Справа 127/31586/25
Провадження 1-кс/127/12431/25
23 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
заявника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького міського суду Вінницької області скаргу ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 01.10.2025 про вчинення кримінального правопорушення, за фіксації судового розгляду технічними засобами,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 01.10.2025 про вчинення кримінального правопорушення.
Скарга мотивована тим, що 01.10.2025 о 14 год. 00 хв., ОСОБА_3 , в межах статті 214 Кримінально процесуального кодексу України, звернувся до Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, за адресою: м. Вінниця, вул. Пирогова 4 з процесуальним документом: «ПРОТОКОЛ прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію» від 01.10.2025 р. з додатками.
Дана заява в присутності громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 була прийнята та належним чином зареєстрована слідчим СВ ВРУП ГУНП у Вінницькій області полковником поліції ОСОБА_7 , посвідчення ВПН НОМЕР_1 видане від 28.01.2025, дійсне до 28.01.2029, нагрудний знак 0105334, про що свідчить його підпис, відповідний штамп та талон-повідомлення єдиного обліку № 29020 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення або іншу подію від 01.10.2025.
Слідчий попередив заявника про кримінальну відповідальність згідно зі статтею 383 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та про додаткові права передбачені статтею 60 Кримінального процесуального кодексу України.
01.10.2025 в межах статті 55 та 214 КПК, заявник знову звертався до Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, за адресою: м. Вінниця, вул. Пирогова 4, за отриманням на його ім'я відповідного Витягу з ЄРДР та в межах статті 55 КПК врученням йому на його ім'я пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Проте, зі слів начальника СДПР ВРУП ГУНП у Вінницькій області - ОСОБА_8 , за результатами перевірки по базі за номером Талону 29020 повідомила, що відповідні відомості до ЄРДР по заяві внесені не були, а тому розслідування не розпочато й надати Витяг з ЄРДР немає можливості.
На думку заявника, таким чином, полковник поліції ОСОБА_7 (слідчий слідчого відділу Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області посвідчення ВНП 020827 видане від 28.01.2025 дійсне до 28.01.2029 нагрудний знак 0184406) - особа, уповноважена на внесення відповідних відомостей до ЄРДР та проводення досудового розслідування; його безпосередній керівник ОСОБА_9 (заступник начальника управління поліції - начальник слідчого відділу Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області) - посадова особа, яка здійснює контроль та організацію роботи слідчих (далі - Керівник слідчого), ОСОБА_10 (начальник Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області) - посадова особа, уповноважена забезпечувати дотримання закону при прийнятті та реєстрації заяв про злочини (далі - Начальник), вчинили бездіяльність. Заявник вважає, що вони у межах своїх службових повноважень порушили його права жертви/потерпілого та порушили його права людини та громадянина на судовий захист від протиправних/злочинних посягань й не виконали свої посадові обов'язки.
У заяві про злочин, яка складається з 9 аркушів, наведено чіткий і конкретний виклад фабули злочину.
У заяві містяться:
- Початок злочину;
- Місця, де відбувалися події;
- Імена, прізвища та посади осіб, які можуть бути причетні до злочину;
- Детальний опис порушення волі, прав людини, фактів і дій, які мають ознаки кримінального правопорушення;
- Вказані мотиви вчинення злочину;
- Посилання на відповідні статті Кримінального кодексу України;
- Додані документи та інші докази, що підтверджують викладене.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи громадянина України захищаються судом. Суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади. Зокрема забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора є однією із загальних засад кримінального провадження. Відповідно до ст. 24 КПК України це право гарантується кожному.
Вимогами п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України визначено, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Основним завданням слідчого судді при виконанні функцій судового контролю є встановлення факту, чи дійсно права і свободи людини було порушено або вони порушуються; чи було створено або створюються перешкоди для їх реалізації; чи має місце інше обмеження прав і свобод; які перешкоди він зобов'язаний поновити або усунути для їх реалізації.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України.
Так згідно п.1 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора як бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
За змістом ч.1 ст.214КПК України прокурор, слідчий, дізнавач у строк, що не перевищує 24 годин після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.
Згідно з положеннями ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ч. 1 ст. 25 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 09.11.2012 роз'яснив, що відповідно до вимоги. 1 ст. 214 КПК бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань впродовж 24 годин після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення і саме в цьому контексті слід оцінювати доводи заявників в разі оскарження бездіяльності прокурора, слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
При цьому системний аналіз положень ст.ст. 214, 303 КПК України свідчить про те, що предметом судового контролю слідчого судді може бути лише бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, тобто саме заява чи повідомлення про кримінальне правопорушення є передумовою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та для початку досудового розслідування в кримінальному провадженні.
Також варто зауважити, що, як зазначає Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі від 12.01.2017 №9-49/0/4-17, якщо зі звернення особи вбачається, що вона порушує перед органом досудового розслідування питання про вчинення кримінального правопорушення, ініціюючи здійснення ним дій, визначених КПК України, то навіть за умови, що результати аналізу наведених особою відомостей свідчать про відсутність ознак складу злочину, такі відомості мають бути внесені до ЄРДР з подальшим закриттям кримінального провадження відповідно до ст. 284 КПК України.
Дані обставини, на переконання заявника, зобов'язували уповноважених осіб Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, внести передбачені законом відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування.
Заявник у скарзі зазначає, що КПК України не містить вимоги щодо обов'язкового дотримання правил підслідності при внесенні інформації до ЄРДР. Стаття 214 КПК також не дозволяє відмову у внесенні даних через те, що злочин не підслідний відповідному органу.
Такої правової позиції дотримується Вищий антикорупційний суд у справі №454/2576/17 (провадження 1-кп/991/166/19), згідно якої правила предметної підслідності не є складовою встановленого КПК України порядку збирання доказів, а лише забезпечують раціональний розподіл державних ресурсів, оперативність, злагодженість, ефективність та належну координацію органів досудового розслідування на відповідній стадії кримінального провадження. Порушення цих правил саме по собі не впливає на якість зібраних доказів, оскільки для усіх передбачених в ст. 216 КПК України органів досудового розслідування передбачено однакові правила збирання доказів поза залежністю від їх спеціалізації.
Водночас, згідно з вимогами ст. 214 КПК України, слідчий, прокурор, дізнавач невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. При цьому, слідчий, прокурор чи дізнавач не мають права відмовити у внесенні відомостей до ЄРДР з підстав того, що виявлене кримінальне правопорушення їм не підслідне. Обов'язок розпочати досудове розслідування покладається на слідчого, прокурора, дізнавача незалежно від того, чи належить відповідне кримінальне правопорушення до його предметної підслідності чи ні.
Подальше визначення підслідності за конкретним слідчим органом з урахуванням встановлених в ході досудового розслідування обставин має здійснюватися прокурором-процесуальним керівником у відповідному кримінальному провадженні.
Разом з тим, у поданій Заяві окрім викладеного змісту обставин кримінального правопорушення наведено ряд статей Кримінального кодексу України, за якими, на переконання заявника, повинні кваліфікуватися дії суб'єкта кримінального правопорушення.
Порядок внесення відомостей до ЄРДР врегульовано Положенням про ЄРДР, порядок його формування та ведення (затверджене наказом Офісу Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020). Згідно з п.1 глави 2 розділу 1 цього Положення, до реєстру вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що узгоджується з вимогами п. 4, 5 ч. 5ст. 214 КПК України.
Разом з тим, п.5 ч.5 ст.214 КПК містить поняття саме «попередня правова кваліфікація». Це свідчить про те, що кваліфікація не є статичною, це динамічний процес, який у цьому аспекті розпочинається з правової кваліфікації, яка є саме попередньою і яка, зокрема, у ході ефективного здійснення досудового розслідування може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Так, на початку досудового розслідування наявний лише обмежений обсяг відомостей про події. У ході досудового розслідування кількість, обсяг та якість виявлених відомостей збільшуються, і на момент завершення досудового розслідування справи відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними й достатніми даними про скоєне діяння.
Отже, визначення попередньої правової кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення належить до дискреційних повноважень особи, яка вносить відомості до ЄРДР (реєстратора заяви), що чітко передбачено вимогами п. 5 ч. 5 ст. 214 КПК України і Положення № 298.
Обставини щодо наявності або відсутності суспільно небезпечного караного діяння (дії чи бездіяльності), вчиненого суб'єктом злочину, можуть бути встановлені лише після проведення дій, передбачених главою 20 КПК України.
У відповідності до ст. 94 КПК України слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зі змісту ст. 307 КПК України вбачається, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування слідчий суддя може винести ухвалу про: скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; скасування повідомлення про підозру; зобов'язання припинити дію; зобов'язання вчинити певну дію; відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до позиції Верховного Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (справа № 556/450/18), наведені фактичні дані відповідають вимогам статті 214 КПК України є підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.
Верховний Суд наголошує, що наявність такої змістовної фабули, яка містить конкретні фактичні обставини, є обов'язковою підставою для внесення відповідних відомостей, і відмова в цьому випадку є Неправомірною.
Також, Постанова (Касаційного кримінального суду: справа № 607/20877/19, від 17 травня 2023 року). Пунктами 4 і 5 ч. 5 ст. 214 КПК визначено, що до ЄРДР вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела, а також попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Лише в ході розслідування, коли орган досудового розслідування встановить обставини визначені ст. 91 КПК, стане зрозуміло, чи була попередня кваліфікація, яку внесено до ЄРДР і короткий виклад обставин, відповідними вчиненому діянню, або внесено припущення, яке не було підтверджено, і діяння має іншу кваліфікацію.
Саме тому законодавець, у ст. 214 КПК використав терміни "можуть" свідчити про вчинення кримінального правопорушення, "попередня" кваліфікація.
Отже, заявник вважає, що на підставі викладених фактів та позиції Верховного Суду існують беззаперечні підстави для знесення заяви про злочин до ЄРДР та розпочати кримінальне провадження (досудового розслідування).
Згідно частинами 5 і 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно Постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 24.03.2020 року у справі № 818/607/17, надала свій висновок: психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування порушення прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Відповідно до правового висновку ВСУ у справі № 6-1435цс17 від 27.09.2017 року, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов'язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права, що з неприпустимим з огляду на правову природу такого права, ст.56 Конституції України (280/97-ВР) гарантії від порушень якого закріплені. Відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, з позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Згідно Постанови Верховного Суду №757/1762/21к 15 вересня 2021 року. У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка на підставі положень ст.9 Конституції є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного права, порушення права людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Войтенко проти країни», «Науменко проти України»),
Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» (скарга №42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимоги про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди яку він поніс.
Крім того, частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (документ: 995 004 - «Європейська конвенція з прав людини») та практики. Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.
З практики Європейського суду з прав людини як джерела права. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де Суд послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, де вказано наступне: «Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Тобто випливає висновок, що «сам лише факт правопорушення має своїм наслідком спричинення моральної шкоди».
Тобто, практика ЕСПЛ і положення ст. 41 Конвенції вказують на те, що в разі порушення прав через протиправну діяльність (в тому числі і протиправне рішення) чи бездіяльність органу або посадової особи, які діють від імені Держави, виникає презумпція спричинення моральної шкоди незаконним рішенням, протиправною діяльністю чи бездіяльністю відповідного органу Державної влади чи особою, яка діє від імені органу Державної влади.
Рішення Конституційного Суду України справа про охоронюваний законом інтерес від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", а саме, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 частин 1,16 3 метою правильного застосування норм Конституції при здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення: 1. Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. 16. Суди мають суворо додержувати передбаченого ст.56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Також Верховним судом України у п.3 Постанови пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, (v0004700-95) де під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, (далі - постанова пленуму)
08 березня 2024 року Кам'янець - Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 676/5591/23, виніс ухвалу суду про стягнення моральної шкоди завданої органом місцевого самоврядування протиправною бездіяльністю та дискримінацією конституційних прав. Згідно Конституції України/національних законів та міжнародного права, відшкодування моральної шкоди виникає на разі завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю і доказу підлягає обґрунтування незаконності рішення, дій чи бездіяльності, а не саму моральну шкоду. Тобто, факт порушення права це і є заподіяння/нанесення моральної шкоди.
На підставі вищевикладеного, заявник ОСОБА_3 просив слідчого суддю скаргу задовольнити, зобов'язати уповноважену особу ВРУП ГУНП у Вінницькій області внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 01.10.2025 про вчинення кримінального правопорушення, надати заявнику витяг з ЄРДР за його заявою та зобов'язати уповноважених осіб ВРУП ГУНП у Вінницькій області вручити ОСОБА_3 пам'ятку про процесуальні права та обов'язки потерпілого.
Заявник ОСОБА_3 в судовому засіданні подану скаргу підтримав за обставин викладених у ній та просив задовольнити.
Представник ВРУП ГУНП у Вінницькій області в судове засідання не з'явився, завчасно надав заяву про розгляд скарги у його відсутність.
Заслухавши пояснення заявника, вивчивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи вищенаведене, судовий розгляд здійснювався за фіксації процесу технічними засобами.
Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора є однією із загальних засад кримінального провадження. Відповідно до ст. 24 КПК України це право гарантується кожному.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;
9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником.
10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Таким чином, вимоги ч. 1 ст. 303 КПК України передбачають, що на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Під час розгляду, слідчим суддею встановлено, що 01.10.2025 о 14 год. 00 хв., ОСОБА_3 , в межах статті 214 Кримінально процесуального кодексу України, звернувся до Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, за адресою, м. Вінниця, вул. Пирогова 4 з процесуальним документом: «ПРОТОКОЛ прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію» від 01.10.2025 р. з додатками.
Дана заява в присутності громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 була прийнята та належним чином зареєстрована слідчим СВ ВРУП ГУНП у Вінницькій області полковником поліції ОСОБА_7 , посвідчення ВПН НОМЕР_1 видане від 28.01.2025, дійсне до 28.01.2029, нагрудний знак 0105334, про що свідчить його підпис, відповідний штамп та талон-повідомлення єдиного обліку № 29020 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення або іншу подію від 01.10.2025.
Слідчий попередив заявника про кримінальну відповідальність згідно зі статтею 383 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та про додаткові права передбачені статтею 60 Кримінального процесуального кодексу України.
01.10.2025 в межах статті 55 та 214 КПК, заявник знову звертався до Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, за адресою, м. Вінниця, вул. Пирогова 4, за отриманням на його ім'я відповідного Витягу з ЄРДР та в межах статті 55 КПК врученням йому на його ім'я пам'ятки про процесуальні права та обов'язки потерпілого. Проте, зі слів начальника СДПР ВРУП ГУНП у Вінницькій області - ОСОБА_8 , за результатами перевірки по базі за номером Талону 29020 повідомила, що відповідні відомості до ЄРДР по заяві внесені не були, а тому розслідування не розпочато й надати Витяг з ЄРДР немає можливості.
З огляду на обставини встановлені під час судового розгляду слідчий суддя при ходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Як вірно зауважив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) у Листі від 12.01.2017 N 9-49/0/4-17) "Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування", питання правової оцінки заяви чи повідомлення на предмет обґрунтованості викладених у них відомостей, що свідчать саме про кримінальне правопорушення, є складним і неоднозначним, і воно характеризує стан судової практики розгляду аналізованої категорії скарг.
Так, "у слідчій і в судовій практиці щодо цього питання є щонайменше два підходи. Згідно з першим передбачається так зване автоматичне внесення відомостей про кримінальне правопорушення, якщо такі відомості викладені особою в заяві чи повідомленні про кримінальне правопорушення. Цей підхід не передбачає оцінки відповідної заяви чи повідомлення на предмет того, що викладені відомості дають підстави констатувати певні ознаки складу злочину. У свою чергу, другий підхід не передбачає автоматичного внесення відомостей, викладених у будь-яких заявах чи повідомленнях - вносяться лише визначені як такі, що, на думку суб'єкта, який їх вносить, дійсно можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення". ВССУ, наводячи приклад, що в окремих випадках слідчі судді перевіряють не лише факт реагування чи не реагування на заяву про кримінальне правопорушення, а й здійснюють аналіз причин, внаслідок яких належне реагування не було забезпечено, категорично не заперечував можливість такої судової практики.
Перший підхід, по суті є формальним, і полягає у тому, що будь-яка заява (повідомлення), що має назву (якщо це письмовий документ) чи якщо його так називає заявник (в усній формі) "заява (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення" абсолютно незалежно від змісту такого повідомлення, мають спричиняти внесення уповноваженими особами (слідчим чи прокурором) відомостей з такої заяви (повідомлення) до ЄРДР та початок досудового розслідування.
Для Суду очевидно, що обрання такого формального підходу спричиняє ряд негативних наслідків як для держави та суспільства, так і для окремих людей, і може в окремих випадках зумовлювати внесення до ЄРДР явно недоречних відомостей.
У зв'язку із цим Суд дотримується іншого підходу - змістовного. Такий підхід базується на нормах чинного законодавства виходячи з наступного.
Кримінальний Кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням (частина 1 статті 1 КК). Для здійснення цього завдання Кримінальний Кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (частина 2 статті 1 КК). Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення (частина 1 статті 11 КК).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК).
Стадія ініціювання кримінального провадження є важливою для виконання вказаних завдань і покликана, з одного боку, забезпечити рішуче оперативне реагування на кожне повідомлення про злочин, що є гарантією швидкого та повного його розкриття, притягнення винних до відповідальності, а з іншого - виключити незаконне і необґрунтоване залучення громадян в орбіту кримінального процесу, а також марне витрачання сил і засобів правоохоронних органів.
Чинним КПК закріплено спрощену процедуру початку досудового розслідування (без проведення дослідчої перевірки). Так, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 1 статті 214 КПК). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 2 статті 214 КПК).
Проте така спрощена процедура не означає, що взагалі відсутні критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Її спрощеність виражається у тому, що для перевірки наявності зазначених вище критеріїв не потрібно проводити попередню перевірку викладених у заяві відомостей, а необхідно лише перевірити зміст самої заяви.
Так, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, серед іншого, вносяться відомості про: (1) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; (2) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (пункти 4, 5 частини 5 статті 214 КПК).
Таким чином, для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні, відомі йому обставини об'єктивної сторони такого правопорушення (яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, в чому полягало, які особи, причетні до його скоєння тощо). Такі обставини можуть бути неповними (в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин), але в той же час достатніми для попередньої кваліфікації реєстраторами Єдиного реєстру досудових розслідувань такого діяння саме як кримінального правопорушення (кваліфікації за статтею, частиною статті Кримінального кодексу України). Вказане узгоджується з позицією, викладеною у згаданому Узагальненні ВССУ N 9-49/0/4-17 від 12.01.2017, за якою КПК дійсно передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень. Вказана інформація необхідна для (1) визначення того, що ставиться питання про вчинення саме кримінального правопорушення, та (2) можливості спрямувати орган досудового розслідування на його розкриття, зібрання відповідних доказів.
Якщо ж зі змісту повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що (1) обставини, викладені в ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу або (2) в силу його занадто абстрактного характеру неможливо встановити ні попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, ні предмет, межі та напрямок досудового розслідування, яке ініціюється заявником, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР.
Такий висновок відповідає Рішенню Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_11 від 17.06.2020, згідно пункту 5 мотивувальної частини якого зазначено, що "встановлений законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має забезпечити ефективність судового контролю, який має бути забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях: законодавець має запровадити такий обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, що дозволяв би здійснити ефективний судовий контроль щодо відповідних питань та за наявності підстав надати особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту". Також і Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16 травня 2019 року (справа N 761/20985/18, провадження N 51-8007км18) наголосив: "...якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин...".
Внесення до ЄРДР неконкретних тверджень (у тому числі припущень) заявника про вчинення кримінального правопорушення за відсутності будь-яких об'єктивних відомостей про обставини його вчинення призвело б до: (1) розпорошення обмежених сил і засобів правоохоронної системи держави на перевірку значної кількості безпідставних та абстрактних повідомлень про кримінальні правопорушення, що в свою чергу (2) не дозволило б концентрувати зусилля на розслідуванні дійсно суспільно-небезпечних діянь, що неминуче знизило б ефективність захисту особи, суспільства та держави від цих кримінальних правопорушень, ускладнило б охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, які зазнали шкоди від таких правопорушень; (3) порушення права та законних інтересів осіб, згаданих в таких повідомленнях; (4) використання інструментів статті 214 КПК не для ініціювання початку досудового розслідування щодо конкретного кримінального правопорушення, а для спрямування сил і засобів правоохоронних органів загалом на всю діяльність визначеного заявником підприємства, установи чи організації або окремої людини з метою вже самостійного виявлення слідчим, дізнавачем, прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (а це є вже іншим приводом для початку досудового розслідування за статтею 214 КПК), а також (5) унеможливлення застосування механізму притягнення заявників до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві повідомлення про кримінальні правопорушення (стаття 383 КК). Зазначене не відповідає завданням кримінального провадження, які визначені в статті 2 КПК.
Таким чином, закон передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення на основі критеріїв викладених раніше.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 818/1526/18, у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 в справі № 556/450/18 підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР.
Тобто для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні відомі йому обставини об'єктивної сторони такого правопорушення (яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, в чому полягало, які особи, причетні до його скоєння тощо).
При цьому слідчий суддя зауважує, що такі обставини можуть бути неповними (в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин), але в той же час достатніми для попередньої кваліфікації такого діяння саме як кримінального правопорушення за певною статтею Кримінального кодексу України.
Проте, слідчий суддя доходить висновку щодо відсутності в заяві ОСОБА_3 достатніх об'єктивних даних, які б свідчили про те, що було вчинено саме кримінальне правопорушення.
Слідчий суддя наголошує, що закон передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення на основі критеріїв викладених раніше.
Вирішальним чинником для внесення відомостей до ЄРДР за повідомленням є саме наявність у цьому повідомленні обставин, які свідчать про кримінальне правопорушення, а не вказана автором назва поданого документа. Ініціювати процедуру кримінального переслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, а також є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.
Згідно з ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Такі приписи процесуального закону узгоджуються із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Розглядаючи скаргу, слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, висновки якого з цього приводу відображені, зокрема, в рішенні по справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), №15007/02, пп.74-75, рішення від 7 грудня 2006), відповідно до якого сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
Одним із таких обмежень є неможливість ініціювання кримінального провадження шляхом внесення відомостей до ЄРДР без належних на те підстав.
У п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі Павлюлінець проти України (Заява № 70767/01) від 6 вересня 2005 року, суд висловив позицію, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 р., заява N 37437/97).
З урахуванням викладеного, слідчий суддя доходить висновку щодо відсутності в заяві ОСОБА_3 від 01.10.2025, на даний час, достатніх об'єктивних даних, які б свідчили про те, що описані в ній події свідчать, що було вчинено саме кримінальне правопорушення, а тому подана до суду скарга в даній частині є недоведеною, необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Разом з тим, ч. 1 ст. 55 КПК України передбачено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Вимогами ч. 5 ст. 55 України, передбачено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до положень чинного кримінально-процесуального законодавства, зокрема положеннями ст. 40, 40-1 КПК України передбачено, що слідчий, дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
При цьому, діючим кримінальним процесуальним законодавством слідчий суддя не наділений повноваженнями зобов'язувати слідчого визнавати особу потерпілим в рамках кримінального провадження, оскільки, це є прямим втручанням у діяльність слідчого, дізнавача, а тому подана скарга у даній частині є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Крім того, слідчий суддя враховує, що відповідно до ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до висновку, що в поданій ОСОБА_3 заяві не вбачається обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та не наведено об'єктивних даних, які б свідчили про реальну необхідність внесення відомостей до ЄРДР, а тому в задоволенні скарги ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 01.10.2025 про вчинення кримінального правопорушення, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 306, 307, 309, 369, 370, 372 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні скарги ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 01.10.2025 про вчинення кримінального правопорушення - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя