23 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/13842/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.03.2025 № 063950008009 про відмову провести перерахунок пенсії щодо зарахування до страхового стажу період роботи з 01.09.2001 по 27.06.2002 та період роботи на території російської федерації з 01.07.2016 по 19.06.2017, з 14.07.2017 по 08.09.2017 та не врахування довідки про заробітну плату №53/18 від 06.09.2018.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи з 01.09.2001 по 27.06.2002 та період роботи на території російської федерації з 01.07.2016 по 19.06.2017, з 14.07.2017 по 08.09.2017 згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 01.07.2016, провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи з липня 2016 по вересень 2017 згідно довідки № 53/18 від 06.09.2018 видану ТОВ "А.С.Буд" з моменту звернення за перерахунком, з 19.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу зазначені періоди, оскільки даний стаж підтверджується трудовою книжкою, а тому вважає такі дії протиправними.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав суду відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що у записах трудової книжки про період роботи з 01.09.2001 по 27.06.2002 відсутня назва підприємства, куди особу прийнято на роботу. Підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.07.2016 по 19.06.2017, з 14.07.2017 по 08.09.2017 на території російської федерації згідно наданих документів відсутні.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 з 03.01.2025 .
19.03.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою здійснити перерахунок та виплату пенсії зарахувавши період роботи до трудового стажу відповідно до трудової книжки від 11.01.1986
НОМЕР_2 з 01.09.2001 по 27.06.2002 та період стажу відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 набутого на території російської федерації та при перерахунку врахувати заробітну плату отриману на території російської федерації згідно довідки № 53/18 від 06.09.2018 з липня 2016 по вересень 2017 року видану ТОВ "А.С.Буд", що підтверджується заявою та розпискою - повідомленням від 19.03.2025.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто відповідним структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким 27.03.2025 прийнято рішення №063950008009 про відмову у перерахунку пенсії.
У рішенні зазначено, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992 "Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення".
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
З урахуванням зазначеного період з 01.09.2001 по 27.06.2002 до стажу не підлягає до зарахуванню, оскільки в записі про прийняття відсутня назва організації, період стажу і заробітної плати відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 і довідки про заробітну плату від 06.09.2018, виданої ООО "А.С.Строй" № 53/18 (рос. мова) за 2016- 2017 не підлягає до зарахуванню через відсутність законних підстав.
Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У спірному рішенні зазначено, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992 "Про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення".
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
З урахуванням зазначеного період з 01.09.2001 по 27.06.2002 до стажу не підлягає до зарахуванню, оскільки в записі про прийняття відсутня назва організації, період стажу і заробітної плати відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 і довідки про заробітну плату від 06.09.2018, виданої ООО "А.С.Строй" № 53/18 (рос. мова) за 2016- 2017 не підлягає до зарахуванню через відсутність законних підстав.
Суд не погоджується з такими висновками , з огляду на таке.
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_5 , позивач 01.09.2001 прийнятий на роботу водієм автомобіля з оплатою згідно штатного розпису на підставі наказу від 01.09.2001 та 27.06.2002 звільнений з посади водія за угодою сторін на підставі наказу від 27.06.2002.
Відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Твердження відповідача не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період .
Також відповідачем не надано доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача період роботи з 01.09.2001 по 27.06.2002.
Також, відповідачем не зараховано період стажу і заробітної плати відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 і довідки про заробітну плату від 06.09.2018, виданої ООО "А.С.Строй" № 53/18 (рос. мова) за 2016- 2017.
Відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Суд звертає увагу, що позивач надав трудову книжку, зокрема в якій наявні записи про періоди роботи позивача на підприємстві, що знаходяться на території російської федерації з 01.07.2016 по 19.06.2017, з 14.07.2017 по 08.09.2017.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу .
Відтак, доводи Пенсійного фонду про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в російській федерації, з огляду на те, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року протиправними , оскільки під час роботи позивача в російській федерації вказана Угода була обов'язкова для України як держави-учасниці. Водночас вихід російської федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов'язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію.
Суд наголошує, що єдиним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка містить всі необхідні записи.
В свою чергу, органом Пенсійного фонду не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки , а також інших наданих документів, або ж доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів Російської Федерації, в тому числі з вини позивача.
Отже, надана трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.
Крім того, щодо неврахування довідки про заробітну плату з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно пп.3 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.
Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, який призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також суд звертає увагу, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закону України від 01.12.2022 №2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року".
Після зупинення дії Конвенція від 22 січня 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією, а документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Позивачем відповідачу надано довідку про заробітну плату, № 53/18 від 06.09.2018 видану ТОВ "А.С.Буд", що враховується для обчислення пенсії за період роботи у російській федерації з липня 2016 по вересень 2017. У вказаній довідці зазначено, що на всі виплати нараховано страхові внески. Довідка видана на підставі розрахунково-платіжних відомостей.
Отже, на момент отримання довідки між державами Україна та РФ діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, відповідно до статі 13 якої документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відсутність документа із апостилем, зокрема архівних довідок про заробітну плату, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду в обмежені права особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.2016 по 19.06.2017, з 14.07.2017 по 08.09.2017 та не враховано довідку про заробітну плату, № 53/18 від 06.09.2018 видану ТОВ "А.С.Буд".
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що ГУПФУ в Запорізькій області, приймаючи оскаржуване рішення про відмову у перерахунку позивачу пенсії діяв всупереч вимог вказаних вище норм законів, що спричинило порушення права позивача на соціальний захист та отримання пенсійних виплат.
Стосовно способу захисту порушеного права.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом .
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію.
Суд зазначає, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов"язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 19.03.2025 про перерахунок пенсії та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н,69005. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 27.03.2025 № 063950008009 про відмову провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 про перерахунок пенсії та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
23.10.25