Справа № 129/3754/25
Провадження по справі № 1-кс/129/1087/2025
24.10.2025 року м. Гайсин
Слідчий суддя Гайсинського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 , вивчивши матеріали клопотання (скарги) представника заявника, - адвоката ОСОБА_2 на незаконне позбавлення свободи ОСОБА_3 , поданої в порядку ст. 206 КПК України, -
Встановив:
До Гайсинського районного суду Вінницької області через систему «Електронний суд» надійшла підписана електронним цифровим підписом клопотання (скарга) представника заявника, - адвоката ОСОБА_2 на незаконне позбавлення свободи ОСОБА_3 , поданої в порядку ст. 206 КПК України.
У прохальній частині клопотання (скарги) заявлено наступні вимоги:
1. Негайно розглянути дану скаргу про незаконне позбавлення свободи ОСОБА_3 .
2. Визнати дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та Розподільчого центру щодо тривалого утримання ОСОБА_3 незаконними.
3. Постановити ухвалу про негайне звільнення ОСОБА_3 з Розподільчого центру в м. Гайсин у зв'язку з відсутністю законних підстав для його тримання.
На обґрунтування вказаного клопотання (скарги) адвокат вказала, що громадянин ОСОБА_4 є військовозобов'язаним та внутрішньо переміщеною особою. 08 жовтня 2025 року повертаючись додому, близько 16.00 години його зупинили на блокпосту біля м. Вінниця, він пройшов ВЛК у Вінницькому РТЦК, де був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується Довідкою ВЛК № 2025-1008-1742-3617-7 від 08.10.2025. Після проходження ВЛК його було переведено під контроль ІНФОРМАЦІЯ_1 та поміщено до Розподільчого центру в місті Гайсин. На момент подання цієї скарги (24 жовтня 2025 року) ОСОБА_4 незаконно позбавлений свободи та утримується понад 15 днів без оформлення жодного законного статусу.
Утримання особи відбувається без будь-якого законного рішення уповноваженого органу чи суду. ОСОБА_4 не має мобілізаційного розпорядження (бойової повістки), не є військовослужбовцем, і щодо нього відсутні протоколи про затримання чи будь-яке судове рішення про тримання під вартою. Таке тривале утримання (понад 72 години) є прямим порушенням статті 29 Конституції України та має ознаки злочину, передбаченого ст. 146 Кримінального кодексу України (Незаконне позбавлення волі). Дружина ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , також подала відповідну заяву про злочин до органів поліції 21.10.15 р. На підставі викладеного, керуючись частиною другою статті 206 КПК України, яка зобов'язує слідчого суддю негайно постановити ухвалу про звільнення особи, якщо не встановлено законних підстав для її тримання адвокат просила задовільнити подане нею клопотання.
Дослідивши вказане клопотання (скарга) представника заявника, - адвоката ОСОБА_2 та матеріали додані до нього, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.18) ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з п.10) ч.1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
З аналізу ст.206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав.
Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.
Так, частиною 6 ст.206 КПК України якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов'язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Відповідно до ч.7 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст.ст. 64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, ОСОБА_7 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено п.4) ч.1 у ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.
Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.
Як убачаєтьсяіз змісту скарги, у даному випадку має місце незгода особи в інтересах, якої подано скаргу, із діями службових осіб військової частини, пов'язаними з мобілізацією та подальшого проходження військової служби.
Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя вважає, що підстави для застосування положень ст.206 КПК України та задоволення заяви відсутні.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення його прав чи інтересів службовими (посадовими) особами ТЦК та СП чи військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Мельник проти України» (CASEOFMELNYKv.UKRAINE) (заява № 72286/01) Європейський Суд з прав людини наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Таким чином, вимоги клопотання (скарги) представника заявника, - адвоката ОСОБА_2 , поданої у порядку ст. 206 КПК України, про виконання загальних обов'язків судді щодо захисту прав людини (про зобов'язання звільнити позбавлену свободи особу), виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Виходячи також з правової позиції Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання (скарга) представника заявника, - адвоката ОСОБА_2 , подана у порядку ст. 206 КПК України з метою перевірки та встановлення фактів позбавлення свободи ОСОБА_3 за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, належить повернути заявнику.
Відповідно до п.2) ч.2 ст.304 КПК України скарга повертається якщо скарга не підлягає розгляду в цьому суді.
Відповідно до ч.6 ст.304 КПК України ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Дійшовши вказаного висновку, слідчий суддя додатково роз'яснює, що відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Відповідно до ч.3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає проходження військової служби. Відповідно до ч.5 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Крім того, ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлює підстави, за наявності яких, звільняються з військової служби військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
З доданої до заяви копії паспорта громадянина України ОСОБА_3 , а також зі знімків екрану електронних військово-облікових документів вбачається, що він є громадянином України, особою чоловічої статі та за своїм віком відноситься до категорії військовозобов'язаних, які підлягають призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
З аналізу вказаних норма права вбачається, що згідно із законодавством України ОСОБА_3 не позбавлений можливості у встановленому законодавством порядку звільнитися з військової служби шляхом подання рапорту військовослужбовцем безпосередньому командиру з зазначенням підстави звільнення.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення його прав чи інтересів службовими (посадовими) особами ТЦК та СП чи військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Крім того, до матеріалів клопотання (скарги) не додано доказів, які б свідчили, що за повідомленням дружини ОСОБА_3 , - ОСОБА_6 про вчинення злочину, відомості за вказаною заявою внесено до ЄРДР та розпочато досудове розслідування з приводу незаконного позбавлення свободи ОСОБА_3 .
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 24, 26, 206, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Постановив:
Повернути клопотання (скаргу) представника заявника, - адвоката ОСОБА_2 на незаконне позбавлення свободи ОСОБА_3 , поданої в порядку ст. 206 КПК України, - особі, якою подано вказане клопотання (скаргу).
Копію ухвали слідчого судді надіслати особі, якою подана заява (скарга).
Апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Ухвала слідчого судді про повернення скарги може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду у строки, визначені вище.
Слідчий суддя: