Номер провадження: 22-ц/813/2834/25
Справа № 522/17975/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Назарова М. В.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі судді Свяченої Ю.Б. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки,
12 вересня 2023 року ТОВ «Біір Проперті» звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки (т. 1, а.с. 1-57).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» суму основного боргу за договором позики від 12 березня 2021 року у розмірі 1101500 гривен 00 копійок.
Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за договором позики і договором поруки у розмірі 1000 гривен 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» судовий збір у розмірі 18708 гривен 53 копійки та судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 1342 гривні 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 20000 гривен 00 копійок (т. 2, а.с. 33-37).
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , яка не брала участі у розгляді справи, просила скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з дослідженням обставин щодо дійсності договорів позики та поруки, належного визначення підсудності справи, а також із забезпеченням права ОСОБА_3 на участь у процесі.
Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив їй у залученні до участі у справі як третьої особи ухвалою від 11.06.2024, оскільки вважає, що так як ОСОБА_1 є основним боржником, то рішення про стягнення боргу безпосередньо зачіпає майнові права його родини, оскільки борг може бути погашений зі спільного майна подружжя, що є спільною сумісною власністю, а відмова суду у залученні дружини відповідача до участі у справі порушує її право на захист власних інтересів у судовому процесі та порушує принцип рівності сторін.
При цьому, скаржниця зазначає, що вона не надавала згоду на укладання договору позики її чоловіком, тому суд першої інстанції мав врахувати, що договір, укладений без її відома та згоди, порушує її права, що є достатньою підставою для залучення її до участі у справі (т. 2, а.с. 207-207 зв.).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т. 2, а.с. 209б-212в).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити (т. 2, а.с. 224-226).
До судового засідання 21.10.2025 сторони, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи 21.10.2025, не з'явилися. Зокрема, скаржник ОСОБА_3 , позивач ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» та відповідач ОСОБА_1 отримали судові повістки на 21.10.2025 у відповідності до вимог п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 05.09.2025 о 01:39:48 (т. 3, а.с. 48), 04.09.2025 о 21:42:15 (т. 3, а.с. 50) та 04.09.2025 о 21:42:15 (т. 3, а.с. 49) відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа. Судова повістка, що направлялася на адресу відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 3, а.с. 51-52зв.), що згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним сповіщенням сторони про дату, час та місце розгляду справи. Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Крім того, від представника ТОВ «БІІР Проперті» - Сердюкова Б.Л. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому він, зокрема, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача ОСОБА_1 - Зайцева М.П. також подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов'язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов'язки цієї особи.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
У постанові від 27листопада 2019 року у справі № 2-4392/09,постанові від16жовтня 2019року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11вересня 2019року у справі № 705/2-1281/2010 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов'язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов'язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18).
Виходячи зі змісту даної процесуальної норми та обставин справи, скаржник, а саме ОСОБА_3 , на момент ухвалення рішення судом першої інстанції не мала статусу учасника справи, та відповідно до закону лише наділена правом подати апеляційну скаргу, в разі, якщо оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про її права і обов'язки та законні інтереси.
За обставинами даної справи, позивач ТОВ «Біір Проперті» звернулися з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки, який мотивували тим, що 12.03.2021 між ТОВ «БІІР Проперті» та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надано позику у розмірі 2000000 грн (т. 1, а.с. 1). Пунктом 2.1 договору позики від 12.03.2021 визначено, що позика надається для придбання житлової нерухомості та пов'язаних із цим витрат (т. 1, а.с. 7зв.). Належним чином взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, взяті грошові кошти у повному обсязі не повернув, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму основного боргу за договором позики у розмірі 1101500 грн (т. 1, а.с. 4).
Отже, спірні відносини виникли між сторонами з приводу стягнення з відповідача як позичальника грошовий коштів за договором позики, оскільки той не виконує взяті на себе зобов'язання.
Як вже зазначалося вище, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 , обґрунтовуючи своє звернення до суду, зазначає про помилкове незалучення її до участі у справі у якості третьої особи, проте рішення у справі безпосередньо зачіпає майнові права його родини, оскільки борг може бути погашений зі спільного майна подружжя. Крім того, скаржниця не надавала своєї згоди на укладення договору позики її чоловіком, тому такий відповідно до вимог ст. 65 СК України може бути визнаний недійсним. ОСОБА_3 як дружина має спільне з ним майно, яке підлягає захисту згідно СК України, а відмова суду у залученні дружини відповідача до участі у справі порушує її право на захист власних інтересів у судовому процесі та порушує принцип рівності сторін (т. 2, а.с. 74).
За ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, законом встановлена презумпція, за якою майно, набуте в шлюбі належить до спільної сумісної власності подружжя.
Для укладення договору позики, де позичальником є один із подружжя, згода іншого з подружжя не є необхідною, оскільки такий правочин не стосується спільного майна подружжя. До моменту, коли позикодавець передає кошти позичальнику (дружині чи чоловікові), право власності на ці кошти у позичальника ще не виникає. Воно з'являється лише після отримання грошей. Відповідно, сторона, яка укладає договір позики, не здійснює розпорядження спільним майном подружжя, а лише вступає у зобов'язальні правовідносини (постанова Верховного Суду у справі № 703/141/23).
Крім того, предметом розгляду теперішньої справи не є оспорення договору позики, натомість правомірність правочину презюмується (ст. 204 СК України).
Як не є предметом розглядуваної справи і питання щодо поділу майна подружжя ОСОБА_5 , в межах якої має досліджуватися використання майна в інтересах сім'ї, тощо.
Доводи заявниці про те, що вона може нести відповідальність за взятими на себе зобов'язаннями чоловіка спільним сумісним майном, а тому суд першої інстанції помилково не залучив її до участі у справі, є необґрунтованими, оскільки в даному випадку права захищаються тим з подружжя, який уклав вказаний договір. При цьому, у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення боргу за договором позики, стороною якого заявниця не була, і не вирішується порядок виконання такого.
Встановивши, що ОСОБА_3 не брала участі у розгляді справи, не укладала договір позики, а також враховуючи предмет спору, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав вважати права заявниці порушеними при вирішенні питання про стягнення боргу, що є першочерговим під час можливості перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тому колегія суддів, визначаючись із характером спірних правовідносин, суб'єктним складом у справі, заявленими ОСОБА_6 вимогами в апеляційній скарзі, та встановивши, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки доходить висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Керуючись ст. 352, 362 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР Проперті» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики і договором поруки закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Дата складення повного тексту ухвали - 21 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: В.А. Коновалова
В.В. Кострицький
.