про відмову у зміні чи встановленні способу і порядку виконання судового рішення
22 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/25881/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року у справі № 240/25881/24 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату з 27.06.2024 пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з врахуванням фактично виплачених сум.
Рішення суду набрало законної сили.
На його виконання 05.08.2025 року видано виконавчий лист 28065 2025 р.
09.10.2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року у цій справі, встановивши новий спосіб виконання судового рішення в частині вимоги зобов'язального характеру, замінивши її на таку: "Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 нараховану пенсію, передбачену статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів з 27.06.2024 по 30.06.2025 року у сумі 140122,39 грн.".
Як зазначив заявник, 17.07.2025 року він звернувся до відповідача за довідкою про заборгованість за судовим рішенням у цій справі і, як повідомив пенсійний орган, виплата належної суми пенсії здійснюється з липня 2025 року, однак, виплата належної суми пенсійної виплати за період з 27.06.2024 по 30.06.2025 року в сумі 140122,39 грн. буде здійснена за наявності відповідного фінансування.
При цьому, заявник зазначає, що стаття 378 КАС України визначає, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у запереченнях на подану заяву просило відмовити у її задоволенні з викладених у запереченнях підстав.
Заяву призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.10.2025 року об 11:00, про що учасники справи повідомлені належним чином, однак, в судове засідання заявник або його представник, а також представник пенсійного органу не прибули. Про причини їх неприбуття суд не повідомлено.
З огляду на неприбуття вказаних осіб в судове засідання, суд здійснює розгляд заяви у порядку письмового провадження.
Вирішуючи вимоги поданої заяви, суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За змістом частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 373 КАС України).
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для виконання, а у разі відсутності добровільного виконання судових рішень воно забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Статтею 7 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
При цьому, заявником не надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Відповідно до частини 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
В силу приписів частини 3 статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Водночас, така норма не означає безумовного обов'язку суду змінювати спосіб виконання рішення. Зміна способу можлива лише за результатами розгляду заяви та після підтвердження факту невиконання рішення у визначений законом строк. Отже, суд не зобов'язаний діяти безумовно, проте, за наявності підтверджених підстав повинен ухвалити рішення про зміну способу виконання, забезпечивши реальне виконання судового акта.
Отже, встановлення або зміна способу і порядку виконання рішення може бути здійснено виключно за наявних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під обґрунтованими підставами варто розуміти наявність обставин, що є об'єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб та наявність таких обставин має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.04.2018 року у справі №759/1928/13-а.
Також у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 556/2609/14-а зазначено, що зміна способу і порядку виконання судового рішення можлива лише тоді, коли зміст та суть даного рішення залишатимуться незмінними.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 07.03.2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16.07.2020 року у справі № 130/2176/17, від 11.11.2020 року у справі № 817/628/15 та від 17.02.2021 року у справі № 295/16238/14-а.
Частиною 1 статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову як про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п. 4), так і про стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (п. 6).
У постанові від 27.02.2023 року у справі № 340/6875/21 Верховний Суд зазначив, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії і стягнення з відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення, та передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, вимога щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області коштів в сумі 140122,39 грн. за період з 27.06.2024 по 30.069.2025 року позивачем не заявлялась.
Розрахунок суми заборгованості за конкретний період та у розмірі, що вказані представником стягувача у заяві про зміну способу та порядку виконання рішення, при ухваленні рішення суду від 17.02.2025 року у справі № 240/25881/24 по суті позовних вимог не здійснювався.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 року у справі №490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті".
Подібний висновок, також, було зроблено Верховним Судом у постанові від 12.04.2018 року у справі №759/1928/13-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на противагу судовим актам, зазначеним представником заявника у поданій ним заяві.
Зважаючи на те, що у даній справі встановлено спосіб відновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії з певної дати і без зазначення кінцевої дати, а не стягнення конкретних сум за конкретний період, суд дійшов висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просить заявник, адже запропонований ним спосіб виконання судового рішення фактично змінює судове рішення суду у справі № 240/25881/24 по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що викладена в постанові від 24.07.2023 року у справі № 420/6671/18.
Фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою виплати заборгованості по пенсії за рішенням суду.
Невиконання відповідачем судового зобов'язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних бюджетних призначень в розумінні частини 3 статті 378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку його виконання, оскільки ця виплата в будь-якому разі буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.03.2018 року у справі №456/953/15-а.
Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України № 2456-VI від 08.07.2010 року будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У той же час вказана ситуація є системною проблемою та не є винятковим випадком, отже в розумінні КАС України відсутня обставина, яка унеможливлює виконання рішення суду та обумовлює безумовні підстави для зміни способу або порядку виконання рішення.
При цьому, суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу, не є власністю відповідача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу Пенсійного фонду України) коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у цій справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості по пенсії позивачу.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника стягувача про зміну способу виконання рішення суду у справі № 240/25881/24.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.25 в адміністративній справі № 240/25881/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.М. Майстренко