Справа № 367/7555/25
Провадження №1-кс/367/826/2025
Іменем України
20 жовтня 2025 року місто Ірпінь
Слідчий суддя Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника володільця майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 21 вересня 2023 року у справі №367/7251/23 (провадження №1-кс/367/923/2023), -
установив:
до слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області надійшло вказане клопотання, яке мотивоване тим, що дізнавачами сектору дізнання Відділення поліції №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до ЄРДР 16.09.2023 за №12023116420000547 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 290 КК України.
15.09.2023 в сервісному центрі за адресою: м. Буча, вул. Депутатська, буд. 1-в, слідчим СВ Бучанського РУП ГУНП в Київській області було проведено огляд місця події та виявлено автомобіль Renault Grand Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова якого змінений кустарно, шляхом видалення механічним способом номерного майданчика з первісним ідентифікаційним номером кузова та вварювання на його місце кустарно номерний майданчик з ідентифікаційним номером « НОМЕР_2 ». Біля автомобіля знаходився власник автомобіля згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу №05/09-1 від 05.09.2023 ОСОБА_3 , яка надала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
У подальшому, ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №367/7251/23 клопотання прокурора про накладення арешту на автомобіль Renault Grand Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та ключі запалювання до вказаного автомобіля, шляхом накладення заборони на відчуження вказаного майна - задоволено у повному обсязі.
У подальшому дізнавачем задоволено клопотання про передачу транспортного засобу власниці майна та автомобіль переданий на відповідальне зберігання його власниці.
На переконання ОСОБА_4 , на даний час відпали підстави для подальшого застосування арешту майна. Зазначає, що ОСОБА_3 придбала вказаний автомобіль за кордоном шляхом аукціону, дистанційно зміну ідентифікаційних даних автомобіля виявити не представлялось можливим. Власник подав документи для розмитнення автомобіля, провів усі необхідні митні платежі, а тому в нього відсутній будь-який фінансовий інтерес для здійснення втручання в ідентифікатори автомобіля, а тому відсутній склад злочину по даному кримінальному провадженню. Також вказує, що на даний час транспортний засіб у встановленому законом порядку оглянутий, в межах кримінального провадження проведено слідчі та процесуальні дії, всі необхідні експертизи, а тому відпала необхідність у проведенні слідчих дій щодо даного автомобіля. У висновку експертизи вилученого автомобіля зазначено, що підробку даних автомобіля, де, коли, та з якою метою вони були змінені та чи були підроблені взагалі встановити неможливо. Тобто, взагалі відсутні докази, що підтверджують саме підробку ідентифікуючих даних транспортного засобу. Зазначає, що ОСОБА_3 придбала дане майно, яке для її фінансового становища є значною витратою, але не може ним не користуватись, ні реалізувати. З огляду на вказані обставини, на переконання ОСОБА_4 , вилучений автомобіль фактично перестав бути речовим доказом, а тому вважає, що відпала потреба у зберіганні даного автомобіля як доказу у кримінальному провадженні.
У судових засіданнях представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 підтримав клопотання, посилаючись на обставини, зазначені вище та просив його задовольнити, зокрема, в обґрунтування зазначав, що у ОСОБА_3 на утриманні перебуває дитина з інвалідністю, разом з тим, остання є багатодітною матір'ю та користування транспортним засобом є життєвою необхідністю для багатодітної сім'ї. На підтвердження долучив копії посвідчень серії НОМЕР_4 від 02.12.2019 та серії ДДА № 097946 від 12.05.2023.
У судових засіданнях прокурор Бучанської окружної прокуратури ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечував, оскільки, досудове розслідування кримінального провадження триває, а тому повне скасовування арешту транспортного засобу, який є речовим доказом у кримінальному провадженні, вважає недоцільним. Також надав для огляду матеріали матеріали кримінального провадження № 12023116420000547 від 16.09.2023.
Заслухавши доводи адвоката ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи № 367/7555/25 (провадження №1-кс/367/826/2025), матеріали кримінального провадження за №12023116420000547 від 16.09.2023, матеріали справи №367/7251/23 (провадження №1-кс/367/923/2023) слідчий суддя приходить до висновку, що подане клопотання підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Слідчим суддею встановлено, що сектором дізнання Відділення поліції №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023116420000547 від 16.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 290 КК України.
Постановою дізнавача СД ВП №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області від 18.09.2023 - визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12023116420000547 від 16.09.2023 автомобіль Renault Grand Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та ключі запалювання до вказаного автомобіля.
Ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 21.09.2023, клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на автомобіль марки "Renault Grand Scenic" номерний знак НОМЕР_1 , коричневого кольору, в ході огляду якого було виявлено, що ідентифікаційний номер кузова автомобіля, з прикріпленими номерними знаками НОМЕР_1 , змінений кустарно, шляхом видалення механічним способом номерного майданчика з первісним ідентифікаційним номером кузова та вварювання на його місце кустарно номерний майданчик з ідентифікаційним номером « НОМЕР_2 », свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та ключі запалювання до вказаного автомобіля - шляхом накладення заборони на відчуження вказаного майна.
Як убачається з ухвали слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 21.09.2023, арешт на автомобіль Renault Grand Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та ключів запалювання до вказаного автомобіля накладений з метою забезпечення збереження речових доказів у зв'язку із відповідністю вказаного майна критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України та необхідності проведення слідчих дій.
Зокрема, 25.06.2024 проведено криміналістичне дослідження транспортного засобу Renault Grand Scenic, реєстраційний номер НОМЕР_1 та до матеріалів кримінального провадження №12023116420000547 від 16.09.2023 долучено експертний висновок № СЕ-19/111-24/33770-КДТЗ. Згідно висновку якого ідентифікаційний номер кузова досліджуваного автомобіля Renault Grand Scenic, з прикріпленими номерними знаками НОМЕР_1 , змінений кустарно. Ідентифікаційний номер двигуна досліджуваного автомобіля змінам не піддавався. Ідентифікаційний номер кузова досліджуваного автомобіля змінений шляхом видалення механічним способом номерного майданчика з першопочатковим ідентифікаційним номером кузова та вварювання на його місце кустарно номерний майданчик з ідентифікаційним номером « НОМЕР_2 ». Значення первинного номера кузова криміналістичними методами встановити не представилося можливим. Ідентифікаційний номер двигуна досліджуваного автомобіля є номер « НОМЕР_5 », який являється первинним.
Розглядаючи клопотання слідчим суддею враховується таке.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень статті 131 КПК України, захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом (частина перша статті 167 КПК України).
Згідно положень статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі "Смирнов проти Росії" зазначено, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення від 22.09.1994 у справі «Лемуан проти Франції» та від 10.05.2007 у справі «Кушоглу проти Болгарії»). Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (пункт 1 частини першої статті 170 КПК України).
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (пункт 2 частина перша статті 170 КПК України).
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (частина друга статті 170 КПК України).
Відповідно до абзацу 2 частини десятої статті 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (пункт 1 частини третьої статті 170 КПК України). Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна (пункт 1 частини десятої статті 170 КПК України).
У відповідності до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної в постанові № 4 від 07.02.2014 «Про узагальнення судової практики розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження», арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним. З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.
Відповідно до частини другої, дев'ятої статті 100 КПК України речовий доказ зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ, зобов'язана зберігати його у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Питання про долю речових доказів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. Таким чином, законодавчо визначений механізм періодичного перегляду необхідності збереження заходу забезпечення кримінального провадження із плином часу, а також його скасування при закритті кримінального провадження, що дозволяє запобігати потенційним зловживанням.
За вимогами статті 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до статті 642 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна.
Відповідно до статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Абзацом 2 частини першої статті 174 КПК України передбачено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Як убачається з ухвали слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області 21.09.2023 у справі № 367/7251/23 (провадження №1-кс/367/9232023) ОСОБА_3 не брала участі в судовому засіданні при розгляді питання про арешт належного їй майна. Зокрема, зі змісту клопотання про скасування арешту майна вбачається, що заявниця відноситься до осіб, яким за законом надано право на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Із аналізу наведеної норми вбачається, що прийняття рішення про скасування арешту майна за клопотанням вищенаведених осіб можливе за таких умов:
- доведення, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба;
- доведення, що арешт накладено необґрунтовано.
З метою оцінки доводів клопотання щодо наявності обставин, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала потреба, слідчий суддя враховує таке.
Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція також узгоджується із частиною п'ятою статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з практикою ЄСПЛ що застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції указана норма містить три окремі складові: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном, друга охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями, третя визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії»).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (висновки, викладені у рішенні у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (висновки, викладені у рішеннях у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Так, у своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Також за приписами частини одинадцятої статті 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з частини першої, другої статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Слідчим суддею встановлено, що досудове розслідування у вказаному провадженні не завершено та за час його проведення жодній особі про підозру не повідомлено та не встановлено причетності ОСОБА_3 до обставин кримінального правопорушення. При цьому, як убачається з ухвали слідчого судді від 21.09.2023, то арешт накладено шляхом заборони відчуження транспортного засобу. Заборон щодо користування транспортним засобом, зокрема в цілях забезпечення побутових потреб ОСОБА_3 , ухвала слідчого судді від 21.09.2023 не містить. З матеріалів кримінального провадження прослідковується, що транспортний засіб передано їй для зберігання. Користування ОСОБА_3 транспортним засобом у побуті не створює загроз для досудового розслідування та не заважає досягненню мети у кримінальному провадженні, разом з тим, забезпечує реалізацію її права як власника майна. Указане свідчить про відсутність ознак надмірного втручання у її право власності.
Крім того, скасування арешту на транспортний засіб в частині зняття заборони на відчуження транспортного засобу на думку слідчого судді може призвести до виникнення спірних ситуацій у разі прийняття рішення власником відчужити цей транспортний засіб третім особам.
Таким чином, дослідивши клопотання ОСОБА_3 , матеріали кримінального провадження №12023116420000547 від 16.09.2023, дотримуючись балансу між завданнями кримінального провадження та захистом права на власність ОСОБА_3 , у задоволенні клопотання про скасування арешту на майно слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись статтями 170-173, 174, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -
у задоволенні клопотання про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Ірпінського міського суду Київської області від 21 вересня 2023 року у справі №367/7251/23 (провадження №1-кс/367/923/2023) - відмовити.
Ухвала в порядку статті 309 КПК України оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1