Справа № 562/2850/25
"24" жовтня 2025 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді Ковалика Ю.А., секретаря судових засідань Щербак В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , просило ухвалити рішення про стягнення з відповідача на його користь заборгованість по кредитному договору, всього в сумі 19 368 грн. 80 коп., понесених судових витрат по справі у вигляді судового збору 2422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що 08.09.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №302348, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 3 500 грн. Товариство належним чином виконало умови Договору надавши позичальнику грошові кошти. 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», яке було перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №1, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» права грошової вимоги до боржників, у тому числі за Договором №302348 щодо відповідача. У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість у розмірі 19 368 грн. 80 коп., в тому числі заборгованість за тілом кредиту 3 500 грн. 00 коп., заборгованість за нарахованими процентами 1 890 грн. 00 коп., заборгованість за пенею та комісією 9 409 грн. 50 коп., сума інфляційних втрат у розмірі 3 236 грн. 12 коп. та 3% річних у розмірі 1 333 грн. 17 коп.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
15.10.2025 до Здолбунівського районного суду Рівненської області надійшов відзив представника відповідача - адвоката Калініна С.К. на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти позову в повному обсязі, просить відмовити в задоволені позову, вказуючи на те, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких даних, стосовно одноразового ідентифікатора, яким повинен був підписаний вищезазначений Договір, крім цього, немає доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання нею логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів, у розмірі 3500,00 грн. Зазначає, що на день укладення договору про відступлення прав вимоги між ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та ТОВ "Авентус Україна" відповідач не була боржником ТОВ "Авентус Україна" та не мала перед ним будь-яких зобов'язань, оскільки договір позики був укладений після укладення договору факторингу (відступлення права вимоги). Проведений позивачем розрахунок не відповідає нормам закону та кредитному договору. Просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2025 року клопотання представника позивача ТОВ «Він Фінанс» - Романенко М.Е. про витребування доказів у справі за позовом ТОВ "Він Фінанс" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без задоволення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документу.
Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.09.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №302348 про надання фінансового кредиту, у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов вказаного договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 4 445 грн., строк кредиту 30 днів. Процентна ставка фіксована та становить 0,9% в день. У випадку прострочення повернення кредиту клієнт зобов'язаний сплатити товариству пеню у розмірі 3% від суми кредиту за кожен день прострочення, строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів; на 4 день прострочення клієнт зобов'язаний сплатити додатково штраф у розмірі 100 грн., на 30 день прострочення штраф у розмірі 300 грн. та на 90 день прострочення штраф у розмірі 500 грн.
У Додатку №1 до Договору про фінансового кредиту сторонами визначено розмір внесення позичальником платежів та встановлено, що загальна вартість кредиту за весь строк кредитування становить 4 445,00 грн.
Згідно наданої ТОВ «Авентус Україна» довідки, договір було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який направлено позичальнику на номер телефону, повідомлений останнім. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору.
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором від 08.09.2018 своєчасно не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 14 799 грн. 50 коп., в тому числі заборгованість за тілом кредиту 3 500 грн. 00 коп., заборгованість за нарахованими процентами 1 890 грн. 00 коп., заборгованість за пенею та комісією 9 409 грн. 50 коп. Такий розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Довіра та Гарантія » було укладено Договір факторингу №1, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» права грошової вимоги до боржників, зазначених у реєстрі.
12.09.2019 року було укладено Додаткову угоду №25 до Договору факторингу №1 від 12.04.2018 року. Строк дії договору до 19.12.2019 року. Всі інші умови договору залишилися без змін.
Відповідно до Витягу реєстру боржників від 12.09.2019 до Договору факторингу, ТОВ «Довіра та Гарантія » набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 3 500 грн. сума виданого кредиту; 1 890 грн. - сума заборгованості за відсотками, також вказано, що пеня та інші штрафні санкції розраховується відповідно до умов договору.
Згідно протоколу №1706 від 25.07.2024 загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
В матеріалах справи міститься розрахунок позивача щодо стягнення із ОСОБА_1 інфляційних витрат та 3% річних, що становить: інфляційні витрати за період з березня 2019 року по лютий 2022 року складають 3 236,12 грн., 3% річних з 23.02.2019 по 31.12.2019 становлять 1 333,17 грн.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що вищенаведений кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Щодо відступлення права вимоги за договорами факторингу.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Відповідно до приписів ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
З зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012, від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17).
Умовами пункту 1.3 договору факторингу від 12.04.2018 року передбачено, що право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Згідно з пунктом 2.1 цього договору, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Таким чином, вимога на момент укладення договору факторингу мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Авентус Україна» до відповідача на момент укладення договору факторингу від 12.04.2018 року не було, і сторони не могли передбачити, що 08.09.2018 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором.
Крім того, на час укладення договору факторингу №1 від 12.04.2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином.
Отже, право вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, у зазначений вище договір факторингу входити не могло.
Суд констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
З огляду на викладене, позивачем ТОВ «ВІН ФІНАНС» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №302348 від 08 вересня 2018 року.
Крім того, суд звертає увагу, що наявний в матеріалах справи реєстр прав вимоги, де боржником зазначено ОСОБА_1 сам по собі не свідчить про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатком до договору та його невід'ємною частиною.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що правових підстав для задоволення позовних вимог позивача немає.
Представником відповідача ОСОБА_3 заявлена вимога на відшкодування понесених судових витрат на правничу допомогу на підтвердження яких надані наступні докази: договір про надання правової допомоги №б/н/25 від 09.10.2025; додаток №1 до договору про надання професійної допомоги №б/н/25 від 09.10.2025; рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагороди); акт про виконання робіт від 15.10.2025.
Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 року у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755\9215\15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Враховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, з позивача на користь відповідача слід стягнути 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», місцезнаходження: вул. Авіаконструктора І. Сікорського, буд. 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 38750239.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Суддя: Ю.А. Ковалик