18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
15 жовтня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/1021/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:
від позивача: Драчук С.В. - адвокат за довіреністю;
від відповідача: Шахов О.М. - адвокат за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агровет Продакшн» (с. Седнів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл.) до приватного підприємства «ЮЛЯНА» (с. Драбівці, Золотоніський р-н, Черкаська область) про стягнення 183 991, 41 грн.,
Заявлено позов до приватного підприємства «ЮЛЯНА» про стягнення на користь позивача заборгованості в розмірі 183 991,41 грн. у вигляді пені (52737,18 грн.), 70% річних (119083,94 грн.) та інфляційних втрат (12170,29 грн.) за прострочення розрахунків по договору поставки на умовах відстрочки платежу Д-2 № 47 КФ від 05.12.2018, укладеному між сторонами.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Обидві сторони мають електронні кабінети.
09.10.2025 від позивача надійшла заява (а.с. 75-78) в якій викладено відповідь на відзив та клопотання до суду прийняти збільшення позовних вимог по стягненню пені з 52 737,18 грн. до 70 386,45 грн.
Судом встановлено, що позивач подав заяву про збільшення позовних вимог вже після проведення першого засідання (29.09.2025) у справі, з якого розпочався розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п.2) ч. 1 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки заяву подано з пропуском зазначеного процесуального строку, суд залишив заяву про збільшення вимог без розгляду в порядку ч. 2 ст. 118 ГПК України.
В ході розгляду справи представник позивача первісно заявлені позовні вимоги підтримує повністю і просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача просить суд зменшити розмір пені та процентів річних на 95%, а в задоволенні інфляційних втрат відмовити повністю, про що надав суду відзив на позов ( а.с. 50-53).
У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з такого:
З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що 05.12.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агровет Продакшн" (далі - Постачальник, позивач у справі) та приватним підприємством "Юляна" (далі - Покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу за №47-КФ (а.с. 8-9), у відповідності до якого постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору Товар в кількості, асортименті, цінах та на умовах поставки ("ІНКОТЕР МС 2010") , що обумовлюються в додатках та специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору ( п. 1.1. договору).
Товаром згідно з цим договором є кормові добавки, премікси, білкові вітамінно-мінеральні добавки, готові корма, комбікорми, замінники цільного молока, ветеринарні препарати, спеціальні добавки, елементи обладнання, обладнання та інший товар, як власного виробництва так інших виробників, що буде поставлятися згідно видаткових накладних. Номери, індекси стандартів, технічних умов та іншої документації про якість товарів зазначаються в сертифікатах якості який є невід'ємним додатком до даного договору. Покупець не заперечує проти поставки йому товару виробленого згідно стандартів, технічних умов, реєстраційних посвідчень (п.1.2 договору).
Право власності переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем згідно встановлених договором умов (базисів) поставки. Ризик випадкової втрати, пошкодження, знищення, викрадення товару несе його власник. Постачальник гарантує, що є власником товару і що товар будь-яким способом не відчужений, не перебуває у спорі або під арештом (п.1.3 договору).
Ціни на товар наведені у рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або у специфікаціях та включають вартість доставки товару покупцю (п.2.1 договору).
Загальна вартість (ціна) договору визначається сумарною ціною всього товару, поставленого постачальником на виконання умов договору. Валюта платежу та валюта договору - гривня (п.2.2 договору).
Оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації (додатках) до договору.
Частину вартості товару в розмірі 20 (двадцять) %, покупець оплачує не пізніше ніж за 3 (три) календарних дні до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80 (вісімдесят) %, оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній). Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі (п.2.3 договору).
У разі порушення строків виконання грошових зобов'язань, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сімдесят процентів річних від простроченої суми по день фактичної оплата товару. Дані проценти не є відповідальністю (неустойкою), а є компенсацією (платою) за користування утримуваними грошовими коштами (п.2.5 договору).
Поставка товару здійснюється за місцезнаходженням покупця, або за іншою адресою, вказаною у специфікації (п.4.3 договору).
Дата поставки: дата отримання товару покупцем (підписання видаткової накладної його представником) (п.4.4 договору).
Приймання товару здійснюється на складі покупця по кількості згідно товаротранспортних та видаткових накладних, а по якості згідно сертифікату якості постачальника (п.4.6 договору).
Договір набирає чинності в момент підписання його представниками сторін і діє до 31.12.2019, а в частині зобов'язань, які виникли під час дії договору - до повного їх виконання (п.8.1 договору).
Незалежно від положень п.8.1, договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік на таких самих умовах, якщо жодна із його сторін не заявить письмово про свій намір припинити договір за один місяць до закінчення строку його дії (п.8.2 договору).
Сторони стверджують, що всі спірні відносини та розрахунки між ними за наявними у справі доказами стосуються виключно Договору поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу №47 КФ від 05 грудня 2018 року.
15.01.2019 сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору поставки Д-2 на умовах відстрочення платежу №47 КФ від 05 грудня 2018 року (а.с. 10).
Згідно п. 2.3 додаткової угоди оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору. Вартість товару в розмірі 100% покупець оплачує на умовах відстрочення кінцевого розрахунку протягом 60 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній). Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі.
Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, які діяли на час його укладення.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Позивач зазначав, що відповідачу було поставлено товар на загальну суму 1 086 857 грн. 64 коп., а саме:
- по видатковій накладній №АПД00004070 від 27 серпня 2024 року на суму 228 594 грн. 00 коп. ( а.с. 11);
Строк оплати до 25 жовтня 2024 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00004278 від 10 вересня 2024 року на суму 5 481 грн. 12 коп. (а.с. 12);
Строк оплати до 09 листопада 2024 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00004544 від 24 вересня 2024 року на суму 228 594 грн. 00 коп. (а.с. 13);
Строк оплати до 23 листопада 2024 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00004902 від 15 жовтня 2024 року на суму 237 186 грн. 00 коп. (а.с. 14);
Строк оплати до 14 грудня 2024 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00004903 від 15 жовтня 2024 року на суму 4 167 грн. 00 коп. (а.с. 15);
Строк оплати до 14 грудня 2024 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00004904 від 15 жовтня 2024 року на суму 5 481 грн. 12 коп. (а.с. 16);
Строк оплати до 14 грудня 2024 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00005550 від 22 листопада 2024 року на суму 213 796 грн. 80 коп. (а.с. 17);
Строк оплати до 21 січня 2025 року включно;
- по видатковій накладній №АПД00005942 від 16 грудня 2024 року на суму 74 621 грн. 40 коп. (а.с. 18);
Строк оплати до 14 лютого 2025 року включно.
- по видатковій накладній №АПД00005943 від 16 грудня 2024 року на суму 4 045 грн. 80 коп. (а.с. 19);
Строк оплати до 14 лютого 2025 року включно.
- по видатковій накладній №АПД00006093 від 24 грудня 2024 року на суму 84 890 грн. 40 коп. (20);
Строк оплати до 22 лютого 2025 року включно.
За твердженням позивача відповідач здійснив часткову оплату товару на загальну суму 490 000,00 грн.
Дані обставини відповідач не заперечив.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.09.2025 у справі № 925/202/25 (а.с. 60) позовні вимоги позивача до відповідача були задоволені частково та стягнуто з приватного підприємства "Юляна" (код 30145972) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агровет Продакшн" (код 41737108) - 646 857 грн. 64 коп. - залишку основного боргу за товар, 63 880 грн. 40 коп. - пені, 37 802 грн. 11 коп. - штрафу, 20 725 грн. 21 коп. інфляційних втрат, 23 358 грн.65 коп. - процентів річних за неправомірне користування грошовими коштами та 11 646 грн. 94 коп. - судового збору.
В зв'язку з невиконанням даного рішення суду позивач просить стягнути з відповідача 52 737,18 грн. пені, 119 083,94 грн. 70 % річних та 12 170,29 грн. інфляційних витрат, які донараховує за періоди після прийняття судом рішення у справі № 925/202/25.
У відповідача немає заперечень проти математичної правильності розрахунків позовних вимог.
В засіданні судом зі сторонами з'ясовано, що згідно істотної умови договору (п. 6.2.), яку відповідач погодив у добровільному порядку при підписанні договору, --- пеня за прострочення розрахунків буде нараховуватися на суму боргу аж по день остаточного проведення розрахунків Покупцем.
Тим самим обмеження у шість місяців, яке передбачено у ч. 6 ст. 232 ГК України, яка діяла на час укладення Договору, не застосовуються у відносинах сторін.
Вирішуючи питання за клопотанням відповідача щодо зменшення розміру сум пені, 70% річних на 95% від їх заявленої до стягнення величини, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
В чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Застосовуючи, дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, і за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Отже, застосовані заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання не повинні переслідувати каральну мету чи покладати на боржника невиправданий тягар майнової відповідальності, який може перевищити саму суму основного боргу. В даному питанні слід також дотримуватися балансу інтересів сторін виходячи, зокрема, із об'єктивної економічної ситуації, майнового стану та поведінки обох сторін у спорі.
Також суд враховує, що висновок щодо необхідності зменшення розміру санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на і загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність зобов'язання (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Окрім того, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18|12-79гс19).
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статтею 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).
В постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №903/486/22 вказано, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
При вирішенні питання про зменшення пені та штрафу суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені, штрафу. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
На нарахованих санкціях за порушення зобов'язання контрагентом, управнена сторона не будує свої фінансові показники господарської діяльності, а тому не несе прямих збитків при їх не нарахуванні боржнику взагалі чи несплаті боржником.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Зазначена позиція узгоджується, зокрема із висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
Відповідач просить врахувати при вирішенні питання про зменшення нарахованих санкцій ті обставини, що позивач нарахував всі три види санкції відразу та шляхом продовження їх нарахування після прийняття рішення у справі № 925/202/25.
Розмір нарахування за позовом у справі 925/1021/25 відносно до залишку основного боргу становить 33,53 % .
Відповідач після прийняття рішення у справі № 925/202/25 продовжує частково сплачувати основний борг, сплачував його під час вирішення спору у справі № 925/202/25 (а.с. 57-59) і позивач цього не заперечує.
Відповідач просить врахувати свій тяжкий майновий стан і вжиття ним заходів до постійної сплати боргу частинами, що доводить добросовісність ПП "Юляна".
Суд вважає, що зниження економічних показників розвитку нашої держави в період воєнного стану негативно впливає на обидві сторони спору. Однак заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що через постійне продовження нарахування санкцій на непогашений залишок боргу, ПП "Юляна" постійно сплачує лише ці нарахування (згідно положень ст. 534 ЦК України) і не може тим самим знизити заборгованість за товар. Цим покладається непропорційний майновий тягар на відповідача.
Позивачем дійсно здійснено законодавчо обґрунтований та арифметично правильний розрахунок пені, яка підлягає стягненню з відповідача, однак з огляду на вищенаведені приписи законодавства, з урахуванням судової практики у подібних правовідносинах та обставин справи, суд вважає, що з урахуванням доводів відповідача, мають місце підстави для зменшення заявленої позивачем пені в розмірі 52 737,18 грн. на 80% та її стягнення лише в розмірі 10 547,44 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Щодо стягнення 70 % річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Отже даною нормою встановлено, що 3% річних та індекс інфляції фактично є мінімальною компенсацією від знецінення грошових коштів за період прострочення їх сплати боржником.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Тому суд може зменшити розмір визначених сторонами % річних (встановлених вище 3% за угодою сторін) з урахуванням підтверджених боржником обставин - але їх мінімальний розмірі (тобто 3% річних), встановлені ч.2 ст. 625 ЦК України, як й інфляційні втрати - не підлягають зменшенню судом (ВП ВС №903/602/24 від 02.07.2025 р.)
При цьому суд погоджується з позицією позивача, що із ухваленням рішення Господарського суду Черкаської області від 02.09.2025 по справі № 925/202/25 про стягнення з приватного підприємства "Юляна" основної заборгованості, зобов'язання відповідача сплатити таку заборгованість не припинилося та триває аж до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Суд перевіривши в програмі "Ліга Закон" нарахування 70 % річних за вказані періоди ( а.с. 3-5) встановив правильність їх нарахування.
Як вказано вище, у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити розмір пені на 95 %, тобто до 2 636,86 грн. та зменшити розмір процентів річних на 95 % , тобто до 5 954,20 грн.
Суд застосовує однаковий підхід до зменшення нарахування за позовними вимогами по % річних та пені, а саме - на 80% від їх заявленого до стягнення розміру з одних і тих же міркувань, які судом вже наведені в рішенні.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 70% річних на підставі п. 2.5. Договору як плати за користування утримуваними грошовими коштами. Даний пункт не містить посилання на ст. 536 ЦК України.
Тобто, підвищені проценти саме за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.
У постанові від 14.04.2021 у справі №922/1716/20 щодо можливості встановлення сторонами договору 48% річних Верховний Суд зазначив, що стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сторони у Договорі визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, - 70 % річних за неправомірне користування грошовими коштами.
Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.
Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:
- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 70 % річних за ст. 625 ЦК України, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір процентів до 20% (при цьому ними охоплюються мінімально встановлені законодавцем 3% річних, що не підлягають зменшенню).
Тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає лише 23 816,79 грн. відсотків річних по ст. 625 ЦК України. В решті вимог за цим стягненням слід відмовити через зменшення судом цього нарахування на 80%.
Щодо інфляційних втрат у сумі 12 170,29 грн, суд зазначає наступне.
За правилами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України божник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідач просить суд відмовити повністю у стягненні інфляційних втрат.
У суду немає заперечень проти правильності математичного розрахунку інфляційних втрат, які зроблено позивачем за період з 13.05.2025 по 14.07.2025.
Однак з пояснень відповідача судом встановлено, що ним самостійно продовжено період розрахунку інфляційних втрат аж до 28.08.2025 (а.с. 52 оборот). За рахунок цього з'являється період, в якому інфляція має від'ємне значення, що зменшує розмір нарахування інфляційних втрат вцілому за весь період нарахування.
Правомірність самостійного продовження періоду нарахування інфляційних втрат всупереч розрахункам позивача, відповідач суду не довів.
Отже всі нараховані позивачем інфляційні втрати на несплачений боргу підлягають до стягнення, інфляційні втрати не підлягають до зменшення, бо це мінімальна плата боржника за знецінення несплачених ним коштів на користь кредитора і тому підстав для повної відмови у позові в частині стягнення інфляційних втрат немає.
Доказів врегулювання спору та повного погашення заборгованості за позовом з боку відповідача суду не подано.
Отже зібраними у справі доказами позивач довів правомірність своїх позовних вимог, але за рахунок зменшення судом розміру нарахування пені та відсотків річних на 80% від їх заявленого до стягнення розміру, позов підлягає лише до часткового задоволення. До примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 10 547,44 грн. пені (52737,18 - 80%); 23 816,79 грн. відсотків річних (119083,94 -80%), 12 170,29 грн. інфляційних втрат по ст. 625 ЦК України за прострочення розрахунків по договору поставки на умовах відстрочки платежу Д-2 № 47 КФ від 05.12.2018, укладеного між сторонами.
В решті вимог слід відмовити за рахунок зменшення пені та відсотків річних за рішенням суду.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник через неправильні дії боржника, а частково розмір нарахувань було зменшено за рішенням суду, то з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 2422,40 грн. на відшкодування витрат на сплату судового збору повністю.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «ЮЛЯНА» (код 30145972, с. Драбівці, Золотоніський р-н, Черкаська область, вул. Вишнева (Жовтнева), 21) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агровет Продакшн» (код 41737108, с. Седнів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., вул. Пекурівська, 44) -- 10 547,44 грн. пені.; 23816,79 грн. відсотків річних за користування грошовими коштами, 12 170,29 грн. інфляційних втрат за прострочення розрахунків по договору поставки на умовах відстрочки платежу Д-2 № 47 КФ від 05.12.2018, укладеним між сторонами та 2422,40 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
В решті вимог відмовити за рахунок зменшення пені та відсотків річних за рішенням суду.
Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року
Суддя Н.М. Спаських