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, відповідачем до пільгового стажу не зараховано період роботи з 11.11.1991 по 22.11.1991, з 01.06.1993 по 30.06.1993, з 02.08.1993 по 31.08.1993, з 20.10.1994 по 29.10.1994, з 01.03.1995 по 31.03.1995, 01.08.1996 по 10.08.1996, 09.05.1997 по 09.06.1997. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав та законних інтересів позивача.
Ухвалою від 17.03.2025 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що страховий стаж позивача становить 38 років 02 місяці 07 днів. Пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 09 років 09 місяців 10 днів. Згідно поданих документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу позивача зараховано всі періоди роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №38 від 12.04.2022 та архівної довідки №86 від 12.04.2022. За таких обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 18.11.2024 №134850013888 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату: 01.10.2025. До пільгового стажу позивача зараховано всі періоди роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №38 від 12.04.2022 та архівної довідки №86 від 12.04.2022 з виключенням відпусток без збереження заробітної плати (копія довідки №38 від 12.04.2022 та копія архівної довідки №86 від 12.04.2022 додаються). Згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у ОСОБА_1 відсутнє.
Представником відповідача-1 подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги заперечує повністю. Зазначає, що страховий стаж позивача становить 38 років 02 місяці 07 днів. Пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 09 років 09 місяців 10 днів. Згідно поданих документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу позивача зараховано всі періоди роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №38 від 12.04.2022 та архівної довідки №86 від 12.04.2022. До пільгового стажу позивача за Списком №2 не зараховано періоди, зазначені в позовній заяві, а саме, періоди відпусток без збереження заробітної плати на підставі довідки №86 від 12.04.2022 виданої ДП “Роздільське гірничо-хімічне підприємство “Сірка».
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідачі не скористалися повноваженнями, передбаченими ч.3 ст.44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не витребували від підприємств відповідних документів або відомостей стосовно підстав надання позивачеві відпуски без збереження заробітної плати та застосування простою. Слід зазначити, що сукупна кількість днів безоплатної відпустки позивача не перевищує одного місяця в календарному році, проте, Відповідач-2 їх до пільгового стажу не зарахував без зазначення причин та вчинення передбачених законом дій для з'ясування зв'язку із виробничою необхідністю. Тому дії Відповідача-2 щодо не зарахування цих періодів до пільгового стажу в контексті спірних правовідносин є протиправними. Навіть якщо не враховувати вказаний лист Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 №713/039/161-16 то право щорічних 15 днів неоплачуваної відпустки нікуди не ділось і вказаний стаж підлягає до зарахування. Навіть при зарахуванні до стажу за 1991 рік 11 днів та по 15 днів за період з 1993 по 1997 у Позивача більше як 10 років пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком. Зазначає що в спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії взагалі не зазначено про не зарахування вказаних періодів перебування Позивача у безоплатних відпустках, що також свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 у віці 56 років, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності, рішенням №134850013888 від 18.11.2024, яке було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно ст. 114 Закону №1058 у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
В оскаржуваному рішенні зазначено що страховий стаж позивача становить 38 років 02 місяці 07 днів. Пільговий стаж позивача за Списком № 2 становить 09 років 09 місяців 10 днів. Згідно поданих документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу позивача зараховано всі періоди роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №38 від 12.04.2022 та архівної довідки №86 від 12.04.2022.
Позивач не погодився із таким рішенням відповідача, звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 2 Розділу XV “Прикінцеві положення» №1058-VI пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абз. 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону №1058-VI, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у ч.ч. 2 і 3 цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у ч. 4 цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст. 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-VI, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналіз викладених норм законодавства вказує, що для зарахування певної роботи із шкідливими і важкими умовами праці до пільгового стажу передусім потрібно підтвердити, що виконання цієї роботи дає право на пільгову пенсію, тобто, що виконані всі умови, зазначені в ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме:
- зайнятість у шкідливих умовах праці протягом повного робочого дня (час простою, відпустки без збереження заробітної плати, тощо до пільгового стажу не зараховуються);
-виконувана робота відповідає Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України;
- підтвердження пільгової роботи результатами атестації робочих місць.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзацу першого пункту 20 цього ж Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 12.06.1986, що ОСОБА_1 у період з 22.05.1989 по 09.12.1999 працював на розкривній дільниці №3 слюсарем черговим і по ремонту обладнання четвертого розряду та по помічником машиніста екскаватора ЕШ 10/70 п'ятого розряду у Державному підприємстві “Роздільське гірничо-хімічне підприємство “Сірка».
Крім того, відповідно до довідки від 12.04.2022 №38 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудового книжки або відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працював повний робочий день на Державному підприємстві “Роздільське гірничо-хімічне підприємство “Сірка» у період з 22.05.1989 по 09.12.1999. Виконував роботи на відкритих гірничих роботах за професією слюсар черговий і по ремонту обладнання, помічник машиніста екскаватора ЕШ 10/70 Подорожненського рудника. За цей період роботи пільговий стаж складає 10 років 06 місяців 17 днів.
