Справа № 490/8876/25
н/п2-з/490/120/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
24 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши заяву представниці ОСОБА_1 - адвоката Демченко Н.В., про забезпечення позову до подання позовної заяви,
23.10.2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Демченко Н.В. звернулася до Центрального районного суду міста Миколаєва з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) забезпечувати спілкування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за допомогою телефону та/або програм інтернет телефонії WhatsApp, Viber, Telegram або Skype у режимах відео/ та аудіозв'язку конференції тричі на тиждень понеділок, четвер та неділя тривалістю 30 хвилин, з урахуванням можливості дитини.
Предтавниця заявника в обґрунтування заяви зазначає, що заявник має намір звернутися до суду із позовною заявою до матері дитини - ОСОБА_2 з позовом щодо примусового визначення порядку участі у вихованні неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , до досягнення ним повноліття. Зміст позовних вимог полягає у визначенні порядку участі батька у вихованні неповнолітньої дитини, шляхом відвідування останнього та безпосереднього фізичного спілкування з ним за місцем його перебування, не менше ніж двічі на рік під час відпустки.
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва по справі № 490/8346/19 від 13 червня 2025 року місце проживання дитини визначено з матір'ю, яка не забезпечує у добровільному порядку законне право заявника, як батька на спілкування та приймання участі у вихованні дитини, шляхом блокування прямого контакту між ним та дитиною сучасними засобами телефонії чи інтернет-мережі. Таке перешкоджання з боку матері утворює труднощі, які можуть ускладнити виконання рішення суду, яке буде прийняте судом після розгляду позовної заяви про участь заявника у вихованні дитини в частині безпосереднього спілкування та взаємодії, що може призвести до втрати природного зв'язку та прихильності між рідними людьми.
Вищевказане, на думку предстаниці заявника, може привести до ризику неможливості реалізації заявником своїх батьківських прав щодо дитини за штучних перешкод, створених матір'ю.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 року головуючим суддею визначено суддю Гуденко О.А.
Ухвалою судді Центрального районного суду м.Миколаєва Саламатіна О.В. від 22.10.2025 року було відмовлено у задоволенні аналогічної заяви з підстав, що заявником не зазначено про те, які саме позовні вимоги ним будуть заявлені в позовній заяві (який спосіб участі батька у вихованні дитини), а судове рішення не може грунтуватися на припущеннях, що позовні вимоги будуть відрізнятися від способу забезпечення позову про який просить заявник в заяві про забезпечення позову.
За правилами частини першої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено таке.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 320/3560/18.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19, зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, адвокат Демченко Н.В., зазначає, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2025 року по справі №490/8346/19 місце проживання дитини дитини ОСОБА_3 визначено з матір'ю - ОСОБА_2 , яка не забезпечує у добровільному порядку законне право заявника, як батька на спілкування та приймання участі у вихованні дитини, шляхом блокування прямого контакту між ним та дитиною та таке перешкоджання з боку матері може призвести до втрати природного зв'язку та прихильності між рідними людьми та утворює труднощі, які можуть ускладнити виконання рішення суду, яке буде прийняте судом після розгляду позовної заяви про участь заявника у вихованні дитини в частині безпосереднього спілкування та взаємодії.
Суд зазначає, що за наявності між батьками дитини спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується органом опіки та піклування (стаття 158 СК України) або судом (стаття 159 СК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Крім цього, згідно вимог частин першої та другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Тобто, усунення перешкод у спілкуванні з дитиною згідно до положень Сімейного Кодексу України здійснюється в тому числі шляхом заборони вчинення перешкоди у спілкуванні з дитиною та встановлення способу участі у вихованні дитини, зокрема у виді побачень та спілкування з дитиною.
Таким чином, зі змісту статей 158-159 СК України слід зробити висновок, що способи участі одного з батьків у вихованні дитини визначаються органом опіки та піклування за заявою того з батьків, хто бажає такі способи встановити чи судом - шляхом пред'явлення відповідного позову.
Відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
В обгрунтування заяви заявник посилається, серед іншого на рішення суду у справі № 490/8346/19.
Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 вже не спілкується з сином близько щонайменше двох років поспіль, що він неодноразово просив суд зупинити розгляд справи з підстав, що не має мождливості брати участь у розгляді справи з підстав проходження військової служби, а також з тих підстав, що в іншому судовому провадженні розглядається його позовна заява про оспорювання батьківства щодо сина .
За такого, ті можливі негативні наслідки, на які посилається заявник у заяві щодо втрати природнього зв'язку та прихильності між рідними людьми , вже існують на час звернення з цією заявою.
Відповідно ч. 4 ст. 152 ЦПК України, у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом.
Отже, відсутня необхідність забезпечення позову саме до подання позову до суду, оскільки відсутня нагальна потеба в запобіганні можливого ускладнення чи унеможлевлення ефективного захисту оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду - адже на цій стадії суд позбавлений можливості оцінити підстави заявлених позовних вимог та пересвідчитися, що ініційований заявником вид забезпечення позову не буде фактичним вирішенням спору між батьками дитини про участь батька у вихованні сина або безпосереднім способом забезпечення виконання можливого рішення суду.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що вказані вимоги не підлягають до задоволення саме в порядку зверненян до подання позовної заяви, що не перешкоджає заявникові звернутися з такими вимогами як одночасно з подачею позову, так і ега будь-якій стадії розгляду справи .
Керуючись ст.ст. 150, 151, 153, 247, 260, 261 ЦПК України, суд,
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Наталі Вікторівни про забезпечення позову до подання позовної заяви - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гуденко О.А.