Справа № 367/327/25
Провадження №2/367/2317/2025
Іменем України
23 жовтня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Третяк Я.М.,
за участі секретаря с/з - Люліної О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майнових прав, в якому просить суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 01.03.2016 між відповідачем та позивачем укладено правовий договір, згідно умов якого (п. 1.2 Договору) відповідач в майбутньому зобов'язується передати у власність позивачу будь яким, передбаченим діючим законодавством способом нерухоме майно, а позивач зобов'язується прийняти у власність нерухоме майно - квартиру (далі - Квартира), що знаходиться в АДРЕСА_2 (далі - Об'єкт будівництва) та оплатити гарантійний внесок, що не перевищує загальну вартість квартири в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з пунктом 2.3. Договору орієнтовний строк прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію - IV квартал 2017 року, технічна здача в експлуатацію - II квартал 2017.
Відповідно до п. 3.1 Договору загальна вартість квартири складала 444 000,00 гривень.
Вказує, що позивачем виконано своє зобов'язання в повному обсязі, проте у власність відповідачем позивачу Квартиру не передано, жодних дій спрямованих на передачу у власність, будь-яким передбаченим діючим законодавством способом позивачу Квартири, відповідачем не вжито.
До того ж, відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області, наданої листом від 03.12.2024 №0312/1 на адвокатський запит ОСОБА_3 від 22.11.2023 № 121/23, відповідно до відомостей з Єдиної Державної електронної системи у сфері будівництва інформація про прийняття багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 відсутня. Замовник будівництва/його представники не зверталися до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з приводу введення об'єкта будівництва, а саме - багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 до експлуатації. Будинок до цього часу не збудований, будь-які будівельні роботи не ведуться, що свідчить про відсутність зі сторони відповідача будь-яких дій, спрямованих на належне виконання ним умов договору.
Вважає, що зазначені дії відповідача є такими, що порушують право позивача, визначене та гарантоване ст. 47 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на житло.
05 лютого 2025 року ухвалою Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву було залишено без руху. У встановлений строк позивач усунув виявлені недоліки.
Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року за вказаним позовом було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі.
07 травня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився. Від представника позивача, адвоката Шевченко Ю.Г. надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечують.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.
Відповідно до ч.ч. 3, 5, 8 ст. 128 ЦПК України, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи вимоги даної норми закону, суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Через відсутність від відповідача клопотань та відзиву на позов, враховуючи згоду позивача щодо заочного розгляду справи, у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ч. 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частинами 5 та 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 01 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено цивільно-правовий договір, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Ничипоренком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 259, що підтверджується копією договору.
Відповідно до пункту 1.2 Договору відповідач ОСОБА_2 в майбутньому зобов'язується передати у власність позивача ОСОБА_1 позивачу будь яким, передбаченим діючим законодавством способом нерухоме майно, а позивач ОСОБА_1 зобов'язується прийняти у власність нерухоме майно - квартиру (далі - Квартира), що знаходиться в АДРЕСА_2 (далі - Об'єкт будівництва) та оплатити гарантійний внесок, що не перевищує загальну вартість квартири в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 2.1 Договору визначено, що за цим договором права на квартиру являють собою права на будівництво та отримання у власність квартири з будівельним номером АДРЕСА_4 , проектною загальною площею 59,2 кв.м., кількість кімнат - 2.
Відповідно до пункту 2.3 Договору технічна здача Об'єкта в експлуатацію - II квартал 2017 року. Орієнтовний строк прийняття Об'єкта будівництва в експлуатацію - ІV квартал 2017 року.
Згідно з пунктом 3.1 Договору загальна сума (вартість) квартири на день укладення цього договору складає - 444 000 (чотириста сорок чотири тисячі) грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 3.3.1 Договору сума гарантійного внеску в розмірі 444 000 (чотириста сорок чотири тисячі) грн. 00 коп. вноситься позивачем до моменту підписання цього Договору.
Позивач ОСОБА_1 свої зобов'язання стосовно оплати вартості квартири АДРЕСА_1 »), виконав у повному обсязі, що підтверджується фактом укладення самого договору, а отже і передачі гарантійного внеску, що заначений у п. 3.3.1 Договору, а також копіями актів прийому-передачі коштів на виконання в майбутньому умов договору № 1 від 28.02.2016 на суму 150000,00 грн., № 2 від 29.02.2016 на суму 150000,00 грн. та № 3 від 01.03.2016 на суму 144000,00 грн.
При цьому, у власність позивача квартиру АДРЕСА_1 »), відповідачем передано не було, жодних дій спрямованих на передачу у власність позивача квартири відповідачем також не вжито.
Разом з тим, відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області, наданої листом від 03.12.2024 № 0312/1 на адвокатський запит Шевченко Ю.Г. № 116/24 від 14.11.2024 р., відповідно до відомостей з Реєстру будівельної діяльності першої черги Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва інформація про прийняття до експлуатації багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 відсутня.
Визнання за ОСОБА_1 майнового права на квартиру дасть йому можливість чітко ідентифікувати її, адже невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором по будівництву багатоквартирного будинку та передачі квартири у власність позивачу може тривати невизначений час, тому позивач має зменшити ризик того, що квартира може перейти у власність іншій особі у разі закінчення будівництва багатоквартирного житлового будинку, в який він інвестував свої кошти.
Таким способом має бути визнання за позивачем майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва (об'єкт інвестування) - квартиру.
Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту закінчення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.
Таким чином, виходячи з положень цієї статті, інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.
У безлічі випадків житловий будинок може простояти роками недобудованим. Тому позивачу необхідно зменшити всі можливі ризики того, що його квартира може дістатися комусь ще. Належним способом буде визнання майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва (об'єкт інвестування).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен громадянин має право на житло, держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, право приватної власності набувається в порядку визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а також право власності є непорушним.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу, одним із способів захисту прав та інтересів може бути визнання права на об'єкт інвестування.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також визначено необхідність виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року №2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (N25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява №44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга №66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
У своїй постанові від 30 січня 2013р. № 6-168цс12 Верховний Суд України визначає майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно у майбутньому.
Тому визнання прав на об'єкт дасть у майбутньому можливість якось ідентифікувати свою квартиру серед інших, якщо на неї буде претендувати інша особа.
Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктом і результатом інвестицій. Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально - побутового призначення в об'єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загальноприйнятий момент набуття права власності, визначений ст. 328 ЦК України, на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності - можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Майнове право - це право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні передумови, що є необхідними й достатніми для набуття права власності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, повністю оплативши вартість об'єкта (як вкладу за договором), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів необхідних для набуття майнових прав - квартири.
Із змісту договору випливає, що його предмет становить надання послуг щодо вкладання залучених коштів в будівництво житла та оформлення права власності на це майно в інтересах замовника.
В свою чергу, невиконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до порушення прав позивача, саме: через порушення відповідачем строку прийняття об'єкта фінансування (будівництва) в експлуатацію та порушення строку його передачі позивачу, у останнього відсутня можливість зареєструвати право власності на цей об'єкт у встановленому законом порядку.
Тож, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки засновані на законі, є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 19, 133, 81, 141, 206, 247, 258-259, 263-268, 280, 282-283, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 ) майнові права на об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_1 »).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_5 ) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 4440 (чотири тисячі чотириста сорок) грн. 00 коп.
Копію рішення направити сторонам для відому.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України -https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Я. М. Третяк