Номер провадження: 22-ц/813/3530/25
Справа № 522/17975/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Назарова М. В.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року, постановлену Приморським районним судом м. Одеси у складі судді Свяченої Ю.Б. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки,
Предметом апеляційного перегляду є ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року, якою заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БПР ПРОПЕРТІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки - задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову, шляхом:
- накладення арешту на квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 , 70-71зв.).
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , яка не брала участі у розгляді справи, але вважає, що оскаржуваною ухвалою судом вирішено питання про її права та свободи, просила скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не залучив її до участі у справі, хоча накладений оскаржуваною ухвалою арешт безпосередньо впливає на її майнові права. При цьому, скаржник вважає, що оскаржувана ухвала не містить належного обґрунтування необхідності забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на спірне майно, а також не проведено оцінки належності майна позичальнику, оцінки співставності вимог з вартістю арештованого майна. Крім того, квартира, на яку накладено арешт, є місцем проживання її неповнолітніх дітей, що порушує їхні права на безпечні житлові умови (т. 2, а.с. 207-207 зв.).
До судового засідання 21.10.2025 учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи 21.10.2025, не з'явилися, що в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи. Зокрема, скаржник ОСОБА_3 , позивач ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» та відповідач ОСОБА_1 отримали судові повістки на 21.10.2025 у відповідності до вимог п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 05.09.2025 о 01:39:48 (т. 3, а.с. 48), 04.09.2025 о 21:42:15 (т. 3, а.с. 50) та 04.09.2025 о 21:42:15 (т. 3, а.с. 49) відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа. Судова повістка, що направлялася на адресу відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 3, а.с. 51-52зв.), що згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним сповіщенням сторони про дату, час та місце розгляду справи.
Крім того, від представника ТОВ «БІІР Проперті» - Сердюкова Б.Л. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому він, зокрема, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача ОСОБА_1 - Зайцева М.П. також подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цієї особи.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2-4392/09,постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019року у справі № 705/2-1281/2010 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов'язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18).
Виходячи зі змісту даної процесуальної норми та обставин справи, скаржник, а саме ОСОБА_3 , на момент ухвалення рішення судом першої інстанції не мала статусу учасника справи, та відповідно до закону лише наділений правом подати апеляційну скаргу, в разі, якщо оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про її права і обов'язки та законні інтереси.
За обставинами даної справи, позивач ТОВ «Біір Проперті» звернулися з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки, який мотивували тим, що 12.03.2021 між ТОВ «БІІР Проперті» та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надано позику у розмірі 2000000 грн (т. 1, а.с. 1). Пунктом 2.1 договору позики від 12.03.2021 визначено, що позика надається для придбання житлової нерухомості та пов'язаних із цим витрат (т. 1, а.с. 7зв.). Належним чином взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, взяті грошові кошти у повному обсязі не повернув, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу за договором позики у розмірі 1101500 грн (т. 1, а.с. 4).
Представником позивача разом з позовною заявою було подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачу:
- будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
- земельну ділянку, площею 0,0572 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:38:016:0055;
- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
2. Заборонити будь-яким особам вчиняти будь-які дії (зокрема, реєстраційні дії) щодо нерухомого майна, а саме:
- будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
- земельну ділянку, площею 0,0572 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110136900:38:016:0055;
- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;
- квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
3. Накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на наступних рахунках, відкритих у банківських установах:
- рахунок НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок СКР № НОМЕР_2 ;
- рахунок НОМЕР_3 в АТ «Райффайзен Банк Аваль»;
- рахунок НОМЕР_4 в АТ «Райффайзен Банк аваль», код банку 380805;
- на грошові кошти ОСОБА_1 на будь-яких інших рахунках, що можуть будуть відкриті після винесення виконавцем постанови про арешт коштів боржника, які будуть виявлені в ході виконання цієї ухвали.
Заява обґрунтована тим, що після укладання договору позики та отримання від ТОВ «Біір Проперті» суми грошових коштів у розмірі два мільйона гривень, позичальник ОСОБА_1 своїми діями систематично підтверджував факт неналежного виконання умов договору позики, а відтак, на теперішній час існує реальна загроза невиконання з боку ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики, наслідком чого є об'єктивна необхідність у забезпеченні позову.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки - задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову, шляхом:
- накладення арешту на квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 , 70-71зв.).
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що накладення арешту на належну відповідачу квартиру, є достатнім для обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача та забезпечить утримання його від таких дій як:
- квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
- нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Окремо, суд звернув увагу, що згідно умов договору позики від 12 березня 2021 року укладений між ТОВ "БІІР Проперті" та ОСОБА_1 , після отримання позики, з метою забезпечення її найшвидшого погашення, позичальник зобов'язується запропонувати до продажу на відкритому ринку належне йому нерухоме майно, а саме 2-кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Після продажу зазначеного нерухомого майна позичальник зобов'язаний повернути позику достроково, протягом 5 банківських днів з моменту отримання коштів від продажу. Для цього, з метою забезпечення своїх намірів позичальник передає оригінали правовстановлюючих документів на вказане майно, а саме (технічний паспорт, копія договору № ЛВ/РС-29/1 від 26.04.2013 року, акт приймання-передачі до цього договору, оригінали витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 81581584, 81581525) позичальнику у якості забезпечення своїх зобов'язань.
Таким чином, дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний об'єкт нерухомого майна та заборона вчинення з приводу нього будь-яких реєстраційних дій є достатнім обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Як вже зазначалося вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначала, що суд першої інстанції не залучив її до участі у справі, хоча накладений оскаржуваною ухвалою арешт безпосередньо впливає на її майнові права. При цьому, скаржник вважає, що оскаржувана ухвала не містить належного обґрунтування необхідності забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на спірне майно, а також не проведено оцінки належності майна позичальнику, оцінки співставності вимог з вартістю арештованого майна. Крім того, квартира, на яку накладено арешт, є місцем проживання її неповнолітніх дітей, що порушує їхні права на безпечні житлові умови (т. 2, а.с. 207-207 зв.).
За ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, законом встановлена презумпція, за якою майно, набуте в шлюбі належить до спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року закрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України через недоведеність порушення прав скаржника.
Для укладення договору позики, де позичальником є один із подружжя, згода іншого з подружжя не є необхідною, оскільки такий правочин не стосується спільного майна подружжя. До моменту, коли позикодавець передає кошти позичальнику (дружині чи чоловікові), право власності на ці кошти у позичальника ще не виникає. Воно з'являється лише після отримання грошей. Відповідно, сторона, яка укладає договір позики, не здійснює розпорядження спільним майном подружжя, а лише вступає у зобов'язальні правовідносини (постанова Верховного Суду у справі № 703/141/23).
Крім того, предметом розгляду теперішньої справи не є оспорення договору позики, натомість правомірність правочину презюмується (ст. 204 СК України).
Як не є предметом розглядуваної справи і питання щодо поділу майна подружжя ОСОБА_5 , в межах якої має досліджуватися використання майна в інтересах сім'ї, тощо.
Доводи заявниці про те, що вона може нести відповідальність за взятими на себе зобов'язаннями чоловіка спільним сумісним майном, а тому суд першої інстанції помилково не залучив її до участі у справі, є необґрунтованими, оскільки в даному випадку права захищаються тим з подружжя, який уклав вказаний договір. При цьому, у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення боргу за договором позики, стороною якого заявниця не була, і не вирішується порядок виконання такого, а оспорюване процесуальне питання стосується забезпечення такого позову.
Отже, за умови, якщо здійснено обтяження на майно особи, яка не є учасником справи, така особа має спосіб захисту своїх порушених прав шляхом звільнення майна з-під арешту, тощо, а не оскарження ухвали про забезпечення позову у справі, учасником якої вона не є і не довела, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права та свободи.
Встановивши, що ОСОБА_3 не брала участі у розгляді справи, а також враховуючи предмет спору, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав вважати права заявниці порушеними при вирішенні процесуального питання про забезпечення позову, що є першочерговим під час можливості перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тому колегія суддів, визначаючись із характером спірних правовідносин, суб'єктним складом у справі, заявленими ОСОБА_6 вимогами в апеляційній скарзі, та встановивши, що ухвалою суду першої інстанції не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, доходить висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки.
Зважаючи на те, що апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою підлягає закриттю з підстав, викладених вище, то подані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 клопотання про зупинення апеляційного провадження (№ 22-ц/813/3530/25) до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 522/17975/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ТОВ «БІІР Проперті», ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, що перебуває у провадженні Приморського районного суду м. Одеси, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 352, 362 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Дата складення повного тексту ухвали - 21 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький