22 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/20288/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) від 09 квітня 2025 року № 262940016345 про відмову у призначені пенсії за віком та зобов'язання повторно розглянути заяву від 01 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 60 років звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідач відмовив їй у призначенні пенсії за віком, мотивуючи це тим, що наданими до заяви документами не підтверджується наявність страхового стажу в необхідному обсязі. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки згідно долученої до заяви про призначення пенсії копії трудової книжки підтверджено наявність у неї необхідного страхового стажу. Додатково зауважує, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності тривалістю більше 2 років. З огляду на викладене вважає, що має достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Ухвалою суду від 11 вересня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
27 вересня 2024 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що підтверджений належними документами, страховий стаж становить 12 років 04 місяці 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому Позивачу відмовлено в призначенні пенсії..
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 квітня 2025 року звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіальності, заява позивача розглянута відповідачем, який 09 квітня 2025 року прийняв рішення № 262940016345 про відмову у призначенні пенсії.
На обґрунтування зазначив, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік. Страховий стаж особи становить 12 років 04 місяці 29 днів.
До страхового стажу не зараховано період роботи відповідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 :
- з 01 жовтня 1993 року по 23 лютого 2000 року, оскільки дописано дату та номер наказу на прийняття на роботу;
- з 24 лютого 2000 року по 02 грудня 2000 року, оскільки дата наказу на прийняття (24 березня 2001 року) не відповідає даті прийняття;
- з 01 липня 2000 року по 02 грудня 2000 року, оскільки даний період відсутній в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
До страхового стажу не зараховано період роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_2 :
- з 26 липня 1988 року по 22 березня 1990 року, оскільки міститься виправлення в даті наказу на звільнення;
- з 26 квітня 1990 року по 13 серпня 1990 року, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства у відбитку печатки при звільненні;
- 16 травня 1992 року по 28 січня 1993 року, оскільки відсутні інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі (довідка щодо встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві відсутня);
- з 13 червня 2001 року по 01 вересня 2001 року, оскільки даний період відсутній в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин є основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон України №1058-ІV).
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Умови призначення пенсії за віком, визначені положеннями статті 26 Закону України №1058-ІV.
Згідно названої правової норми особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 31 року.
Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.
На момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилося 60 років, тобто вона досягла пенсійного віку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пункту 8.1 розділу 8 Інструкції №162, контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656.
Пунктом 18 названої постанови передбачено, що відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58).
Також суд звертає увагу, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301, відповідно до якої прийнято Інструкцію №58, передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, аналіз указаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених вище норм права дозволяє прийти висновку, що в разі відсутності в трудовій книжці необхідних записів або їх неправильному чи неточному оформленні за періоди роботи до 01 січня 2004 року, зарахування таких періодів роботи до страхового стажу здійснюється на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Судом установлено, що позивач подала до пенсійного органу копію трудової книжки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 .
Однак, відповідач не зарахував до страхового стажу період роботи відповідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 з 01 жовтня 1993 року по 23 лютого 2000 року, оскільки дописано дату та номер наказу на прийняття на роботу; з 24 лютого 2000 року по 02 грудня 2000 року, оскільки дата наказу на прийняття (24 березня 2001 року) не відповідає даті прийняття, а відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 з 26 липня 1988 року по 22 березня 1990 року, оскільки міститься виправлення в даті наказу на звільнення; з 26 квітня 1990 року по 13 серпня 1990 року, оскільки неможливо ідентифікувати назву підприємства у відбитку печатки при звільненні.
При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного для призначення пенсії, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а (провадження № К/9901/11030/18).
Більше того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на відсутність чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи, за наявності у трудовій книжки відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду роботи, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 21 лютого 2018 року по справі № 687/975/17.
При цьому, будь-яких доказів на спростування достовірності внесених до трудової книжки позивача записів про періоди роботи або відсутності підстав для їх зарахування до страхового стажу відповідачем суду не надано та судом у ході розгляду справи не здобуто.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а.
Саме тому, указані обставини не може бути підставою для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача, оскільки звужує її законне право на зарахування цього періоду до стажу роботи.
Також до страхового стажу не зараховано період з 01 липня 2000 року по 02 грудня 2000 року та з 13 червня 2001 року по 01 вересня 2001 року, оскільки такі відсутній в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.
З метою створення організаційних передумов, проведення підготовчих робіт та вирішення першочергових завдань, пов'язаних із реформуванням системи пенсійного забезпечення, Указом Президента України від 04 травня 1998 року № 401/98 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» (далі - Указ № 401/98) доручено Кабінету Міністрів України у місячний строк: розробити і затвердити комплекс заходів щодо поетапного впровадження, протягом 1998 - 2000 років, у Пенсійному фонді України автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування та передбачити їх фінансування в межах бюджету цього Фонду на 1998 - 2000 роки; підготувати і затвердити Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування.
На виконання Указу № 401/98 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 04 червня 1998 року № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» (далі - Постанова № 794), пунктом 1 якої затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 794 Уряд доручив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 року впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У свою чергу, пунктом 3 Постанови № 794 (в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року № 1498) установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку.
Аналіз змісту положень Указу № 401/98 та Постанови № 794 дозволяє суду дійти висновку, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування було впроваджено в Україні з 01 липня 2000 року. Відтак, до 01 липня 2000 року обчислення страхового стажу здійснюється на підставі трудової книжки, а з 01 липня 2000 року на підставі трудової книжки з урахуванням персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже для підтвердження наявності у особи страхового стажу необхідно надати до органів Пенсійного фонду України:
- за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи;
- за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою.
При цьому, згідно із статтею 20 Закону України № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону України № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Системний аналіз указаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Утім, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17 та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 зробив висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків. Окрім того, колегія суддів зауважила, що, за загальним правилом, несвоєчасна сплата (несплата) підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з період з 01 липня 2000 року по 02 грудня 2000 року та з 13 червня 2001 року по 01 вересня 2001 року з підстав відсутності сплати страхових внесків
Щодо не зарахування до стажу позивача періоду роботи з 16 травня 1992 року по 28 січня 1993 року, оскільки відсутні інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі (довідка щодо встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві відсутня), суд зауважує на таке.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України №1788-XII та пункту 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14 березня 1975 року затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь, прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно з роз'ясненнями Міністерства соціального забезпечення України від 17 травня 1992 року №17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4.
Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Як свідчать матеріали справи, зокрема оскаржуваним рішенням, не було зараховано до страхового стажу періоди трудової діяльності з 16 травня 1992 року по 28 січня 1993 року, оскільки відсутні інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі (довідка щодо встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві відсутня).
Судом установлено, що у трудовій книжці серії НОМЕР_3 наявний під номером №14 запис про прийняття на роботу в колхоз им. Шевченко (мовою оригіналу) 16 травня 1992 року та запис №15 28 січня 1993 року про звільнення за власним бажанням. Дані записи скріплені печаткою колгоспу та підписом посадової особи такого.
З аналізу трудової книжки серії НОМЕР_3 судом установлено, що інформація про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у господарстві відсутня.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що у разі наявності належних записів про роботу, зазначених в трудовій книжці, та водночас за відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу згідно чинного законодавства, а отже спірний період з 16 травня 1992 року по 28 січня 1993 року підлягає зарахуванню.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу, а відмова в зарахуванні спірного стажу порушує принцип рівності особи перед законом.
Окрім цього, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 21 червня 2019 року у справі №727/384/17 та від 10 лютого 2020 року у справі №195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування такого періоду в страховий стаж позивача.
Суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Окрім того суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Суд наголошує, що позивач фактично опинилася в ситуації, що позбавляє її можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Проте суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Указана правова позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
До того ж, відповідачем не доведено, що позивач, як працівник колгоспу, без поважних причин не виконувала встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу періоду її роботи з 16 травня 1992 року по 28 січня 1993 року з підстав не надання документу про встановлений та вироблений мінімум трудової участі.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 09 квітня 2025 року№ 262940016345 є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6, 8 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства та безпідставно не враховано трудовий стаж позивача.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву від 01 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з урахуванням висновків суду, суд зазначає таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вище наведені висновки суду в частині не вжиття відповідачем всіх передбачених, можливих, нормативно регламентованих заходів щодо перевірки інформації, зазначеної в трудовій книжці, яка була подана позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком, суд уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, викладеної в цьому рішенні.
При цьому, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, що розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по віку.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду такої заяви має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_4 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09 квітня 2025 року№ 262940016345 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
22.10.25