8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2696/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВАЦІЙНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геомакс", смт. Слобожанське, Зміївський р-н, Харківська обл.
про стягнення 1 678 583,86 грн
за участю представників:
не з'явилися
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВАЦІЙНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (надалі - Позивач) 01 серпня 2025 року подано до Господарського суду Харківської області позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОМАКС» (надалі - Відповідач) загальної суми в розмірі 1.678.583,86 грн. (де: 8 527,73 грн. - 3% річних; 153 402,00 грн - інфляційне збільшення; 1 516 654,13 грн - пеня у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за п. 4.3. договору), а також судові витрати.
Ухвалою від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 04.09.2025 о 12:15.
Суд своєю ухвалою від 04.09.2025 повідомив учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 25 вересня 2025 року о(б) 11:45 год.
25 вересня 2025 року судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16 жовтня 2025 року о 11:45, про що постановлено відповідну ухвалу.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення Відповідача про розгляд справи. Так, в розумінні ст. 6 та ст. 242 ГПК України був повідомлений про відкриття провадження у справі. Оскільки отримання учасниками справи процесуальних документів відбувалось в електронному вигляді, наявність зареєстрованих в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу підтверджується відповідними даними щодо реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Отже враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Учасником справи відомі процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідач належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до "Розділу III. ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ", суд здійснював направлення на адресу зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвал суду .
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Так, Відповідач своїм правом, наданим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзиви на позов не надав, будь-яких заяв або пояснень по суті спору на адресу суду не надходило.
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України.
Суд звертає увагу, що Відповідачу не надав суду заяв по суті справи або з процесуальних питань, не скористався передбаченим ст.165 ГПК України правом надати відзив на позов та довести обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, з огляду на що відповідно до приписів ч.ч.4, 9 ст.165, абз.1 ч.2 ст.178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами
Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 7, 13, 14, 74 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Як зазначає Позивач та підтверджується рішенням Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 року у справі №922/4377/23, 16.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" (позивач, експедитор) Товариством з обмеженою відповідальністю "Геомакс" (відповідач, клієнт) було укладено Договір № 2021-041601. Сторони у п. 1.1. Договору визначили, що експедитор здійснює транспортно - експедиторське обслуговування клієнта (далі ТЕО), в рамках якого експедитор надає клієнту за плату транспортно - експедиторські послуги з організації перевезення вантажів клієнта в залізничному рухомому складі.
Клієнт гарантує, що вантаж, перевезення якого організовую експедитор за цим договором, належить клієнту або його замовнику, вантажовідправнику на законних підставах, не перебуває під арештом, податковою заставою, а також не існує жодних обмежень для його відвантаження та перевезення. Експедитор не несе відповідальність за вантаж перед третіми особами (пункт 1.2. Договору).
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що загальна сума цього Договору визначається на підставі всіх Актів наданих послуг, оформлених Сторонами порядком, передбаченим цим Договором. Клiєнт здiйснює попередню оплату вартостi ТЕО та Плати послуг Експедитора шляхом перерахування грошових коштiв на поточний рахунок Експедитора в розмірі 100% від розрахункової вартості до початку перевезення на підставі рахунку Експедитора. Сторонами може бути узгоджений інший порядок оплати вартості здійснення ТЕО та Плата послуг Експедитора. (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 3.5. Договору, вартість здійснення ТЕО та Плата послуг Експедитора узгоджується Сторонами шляхом підписання відповідних Додаткових угод до цього Договору.
Пунктом 3.6. Договору встановлено, що розмір вартості здійснення ТЕО, Плати послуг Експедитора та порядок їх сплати Клієнтом, може змінюватися з ініціативи Експедитора, шляхом оформлення відповідних додаткових угод до цього Договору.
Клієнт зобов'язаний протягом 15-ти календарних днів, з дати отримання зазначеної Додаткової угоди, оформити її та передати Експедитору. У випадку прострочення зазначеного терміну вартість здійснення ТЕО та Плата послуг Експедитора вважаються узгодженими.
Відповідно до п. 7 Договору, Клієнт у будь-якому випадку повинен здійснити оплату вартості здійснення ТЕО та Плати послуг Експедитора не пізніше 3 -х банківських днів з дати подачі вагонів на під'їзну колію Клієнта (вантажовідправника).
Згідно з п. 3.10. Договору, факт надання послуг Експедитором Клієнту підтверджується серед іншого Актом наданих послуг. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Експедитора. (п. 3.11. Договору)
Позивач зазначає, що з боку Відповідача частково здійснювались оплати за Договором, що підтверджується платіжними інструкціями: № 15 від 14.01.2022 року на суму 500 000, 00 грн. (додаток 12), № 5008 від 21.01.2022 року на суму 500 000, 00 грн. (додаток 13), № 36 від 25.01.2022 року на суму 500 000, 00 грн. (додаток 14), № 5033 від 04.02.2022 року на суму 4 500 000, 00 грн. (додаток 15), № 5150 від 22.02.2022 року на суму 44 088, 00 грн. (додаток 16), № 5160 від 13.09.2022 року на суму 55 110, 00 грн. (додаток 17), № 5179 від 27.09.2022 року на суму 112 100, 00 грн. (додаток 18), №5192 від 05.10.2022 року на суму 109 200, 00 грн. (додаток 19), №64 від 22.06.2023 на 165 000, 00 грн. (додаток 20), №87 від 17.07.2023 на 80 000, 00 грн. (додаток 21), №138 від 18.08.2023 на 100 000, 00 грн. (додаток 22), №176 від 11.09.2023 на 100 000, 00 грн. (додаток 23).
Відповідно між Позивачем та Відповідачем були підписані Акти звірки: від 31.01.2022, відповідно до якого кінцеве сальдо: 4 434 635,83 грн. (додаток 24), від 28.02.2022, відповідно до якого кінцеве сальдо: 1 646 357,51 грн. (додаток 25), від 31.08.2022, відповідно до якого кінцеве сальдо: 1 648 277,51 грн. (додаток 26), від 30.09.2022, відповідно до якого кінцеве сальдо: 1 646 337,51 грн. (додаток 27), від 31.10.2022, відповідно до якого кінцеве сальдо: 1 648 737,51 грн. (додаток 28).
Враховуючи зазначене Позивачем було надано Відповідачу послуги на загальну суму 7 969 235,51 грн., Відповідачем було здійснено часткову оплату послуг в розмірі 6 765 498,00 грн. Отже, заборгованість складає: 1 203 737,51 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геомакс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" заборгованість у розмірі 1 539 875,35 грн., з яких 1 043 737,51 грн. (сума боргу), 420 542,81 грн. (інфляційне збільшення), 75 595,03 грн. (3 % річних) та суму судового збору у розмірі 18 478,50 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. Клопотання (вх. № 35024 від 20.12.2023 року та вх. № 575 від 08.01.2024 року) задоволено частково. У клопотанні (вх. № 35767 від 27.12.2023 року) - відмовлено. Роз'яснено органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 року у справі № 922/4377/23 що нарахування 3 % річних на суму боргу 1 043 737,51 грн. здійснюється до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу (у тому числі на залишок заборгованості у разі здійснення часткової слати суми основного боргу). Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, у якому наявна непогашена заборгованість. 20.02.2024 року на виконання рішення суду видано відповідний наказ.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Геомакс" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 у справі №922/4377/23 залишено без змін.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач зазначає, що вимоги, які були заявлені під час розгляду судової справи №922/4377/23 стосувалися основного боргу, інфляційного збільшення та 3% річних.
Відповідно до п. 4.3. Договору, при простроченні платежів у встановлені цим Договором строки, Клієнт виплачує Експедитору пеню, розраховану виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення платежу, від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день прострочення платежу протягом усього періоду прострочення до моменту фактичного виконання Замовником зобов'язання.
Враховуючи п. 4.3. Договору, Позивач вважає, що з Відповідача необхідно стягнути пеню, у вигляді подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 1 516 654,13 грн.
Також Позивач зазначає, що у резолютивній частині Рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 року у справі № 922/4377/23 судом зазначено «Роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 року у справі № 922/4377/23 що нарахування 3 % річних на суму боргу 1 043 737,51 грн. здійснюється до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу (у тому числі на залишок заборгованості у разі здійснення часткової слати суми основного боргу).
Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, у якому наявна непогашена заборгованість».
Проте, судом не було зазначено дати, з якої виконавець має розраховувати інфляційні втрати та 3% річних, тому виконавцем за початок розрахунку взято 18.01.2024 року, наступний день, після винесення рішення, визначення виконавцем цієї дати є помилковим, оскільки Позивачем при зверненні до суду з позовною заявою було подано розрахунок заборгованості разом з інфляційними втратами та 3% річних до 12.10.2023 року, то відповідно виконавець мав би почати нараховувати інфляційні втрати та 3% річних на суму основного боргу з 13.10.2023 року.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.06.2024 р. приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. відкрито виконавче провадження № 75297599 з виконання наказу №922/4377/23 від 20.02.2024 р. Господарським судом Харківської області. На виконання вимог, передбачених наказом Господарського суду Харківської області № 922/4377/23 від 20.02.2024 р., яке набрало законної сили 20.02.2024 р. під час відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець здійснив розрахунок щодо нараховування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 18.01.2024 р. і до 15.06.2024 р. за формулою вказаною судом.
11.06.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 15180/24) про роз'яснення судового рішення, у якій останній, просить суд, роз'яснити рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024року у справі № 922/4377/23. Надати роз'яснення, що відповідно до рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 у справі № 922/4377/23 необхідно здійснити нарахування 3 % річних на суму боргу 1 043 737,51 грн. з 13.10.2023 року до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу (у тому числі на залишок заборгованості у разі здійснення часткової слати суми основного боргу).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2024 у справі №922/4377/23 було відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 15180/24 від 11.06.2024 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна транспортна компанія" про роз'яснення судового рішення.
У зв'зяку з зазначеним Позивач вважає, що його прва порушені, а отже звернувся до суду щодо стягнення з Відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 13.10.2023 року по 17.01.2024 року (тобто на момент розгляду справи №922/4377/23) в розмірі 161 929,73 грн., з яких: 8 527,73 грн. (3% річних), 153 402,00 (інфляційне збільшення).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд наголошує, що з боку Відповідача доказів протилежного у встановленому законом порядку та строки під час розгляду справи не надано та не спростовано.
За приписами ст. 525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або невизначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Під час розгляду цього спору суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто Холдинг проти України», згідно з якою одним із основних елементів права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.
Суд також враховує, що у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу (далі ЦК) України.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.
Частиною 1 ст. 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, з аналізу ст. 625 ЦК України вбачається, що право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ч. 2 зазначеної статті виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Враховуючи рішення Господарського суду Харківської області від 17.01.2024 року у справі №922/4377/23, наявні докази в матеріалах справи, які підтверджують, що з моменту подання позову до суду по справі №922/4377/23 (13.10.2023) та на момент набрання законної сили кінцевого процесуального документу рішення у справі №922/4377/23 сума інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України не нараховувалися, а приватним виконавцем здійсненню здійснено на виконання вимог, передбачених наказом Господарського суду Харківської області № 922/4377/23 від 20.02.2024 р., яке набрало законної сили 20.02.2024 р. під час відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець здійснив розрахунок щодо нараховування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з 18.01.2024 р, суд дійшов до висновку, що Позивач має право вимагати сплати Відповідачем 3% річних та інфляційних втрат за порушення даних строків виконання грошового зобов'язання.
На підставі викладеного, перевіривши надані Позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат шляхом здійснення власного розрахунку, а також повного визнання позову Відповідачем, суд встановив, що вказані розрахунки виконані вірно, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 8 527,73 грн. - 3% річних; 153 402,00 грн - інфляційне збільшення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо пені суд зазначає наступне.
В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.6 ст.232 чинного на момент виникнення спірних правовідносин ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 4.3 Договору, при простроченні платежів у встановлені цим Договором строки, Клієнт виплачує Експедитору пеню, розраховану виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період прострочення платежу, від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день прострочення платежу протягом усього періоду прострочення до моменту фактичного виконання Замовником зобов'язання.
Суд встановив, що стягнення заборгованості у рішенні від 17.10.2024 у справі №922/4377/23 пені не відбулося, а отже це право Позивача заявити стягнення штрафних санкцій передбачених Сторонами у п. 4.3. Договору, що становить з моменту прострочи, у вигляді подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 1 516 654,13 грн.
Перевіривши розрахунки пені суд встановив, що вів здійснений відповідно до умов Договору і приписів чинного законодавства та є арифметично вірними. Розрахунки здійснені судом за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
Звертаючись до категорії стандарту доказування, суд відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.
Суд ще раз звертає увагу, що всім учасникам справи було надано достатньо часу для здійснення свого процесуального обов'язку шляхом подання пояснень чи заперечень з посиланням на певні докази.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Геомакс" (код ЄДРПОУ 32137080; 63460, Харківська обл., Зміївський р-н, смт. Слобожанське, Балаклійське шосе, буд. 36-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВАЦІЙНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ" (код ЄДРПОУ 41428805, місцезнаходження юридичної особи: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7 Д, корп. З) загальну суму в розмірі 1.678.583,86 грн. (де: 8.527,73 грн. - 3% річних; 153.402,00 грн - інфляційне збільшення; 1.516.654,13 грн - пеня у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за п. 4.3. договору), а також суму судового збору в розмірі 20.177,91 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "24" жовтня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.
Суддя І.П. Жигалкін