про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
22 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11743/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Плахтій Н.Б., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати в період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
зобов'язання в/ч НОМЕР_1 здійснити за період з 29.01.2020 по 30.04.2023 перерахунок грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску.
20.10.2025 представник позивача - адвокат Єрьоміна В.А. на усунення недоліків позовної заяви надіслала через систему Електронний суд заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду вказала, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а тому строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Окрім того, позивачем не було одержано письмового повідомлення, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення позивача. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Також зауважила, що в силу приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати, в тому числі й у відносинах публічної служби, був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023.
Отже, до спірних правовідносин строки звернення до суду не застосовуються, оскільки охоплюють період з 19.07.2022 до 19.05.2023.
За таких обставин помилковим є висновок суду про те, що при зверненні до суду із позовом позивач пропустив строк звернення до суду.
З наведених підстав просила поновити строк звернення до суду.
Позовну заяву в частині позовних вимог належить повернути позивачу з таких мотивів і підстав.
Відповідно до частин першої, другої 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо: у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») (пп. 65.1 - 65.2 п. 65 постанови).
Отже, судовою палатою Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 наголошено, що період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата вважала, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
При цьому, за обставинами справи №460/21394/23 позивач звільнений з військової служби 30.03.2023 і в цей же день йому вручено грошовий атестат.
Як слідує з матеріалів позову, ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 в період з 03.04.2018 по 30.04.2023, отже з 30.04.2023 його виключено із списків особового складу військової частини.
Спір стосується нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових складових) за період із 29.01.2020 по 30.04.2023 із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до позовних вимог за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 30.04.2023, то слід застосовувати правила частини другої статті 233 КЗпП України в чинній редакції, яка встановлює строк звернення до суду - три місяці з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Позивач при виключенні із списків особового складу частини мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені, шляхом вручення грошового атестату відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 року №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104). Відтак, саме з цього часу для нього розпочався тримісячний строк звернення до суду.
Натомість до суду з даним позовом звернувся лише 09.10.2025, тобто із суттєвим пропуском передбаченого статтею 233 КЗпП України строку.
Отримання позивачем відповіді на адвокатський запит не вказує на дотримання строку звернення до суду з даним позовом, а лише свідчить про час, коли позивач почав вчиняти активні дії з метою захисту порушених прав. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Доводи представника позивача про те, що до спірних правовідносин строки звернення до суду не застосовуються, оскільки позовні вимоги охоплюються карантином, на період якого були зупинені строки, суд відхиляє, позаяк карантин завершився 30.06.2023 і з цієї дати перебіг строку звернення до суду відновився.
Таким чином, позивач не довів наявність правових підстав для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 30.04.2023, суд не встановив дійсних обґрунтованих перешкод для звернення позивача до суду з позовними вимогами за вказаний період в межах визначеного законом строку.
Враховуючи, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі від 16.10.2025 про залишення позовної заяви без руху, тому позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.04.2023 необхідно повернути позивачеві.
Керуючись статтями 123, 169, 248 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.04.2023 повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій