Справа № 531/3370/24 Номер провадження 22-ц/814/2804/25Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
16 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» адвоката Руденка Костянтина Васильовича на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Старокожка В.П., повний текст судового рішення складено - дати не вказано
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛТ Кредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборогованості за кредитним договором,-
Зміст позовних вимог
У грудні 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "КЛТ Кредит" адвокат Руденко К.В.звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просив суд стягнути з останньої заборгованість за Кредитним договором № 2648 від 31.12.2023 по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 39875,00 грн за період з 31.12.2023 по 14.11.2024, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Позов мотивовано тим, що 31.12.2023 між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 у електронній формі укладено кредитний договір № 2648, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 365 днів (до 30.12.2024) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування (1277,5% річних). Кредитні кошти були надані відповідачці шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «Приватбанк».
У межах строку кредитування відповідач зобов'язалася сплачувати позивачу проценти періодичними платежами кожні 29 днів. Однак, у порушення умов кредитного договору та ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, вона зобов'язання за вказаним договором не виконала, зокрема, своєчасно не сплатила нараховані відсотки, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість по нарахованим та не сплаченим процентам у розмірі 39875,00 грн за період з 31.12.2023 по 14.11.2024, які позивач прохав стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № 2648 від 31.12.2023 по нарахованих та несплачених процентах у розмірі 27950 грн 00 коп за період з 31.12.2023 по 14.11.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2122 грн 33 коп та витрати на правову допомогу в сумі 4205 грн 40 коп.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із вказаним рішенням, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» адвокат Руденко К.В. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити повністю. Послався на те, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності перерахунку суми заборгованості з причин зміни законодавства, зокрема, Закону України «Про споживче кредитування» в частині максимального розміру денної процентної ставки, що не може перевищувати 1%, є помилковим, оскільки суд не врахував, що дія пункту 5 розділу 1 цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Також вказує на те, що судом першої інстанції неправомірно зменшено розмір судових витрат стягнутих на користь позивача.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову та зазначені норми закону, дана справа має розглядатися у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31.12.2023 між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2648, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 5000,00 грн, строком на 365 днів ( до 30.12.2024), зі сплатою процентної ставки в розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування (1277,5%).
ТОВ «КЛТ Кредит» перерахувало кредитні кошти відповідачу в розмірі 5000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжною чеком від 10.11.2024 року та випискою по особовому банківському рахунку відповідача.
Згідно з розрахунком взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором № 2648 від 31.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам у розмірі 39875,00 грн за період з 31.12.2023 року по 14.11.2024 року, що нараховані відповідно до п.1.2 Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом (1277,5% річних).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що максимальний розмір денної процентної ставки в даних кредитних правовідносинах не може перевищувати 1 %, оскільки пунктом 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023, установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Посилаючись на таке обґрунтування, суд першої інстанції вказав, що розмір простроченої заборгованості відповідача по відсоткам складає загалом 27950,00 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір від 31.12.2023 року № 2648 між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором 446668, який було надіслано на номер відповідачки 380668524745;
У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, номер мобільного телефону.
Грошові кошти у сумі 5 000 гривень на виконання умов кредитного договору перераховані 31.12. 2023 року ОСОБА_1 на її картковий рахунок № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією чека (а.с.13)
Частково задовольняючи позов ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», положення частини п'ятої статті 8 вказаного Закону щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки, вводиться в дію поетапно, а саме протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Так протягом перших 120 днів установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5%, протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
В зв'язку з цим, позивачем в порушення вимог закону нараховано проценти за користування кредитом виходячи із процентної ставки 3,5% протягом усього строку кредитування.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами укладеного між сторонами кредитного договору № 2648 від 31.12.2023 зокрема п.1.2. кредитного договору визначено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день (річна процентна ставка становить 912,50%) користування кредитом.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що кредитний договір № 2648 укладено 31.12.2023 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, на підставі частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5 %, в період з 22 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року - 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року - 1 %.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
Тому суд вважає помилковими доводи позивача щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 2,5 % протягом усього періоду нарахування заборгованості.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» в частині стягнення процентів за користування кредитом, оскільки вони нараховані без врахування пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції розміру судових витрат стягнутих на користь позивача з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як зазначалося вище суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позову, а тому відповідно до вимог процесуального закону стягнув з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв'язку з розглядом справи пропорційно до задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
В свою чергу суд апеляційної інстанції як вбачається зі змісту мотивувальної частини цієї постанови погодився із висновками суду першої інстанції по суті спору, а тому відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2025 рокуухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» адвоката Руденка Костянтина Васильовича.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» адвоката Руденка Костянтина Васильовичазалишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 10 квітня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.О.Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль