вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. м. Київ Справа № 911/924/25
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання А.Юлдашевої, розглянувши матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «АЛЬФА ЛЕГІОН», Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРОК», Київська обл., Обухівський р-н., м. Обухів
про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних
представники:
від позивача - А.Лук'янчук
від відповідача - О.Маркєлов
До Господарського суду Київської області (далі - суд) через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного підприємства «АЛЬФА ЛЕГІОН» б/н від 17.03.2025 року (вх. №5149 від 17.03.2025) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРОК» (далі - відповідач) про стягнення 1413158,84 грн., з яких 1099271,58 грн. пені, 222630,00 грн. інфляційних втрат та 91257,26 грн. 3% річних.
Ухвалою суду від 18.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/924/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.04.2025 року.
До суду від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 02.04.2025 року (вх. №4493/25 від 03.04.2025), в якому відповідач проти позову заперечує.
Підготовче засідання, призначене на 08.04.2025 року, не відбулося.
Ухвалою суду від 05.05.2025 року призначено підготовче засідання на 03.06.2025 року.
Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Ухвалою суду від 03.06.2025 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/924/25 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 01.07.2025 року.
Ухвалою суду від 01.07.2025 року відкладено підготовче засідання на 16.09.2025 року.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі №911/924/25 та призначено розгляд справи по суті на 14.10.2025 року.
Представник позивача у судовому засіданні 14.10.2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.10.2025 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та просив у задоволенні позову відмовити.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 14.10.2025 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Приватним підприємством «Альфа Легіон» (за договором - охорона) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аерок» (за договором - замовник) 24.12.2014 року укладено Договір на надання послуг охорони №07/14 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого, Замовник передає, а Охорона приймає на себе обов'язки по здійсненню контрольно-пропускного режиму та припиненню порушень громадського порядку на території Об'єкту, що вказаний в п. 1.1.1. Договору та зазначений у дислокації (додаток 1 до Договору) та у план-схемі Об'єкту, що охороняється. Вид охорони Об'єкту - фізична охорона.
Відповідно до п. 1.3. Договору технічний стан Об'єкту, що приймається під охорону, наявність засобів охорони і безпеки, додаткова потреба в цих засобах, а також строки їх впровадження, зазначаються в акті, який складається Охороною та погоджується з Замовником під час укладання Договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 1.4. Договору, Охоронні заходи щодо Об'єкту здійснюються у дні і години, вказані у дислокації. Система охорони Об'єкту та розташування постів визначається Охороною і узгоджується з Замовником.
Дислокація Об'єкту, який охороняється, є невід'ємною частиною Договору (Додаток 1 та додаток 2).
Сума сплати за охорону за цим Договором складає 50083,00 грн. (без ПДВ) за один календарний місяць (п. 3.1. Договору).
Акт виконаних робіт підписується Сторонами в кінці кожного календарного місяця, також по закінчені терміну дії Договору (п. 3.3. Договору).
Відповідно до п. 9.1. Договору, у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за охорону Об'єкту нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу.
У п. 13.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності з 16.01.2015 року і діє до 31.12.2015 року. Якщо за 10 днів до закінчення строку договору жодна зі Сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається подовженим на тих же умовах ще на один рік.
Сплата за послуги охорони здійснюється Замовником щомісячно, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Охорони до 10 числа поточного місяця, за послуги, надані в попередньому місяці (п. 3.2. Договору).
Однак, відповідач в порушення умов п. 5.2.10 Договору за надані послуги, що перелічені в Актах виконаних робіт (наданих послуг) не сплатив, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1825530,64 грн.
Обставини невиконання зобов'язання з оплати послуг з охорони встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 10.08.2023 у справі №911/525/23.
Рішенням Господарського суду Київської області від 10.08.2023 року у справі №911/525/23 позовні вимоги Приватного підприємства «Альфа Легіон» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерок» про стягнення 2638097,42 грн. задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерок» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 6, код ЄДРПОУ 34840150) на користь Приватного підприємства «Альфа Легіон» (09161, Київська обл. Білоцерківський р-н, місто Узин, вул. Незалежності, будинок 16 А, офіс 7, код ЄДРПОУ 35557332) 1825530,64 грн. основного боргу, 582532,15 грн. пені, 194548,34 грн. інфляційних, 35486,29 грн. 3% річних та 39439,74 грн. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи зазначене, рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2023 у справі №911/525/23 є преюдиційним при вирішенні спору у даній справі.
Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №910/11761/21 викладено висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/11287/16, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.
Отже, преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було би не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №910/4316/22, від 16.05.2023 у справі №910/17367/20, від 29.06.2021 у справі №910/11287/16).
У рішенні Господарського суду Київської області від 10.08.2023 у справі №911/525/23 встановлено, що у процесі розгляду справи, ТОВ «Аерок» в ході розгляду справи не надано заперечень та спростувань щодо простроченої заборгованості перед ПП «Альфа Легіон» чи доказів її сплати.
При цьому, судом враховано, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Судом у даній справі встановлено, що рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2023 у справі №911/525/23 виконане в примусовому порядку приватним виконавцем Жаботинським І.В. в межах виконавчого провадження №72910750 та стягнуто з ТОВ «АЕРОК» на користь ПП «Альфа Легіон» 2638097,42 грн. та судовий збір.
18.10.2024 року на рахунок ПП «Альфа Легіон» перераховано 2677537,16 грн. (сума боргу та судовий збір). Таким чином, заборгованість ТОВ «АЕРОК» за вказаним рішенням суду погашена у повному обсязі.
Проте, як зазначено позивачем, у період з 17.02.2023 року, поки тривав судовий процес у справі №911/525/23 та процес примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням №72910750, існувала непогашена заборгованість ТОВ «АЕРОК» перед ПП «Альфа Легіон» на суму основного зобов'язання - 1825530,60 грн., однак, фактично ТОВ «Аерок» заборгованість у повному обсязі сплачено лише 18.10.2024 року. Зазначене стало підставою нарахування позивачем у даній справі пені, інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення основного зобов'язання з 17.02.2023 року по 17.10.2024 року.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
У зв'язку з продовженням невиконання відповідачем своїх зобов'язань, враховуючи ту обставину, що ПП «Альфа Легіон», як позивач у справі №911/525/23 проводив розрахунок стягнення пені, інфляційних та 3% річних за період з 10.05.2020 року по 16.02.2023 року, в даній заяві позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Аерок» за період з 17.02.2023 року по 17.10.2024 року пені у розмірі 1099271, 58 грн., а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання з оплати послуг з охорони, що виникло з рішення Господарського суду Київської області від 10.08.2023 у справі №911/525/23 інфляційних в розмірі 222630,00 грн. та 3 % річних в розмірі 91257,26 грн.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 ст. 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц., Верховним Судом у постанові від 02.02.2019 року у справі №758/9445/16-ц, постанові від 31.01.2019 року у справі №76І/4878/16-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у праві №910/10825/17).
Отже, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі - 91257,26 грн., судом встановлено, що він є арифметично вірними, обґрунтованими та відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 9.1. Договору, у випадку несвоєчасної (неповної) оплати за охорону «Об'єкту» нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої плати за кожен день прострочення платежу.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Проте, з 01.07.2023 позивач втратив право на нарахування пені у зв'язку із відміною карантину, отже, пеня могла бути нарахована за період з 17.02.2023 по 30.06.2023.
Згідно вірного розрахунку, зробленого судом, розмір пені за період з 17.02.2023 по 30.06.2023 складає 335097,41 грн., є арифметично вірним, обґрунтованим, відповідає вимогам законодавства та підлягає стягненню у зазначеній сумі, а у задоволенні решти позовних вимог, в цій частині, суд відмовляє.
Стосовно посилань відповідача на сплив строків позовної давності щодо пені, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
У пункті 1 частини 2 статті 258 ЦК України вказано, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом із цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".
Одночасно, відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває й наразі.
Згідно п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Враховуючи зазначене, строки позовної давності щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не сплинули, оскільки, були зупиненні на строк дії карантину та воєнного стану.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не сплив.
Врахувавши посилання відповідача на несправедливість щодо нарахування штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
З огляду на викладене, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування приписів ст. 551 ЦК України викладено Верховним Судом у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що сума нарахованих штрафних санкцій є надмірною в порівнянні із вчиненим відповідачем простроченням, а також, що зобов'язання з оплати відповідачем послуг з охорони виконано (хоч і з простроченням), з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також, враховуючи значний розмір та невідповідність, на думку суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення відповідачем зобов'язання, з урахуванням загальних засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені у сумі 335097,41 грн. до 10%. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Водночас суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
При цьому, інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 22.02.2022 у справі №24/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зокрема, зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Суд також зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 551 ЦК України, оскільки, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.09.2022 у справі №910/9911/21.
З огляду на викладене, судом не вбачається підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, суд зазначає, про відсутність підстав для зменшення інфляційних нарахувань, оскільки, чинним законодавством цього не передбачено (аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові №918/116/199 від 04.02.2020 року).
Усі інші твердження та заперечення сторін уважно розглянуті та досліджені судом, однак, вони не спростовують вищевикладених висновків суду.
Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.ч. 1,3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки, саме такий розмір судового збору належало сплатити з поданої позовної заяви та сплачено позивачем за подачу даного позову та враховуючи, що вимоги заявлено обґрунтовано, а у частині вимог відмовлено внаслідок зменшення судом суми штрафних санкцій.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Приватного підприємства «АЛЬФА ЛЕГІОН» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРОК» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕРОК» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 6, код ЄДРПОУ 34840150) на користь Приватного підприємства «АЛЬФА ЛЕГІОН» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вул. Незалежності, будинок 16-А, офіс 7, код ЄДРПОУ 35557332) 335097 (триста тридцять п'ять тисяч дев'яносто сім) грн. 41 коп. пені, 91257 (дев'яносто одна тисяча двісті п'ятдесят сім) грн. 26 коп. 3% річних, 222630 (двісті двадцять дві тисячі шістсот тридцять гривень) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 7787 (сім тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 81 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути на користь Приватного підприємства «АЛЬФА ЛЕГІОН» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н, місто Узин, вул. Незалежності, будинок 16-А, офіс 7, код ЄДРПОУ 35557332) з Державного бюджету України 1079 (одну тисячу сімдесят дев'ять) грн. 43 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №91 від 28.10.2024 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №911/924/25.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.10.2025 року.
Суддя Д.Г. Заєць