22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 761/22716/24
провадження № 61-1828св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайфорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейгер», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Промінтекс», ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 ,
третя особа - Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скаргиОСОБА_26 та ОСОБА_24 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 рокуу складі колегії суддів Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ТОВ «Скайфорт», ТОВ «Ейгер», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16 , ОСОБА_29 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_30 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ТОВ «Компанія Промінтекс», ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , третя особа - Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою.
Позов мотивовано тим, що позивач є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:119:0030.
22 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Скайфорт» укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Скайфорт» отримало для користування з метою забудови земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:91:119:0030.
ТОВ «Скайфорт» взяло на себе зобов'язання до 22 жовтня 2017 року здійснити будівництво житлового будинку, попередньо отримавши всі необхідні вихідні дані для проектування та дозвільні документи на виконання будівельних робіт, дотримуватись усіх державних стандартів норм і правил в процесі будівництва і розпочати будівництво протягом 9 місяців від дати реєстрації договору суперфіцію, тобто до 22 липня 2016 року.
15 лютого 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Скайфорт» укладено договір про внесення змін до договору суперфіцію, відповідно до якого пункт 6.1 договору сторони виклали в такій редакції: «Сторони домовились окремим договором визначити порядок розподілу площ об'єкта нерухомого майна, що буде збудований на земельній ділянці, яка є предметом цього договору».
13 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Скайфорт» укладено договір про розподіл часток у праві спільної власності між позивачем та ТОВ «Скайфорт», за умовами якого новостворений об'єкт набувається сторонами договору у спільну власність, а надалі, за згодою сторін, може бути розподілений.
Позивачка вказувала, що 22 жовтня 2019 року строк дії договору про надання права на користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладеного 22 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Скайфорт», завершився. ТОВ «Скайфорт» не добудувало будинок і не ввело його в експлуатацію.
Крім того, за результатами перевірки ГУ Держгеокадастру у Київській області встановлено порушення вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16 серпня 2018 року № 482-ДК/401/АП/09/01-18, яким встановлено здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, не за цільовим призначенням.
19 лютого 2020 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. прийняв рішення про реєстрацію права власності ТОВ «Скайфорт» на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2 246,7 кв. м, житловою площею 1 084,50 кв. м, паркінгом 391,90 кв. м.
27 лютого 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. прийняв рішення про поділ зазначеного житлового будинку на 45 квартир та 11 машиномісць із закриттям розділу, та зареєстрував право власності на ці об'єкти нерухомості у житловому будинку за відповідачами.
За наведених обставин, враховуючи, що ТОВ «Скайфорт» здійснило будівництво об'єкта після закінчення дії договору суперфіцію на земельній ділянці, яка не відведена для будівництва багатоквартирного будинку, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи з істотним порушенням правил будівельних норм, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, яка розташована у АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідачів знести самочинно збудовану будівлю.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 19 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху, надав позивачці строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, попередив, що в разі не усунення вказаних недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню позивачці.
Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що позов не містить ціни, зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів та вказав, що спір щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою є майновим, розмір судового збору визначається з вартості спірного майна, однак позивачкою сплачено судовий збір за пред'явлення до суду позовної заяви немайнового характеру в розмірі 1 211,20 грн. Місцевий суд вказав, що для усунення недоліків позивачка повинна сплатити (доплатити) судовий збір з урахуванням визначеної оцінювачем ринкової вартості майна за майнову вимогу та надати оригінал квитанції, або надати докази, які підтверджують звільнення від сплати судового збору, та зазначити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 27 вересня
2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Скайфорт», ТОВ «Ейгер»,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_29 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_30 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ТОВ «Компанія Промінтекс», ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , третя особа - Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради,про усунення перешкод
у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, - визнав неподаною і повернув особі, яка її подавала.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 в установлений строк не виконала вимоги ухвали суду від 19 липня 2024 року про залишення позову без руху, оскільки не сплатила (не доплатила) судовий збір з урахуванням визначеної оцінювачем ринкової вартості майна за майнову вимогу.
Київський апеляційний суд постановою від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не зазначив точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), а позовна заява містить підстави звернення до суду та визначене коло відповідачів. Суд апеляційної інстанції вказав, що позивачка до завершення підготовчого судового засідання має право змінити, уточнити предмет спору, у тому числі і зміст позовних вимог до кожного відповідачів, водночас встановлення обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Також апеляційний суд врахував, що 12 вересня 2024 року позивачка на виконання вимог ухвали суду першої інстанції направила до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначила, що нею правильно обрано спосіб захисту, який полягає у вимозі до відповідачів вчинити певну дію - знести об'єкт самовільного будівництва, а також звернула увагу, що заявлена вимога є вимогою немайнового характеру.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
1. ОСОБА_24 12 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку звернулася
до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року та змінити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року в мотивувальній частині без зміни її резолютивної частини щодо повернення позовної заяви.
2. ОСОБА_26 13 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку звернувся
до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року та змінити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року в мотивувальній частині без зміни її резолютивної частини щодо повернення позовної заяви.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційних скаргах ОСОБА_24 та ОСОБА_26 , кожний окремо, посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначають, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_24 та касаційна скарга ОСОБА_26 , які є ідентичними за змістом, мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не конкретизував до майнового чи немайнового різновиду спору відносяться вимоги про усунення перешкод у порядку користування та розпорядження земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21, відповідно до якого за умови пред'явлення однорідних вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою однією і тією ж підставою виникнення та поданими доказами, судовий збір щодо кожного відповідача має обраховуватись окремо.
Також зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застування застосування статті 176 ЦПК України у цій категорії справ (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи відзивів на касаційні скарги
У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_21 просить касаційні скарги задовольнити, постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року скасувати та змінити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року в мотивувальній частині без зміни її резолютивної частини щодо повернення позовної заяви.
У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_19 просить касаційні скарги задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року та змінити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року в мотивувальній частині без зміни її резолютивної частини щодо повернення позовної заяви.
У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
28 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у пункті 1 статті 6 закріпила право на справедливий судовий розгляд, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Доступ до суду є невід'ємним елементом права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає державному регулюванню, що допускається опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своїм характером закликає до врегулювання з боку держави, і це регулювання може варіюватися за часом і місцем відповідно до потреб і ресурсів суспільства й окремих осіб.
ЄСПЛ вважає необхідність сплати судових витрат легітимним обмеженням права на доступ до суду. Водночас розмір судових витрат у конкретній справі є істотним фактором, який дає змогу визначити, чи мала особа право на доступ до суду. Під час оцінки того, чи були дотримані вимоги доступу до суду у справах, які стосуються судових витрат, до уваги мають братися обставини конкретної справи, здатність заявника сплатити судові витрати, стадія, на якій перебуває провадження (рішення ЄСПЛ у справі «Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia», заява № 21638/03, 20 грудня 2007 року).
Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов'язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Відповідно до частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається:
у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки; у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частина друга статті 185 ЦПК України визначає, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина третя статті 185 ЦПК України).
Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) вказано, що «майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. […] Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. […] Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці».
Суди встановили, що у червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду
з позовом до ТОВ «Скайфорт», ТОВ «Ейгер», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_29 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_30 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ТОВ «Компанія Промінтекс», ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , третя особа - Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, в якому просила суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, яка розташована у АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідачів знести самочинно збудовану будівлю.
За подання до суду позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі
1 211,20 грн як за позовну вимогу немайнового характеру та 908,40 грн за подання заяви про забезпечення позову.
Предметом позову у цій справі є вимога позивачки до тридцяти відповідачів,
які володіють квартирами у багатоквартирному будинку, про усунення перешкод
у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,
кадастровий номер 8000000000:91:119:0030, яка розташована у АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідачів знести самочинно збудований багатоквартирний будинок.
Враховуючи викладене та з огляду на зміст спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов'язку в натурі, об'єктом вимоги є дія зобов'язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці, а вирішення спору не вплине на склад майна позивачки та не змінить власника земельної ділянки, яким є позивачка.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1).
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 (провадження № 61-5554сво23), аналізуючи питання щодо кількості вимог немайнового характеру, зазначив:
«Ключовим моментом при визначенні кількості вимог немайнового характеру
є питання про те, що слід розуміти під термінопоняттям «вимога» та чи слід враховувати при його визначенні суб'єктний склад правовідносин, зокрема кількість відповідачів у справі.
У теорії цивільного процесуального права під позовом розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд у встановленій законом процесуальній формі, про захист його невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод або інтересів. Виокремлюють три елементи позову: предмет, підставу та зміст.
Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд та стосовно якої останній має ухвалити рішення. Під підставою позову розуміють ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Під змістом прийнято розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду.
Разом із тим, варто звернути увагу на те, що, наприклад, для визначення тотожності вимог враховуються три компоненти: тотожність предмету, тотожність підстави та тотожність сторін. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вважає за необхідне враховувати сторін при визначенні кількості вимог у зазначених правовідносинах з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Якщо припустити, що у зазначеній справі існує лише одна вимога, то, відповідно, окремий розгляд вимог щодо різних відповідачів був би неможливим, враховуючи єдність цієї вимоги. У цій справі заявлено вимоги до чотирьох співвідповідачів. Причому, якщо щодо неповнолітніх дітей виникає необхідна (обов'язкова) співучасть, зважаючи на те, що місце проживання дітей визначається місцем проживання їх батьків та вирішити питання про права і обов'язки одного зі співучасників неможливо без вирішення питання щодо іншого співучасника), то щодо другого з подружжя виникає факультативна співучасть, що потенційно означає, що зазначені вимоги могли б бути розглянуті в окремих провадженнях. І лише користуючись своїми диспозитивними правами, позивач, банк, об'єднав ці вимоги в одній позовній заяві, керуючись мотивами доцільності та принципом процесуальної економії.
Можливість пред'явлення кількох окремих позовів є одним з аргументів, який дозволяє виснувати, що у цій справі має місце не одна вимога, а кілька вимог щодо різних відповідачів. Із цим пов'язаний і другий аргумент, який випливає із можливості подачі окремих позовів, а саме, якщо б позивач подавав окремі позови про виселення, то мав би сплатити судовий збір за кожний із них […]».
У справі, яка переглядається, пред'явлення вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва до одного із тридцяти відповідачів виключає можливість пред'явлення окремих позовів з тотожними вимогами (про знесення одного і того ж самого об'єкта самочинного будівництва) до інших відповідачів. Тому судовий збір за подання позову про знесення самочинного будівництва до кількох відповідачів повинен сплачуватися, виходячи з однієї позовної вимоги, враховуючи ставку судового збору, яка встановлена на день подання позовної заяви.
За наведених обставинапеляційний суд правомірно скасував ухвалу місцевого суду та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки позивачка, звернувшись до суду з позовом до кількох відповідачів з вимогами про знесення самочинного будівництва та сплативши судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, належним чином виконала вимоги, встановлені статтями 175, 177 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду.
Колегія суддів відхиляє посилання у касаційних скаргах ОСОБА_24 та ОСОБА_26 на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать наведеним вище постановам Верховного Суду.
Крім того, відсутні і підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, для формування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки такий висновок уже сформовано Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/1137/19 (провадження № 12-36гс20), постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 (провадження № 61-5554сво23) та постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 532/2139/21 (провадження № 61-8600св23).
Інших доводів касаційні скарги не містять.
З урахуванням того, що колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками, викладеними у постанові Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року, якою скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року,а справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду, підстави для перегляду ухвали суду першої інстанції відсутні.
За таких обставин касаційні скарги ОСОБА_26 та ОСОБА_24 задоволенню не підлягають, а постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_24 та касаційну скаргу ОСОБА_26 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська