Справа № 650/6126/24
провадження № 2/650/338/25
02 жовтня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - судді Сікори О.О.,
за участю секретаря - Завістовської Л.А.,
розглянувши в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» про захист прав споживача та визнання недійсними умов кредитного договору,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійними умови Договору кредитної лінії № 00-6523700 від 16.01.2023 р. щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2,20 % в день, що становить 803 % річних відповідно та реальної річної процентної ставки в розмірі 4148,02 % річних, викладені в п.1.4.2. та п.1.6. Договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» договір є договором споживчого кредитування, укладеним для задоволення особистих потреб, а тому на ці правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».
Позивач зазначає, що відповідно до умов кредитного договору від 16 січня 2023 року він отримав кредит у розмірі 3700 гривень строком на 120 днів. При цьому умовами пункту 1.4.2 договору передбачено, що стандартна процентна ставка становить 2,20 % від суми кредиту за кожен день користування коштами, а відповідно до пункту 1.6 договору орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 4148,02 %, орієнтовна загальна вартість кредиту - 12691 гривню. Позивач вважає, що встановлення таких процентів є неспівмірним та порушує принципи справедливості, добросовісності і розумності, визначені пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України.
На думку позивача, умови договору, якими передбачено нарахування процентів у зазначеному розмірі, є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін на шкоду споживачеві. Позивач зазначив, що фактична вартість кредиту перевищує суму основного боргу у кілька разів, що є надмірним і непропорційним обтяженням для споживача. У зв'язку з цим, такі умови договору суперечать не лише принципам цивільного законодавства, але й вимогам спеціального закону, який покликаний захищати права споживачів у сфері фінансових послуг.
Позивач послався на положення пунктів 17 та 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких споживач є фізичною особою, що отримує послуги для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою діяльністю. Таким чином, позивач є споживачем фінансової послуги, а відповідач - її надавачем, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм вказаного Закону. При цьому, відповідно до абзацу 8 пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, особа споживача визнається слабкою стороною у договірних відносинах, яка потребує особливого правового захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Позивач зазначає, що під час укладення договору у нього не було фактичної можливості змінити запропоновані відповідачем умови, а сам договір був укладений в електронному вигляді шляхом акцептування стандартної оферти, що є типовим способом для онлайн-кредитів. У зв'язку з цим позивач вважає, що він був позбавлений реальної можливості впливати на зміст окремих положень договору, а отже, не міг надати усвідомлену згоду на такі умови, які істотно порушують його права.
У своїх доводах позивач послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, згідно з якими пересічний споживач банківських або фінансових послуг не може ефективно оцінити умови кредитного договору, що містить складні розрахунки або не надає повної інформації про фактичну вартість кредиту. У таких випадках встановлення надмірно високих відсоткових ставок слід розглядати як несправедливу договірну умову, що порушує права споживача.
Позивач звертає увагу на те, що з 22 листопада 2023 року набрав чинності Закон України № 3498-ІХ, яким частину п'яту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» викладено в новій редакції, відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Враховуючи, що строк дії спірного договору не припинено, а зазначений закон має зворотну дію в часі, оскільки пом'якшує відповідальність фізичних осіб, позивач вважає, що встановлена договором ставка у розмірі 2,20 % на день є незаконною і підлягає визнанню недійсною.
Також позивач зазначив, що з 22 лютого 2024 року він проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується довідкою з військової частини та копією військового квитка. На підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці під час особливого періоду звільняються від сплати відсотків за користування кредитом, а також від сплати штрафів і пені за невиконання зобов'язань. Позивач вважає, що нарахування відсотків після початку його військової служби є неправомірним і порушує наведені норми закону.
У позові також зазначено, що дії відповідачів щодо нарахування процентів за кредитним договором є порушенням вимог пункту 6-2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», яким визначено додаткові гарантії захисту споживачів під час воєнного стану, зокрема заборону фінансовим компаніям та колекторським агентствам здійснювати будь-яку взаємодію зі споживачами, які належать до категорії захищених осіб, у тому числі військовослужбовцями.
Крім того, позивач послався на положення статті 217 Цивільного кодексу України, згідно з якими недійсність окремої частини правочину не тягне недійсності всього договору, якщо можна припустити, що сторони уклали б його й без включення спірних положень. Позивач не заперечує факт укладення договору в цілому, проте вважає, що недійсними слід визнати лише окремі умови щодо процентної ставки, які суперечать вимогам законодавства та порушують його права як споживача фінансових послуг.
На підтвердження своїх вимог позивач додав копії договору кредитної лінії, договору факторингу, витяг з реєстру боржників, копії паспорта, ідентифікаційного коду, довідки з військової частини та військового квитка, що підтверджують його особу, місце проживання та статус військовослужбовця.
Таким чином, позивач вважає, що умови договору кредитної лінії № 00-6523700 у частині встановлення процентної ставки у розмірі 2,20 % на день та реальної річної процентної ставки 4148,02 % є такими, що суперечать вимогам законодавства, порушують його права як споживача та підлягають визнанню недійсними.
Відзив на позов не надійшов.
Позивач у судове засідання не з'явився. Його інтереси у справі представляв представник, який надав до суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності позивача, підтримав подані позовні вимоги у повному обсязі та не заперечував проти розгляду справи за наявними у матеріалах доказами.
Представники відповідачів у судове засідання також не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС. Відзивів на позов, клопотань про відкладення розгляду справи або про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від них не надходило.
Відповідно до положень статті 223 ЦПК України, суд визнав можливим розглядати справу за відсутності зазначених осіб на підставі наявних у справі матеріалів.
Суд установив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» та ОСОБА_1 16 січня 2023 року був укладений Договір кредитної лінії № 00-6523700. Згідно з пунктом 1.2 цього договору, кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 3700 гривень, тип кредиту - кредитна лінія, строк користування кредитом становить 120 днів.
Відповідно до пункту 1.4.1 договору, у перші десять днів користування кредитом застосовується пільгова процентна ставка у розмірі 1,00 % за кожен день користування коштами. Згідно з пунктом 1.4.2 договору, починаючи з одинадцятого дня користування кредитом, встановлюється стандартна процентна ставка у розмірі 2,20 % від суми кредиту за кожен день користування. Відповідно до пункту 1.5 договору, проценти нараховуються щоденно на фактичний залишок заборгованості за кредитом до повного погашення.
У пункті 1.6 договору зазначено, що загальна вартість кредиту визначається як сума кредиту та нарахованих процентів, а також інших платежів, передбачених договором. Строк дії договору встановлено до повного виконання позичальником зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати всіх належних платежів.
Згідно з пунктом 2.1 договору, надання кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок позичальника після укладення договору. Факт укладення договору підтверджується електронним підписом позичальника, створеним із використанням одноразового ідентифікатора, який надсилається кредитодавцем на номер мобільного телефону позичальника.
Із матеріалів справи вбачається, що 25 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Качай гроші» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 25072023, відповідно до якого кредитодавець відступив фінансовій компанії право вимоги до боржників, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за Договором кредитної лінії № 00-6523700 від 16 січня 2023 року.
Факт відступлення права вимоги підтверджується Витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 25072023 від 25 липня 2023 року, в якому зазначено дані про боржника, номер і дату кредитного договору, суму заборгованості та нову сторону - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
З наданих документів убачається, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом акцептування позичальником публічної пропозиції (оферти) кредитодавця, розміщеної у мережі Інтернет. Договір не містить підписів сторін у паперовій формі, укладений із використанням засобів інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця.
Відповідно до довідки з військової частини та копії військового квитка, вбачається, що ОСОБА_1 починаючи з 22 лютого 2024 року та на сьогодні знаходиться на військовій службі в ЗСУ.
Таким чином, судом установлено, що між сторонами існують правовідносини, які виникли з укладення Договору кредитної лінії № 00-6523700 від 16 січня 2023 року, за яким позивач отримав грошові кошти у розмірі 3700 гривень на умовах строкового повернення та сплати процентів, а право вимоги за цим договором у подальшому було відступлено іншій фінансовій установі.
Позивач оскаржує умови зазначеного договору в частині, що визначають розмір процентної ставки за користування кредитом, а саме положення пунктів 1.4.2 та 1.6 договору, якими передбачено застосування процентної ставки у розмірі 2,20 % від суми кредиту за кожен день користування коштами та відповідно розрахунок загальної вартості кредиту і процентів за весь період користування кредитом.
Відповідно до п.7.8. електронного кредитного договору підписанням цього договору позивачка підтверджує, що текст договору нею прочитаний повністю та його положення зрозумілі.
У пункті 7.10. електронного кредитного договору зазначено, що цей договір підписано позичальником в особовому кабінеті відповідача через електронний підпис, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направлений позичальнику на номер телефону повідомлений останнім у заяві на отримання кредиту.
Крім того, оскаржуваний кредитний договір містить інформацію, як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Крім того, відповідно до норм ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Також, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013 року в справі №6-94цс13).
Відповідно до положень ст. 651 ЦПК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
З точки зору ч.1 ст. 652 ЦПК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняв надані відповідачем кредитні кошти і виконував умови договору, при цьому відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, а посилання позивача на порушення відповідачем ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість пунктів 1.4., 1.6. електронного кредитного договору, які містять умови про зміну витрат, зокрема плати за користування кредитом, та розміру відсотків, не підтверджене належними, допустимими і достатніми доказами щодо невідповідності цих умов вимогам Закону, тому суд дійшов висновку про відсутність в оскаржуваних пунктах кредитного договору несправедливих умов та підстав для визнання цих пунктів недійсними.
Відповідно до п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, які мають кредитні зобов'язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме: звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.
Щодо цього, суд зазначає, що сам по собі факт проходження позивачем військової служби не може свідчити про недійсність укладеного між сторонами договору. Обставини, пов'язані з перебуванням особи на військовій службі, мають значення виключно для вирішення питання щодо можливості нарахування та стягнення процентів, штрафних санкцій чи пені за період такої служби, але не впливають на дійсність самого договору.
Договір кредитної лінії № 00-6523700 від 16 січня 2023 року був укладений до моменту призову позивача на військову службу, тобто за відсутності будь-яких обставин, які б перешкоджали його укладенню чи впливали на волевиявлення сторін. Сам факт подальшого набуття позивачем статусу військовослужбовця не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки статус військовослужбовця виник після укладення договору і не є юридичним фактом, що впливає на чинність волевиявлення сторін під час його укладення.
Отже, питання, пов'язані з виконанням зобов'язань за договором під час проходження позивачем військової служби, підлягають правовому регулюванню на стадії визначення правових наслідків нарахування процентів або штрафів, однак не можуть бути використані як підстава для визнання самого договору недійсним.
Щодо доводів позивача про застосування Закону № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року.
Посилання позивача на положення Закону України № 3498-ІХ є безпідставним, оскільки вказаний закон не має зворотної дії в часі. Він набрав чинності після укладення спірного договору - 16 січня 2023 року - і не містить норм, які б поширювали його дію на договори, укладені до набрання ним чинності. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Зазначене положення стосується лише юридичної відповідальності, а не цивільних прав і обов'язків, що виникли з договору. Отже, встановлення обмеження розміру процентної ставки після укладення договору не впливає на його чинність і не може бути підставою для визнання спірних умов недійсними.
Щодо посилання позивача на пункт 6-2 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування». Посилання позивача на вказаний пункт також не може бути підставою для задоволення позову, оскільки норми зазначеного Закону регулюють питання порядку виконання зобов'язань під час воєнного стану, а не питання дійсності договору. Вказані положення встановлюють тимчасові обмеження на нарахування процентів чи застосування санкцій до військовослужбовців, однак не містять норм, які б передбачали недійсність договорів споживчого кредитування, укладених до або під час воєнного стану. Таким чином, навіть за наявності законодавчих пільг щодо виконання грошових зобов'язань, вони не впливають на сам факт укладення договору та його дійсність.
Щодо твердження про відсутність можливості впливати на умови електронного договору. Довід позивача про те, що договір було укладено в електронній формі шляхом приєднання до стандартної оферти та він не мав можливості змінювати його умови, не може свідчити про недійсність правочину. Законодавство України, зокрема стаття 634 Цивільного кодексу України, прямо передбачає можливість укладення договорів приєднання, у яких одна сторона приєднується до запропонованих іншою стороною умов. Сам по собі факт приєднання до типового договору не є порушенням принципів свободи договору чи добросовісності. Позивач підтвердив акцепт оферти через особистий кабінет, отримав грошові кошти та користувався ними, що свідчить про його добровільне волевиявлення та усвідомлену згоду з умовами договору.
Щодо посилання на практику Великої Палати Верховного Суду. Правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані до цієї справи, оскільки наведені рішення стосувалися інших фактичних обставин - зокрема випадків, коли кредитодавець не надав споживачеві повної інформації про умови кредиту або застосовував приховані комісії. У цій справі наданий договір містить повну інформацію про суму кредиту, строк користування, процентну ставку, загальну вартість кредиту та порядок його погашення. Відтак, посилання позивача на зазначену судову практику є безпідставним.
Щодо аргументу про неспівмірність процентів із сумою кредиту. Твердження позивача про завищений або «каральний» характер процентів не підтверджено доказами. Умови про розмір процентної ставки є результатом реалізації сторонами принципу свободи договору, передбаченого статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України. Законодавство не містить обмежень щодо граничного розміру процентів за споживчим кредитом, укладеним на момент підписання спірного договору. Кредитор і позичальник вільно погодили відповідні умови, позивач підтвердив ознайомлення з ними під час укладення договору, отримав кредитні кошти і користувався ними, тому посилання на неспівмірність є суб'єктивною оцінкою та не може бути підставою для визнання умов недійсними.
Отже, наведені доводи позивача не підтверджені належними і допустимими доказами та ґрунтуються переважно на суб'єктивному тлумаченні норм матеріального права. Суд дійшов висновку, що жоден із зазначених аргументів не свідчить про порушення вимог статті 203 Цивільного кодексу України під час укладення правочину, а тому не створює правових підстав для визнання договору або його окремих умов недійсними.
Інші доводи позивача зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із законодавчо визначеними умовами здійснення кредитних правовідносин, що саме по собі не може бути підставою для визнання правочину або його окремих умов недійсними. Незгода сторони із законодавчо встановленим порядком розрахунку процентних ставок, економічними умовами кредитування чи власною оцінкою справедливості таких умов не свідчить про порушення вимог закону під час укладення договору та не підтверджує наявності підстав, визначених статтею 215 Цивільного кодексу України, для визнання правочину недійсним.
Таким чином, на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, наданих доказів, а також аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстав для визнання недійсними умов Договору кредитної лінії № 00-6523700 від 16 січня 2023 року не вбачається. Позивачем не доведено наявності обставин, передбачених статтею 215 Цивільного кодексу України, які б свідчили про порушення вимог закону під час укладення чи виконання договору. Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 141, 209, 259, 263 - 265 ЦПК України, та враховуючи наведені положення цивільного законодавства, Великоолександрівський районний суд Херсонської області
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» про захист прав споживача та визнання недійсними умов кредитного договору - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 10 жовтня 2025 року.
Суддя: О.О. Сікора