ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.10.2025Справа № 910/9816/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО"
до Акціонерного товариства "УКРПОШТА"
про стягнення 268819,02 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРПОШТА" про стягнення 268819,02 грн, з яких: 144325,46 грн - заборгованість за спожиту теплову енергію; 95976,43 грн - інфляційні втрати та 28517,13 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором №1711037-02 на постачання теплової енергії від 28.12.2015 в частині повної оплати спожитої теплової енергії, нарахованої за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.08.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/9816/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
20.08.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, що нарахована за період з листопада 2015 по березень 2017.
27.08.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява, яка за своїм змістом є запереченням на клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.
29.08.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява, яка за своїм змістом є відзивом на позовну заяву.
17.09.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли пояснення по справі.
23.09.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява, яка за своїм змістом є запереченнями на відповідь на відзив.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на підставі договору №1711037-02 на постачання теплової енергії від 28.12.2015, у відповідача виник обов'язок з оплати за теплову енергію, поставлену у період з листопада 2015 по квітень 2018 у сумі 144325,46 грн.
11.10.2018 між позивачем та ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" укладено договір № 601-18 про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту до 01.05.2018 Українським державним підприємством поштового зв'язку "УКРПОШТА" Київська міська дирекція (в подальшому перейменоване на АТ "УКРПОШТА" ) теплову енергію за особовим рахунком №1711037-02 в розмірі 144325,46 грн.
ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" передано позивачу програмний комплекс, до якого ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" вносило дані щодо нарахування спожитої відповідачем теплової енергії.
У зв'язку з набуттям права вимоги позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 144325,46 грн заборгованості, а також у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані 95976,43 грн інфляційних втрат та 28517,13 грн 3 % річних.
Заперечуючи проти застосування строків позовної давності позивач зазначає, що оскільки договір цесії укладено 11.10.2018, то позивач у жовтні 2018 року дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила.
Крім того, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦК України (строк позовної давності), продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, за доводами позивача, строк позовної давності не може бути застосований до нарахувань, які знаходяться в періоді з листопада 2015 року по квітень 2018 року, оскільки трирічний строк позовної давності по даним зобов'язанням не сплив.
У письмових поясненнях, які за змістом є відповіддю на відзив, позивач заперечує проти доводів, викладених у відзиві, з таких підстав:
- відповідач факту укладання з ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" договору не заперечує та не надає жодного підтверджуючого документу на підтвердження встановлення електричних обігрівачів (або будь-яких інших приладів альтернативного джерела енергії) у нежитловому приміщенні;
- відповідач не звертався до постачальника теплової енергії/ ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" щодо ненадання розрахункових документів, щодо не споживання теплової енергії, щодо розірвання Договору за відсутності споживання теплової енергії, тощо;
- позивач є постачальником теплової енергії до нежитлового приміщення житлового будинку за адресою Київ, провул. Червонозаводський, буд.2/13, яке приєднане до загальнобудинкової системи теплової мережі. Матеріали справи підтверджують, що у спірний період, ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" поставило Відповідачу теплову енергію за адресою м. Київ, провул. Червонозаводський, буд.2/13 (особовий рахунок 1711037-02), що підтверджується Корінцями нарядів на включення (підстава - початок опалювального сезону) та відключення (підстава - кінець опалювального сезону) будинку на опалювальний сезон з 2015 року по 2018 рік;
- обсяг спожитої теплової енергії за спірний період за адресою м. Київ, пров. провул. Червонозаводський, буд.2/13, проводиться розрахунковим способом (п.5.1. укладеного Договору);
- відповідачем не надано позивачу жодного документу щодо відключення теплопостачання, а саме технічних умов та розробленого відповідно до них проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП; технічних рішень щодо реконструкції існуючої системи теплопостачання; розрахунків теплового навантаження будинку, тощо;
- облікові картки (табуляграм), що роздруковані з переданих за актом приймання-передавання №23 носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" та ПК "БІТеК" є електронними доказами в паперовій формі у даній справі у розумінні статей 91, 96 ГПК України;
- відповідач заперечення проти вимог позивача щодо прийнятого права вимоги заборгованості за договором цесії не висунув, договір цесії укладено відповідно до положень чинного законодавства та у встановленому законодавством порядку не чинним відповідачем не визнавався.
Позиція відповідача
У клопотанні від 20.08.2025 відповідач просив застосувати строки позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості, що нарахована за період з листопада 2015 по березень 2017.
У заяві від 29.08.2025, яка за змістом є відзивом на позовну заяву, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке:
- теплопостачання об'єкту за адресою: м. Київ, пров. Червонозаводський, буд. 2/13 з 2016 року за договором №1711037-02 не здійснювалось;
- Акти готовності до опалювального сезону та наряди для проведення включення об'єкту абоненту не надавалися;
- опалення об'єкту проводилося електричними обігрівачами;
- на обліку відповідача відсутня заборгованість за договором про постачання теплової енергії №1711037-02 до об'єкту розташованого за адресою: м. Київ, пров. Червонозаводський, буд. 2/13, загальною площею 234,5 кв.м. за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року;
- позивачем долучено до позовної заяви новосформовані позивачем облікові картки, рахунок-фактуру за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року. Також було долучено довідки про нарахування за теплову енергію за вищевказаний період, які не містять інформації про те, ким та коли вони були сформовані;
- до позову долучені корінці наряду про підключення/відключення за період з 2015 по 2018 рік, які стосуються інших абонентів;
- позивач не надає доказів, яким чином здійснено нарахування сум споживання теплової енергії;
- ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" завчасно не повідомляв відповідача про майбутнє укладання договору про відступлення права вимоги (цесії) за договором №1711037-02 від 28.12.2015 року, письмової згоди на укладання договору не отримував.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що у випадку різниці кількісних показників споживання теплової енергії з розрахунковими за договором енергопостачальна організація мала підтвердити це обліковою картою фактичного споживання теплової енергії за звітній період; актом звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, акт виконаних робіт. Вищевказані документи мали формуватися щомісячно РТМ "Святошино" та у випадку дійсної наявності заборгованості за теплову енергію, в подальшому при укладанні договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 року мали бути передані новому кредитору - позивачу. Водночас, надані позивачем додатки до позовної заяви не містять жодного документа, складеного Публічним акціонерним товариством "Київенерго", які підтверджують обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, а також її вартість.
28.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація) та Українським державним підприємством поштового зв'язку "УКРПОШТА" Київська міська дирекція (в подальшому перейменоване на АТ "УКРПОШТА" ) (абонент) укладено договір № 1711037-02 на постачання теплової енергії (надалі - договір №1), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 2.2.1 договору №1 енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього договору.
Відповідно до п.2.3.2 договору №1 абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і у терміни, які передбачені в додатку №4 по договору.
Облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п.5.1 договору № 1).
Договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 31.12.2015 (п.8.1. договору № 1).
Згідно з п. 8.4 договору № 1 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
У додатку №3 до договору №1 сторонами погоджено тарифи на теплову енергію. При цьому у п. 2 додатку №3 до договору №1 погоджено можливе змінення тарифів в період дії договору у встановленому законодавством порядку, що не потребує додаткового двостороннього погодження.
Пунктом 2 додатку №4 до договору "Порядок розрахунків за теплову енергію" передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.
За змістом пункту 4 додатку №4 до договору №1 сторонами погоджено, що абонентам, що не мають приладів обліку кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахування середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації, та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 5 додатку №4 до договору №1 передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у РТМ "Святошино" за адресою: вул. Краснова, буд.3:
- облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період;
- акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РТМ);
- акт виконаних робіт.
Відповідно до Додатку № 8 до договору №1 об'єктом відповідача, опалення якого здійснювалось енергопостачальною організацією є нежитлове приміщення за адресою пров. Червонозаводський, буд. 2/13, загальною площею 234,5 кв.м.
Згідно із обліковими картками за листопад 2015 року по квітень 2018 року, розрахунком основного боргу за теплову енергію, поставлену за період діяльності АТ "К.ЕНЕРГО" (до 01.05.2018) заборгованість відповідача за договором №1 за спожиту у спірний період теплову енергію становить 144325,46 грн.
11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго", як первісним кредитором, та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", як новим кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (надалі - договір цесії), в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1до цього договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 договору цесії).
Відповідно до п. 1.3 договору цесії з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з витягом з додатку №1 до договору цесії первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема, право вимоги до Публічного акціонерного товариства "УКРПОШТА" в розмірі 144325,46 грн за договором №1711037-02.
Позивач зазначає, що листом № 1/5-1711037-02 від 08.04.2019 повідомив відповідача про укладення договору про відступлення права вимоги № 601-18 від 11.10.2018, та просив сплатити заборгованість в 20-денний строк з дня отримання цього листа.
Відповідач заборгованості у розмірі 144325,46 грн не погасив.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати за спожиту теплову енергію у період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, позивач заявив позовні вимоги про стягнення 144325,46 грн заборгованості, а також у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані 95976,43 грн інфляційних втрат та 28517,13 грн 3 % річних.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулювалися у спірний період спеціальним законодавством, зокрема Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198 (далі - Правила № 1198) та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.275 Господарського кодексу України ( тут і далі - в редакції, чинний на момент спірних правовідносин), за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст.276 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно ст.19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з п. 36 Правил №1198 (в редакції, чинні на момент спірних правовідносин) теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Як зазначено судом вище, позивачем у даній справі пред'явлено вимоги про стягнення заборгованості з теплопостачання за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно у розмірі 144325,46 грн (право вимоги на яку виникло згідно договору цесії).
Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в Гкал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом №1711037-02, копії яких надані позивачем.
Матеріалами справи підтверджено, що в спірні періоди енергопостачальна організація поставила відповідачу теплову енергію відповідно до договору №1711037-02 на постачання теплової енергії від 28.12.2015.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Щодо тверджень відповідача про те, що корінці нарядів стосуються інших абонентів та не стосуються відповідача, то суд зазначає, на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому, на окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються. А тому споживачем у корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства УЖГ Святошинського району міста Києва, що, в свою чергу, спростовує зворотні доводи відповідача, які не ґрунтуються на вимогах закону.
Отже, позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку за адресою пров. Червонозаводський, буд. 2/13.
При цьому суд зазначає, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 року у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 року у справі № 910/30728/15 та від 03.09.2020 року у справі № 910/17662/19).
Щодо посилань відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, складені ПАТ "Київенерго", які підтверджують обсяг спожитої відповідачем теплової енергії у спірний період, а також її вартість, то суд зазначає таке.
Як встановлено судом вище, відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 позивачем набуто право вимоги до юридичних осіб щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором (ПАТ "Київенерго") з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії. Згідно додатку № 1 до договору відповідача включено до переліку споживачів теплової енергії та зобов'язань, право вимоги яких відступається. Сума заборгованості 144325,46 грн.
Позивачем до матеріалів позовної заяви у даній справі було надано облікові картки помісячно за період з листопада 2015 по квітень 2018, роздруковані за твердженням сторони з переданих йому ПАТ "Київенерго" носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" станом на 01.10.2018 - 1 файл та "БІТеК" станом на 01.10.2018 - 1 файл згідно акта №23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал", до договору цесії.
Також позивач стверджує, що зазначені документи є паперовими копіями електронних доказів, оригінали яких знаходиться у сторони.
Відповідно до позиції Верховного Суду, сформованої в постанові від 19.01.2021 у справі № 922/51/20 на підставі аналізу статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 922/2315/19 викладено правовий висновок про те, що в силу приписів частин третьої та п'ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).
У цій справі ні відповідач, ні суд не ставлять під сумнів відповідність поданих позивачем копій (паперових копій) оригіналу електронних доказів, відповідач лише зазначає, що такі докази не підтверджують наявність заборгованості.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що зі сформованих позивачем з баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" та "БІТеК" облікових карток є можлимим встановити об'єми спожитої відповідачем теплоенергії за період з листопада 2015 по квітень 2018. Відтак, посилання відповідача на відсутність у справі документів, що були складені ПАТ "Київенерго" (кредитором за договором цесії), відхиляються судом.
Щодо тверджень відповідача про те, що теплопостачання об'єкту за адресою: м. Київ, пров. Червонозаводський, буд. 2/13 з 2016 року за договором №1711037-02 не здійснювалось, а опалення об'єкту проводилося електричними обігрівачами, то суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ № 630 (які були чинні в період спірних правовідносин) споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж в період спірних правовідносин була встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року № 4.
Разом з цим, відповідачем під час розгляду справи не надано жодних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку за адресою: м. Київ, пров. Червонозаводський, буд. 2/13 нежитлового приміщення загальною площею 234,5 кв.м. , а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії.
Відповідно до статті 79 ГГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначений стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та від 04.02.2021 у справі №910/11534/18.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
В контексті вищенаведеного суд зазначає, що надані позивачем докази в підтвердження обставин здійснення теплопостачання у період з листопада 2015 по квітень 2018, , а також докази щомісячного вирахування обсягу спожитої теплової енергії на підставі відомостей облікових карток споживача, є біль вірогідними, ніж протилежні твердження відповідача про необґрунтованість позовних вимог, які не підтверджені жодними доказами.
Згідно із ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом вище, пунктом 2 додатку №4 до договору "Порядок розрахунків за теплову енергію" передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. В той же час, різниця між заявленою та фактично спожитою абонентом тепловою енергією сплачується ним самостійно, не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Тобто остаточний розрахунок за місяць споживання мав бути здійснений не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту від ПАТ "Київенерго" теплову енергію до 01.05.2018 у розмірі 144325,46 грн.
Як встановлено судом вище, позивач набув право вимоги до відповідача відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 ст.516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" завчасно не повідомляв відповідача про майбутнє укладання договору про відступлення права вимоги (цесії) за договором №1711037-02 від 28.12.2015 року та письмової згоди на укладання договору не отримував.
Судом встановлено, що відповідно до п. 9.5 договору № 1 жодна із сторін не має право передавати свої права та обов'язки за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності письмової згоди відповідача на укладення договору цесії.
Однак, суд зазначає, що за умови відсутності доказів визнання недійсним договору цесії у відповідній частині, наявність у договорі п. 9.5, яким передбачено, що жодна зі сторін не має права передавати свої права та обов'язки за цим договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони, презумпції правомірності договору цесії не спростовує.
Крім того, в контексті вказаного вище, суд враховує позицію Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 905/1965/19 (910/4441/21) про те, що відступлення права вимоги щодо заборгованості споживачів теплової енергії мало не лише приватний, а й публічний інтерес, суть якого полягала у забезпеченні безперебійного надання послуг з постачання теплової енергії споживачам міста Києва. При цьому, питання зміни постачальника теплової енергії та гарячої води для мешканців м. Києва, а також передачі майна з виробництва теплової енергії, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, було врегульовано локальними нормативно-правовими актами - відповідними розпорядженнями та наказами Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та її структурних органів.
Щодо тверджень відповідача про те, що він не отримував лист позивача № 1/5-1711037-02 від 08.04.2019 про відступлення права вимоги, то суд зазначає таке.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження направлення відповідачу листа № 1/5-1711037-02 від 08.04.2019, оскільки в наданому реєстрі щодо доставляння у червні 2019 міститься запис щодо відмови у доставці кореспонденції відповідачу у зв'язку з відсутністю печатки.
Однак, суд зазначає, що відповідно до відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, що був врахований у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 405/20/15-ц.
Однак, матеріали прави не містять доказів сплати відповідачем заборгованості ні первісному кредитору, ні новому кредитору.
З урахуванням усього вищезазначеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо наявності заборгованості відповідача з оплати послуг по теплопостачанню з листопада 2015 року по квітень 2018 року в розмірі 144325,46 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, то суд зазначає таке.
Як встановлено судом, позовну заяву було подано до суду 07.08.2025, що підтверджується відміткою канцелярії суду про її прийняття.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позивач зазначає, що строки позовної давності не є пропущеними, оскільки про порушення свого права позивач дізнався у жовтні 2018 за наслідком укладення договору цесії.
Суд зазначає, що відповідно до статті 262 ЦК України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Отже, на строки позовної давності у цій справі не впливає дата укладення позивачем договору цесії.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість, з урахуванням кінцевого строку оплати - не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та підтримала в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.
Надалі Законом України від 08.11.2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30.01.2024 року.
Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив.
В той же час з березня 2017 року (виконання зобов'язання мало бути виконано не пізніше 15 квітня 2017) по квітень 2018 року закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено, в подальшому строки було продовжено та зупинено на підставі пункту19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, і вони не закінчились на момент звернення до суду з цим позовом.
З урахування викладеного, суд відмовляє у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 96015,78 грн за період з листопада 2015 по лютий 2017 та задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 48309,68 грн за період з березня 2017 по квітень 2018.
Жодних поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не наведено.
Щодо позовних вимог про стягнення 95976,43 грн інфляційних втрат та 28517,13 грн 3% річних, то суд зазначає таке.
Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту відповідачем від ПАТ "Київенерго" теплову енергію до 01.05.2018 (за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року) підлягає задоволенню в розмірі 48309,68 грн, то, вказана сума є базою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання зі сплати за спожиту відповідачем теплову енергію до 01.05.2018.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивач здійснює за період з 01.11.2018 по 31.05.2025 (в межах строків позовної давності, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням).
За перерахунком суду, здійсненим за період з 01.11.2018 по 31.05.2025 на суму 48309,68 грн, суд встановив, що інфляційні втрати становлять 45 073,56 грн, а 3% річних - 9 537,52 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" до Акціонерного товариства "УКРПОШТА", а саме в частині стягнення 48309,68 грн основного боргу, 45 073,56 грн інфляційних втрат та 9 537,52 грн 3% річних.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "УКРПОШТА" (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок, 22, ідентифікаційний код 21560045) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 48309,68 грн основного боргу, 45 073,56 грн інфляційних втрат та 9 537,52 грн 3% річних та 1543,81 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 24.10.2025.
Суддя С.О. Турчин