21 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3475/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Ягунов Ю. К. (адвокат),
відповідача - Данилов К. О. (самопредставництво),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явилися
розглянув у закритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд"
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення від 22.12.2022 № 305-р,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Восторг"
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд" (далі - ТОВ "ТС Трейд", позивач) звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 22.12.2022 № 305-р "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті спірного рішення Комітетом неповно з'ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи та які визнано встановленими.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 (колегія суддів: Яценко О.В., Кравчук Г.А., Хрипун О.О.), позов задоволено повністю.
Визнано недійсним та скасовано рішення Антимонопольного комітету України від 22.12.2022 № 305-р "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АМК у касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми права, а саме:
- порушення судами першої та апеляційної інстанцій норми статті 86 ГПК України та не врахування висновків Верховного Суду у постановах від 19.12.2024 у справі № 910/1384/24, від 18.03.2025 у справі № 910/23532/13 щодо обов'язку дослідження доказів у сукупності та взаємозв'язку;
- неправильне застосування норм статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції", пункту 17 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства економічної конкуренції, затверджених розпорядження Комітету від 19.04.1994 №5, про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним рішення органу Комітету, на підставі того, що така справа розпочата за заявою особи, яка не мала права її подавати, без врахування висновку Верховного Суду у постанові від 04.11.2020 у справі № 910/7668/18;
- неправильне застосування норм статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до якого суд, не втручаючись у дискрецію Комітету з'ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність / недоведеність, обґрунтованість / необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання недійсним рішення органу Комітету через призму / критерії неповноти з'ясування обставин, які мають значення для справи ; недоведеність обставин, які мають значення для справи, і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права без врахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20;
- неправильне застосування норм статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", без врахування висновків Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 06.11.2018 у справі № 910/18025/17, від 20.11.2018 у справі № 915/1253/17, від 02.06.2020 у справі № 915/1889/19, відповідно до яких достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція або можливості настання зазначених наслідків, у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання;
- порушення норм статті 14 , частини третьої статті 46, пункту 5 частини третьої статті 162 ГПК України, без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22), відповідно до якої право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" в частині відсутності вичерпного переліку інформації, яка може вплинути на осіб щодо придбання (замовлення чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.
Скаржник звертає увагу, зокрема на те, що:
- поширення певної інформації про саму юридичну особу або про кінцевого бенефіціарного власника (згідно із статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання/група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими, зокрема, кінцевим бенефіціарним власником) може вплинути на намір особи щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання, оскільки таким чином формується ставлення до такого суб'єкта господарювання компанії, його ділової репутації на ринку, що є невід'ємною складовою конкуренції;
- в межах розгляду антимонопольної справи про вчинення позивачем порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", фактично і йде мова про поширення інформації про ділову репутацію позивача, яка вводить в оману, оскільки, на переконання скаржника, пряме або опосередковане відношення будь-якого суб'єкта господарювання до Російської Федерації є важливою інформацією, що безпосередньо впливає на бажання придбати відповідні товари, у зв'язку з широкомасштабним вторгненням Російської Федерації, що є загальновідомим фактом, який не підлягає окремому доказуванню;
- судами попередніх інстанцій не враховано кваліфікуючі ознаки порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";
- судами попередніх інстанцій оцінено кожний доказ окремо, а не в сукупності відповідно до статті 86 ГПК України, яка визначає кваліфікацію порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції";
- суд першої інстанції самостійно визначив інші підстави позову, всупереч принципу диспозитивності.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
До Комітету надійшла заява ТОВ "Восторг" від 29.04.2022 №1 щодо наявності в діях ТОВ "Орімі Україна" (відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичне найменування змінено на ТОВ "ТС Трейд") ознак порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді повідомлення неповних відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, а саме поширення в листі позивача від 14.04.2022 про свого кінцевого бенефіціарного власника, яка є неповною, що на думку відповідача є інформацією, що вводить в оману.
За заявою ТОВ "Восторг", розпорядженням Державного уповноваженого Комітету від 11.08.2022 № 09/165-р розпочато розгляд справи №127-26.4/37-22 за ознаками вчинення ТОВ "ТС Трейд" порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
За результатами розгляду справи №127-26.4/37-22 Комітетом прийнято рішення від 22.12.2022 №305-р "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу", яким дії ТОВ "ТС Трейд" визнані порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді повідомлення неповних відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, а саме, поширення в електронному листі від 14.04.2022 № 04-6911 інформації: " ОСОБА_1 громадянка та податковий резидент Великобританії, проживає в Лондоні понад 10 років, є міжнародним незалежним приватним інвестором, активно інвестує в акції та облігації публічних компаній у всьому світі, а також здійснює інвестиції безпосередньо у приватні компанії. ОСОБА_1 не інвестує в Росію, не є акціонером будь-яких компаній у Росії, не веде бізнес у Росії …", яка за висновками Комітету є неповною, створює оманливе враження про кінцевого бенефіціарного власника позивача.
За вказане порушення на ТОВ "ТС Трейд" накладено штраф у розмірі 80 000 000 (вісімдесят мільйонів) гривень.
Позивач вважає, що Рішення АМК є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, недоведеності встановлених у рішенні висновків, за відсутності в діях ТОВ "ТС Трейд" порушень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, що є підставами, визначеними статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", для скасування та визнання недійсним такого рішення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті спірного рішення АМК неповно з'ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи та які визнано встановленими.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Суд зазначає таке.
Як вже зазначено вище, на думку скаржника, судами попередніх судових інстанцій при вирішенні спору не враховано правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/1384/24, від 18.03.2025 у справі № 910/23532/13, від 04.11.2020 у справі № 910/7668/18, від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20, від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 06.11.2018 у справі № 910/18025/17, від 20.11.2018 у справі № 915/1253/17, від 02.06.2020 у справі № 915/1889/19, від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22).
Суд вважає такі доводи скаржника необґрунтованими з огляду на таке.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. Так, за висновками Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, у справі, що розглядається (№ 910/3475/23), предметом позову є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним та скасування Рішення АМК.
Як вбачається із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, дії позивача кваліфіковано за ознаками статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі - Закон № 236/96) у вигляді повідомлення неповних відомостей про кінцевого бенефіціарного власника, а саме, поширення в електронному листі від 14.04.2022 № 04-6911 інформації: " ОСОБА_1 громадянка та податковий резидент Великобританії, проживає в Лондоні понад 10 років, є міжнародним незалежним приватним інвестором, активно інвестує в акції та облігації публічних компаній у всьому світі, а також здійснює інвестиції безпосередньо у приватні компанії. ОСОБА_1 не інвестує в Росію, не є акціонером будь-яких компаній у Росії, не веде бізнес у Росії …".
Разом із тим, скаржник зазначає про неправильне застосування статті 86 ГПК України, без врахування висновків:
- у справі № 910/1384/24, в якій суди встановили, зокрема, що 14.12.2023 за результатами розгляду антимонопольної справи, розпочатої за заявою юридичної особи, Комітет прийняв рішення, яким визнав ТОВ "Санвіта Груп" таким, що вчинило порушення, передбачене статтею 4 Закону № 236/96-ВР, у вигляді неправомірного використання оформлення опаковання вологих серветок під позначенням "Summer frеsh" (по 15, 72, 120 шт./уп.) без дозволу (згоди) ТОВ "КПД", яке раніше почало використовувати схожі оформлення пакувань вологих серветок дитячих під позначенням "Superfresh" (по 15, 72, 120 шт./уп.) у своїй діяльності, що може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання. Комітет наклав на ТОВ "Санвіта Груп" штраф в розмірі 17 200 704,00 грн за вказане порушення та зобов'язав ТОВ "Санвіта Груп" припинити вказане порушення;
- у справі № 910/23532/13, в якій згідно із рішенням АМК визнано дії Підприємства щодо розміщення на упаковці (етикетці) крему сиркового термізованого торгової марки "President" напису "ТВОРОГ" порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб'єктом господарювання безпосередньо, невизначеному колу осіб неповних відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) товарів цього суб'єкта господарювання. Верховний Суд у зазначеній справі зауважив, зокрема, про те, що за встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин спору щодо недоведення АМК наявності у діях Підприємства порушень, передбачених статтею 15-1 Закону № 236/96-ВР, помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині того, що Підприємство не може бути відповідальним за зміст і поширення інформації на упаковці (етикетці) Продукції, оскільки виробником продукту є ПрАТ "Лакталіс-Миколаїв" не призвела до прийняття неправильного по суті рішення щодо наявності підстав для скасування Рішення АМК. Правильно встановивши обставини спору, які мають істотне значення, суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на вимогах Закону висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваного Рішення АМК.
Щодо посилання скаржника на справу № 910/7668/18, то слід зазначити про те, що предметом касаційного оскарження була ухвала Господарського суду міста Києва від 21.05.2020, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2020, якою відмовлено у задоволенні заяви Товариства про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 у справі № 910/7668/18.
Справу № 910/6322/20 розглянуто за позовом ТОВ "ТСКНОВ" до АМК про визнання недійсним рішення від 04.11.2019 про відмову в порушенні справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Справа № 910/23000/17 розглядалася за позовом до АМК щодо визнання недійсним рішення від 08.11.2017 про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення ПП "В Тікет" законодавства про захист економічної конкуренції.
У справі № 910/18025/17 розглядався спір про визнання недійсним рішення від 15.08.2017 №33. Під час розгляду справи встановлено, що рішенням адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 15.08.2017 № 33 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" на Товариство накладено штраф у розмірі 68 000 грн за вчинення порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб'єктом господарювання невизначному колу осіб неповних та неправдивих відомостей про особливості реалізації товарів, ціну і знижки на них, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів цього суб'єкта господарювання, а також зобов'язано Товариство припинити порушення, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, шляхом приведення зовнішнього оформлення фасадів аптечних закладів відповідно до норм чинного законодавства України, про що протягом двох місяців з дня отримання рішення повідомити Відділення з наданням підтвердних документів.
У справі № 915/1253/17 розглядався спір про визнання протиправним та скасування рішення від 19.09.2017 № 22-ріш. В обґрунтування позовних вимог у справі № 915/1253/17 позивач, зокрема зауважив, що зазначене рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки всупереч приписам пункту 6 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, з порушенням правил підвідомчості справ відповідачем самостійно прийнято Розпорядження від 07.02.2017 №11-р та розпочато розгляд справи №2-26.215/11-2017, не дивлячись на той факт, що заявник зареєстрований у м. Київ, а відповідач у м. Миколаїв; в ході дослідження обставин відповідачем не надано належної оцінки протоколу від 18.10.2016, предметом випробування якого було масло солодковершкове селянське "Pastoral" 72,5% жиру, ДСТУ 4399:2005, в упаковці з кашованої фольги масою 180 г, дата виробництва 25.09.2016, в той час як ГО "Громадський контроль захисту прав споживачів" були відібрані зразки масла вершкового "Pastoral", дата виробництва 25.08.2016.
Предметом розгляду у справі №915/1889/19 було визнання недійсним і скасування рішення АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу.
Таким чином, за результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які містяться у постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 910/1384/24, від 18.03.2025 у справі № 910/23532/13, від 04.11.2020 у справі № 910/7668/18, від 22.04.2021 у справі № 910/6322/20, від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 06.11.2018 у справі № 910/18025/17, від 20.11.2018 у справі № 915/1253/17, від 02.06.2020 у справі № 915/1889/19, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах хоча і є однаковими за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, зокрема з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.
Разом з тим, справа № 910/644/22 (910/1687/22), на яку посилався АМК і справа № 910/3475/23 є відмінними за предметом розгляду, підставою та нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виникли з різних підстав, за предметом доказування, фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаній справі за змістовним, суб'єктним, об'єктним критеріями.
Водночас виокремлюючи певні висновки Суду у наведених вище постановах скаржник не враховує, що у всіх означених скаржником справах висновки Суду на неврахуванні який наголошує останній, є загальними.
З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
У цьому аспекті Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі таких встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, без аналізу та врахування фактичних обставин справи, які мають юридичне значення та за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означені постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.
Отже, зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АМК на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 у справі № 910/3475/23.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність / відсутність подібності правовідносин та наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені у касаційній скарзі, а також у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
Так, аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" в частині відсутності вичерпного переліку інформації, яка може вплинути на осіб щодо придбання (замовлення чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.
Згідно із Законом №236/96:
- поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання (стаття 15-1);
- вчинення суб'єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб'єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф (стаття 21);
- органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення зокрема про: визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів (стаття 30).
Втім, інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які:
- містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору;
- містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання;
- приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають;
- містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.
Верховний Суд зазначає, що положення статті 15-1 Закону №236/96 в основному ґрунтуються на тому, що введенням в оману є певні дії суб'єкта господарювання, які направлені на свідоме вчинення дій визначених законом як недобросовісна конкуренція, зокрема, повідомлення безпосередньо самим суб'єктом або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, неповних, неточних, неправдивих відомостей, які пов'язані із власною господарською діяльністю відповідного суб'єкта господарювання.
Водночас, поняття інформації, що вводить в оману, не обмежується повідомленням лише очевидно недостовірних відомостей. Поширення неточної, неповної, відірваної від контексту інформації, так само як і перебільшення, замовчування окремих фактів, може створювати у споживачів хибне уявлення щодо відповідних товарів, робіт чи послуг.
Таким чином, поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другої статті 1 Закону № 2210-ІІІ, має оцінюватись в контексті "дій у конкуренції", тобто, на момент поширення окресленої інформації відповідні суб'єкти господарювання мають перебувати у конкурентних відносинах.
Отже, для кваліфікації порушення за статтею 15-1 Закону № 236/96 необхідно встановити, що поширення інформації, що вводить в оману, відбувалося в конкурентних відносинах, і саме ці дії вплинули або можуть вплинути на наміри певних осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг відповідного суб'єкта господарювання. Перелік відомостей, які можна кваліфікувати, як інформацію, що вводить в оману, наведений у статті, не є вичерпним. Правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18.03.2025 у справі № 910/23532/13, що зумовлює відхиленню доводів скаржника в частині касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Доводи скаржника в цій частині, фактично зводяться до необхідності та наявності правових підстав для формування такого висновку Верховного Суду через призму вільного бачення скаржником змісту спірних правовідносин та заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.
Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Отже, зазначене в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.
Відтак, з огляду на зазначене, доводи касаційної скарги не підтвердились, а отже, відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї ухвали.
Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 у справі № 910/3475/23.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова