23 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 710/547/25
Провадження № 22-ц/821/1661/25
категорія: 302000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Дмитренко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Шполянська міська рада об'єднаної територіальної громади,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Шанс»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Майорової Оксани Миколаївни на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Шполянської міської ради об'єднаної ериторіальної громади, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Шанс», про продовження строку на відчуження земельної ділянки, у складі головуючого судді, Щербак О. В., повний текст рішення складено 03 липня 2025 року,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом.
Позовні вимоги мотивує тим, що вона успадкувала після смерті матері право на земельну частку (пай), яка перебувала у КГСП «Топильна» с. Топильна Шполянського району Черкаської області, розміром 2,61 га без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості), належне спадкодавцю на підставі сертифікату серія ЧР № 038091.
На підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації від 17.12.2018 № 449 «Про затвердження розподілу між власниками земельних ділянок (паїв) та виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) з числа земель колишнього КСГП «Топильна» с. Топильна» вона набула право власності на земельну ділянку площею 4,3474 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125788800:03:001:0265, розташовану в адміністративних межах Топилянської сільської ради Шполянського району Черкаської області (на теперішній час Шполянська міська рада об?єднаної територіальної громади).
Її право власності на надану земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.05.2019, номер відомостей про речове право - 31475699. Вказала, що вона є особою без громадянства, має паспорт негромадянина Латвійської Республіки, тобто є іноземкою, паспорту громадянина України не має. Місце проживання її в м. Рига Латвійської Республіки.
Також зазначила, що 28 серпня 2019 року між нею та ТОВ «Агро-Шанс» укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 7 років. Право оренди зареєстровано 28.08.2019 державним реєстратором виконавчого комітету Сигнаївської сільської ради Шполянського району Черкаської області Коваленком Д. М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48448346 від 30.08.2019.
Однак, про ту обставину, що їй, як іноземцю, необхідно було відчужити дану земельну ділянку протягом року з дня набуття права власності (з 2019 року) їй відомо не було. Крім того, законодавством не встановлено заборони про продовження строку на відчуження земельної ділянки іноземцями.
Зазначила, що вона не була обізнана про обов?язок відчужити земельну ділянку впродовж цих років, оскільки, жоден державний орган не повідомив її про це, не надав жодних офіційних попереджень чи роз?яснень. Ні органи місцевого самоврядування, ні управління земельних ресурсів не інформували її про вимоги закону щодо обов?язку продати ділянку.
Крім цього, вона у встановлений законом строк не змогла здійснити відчуження належної їй земельної ділянки з причин, які об?єктивно перешкоджали вчиненню даного правочину щодо припинення цивільних прав та обов?язків відносно вказаного майна, а саме вона не мала змоги виконати вимогу чинного законодавства України щодо відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення у річний термін у зв?язку з зайняттям низкою організаційно-побутових та соціальних питань, що необхідні для забезпечення існування сім?ї, відсутністю законодавчого врегулювання порядку відчуження земель з цільовим призначенням: для ведення сільськогосподарського виробництва, ринку землі та далекою відстанню (більше тисячі кілометрів) між Україною та Латвійською Республікою, подолання якої вимагає значних зусиль та матеріальних витрат.
Під час пандемії COVID-19 (2019-2021) існували міжнародні обмеження, які ускладнили можливість фізичного відвідування України для вирішення питання з розпорядженням земельною ділянкою. Зазначила, що вона не могла часто приїздити в Україну також через воєнний стан та бойові дії. З 2023 року по грудень 2024 року вона займалась лікуванням свого чоловіка, який знаходився у стаціонарі та вона була вимушена здійснювати за ним постійний догляд.
Також позивачка вказала, що дізналась про необхідність відчуження земельної ділянки у листопаді 2024 року після того, як отримала позовну заяву про примусове припинення її права власності на земельну ділянку, розгляд якої триває.
На даний час вона має намір добровільно відчужити належну їй земельну ділянку, у зв'язку із чим вжила заходів щодо її відчуження: звернулась до орендаря щодо можливого викупу земельної ділянки, на що останній надав усну згоду; отримала витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Однак, оскільки нею пропущений встановлений законом однорічний строк на відчуження, вона просить такий продовжити.
Просила продовжити ОСОБА_2 , особі без громадянства, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка проживає: АДРЕСА_1 , строк для відчуження земельної ділянки, площею 4,3474 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125788800:03:001:0265, розташованої в адміністративних межах Шполянської міської ради об'єднаної громади, на один рік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що саме обов'язок іноземця або особи без громадянства відчужити земельну ділянку у річний строк, а наслідком невиконання такого обов'язку є конфіскація земельної ділянки з подальшим продажем та виплатою її ціни колишньому власнику. Тобто, запроваджуючи таке правове регулювання правовідносин з набуття права власності у порядку спадкування іноземною особою чи особою без громадянства права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, у законодавця не було мети визначати можливість поновлювати строк на реалізацію певного права спадкоємця, а його інтереси залишаються захищеними ч. 4 ст. 145 ЗК України.
Суд дійшов висновку, що відсутні підстави застосовувати механізми усунення законодавчих прогалин взагалі та зокрема шляхом застосування норми ч. 3 ст. 1272 ЦК України.
Відтак, за висновком суду, доводи позивачки про пропуск річного строку на відчуження земельної ділянки, належної їй на праві власності, внаслідок об'єктивних обставин, а саме, обставин непереборної сили, пандемії COVID-19, збройної агресії російської федерації проти України, та хвороби чоловіка, не дають підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - адвокат Майорова О. М. просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі.
Продовжити ОСОБА_2 , особі без громадянства, ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк для відчуження земельної ділянки, площею 4,3474 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125788800:03:001:0265, розташованої в адміністративних межах Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади, на один рік.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норму права, послався на постанову Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №513/444/15-с щодо можливості компенсації вартості конфіскованої земельної ділянки після її продажу на торгах. Проте ця практика не є універсальною і не враховує конкретні обставини справи скаржника.
Зазначає, що суд першої інстанції фактично здійснив правотворчість, надаючи власне трактування змісту ч. 3 ст. 1272 ЦК України. Такий висновок не відповідає змісту правової норми та підміняє волю законодавця.
Суд першої інстанції не врахував індивідуальні обставини заявника, не надав оцінки доводам та доказам, не здійснив повного та всебічного дослідження матеріалів справи.
На думку скаржника, посилання суду на можливість відшкодування залишкової вартості майна шляхом подальшої реалізації ділянки на публічних торгах є недостатнім і не може вважатися повноцінною гарантією дотримання права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилання суду першої інстанції на те, що позивачці нібито буде «сплачено компенсацію» за рахунок реалізації земельної ділянки на торгах, є непереконливим, суперечить принципу справедливості.
Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ключові обставини, проігнорував прямі норми матеріального та процесуального права, а також не забезпечив ефективного захисту права власності скаржника.
У відзиві на апеляційну скаргу Звенигородська окружна прокуратура просить суд залишити рішення Шполянського районного суду від 01.07.2025 у справі № 710/547/25 без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Вважаю, що рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 01.07.2025 у справі № 710/547/25 є законним та обґрунтованим, а доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та не відповідають нормам чинного законодавства України.
Зауважує, що у разі конфіскації за рішенням суду спірної земельної ділянки на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та її подальшим продажем на земельних торгах, ОСОБА_2 буде компенсовано вартість земельної ділянки, із вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем.
Зазначає, що наведені в апеляційній скарзі твердження скаржника вважає такими, що підлягають відхиленню судом апеляційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
Згідно із заповітом від 28.01.1989 ОСОБА_4 заповіла своє майно ОСОБА_5 (а.с. 11).
Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 , виданого 16.09.1975 ОСОБА_5 є донькою померлої, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , яка змінила прізвище на ОСОБА_6 у зв'язку із укладенням шлюбу з ОСОБА_7 (а.с. 36, 41).
ОСОБА_1 є особою без громадянства, має паспорт не громадянина Латвійської Республіки № НОМЕР_4 (а.с. 13).
Згідно з довідкою № 4/766 від 24.03.2006, виданою відділом Відземського передмістя міста Риги, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22-23 зворот).
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актовим записом про смерть №20 від 11.09.2000 (а.с. 14,43).
Померлій на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), виданого громадянину України - члену колективного сільськогосподарського підприємства, виданого Шполянською районною адміністрацією, належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСГП « Топильна», розміром 3,61 га ( а.с.42).
22.08.2018 зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 53061578 (а.с. 19).
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 53061876 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСГП « Топильна», розміром 3,61 га, 22.08.2018 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину (а.с. 20, 37).
На підставі розпорядження Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області від 17.12.2018 № 449 проведено розподіл земельних ділянок членів КСГП «Топильна» с. Топильна, розташованих на території с. Топильна Шполянського району Черкаської області, зокрема відповідно до додатку до розпорядження ОСОБА_5 земельну ділянку № НОМЕР_5 , площею 4,3474 га, кадастровий номер 7125788800:03:001:0265 (а.с. 34, 35).
Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 4,3474 га, кадастровий номер 7125788800:03:001:0265, зареєстроване 07.05.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою № 381113404 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 21).
Відповідно до договору оренди землі від 28.08.2019, ОСОБА_1 надала ТОА «Агро-Шанс» земельну ділянку в строкове платне володіння та користування, строком на 7 років (а.с. 31-32).
З витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9955103432025 від 24.03.2025 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 7125788800:03:001:0265 становить 122 821,07 грн (а.с. 18).
23.05.2025 ОСОБА_1 направила лист до ТОВ «Агро-Шанс», в якому повідомила орендаря про свій намір продати земельну ділянку (а.с. 33).
На підтвердження доводів про хворобу чоловіка, ОСОБА_1 надала результати обстеження від 11.06.2024, договір лікування з пацієнтом про надання медичних послуг у лікарні / стаціонарному закладі від 05.12.2024 (а.с. 15-17, 28 зворот).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора Архипенко В. О., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
За змістом ст. ст. 41, 64 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Право власності на землю належить до основних конституційних прав та свобод, що не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Правовий статус та порядок використання земель, зокрема, сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.
Згідно з ч. 5 ст. 22 ЗК України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог Земельного Кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини (ч. 3 ст. 81 ЗК України).
Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ч. 4 ст. 81 ЗК України).
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з п. «е» ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (п. «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
З наведеного слідує, що землі сільськогосподарського призначення на постійній основі можуть належати тільки громадянину України.
Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 23.01.2018 у справі № 513/444/15-ц, якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
Статтею 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. У випадках передбачених цим Кодексом та іншими законами України, допускається викуп земельної ділянки. При цьому власникові земельної ділянки відшкодовується її вартість.
Отже, примусове відчуження земельної ділянки здійснюється виключно на підставі відповідного судового рішення, крім того, примусове відчуження земельної ділянки здійснюється згідно зі ст. 145 ЗК України, відповідно до якої конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
За таких обставин буде дотримано гарантії прав позивачки на отримання вартості конфіскованої земельної ділянки.
Суд першої інстанції правильно констатував, що позивачка ОСОБА_2 , як особа без громадянства, не виконала обов'язку щодо відчуження належної їй земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року з моменту набуття права власності на неї, 07.05.2019. Отже, вказаний річний строк сплинув 07.05.2020.
Суд не приймає до уваги пояснення позивачки про те, що вона пропустила встановлений законом річний строк у зв'язку з тим, що не було відомо про ту обставину, що їй, як особі без громадянства, необхідно було відчужити дану земельну ділянку протягом року з дня набуття права власності з огляду на положення ст. 81, 145 ЗК України, якими встановлено строк відчуження земельної ділянки в один рік та не передбачено можливості для збільшення вказаного строку чи його поновлення.
Доводи позивачки щодо визначення додаткового строку для відчуження земельної ділянки та про необхідність застосування до даних правовідносин за аналогією положень ст. 1272 ЦК України, якою визначено повноваження суду визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Однак правовідносини щодо визначеного ЗК України обов'язку іноземця чи особи без громадянства відчужити протягом року прийняту ним у спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення, та правовідносини щодо строку прийняття спадщини та повноважень суду за наявності поважних причин визначити додатковий строк для її прийняття, є різними за своєю правовою природою, відтак до обов'язку відчужити земельну ділянку не може бути застосовано за аналогією закону ст. 1272 ЦК України.
Те, що земельним законодавством не передбачено поновлення (переривання, зупинення) для іноземних громадян чи осіб без громадянства строку, визначеного ч. 4 ст. 81 ЗК України свідчить про те, що такий строк є присічним, а не про правову прогалину, яка має бути усунута шляхом застосування аналогії права.
Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про помилковість посилань позивачки на можливість застосування аналогії права до спірних правовідносин.
Колегія суддів зауважує, що посилання ОСОБА_2 на карантинні обмеження є безпідставними, з огляду і на те, що Законом України №540-ІХ чи іншими прийнятими законодавчими актами не було змінено присічний строк, що визначений ЗК України.
Крім того, судова практика на яку посилається скаржник, зокрема постанова Верховного Суду у справі 30.12.2024 у справі № 527/1229/24 (про визначення додаткового строку для прийняття спадщини), від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19 (про визнання дій державної нотаріального контори неправомірними та встановлення факту, що має юридичне значення ), постанова Великої Палати Верховного Суду від 3.08.2021 у справі № № 903/1030/19 (про визнання поновленим договору оренди землі) не є релевантними до даних правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та яким надана відповідна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування або зміни в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Майорової Оксани Миколаївни - залишити без задоволення.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 01 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2025 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. М. Новіков
О. В. Карпенко