Вказана посада передбачена списком №2, розділ І, підпункт А, пункт 2010100а-19931, 2010100а-14388, код КП 7233.1;8111.1 постанови КМ України від 11.03.1994 №162, ДК 003-2005.
Підстава видачі довідки: наказ від 22.05.1989 №16, від 12.12.1989 №109, від 09.12.1999 №96, особові рахунки нарахування заробітної плати за 1989-1999 роки, штатна розстановка.
Згідно архівної довідки №86 від 12.04.2022 ОСОБА_1 у період з 22.05.1989 по 01.11.1997 перебував у відпустках без збереження заробітної плати з вини підприємства у період з 01.06.1993 по 30.06.1993; за сімейними обставинами: з 11.11.1991 по 22.11.1991 (наказ №355-к від 05.12.1991); 02.08.1993 по 31.08.1993 (наказ №428-к від 31.08.1993); 20.10.1994 по 29.10.1994 (наказ №601-к від 16.11.1994); 01.03.1995 на 1 місяць (наказ №127-к від 09.03.1995); 24.05.1995 по 01.07.1995 (наказ №191-к від 25.05.1995); 01.05.1996 на 3 місяці (наказ №99-к від 20.05.1996); 01.08.1996 по 10.08.1996 наказ відсутній; 09.05.1997 по 09.06.1997 (наказ №407-к від 28.05.1997).
Підстава видачі архівної довідки №86 від 12.04.2022: особова карточка форми П-2, особові рахунки нарахування заробітної плати за 1989-1997 р.р., накази за 1989-1997.
Відомості в довідках щодо періодів роботи повністю відповідають даним трудової книжки.
Відповідач у відзиві зазначає, що до пільгового стажу не зараховано періоди відпусток без збереження заробітної плати на підставі довідки №86 від 12.04.2022 виданої ДП “Роздільське гірничо-хімічне підприємство “Сірка».
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять не повні дані, неточності, неправдиві або недостовірні відомості та/або взагалі не містять відповідних відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області, не спростовані відомості, які зазначені у трудовій книжці, а також не надано доказів того, що позивач не працював або його період роботи не відповідає дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до пільгового стажу роботи, або взагалі відсутні.
Спірне рішення не має посилання на періоди, які не зараховані до пільгового стажу позивача.
Відповідачі у відзивав стверджують, що до пільгового стажу роботи позивача не зараховано відпустки без збереження заробітної плати.
Суд зазначає, що за приписами ст. 84 КЗпП України, у випадках, передбачених статтею 25 Закону України “Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Як слідує зі ст.4 Закону України “Про відпустки», відпустки без збереження заробітної плати є одними з видів відпусток.
Відповідно до статей 25 та 26 Закону України “Про відпустки» відпустки без збереження заробітної плати надаються в обов'язковому порядку, або за згодою сторін.
Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Якщо брати до уваги лист Міністерства соціальної політики України від 08.02.2016 № 713/039/161-16 час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі № 295/8979/16-а та постанові від 26.03.2020 у справі №423/2860/16-а зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.
З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що відповідачами періоди безоплатних відпусток не зараховано без зазначення причин та без з'ясування обставин, якими були обумовлені такі відпустки. Тому суд констатує, що відповідач не скористався повноваженнями, наданими йому положеннями частини 3 статті 44 Закону №1058-IV щодо витребування відповідних документів від підприємства-роботодавця позивача.
Оскаржуване рішення не містить конкретних періодів роботи позивача, які не зараховані до пільгового стажу. Вказане рішення не відповідає загальному принципу правової визначеності.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно не зарахували до пільгового стажу позивача спірні періоди, а отже й рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №134850013888 від 18.11.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, передбачену списком №2 з 12.11.2024, на підставі пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, суд зазначає наступне.
Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини», “Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни “може», “має право», “за власної ініціативи», “дбає», “забезпечує», “веде діяльність», “встановлює», “визначає», “на свій розсуд». Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
-при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.2018 у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області взагалі не розглядало заяви ОСОБА_1 , а отже, й не порушувало прав позивача, а тому суд зазначає, що відсутні підстави вважати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не зарахування до пільгового стажу періоди з 11.11.1991 по 22.11.1991, з 01.06.1993 по 30.06.1993, з 02.08.1993 по 31.08.1993, з 20.10.1994 по 29.10.1994, з 01.03.1995 по 31.03.1995, 01.08.1996 по 10.08.1996, 09.05.1997 по 09.06.1997.
Отже, враховуючи викладене, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання зарахувати до пільгового стажу періоди роботи, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати щодо судового збору підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №134850013888 від 18.11.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах із зарахуванням до пільгового стажу періоду перебування у відпустці без збереження заробітної плати з 11.11.1991 по 22.11.1991, з 01.06.1993 по 30.06.1993, з 02.08.1993 по 31.08.1993, з 20.10.1994 по 29.10.1994, з 01.03.1995 по 31.03.1995, 01.08.1996 по 10.08.1996, 09.05.1997 по 09.06.1997.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна