24 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 757/281/23-ц
провадження № 61-13057ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна, в особі Держанвої казначейської служби України,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Кафідової О. В., Оніщука М. І.,
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Вовка С. В. відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою.
Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
статтею 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається;
відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Згідно пункту 4 частини п'ятої статті. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду;
за таких обставин, оскільки ухвала суду від 19 серпня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про відвід судді, не оскаржується окремо від рішення суду, колегія суддів зробила висновок, що апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала. Разом з тим, суд звернув увагу на те, що сторона не позбавлена можливості при оскарженні остаточного рішення суду у даній справі подати свої заперечення на відповідну ухвалу.
21 жовтня 2025 року ОСОБА_1. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції фактично відмовився виконувати норми Конституції України. Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі висловлює незгоду з постановою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 757/19495/24-ц.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного характеру буде остаточно вирішено (BALATSKYY v. UKRAINE, № 34786/03, § 30, ЄСПЛ, від 25 жовтня 2007 року). Також Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року).
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Відсутня у цьому переліку ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про відвід (або відмова у задоволенні заяви про відвід).
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже неодноразово звертала увага на те, що тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див: постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року в справі № 761/22513/15-ц (провадження № 61-46920св18) вказано, що:
«обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді.
Ураховуючи те, що вищевказана ухвала не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, апеляційний суд із дотриманням норм процесуального права зробив правильний висновок про повернення апеляційної скарги на зазначену ухвалу».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року в справі № 756/11634/18 (провадження № 61-19850св19) зазначено, що «відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Частиною першою статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
Однак, можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про задоволення заяви про відвід (або відмова у задоволенні заяви про відвід) окремо від рішення суду цивільно-процесуальним законом не передбачена.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2025 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, про те, що оскаржувана ухвала, якою відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді, в силу вимог частини першої статті 353 ЦПК України не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Касаційний суд вже зауважував, що положення пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України можуть бути застосовані до ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції. Для застосування пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга має бути подана саме на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 758/2750/23 (провадження № 61-6163св23)).
З урахуванням того, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про відвід не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись частинами четвертою, п'ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник