ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 жовтня 2025 року Справа № 918/1252/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Любчик І.І.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від відповідача 3: Гаврильчик М.А.
від третьої особи: Шевчук М.І.
прокурор: Гарбарук В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24 (суддя Мовчун А.І.)
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідача 1: Березнівської районної державної адміністрації
до відповідача 2: Березнівської міської ради
до відповідача 3: Фізичної особи - підприємця Рибак Софії Миколаївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Березнівської районної державної адміністрації (відповідач 1), Березнівської міської ради (відповідач 2) та до фізичної особи - підприємця Рибак Софії Миколаївни (відповідач 3) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом:
- скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації №124 від 12 березня 2011 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом продажу права оренди на земельному аукціоні";
- скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації №214 від 25 травня 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом проведення аукціону";
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127 у Державному земельному кадастрі;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0100 у Державному земельному кадастрі;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0101 у Державному земельному кадастрі;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:004:0027 у Державному земельному кадастрі;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127, загальною площею 4,4248 га укладеного 13 лютого 2012 року між Рибак Софією Миколаївною та Березнівською районною державною адміністрацією;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0100, загальною площею 6,0028 га укладеного 13 лютого 2012 року між Рибак Софією Миколаївною та Березнівською районною державною адміністрацією;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0101, загальною площею 6,1220 га укладеного 13 лютого 2012 року між Рибак Софією Миколаївною та Березнівською районною державною адміністрацією;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:004:0027, загальною площею 1,3638 га укладеного 13 лютого 2012 року між Рибак Софією Миколаївною та Березнівською районною державною адміністрацією;
- визнання недійсним договору оренди водного об'єкту №15 від 23 лютого 2012 року, укладеного між Рибак Софією Миколаївною та Березнівською районною державною адміністрацією;
- знесення (демонтажу) самочинно збудованих споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року у справі №918/1252/24 відмовлено у задоволенні позову керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача 1: Березнівської районної державної адміністрації, до відповідача 2: Березнівської міської ради, до відповідача 3: фізичної особи - підприємця Рибак Софії Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора, мотивуючи своє рішення тим, що обрані ним способи захисту не є ефективними для відновлення порушених прав держави.
Зокрема, суд зазначив, що оскільки право комунальної власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачем 2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який також здійснює фактичне володіння цими ділянками, прокурор у разі наявності підстав мав звертатися до суду не з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні майном, а з віндикаційним позовом відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Крім того, вимоги прокурора про скасування розпоряджень голови Березнівської районної державної адміністрації №124 від 12 березня 2011 року та №214 від 25 травня 2011 року суд визнав неефективними, оскільки їх задоволення саме по собі не призведе до відновлення володіння державою спірними земельними ділянками. Аналогічно суд зазначив, що скасування державної реєстрації земельних ділянок не тягне припинення речових прав на них і не спричиняє скасування державної реєстрації таких прав.
Також суд дійшов висновку, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 13 лютого 2012 року та договору оренди водного об'єкта від 23 лютого 2012 року не є ефективними способами захисту прав держави. Враховуючи наведене, місцевий суд відмовив у задоволенні цих позовних вимог, а як наслідок і в задоволенні похідної вимоги про знесення (демонтаж) самочинно збудованих споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127, оскільки така вимога також не призведе до відновлення володіння державою спірним майном.
Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24 частково задоволено заяву представника фізичної особи-підприємця Рибак Софії Миколаївни про ухвалення додаткового рішення у справі №918/1252/24.
Присуджено до стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь фізичної особи - підприємця Рибак Софії Миколаївни 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/4 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволити.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що предметом розгляду справи №918/1252/24 є захист інтересів держави щодо користування та розпорядження землями лісогосподарського призначення, які є частиною спірних земельних ділянок та перебувають в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.
Прокурор посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 22 травня 2024 року у справі №916/1750/22, від 18 січня 2023 року у справі №916/10847/19, від 19 січня 2022 року у справі №363/2877/18, від 21 січня 2025 року у справі №904/6886/23 стверджує, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку, на переконання прокурора, ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок. Враховуючи, що згідно правових позицій Верховного Суду, викладених у вищезазначених справах, за доводами прокурора, не можливо витребувати несформовану як об'єкт цивільних прав частину земельної ділянки, що накладається, відомості щодо якої не внесені в Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення стаття 391 Цивільного кодексу України
Апелянт вважає, що застосовуючи правові позиції, викладені у справах №359/3373/16-ц, №446/478/19 Господарським судом Рівненської області не враховано правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин.
Прокурор зауважує, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Проте, Господарським судом Рівненської області спір по суті позовних вимог, з урахуванням обставин справи, наявних належних та допустимих доказів взагалі не розглянуто, а на підставі хибних висновків про неналежність (неефективність) способу захисту, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Скаржник зазначає, що спірні земельні ділянки, які перебували у державній власності та мали лісогосподарське призначення, з постійного користування ДП "Березнівське лісове господарство" уповноваженим органом у встановленому порядку не вилучались та зміна їх цільового призначення не здійснювалась. Розпорядження голови Березнівської РДА №124 від 12 березня 2011 року та №214 від 25 травня 2011 року, усупереч вимог статей 20, 122, 142, 149 Земельного кодексу України, статті 57 Лісового кодексу України, прийняті неуповноваженим органом на розпорядження спірними землями, а зазначені в них відомості про цільове призначення землі спотворюють дійсні обставини, оскільки вказують на комунальну форму власності, проте за законом - державна, розпорядника спірних земель - орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, хоча розпорядником на момент виникнення правовідносин був Кабінет Міністрів України, а наразі - Рівненська обласна державна адміністрація), категорію земель - землі водного фонду, у той час коли спірна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. З огляду на викладене, розпорядження голови Березнівської РДА №124 від 12 березня 2011 року та №214 від 25 травня 2011 року є незаконними, а тому з метою поновлення порушених прав власника земельної ділянки, останні підлягають скасуванню. В свою чергу, зазначені розпорядження стали підставою для укладення договорів оренди землі від 13 лютого 2012 року та договору оренди водного об'єкта №15 від 23 лютого 2012 року.
Крім того, апелянт стверджує, що Рибак С.М., за відсутності дозвільних документів, не будучи постійним лісокористувачем, без дозволу орендодавця, самочинно збудувала будівлі, на спірній земельних ділянці, у зв'язку з чим вони підлягають знесенню.
Щодо додаткового рішення, прокурор посилається на ту обставину, що представником відповідача до суду не було подано підтверджень оплати гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
За доводами апелянта, розмір витрат на оплату послуг адвоката за виконання процесуальних дій, зміст яких в більшості фактично дублюється, є неспівмірним із обсягом виконаної роботи. Вказане свідчить про неспівмірність суми, що визначена ФОП Рибак С.М. до відшкодування як витрати на правову допомогу із виконаним адвокатом обсягом робіт, а стягнення витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, необхідності, співмірності та справедливості.
26 червня 2025 року від Рівненської обласної прокуратури надійшов супровідний лист, до якого додано платіжну інструкцію №1256 від 24 червня 2025 року про сплату судового збору.
Листом №918/1252/24/3511/25 від 30 червня 2025 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.
07 липня 2025 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/1252/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 липня 2025 року у справі №918/1252/24 залишено без руху апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 10902 грн.
24 липня 2025 року від прокурора надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію №1416 від 16 липня 2025 року про сплату 10902 грн. судового збору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 липня 2025 року у справі №918/1252/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на "24" вересня 2025 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
02 вересня 2025 року від представника фізичної особи-підприємця Рибак Софії Миколаївни - адвоката Гаврильчика Михайла Адамовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судові рішення у справі залишити без змін.
Відповідач 3 просить суд апеляційної інстанції взяти до уваги, що протокол встановлення, та погодження в натурі (на міцевості) меж земельних ділянок, що надаються в постійне користування ДП "Березнівське лісове господарство" на території Березнівської міської ради Березнівського району, Рівненської області від 25 жовтня 2011 року, та акт прийому- передачі межових знаків на зберігання, встановлених на земельній ділянці ДП "Березнівське лісове господарство" на території Березнівської міської ради Березнівського району, Рівненської області від 25 жовтня 2011 року, що знаходяться в матеріалах технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які були виготовлені по замовленню ДП підприємству "Березнівське лісове господарство", погоджені та підписані директором ДП "Березнівське лісове господарство". Відомості врахування площ контурів ділянок, на які нібито накладаються земельні ділянки, передані в оренду Рибак С.М., в матеріалах технічної документації зазначені за номерами 12, та 13. Відповідно до контурів земельної ділянки за номером 12 взагалі відсутні ставки, та будь-які водойми. Відповідно до контурів земельної ділянки за номером 13 в секції №5 зазначається ставок розміром 0,8931. Варто зазначити, що на земельній ділянці №13 в секції №5 розташовано дві водойми, одна розміром 0,8402, і друга 0,0529, це штучні водойми разом 0,8931 це відповідно до технічної документації. Варто зазначити, що дані водойми розташовані на значній відстані від земельних ділянок, які орендує Рибак С. М., і ніяк не межують з ними.
Відповідач 3 також зауважує, що в апеляційній скарзі з посиланням на постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі 916/1517/22 прокурор зазначає, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101, які відносилися до земель Прислуцької сільської ради, та кадастровими номерами 5620455100:04:004:0027, 5620455100:04:002:0127, які відносилися до земель Березнівської міської ради, частково належать до земель лісогосподарського призначення є залісненими, а водний об'єкт (ставок) є пожежною водоймою вказаного лісогосподарського підприємства. Натомість позивач та апелянт не надав до суду доказів, та не зазначив, якою площею земельні ділянки, які передані в оренду Рибак С.М. накладаються на землі лісогосподарського призначення.
За доводами фізичної особи-підприємця Рибак С.М., передача земельних ділянок за рахунок земель запасу водного фонду в оренду відбулася з дотриманням вимог статті 14 Конституції України, статті 57 Лісового кодексу, статей 12, 20, 40, 116, 149, 151, 198 Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року №610-р, з проведення державної експертизи землевпорядної документації, передбаченої вимогами статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Методикою проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженою наказом Держкомзему України від 03 грудня 2004 року за №391.
22 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" - Шевчука Миколи Івановича надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №918/1252/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2025 року у справі №918/1252/24 задоволено заяву представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Шевчука Миколи Івановича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 вересня 2025 року у справі №918/1252/24 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 08 жовтня 2025 року об 10:20 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08 жовтня 2025 року у справі №918/1252/24 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 22 жовтня 2025 року об 11:00 год.
Безпосередньо в судових засіданнях прокурор та представник відповідача 3 повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї. Представники позивача та третьої особи повністю підтримали позицію прокурора.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. Причин неявки в судове засідання не повідомили.
Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача 3 та третьої особи, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржувані рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням голови Березнівської районної державної адміністрації №124 від 12 березня 2011 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом продажу права оренди на земельному аукціоні" виготовлено технічну документацію щодо відведення земельних ділянок із кадастровими номерами 5620455100:04:002:0127, 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101 та 5620455100:04:004:0027 в оренду строком на 25 років шляхом продажу права оренди на земельному аукціоні Березнівською районною державною адміністрацією для риборозведення за межами м. Березне та с. Хотин в урочищі "Біля кабана" за рахунок земель запасу водного фонду Березнівської міської ради та Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області.
У подальшому, вказана технічна документація затверджена розпорядженням голови Березнівської районної державної адміністрації №214 від 25 травня 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом проведення аукціону" та передано земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб у користування Рибак С.М. на підставі договорів оренди, зокрема:
- договір оренди землі від 13 лютого 2012 року, укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , яким передано у користування на праві оренди Рибак С.М. земельну ділянку із кадастровим номером 5620488300:04:003:0101 загальною площею 6,1220 га, в тому числі 6,1220 га земель водного фонду для рибогосподарських потреб терміном на 25 років, яка розташована за межами с. Хотин в урочищі "Біля кабана" на території Березнівської територіальної громади Рівненського району Рівненської області;
- договір оренди землі від 13 лютого 2012 року, укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , яким передано у користування на праві оренди Рибак С.М. земельну ділянку із кадастровим номером 5620488300:04:003:0100 загальною площею 6,0028 га, в тому числі 6,0028 га земель водного фонду для рибогосподарських потреб терміном на 25 років, яка розташована за межами с. Хотин в урочищі "Біля кабана" на території Березнівської територіальної громади Рівненського району Рівненської області;
- договір оренди землі від 13 лютого 2012 року, укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , яким передано у користування на праві оренди Рибак С.М. земельну ділянку із кадастровим номером 5620455100:04:002:0127 загальною площею 4,4248 га, в тому числі 4,4248 га земель водного фонду для рибогосподарських потреб терміном на 25 років, яка розташована за межами м. Березне на території Березнівської територіальної громади Рівненського району Рівненської області;
- договір оренди землі від 13 лютого 2012 року, укладений між Березнівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , яким передано у користування на праві оренди ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 5620455100:04:004:0027 загальною площею 1,3638 га, в тому числі 1,3638 га земель водного фонду для рибогосподарських потреб терміном на 25 років, яка розташована за межами за межами м. Березне на території Березнівської територіальної громади Рівненського району Рівненської області.
Разом з тим, відповідно до договору оренди водного об'єкту №15 від 23 лютого 2012 року, укладеного між Березнівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , площа водного дзеркала водного об'єкту, який розташований на орендованих ОСОБА_1 чотирьох земельних ділянках становить 13,5134 га, з яких 2,0472 га знаходиться під гідротехнічними спорудами.
08 лютого 2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на вказані земельні ділянки із кадастровими номерами 5620455100:04:002:0127, 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101 та 5620455100:04:004:0027 за Березнівською міською радою Рівненського району Рівненської області та право оренди за ОСОБА_1 .
Державне підприємство "Березнівське лісове господарство", створене наказом Міністерства лісового господарства України №133 від 13 жовтня 1991 року "Про організаційну структуру управління лісовим господарством України", засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України та входить до сфери управління Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Наказом Державного комітету лісового господарства України №173 від 17 лютого 2005 року "Про перейменування Березнівського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту", перейменовано Березнівське державне лісогосподарське підприємство в Державне підприємство "Березнівське лісове господарство" та віднесено його сфери управління Рівненського обласного управління лісового господарства.
Надалі, у зв'язку з реформуванням управління лісової галузі, наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року №931 припинено ДП "Березнівське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992792), шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44768034) (далі - ДП "Ліси України"), яке є правонаступником прав та обов'язків ДП "Березнівське лісове господарство".
Наказом ДП "Ліси України" від 30 грудня 2022 року №171, закріплено за філією "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" (код ЄДРПОУ 44923945) майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 30 грудня 2022 року №1261.
За таких обставин, до філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" в порядку правонаступництва перейшло право постійного користування земельними ділянками, які перебували в постійному користуванні ДП "Березнівське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992792).
Відповідно до матеріалів проекту організації та розвитку лісового господарства за 2010 рік та планово - картографічних матеріалів базового лісовпорядкування філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" за 2009 рік, земельні ділянки із кадастровими номерами 5620455100:04:002:0127, 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101 та 5620455100:04:004:0027 належать до земель лісогосподарського призначення.
Вказані земельні ділянки є частково залісненими, частина яких за матеріалами базового лісовпорядкування перебуває у межах 100 кварталу (24 та 25 виділи), та у межах 61 кварталу (39, 40, 41, 47 виділи) Березнівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України", а водойма (ставок) є пожежною водоймою вказаного лісогосподарського підприємства.
У той же час, ВО "Укрдержліспроект" проведено нанесення меж спірних земельних ділянок за координатами на межі кварталів 100 та 61 Березнівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України", відповідно до картографічних матеріалів лісовпорядкування 2009 року (лист від 07 листопада 2024 року №04/1317-24), з якого убачається їх накладання.
Відповідно до листа ВО "Укрдержліспроект" від 07 листопада 2024 року, усі чотири земельні ділянки, які перебувають в користуванні ОСОБА_1 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, зокрема:
- земельна ділянка із кадастровим номером 5620455100:04:002:0127 загальною площею 4,4248 га накладається на межі 100 кварталу (виділи 25 і 24) та на межі 61 кварталу (47 виділ-частина пожежної водойми) Березнівського лісництва ДП "Березнівське лісове господарство";
- земельна ділянка із кадастровим номером 5620488300:04:003:0100 загальною площею 6,0028 га, накладається на межі 61 кварталу (47 виділ-частина пожежної водойми) Березнівського лісництва ДП "Березнівське лісове господарство";
- земельна ділянка із кадастровим номером 5620455100:04:004:0027 загальною площею 1,3638 га накладається на межі 61 кварталу (виділи 39, 40, 41) Березнівського лісництва ДП "Березнівське лісове господарство";
- земельна ділянка із кадастровим номером 5620488300:04:003:0101 загальною площею 6,122 га накладається на межі 61 кварталу (41 виділ - частина пожежної водойми) Березнівського лісництва ДП "Березнівське лісове господарство".
Згідно інформації філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України", наданої в листі від 19 листопада 2024 року №541/26.18-2024, земельні ділянки з кадастровими номерами 5620455100:04:002:0127, 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101 та 5620455100:04:004:0027 за матеріалами лісовпорядкування 2009 року, перебувають у постійному користуванні ДП "Ліси України" й закріплено за філією "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України".
За матеріалами лісовпорядкування 1999 та 2009 року ДП "Березнівське лісове господарство" спірні земельні ділянки знаходяться у 100 та 61 кварталах Березнівського лісництва ДП "Березнівське лісове господарство" (у складі 47,39,40,41 лісових виділів в межах 61 кварталу та 25,24 лісових виділів в межах 100 кварталу).
Згідно з інформацією, наданою у листі філією "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 07 листопада 2024 року №541/26.18-2024, ДП "Березнівське лісове господарство" добровільно не відмовлялося від права постійного користування спірними земельними ділянками, а також не надавало згоди на їх вилучення з постійного користування державного підприємства. За матеріалами лісовпорядкування 2009 та 2010 років на зазначених землях передбачено здійснення лісогосподарських заходів протягом ревізійного періоду (10 років).
З листа Рівненської обласної державної (військової) адміністрації від 02 грудня 2024 року №11780/0/01-72/24 слідує, що у державного органу відсутня інформація про прийняття розпорядження щодо вилучення у Березнівському держлісгоспі Рівненського ДЛГО "Рівнеліс", ДП "Березнівське лісове господарство", ДП "Ліси України" із постійного користування земельних ділянок з кадастровими номерами 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101, 5620455100:04:004:0027, 5620455100:04:002:0127, зміну їх цільового призначення, передачу у комунальну власність чи надання до Кабінету Міністрів України відповідних документів для прийняття зазначених рішень.
Наразі постійним користувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 5620455100:04:002:0127, 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101 та 5620455100:04:004:0027 є ДП "Ліси України", лісогосподарську діяльність на ній здійснює філія "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України".
На думку прокурора, вищенаведене свідчить про факт вилучення із державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення шляхом зміни їх цільового призначення та передачі їх в оренду Рибак С.М. для рибогосподарських потреб.
Відповідно до листа філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" від 26 грудня 2024 року, в межах 100 кварталу (виділи 30 та 36) Березнівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України", на земельній ділянці із кадастровим номером 5620455100:04:002:0127 знаходяться споруди, на влаштування яких дозвіл філією "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" не надавався.
Крім того, споруди, що розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 5620455100:04:002:0127 зведені без дозволу орендодавця, про що свідчить лист Рівненської районної державної адміністрації від 18 листопада 2024 року №5773Є/01-57/24.
З метою дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Рівненської обласної державної (військової) адміністрації скеровано лист від 22 листопада 2024 №54/5-1530вих-24, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та наявність підстав для захисту інтересів держави.
У відповідь Рівненська обласна військова адміністрація (лист №вих.-12846/0/01-72/24 від 25 грудня 2024 року) зазначила, що не заперечує щодо звернення прокуратури з відповідним позовом про усунення перешкод власнику - державі в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення.
Здолбунівська окружна прокуратура скерувала на адресу Рівненської обласної державної (військової) адміністрації повідомлення №54/5-1627вих24 від 25 грудня 2024 року в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
За таких обставин прокурор просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом визнання незаконними та скасування розпоряджень голови, скасування державної реєстрації земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та водного об'єкту, знесення (демонтажу) самочинно збудованих споруд.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Згідно частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23).
Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Як вбачається з позовної заяви, позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах Рівненської обласної (військової) державної адміністрації у зв'язку з прийняттям Березнівською районною державною адміністрацією розпоряджень внаслідок яких відбулось вилучення із державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення шляхом зміни їх цільового призначення та передачі їх в оренду ОСОБА_1 для рибогосподарських потреб.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію.
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 у справі № 6-224цс14).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
З дослідженого судами вбачається, що прокурор звернувся до суду із негаторним позовом, обравши спосіб захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації №124 від 12 березня 2011 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом продажу права оренди на земельному аукціоні"; скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації №214 від 25 травня 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом проведення аукціону"; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127 у Державному земельному кадастрі; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0100 у Державному земельному кадастрі; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0101 у Державному земельному кадастрі; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:004:0027 у Державному земельному кадастрі; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127, загальною площею 4,4248 га укладеного 13 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та Березнівською районною державною адміністрацією; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0100, загальною площею 6,0028 га укладеного 13 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та Березнівською районною державною адміністрацією; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620488300:04:003:0101, загальною площею 6,1220 га укладеного 13 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та Березнівською районною державною адміністрацією; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки із ділянки з кадастровим номером 5620455100:04:004:0027, загальною площею 1,3638 га укладеного 13 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та Березнівською районною державною адміністрацією; визнання недійсним договору оренди водного об'єкту №15 від 23 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та Березнівською районною державною адміністрацією; знесення (демонтажу) самочинно збудованих споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 5620455100:04:002:0127.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, негаторним позовом є позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Водночас відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі №910/2592/19).
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така інша особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі №927/222/24 (пункт 6.16).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 63).
У той же час судами встановлено, що 08 лютого 2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на вказані земельні ділянки із кадастровими номерами 5620455100:04:002:0127, 5620488300:04:003:0100, 5620488300:04:003:0101 та 5620455100:04:004:0027 за Березнівською міською радою Рівненського району Рівненської області та право оренди за ОСОБА_1 . Наведене дає підстави для висновку, що відповідач 2, тобто Березнівська міська рада, є володільцем спірної земельної ділянки.
Отже, оскільки право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Березнівською міською радою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та який здійснює фактичне володіння спірними земельними ділянками, місцевий суд дійшов правильного висновку, що прокурор мав звернутися до суду не з негаторним позовом, заявляючи про усунення перешкод у користуванні майном, а із віндикаційним позовом, згідно приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
У пункті 56 постанови від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає також із постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі №368/1158/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19.
У постанові 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "…віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Тому в контексті обставин справи №446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця" та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи".
Крім того, у пунктах 112-115 постанови від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що: "...усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 09 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц(пункт 146).
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Разом з тим, вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Окрім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони". Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).
Враховуючи викладене, Господарський суд Рівненської області обгрунтовано зазначив, що вимога про скасування розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації №124 від 12 березня 2011 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом продажу права оренди на земельному аукціоні" та розпорядження голови Березнівської районної державної адміністрації №214 від 25 травня 2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду шляхом проведення аукціону" не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння державою означеними земельними ділянками.
Щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Згідно з частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Аналогічні положення передбачено частиною 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Таким чином, скасування державної реєстрації земельних ділянок не призведе до припинення речових прав на земельні ділянки та скасування державної реєстрації таких речових прав.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі №444/2344/18, від 17 листопада 2021 року у справі №910/11125/19, від 10 травня 2022 року у справі №444/2318/18.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що задоволення заявлених позовних вимог не може призвести до захисту чи відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема до повернення спірних земельних ділянок у володіння держави.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок від 13 лютого 2012 року та договору оренди водного об'єкта від 23 лютого 2012 року не є ефективним способом захисту прав держави.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 154 постанови від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц чітко зазначила, що саме по собі визнання правочину недійсним не є підставою для повернення коштів або іншого майна, переданого на його виконання. Такий спосіб захисту може бути ефективним лише за умови поєднання з вимогами про застосування наслідків недійсності правочину - стягнення коштів або витребування майна відповідно до частини першої статті 216, статті 387, частин першої і третьої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що визнання спірних договорів недійсними без пред'явлення похідних вимог, спрямованих на повернення земельних ділянок чи іншого майна у власність держави, не призведе до реального відновлення її порушених прав та не є належним і ефективним способом судового захисту.
Також місцевий суд правильно зазначив, що відмова у задоволенні основних позовних вимог зумовлює відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про знесення (демонтаж) самочинно збудованих споруд. Крім того, навіть ця вимога сама по собі не є ефективним способом захисту, оскільки її задоволення не забезпечило б відновлення володіння земельною ділянкою державою.
Апеляційний суд погоджується з висновком, що встановлення факту обрання прокурором неналежного (неефективного) способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судами обставин. Такий підхід відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 та від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.
Доводи прокурора про те, що Господарський суд Рівненської області, відмовляючи у задоволенні позову, не розглянув спір по суті та порушив принцип jura novit curia, колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Відповідно до зазначеного принципу (суд знає закон), суд самостійно надає правову кваліфікацію відносинам сторін, визначає, які норми права підлягають застосуванню, і не обмежується посиланнями сторін на ті чи інші правові приписи. Водночас цей принцип не означає, що суд повинен змінювати предмет чи підставу позову, а також обраний позивачем спосіб захисту. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що саме позивач зобов'язаний обрати належний та ефективний спосіб захисту своїх прав, а суд не вправі підміняти його волевиявлення (постанови Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі №902/1331/22, від 11 березня 2025 року у справі №924/1341/23).
Колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 11 березня 2025 року у справі № 924/1341/23, згідно з якою обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судами обставин. Виявлення судом такої обставини виключає необхідність подальшого дослідження інших доводів сторін та доказів, що не можуть вплинути на результат вирішення спору.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову з огляду на неналежність обраного прокурором способу захисту є законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції діяв у межах своїх повноважень, належним чином застосував принцип jura novit curia та забезпечив правильне застосування матеріального права без необхідності додаткової оцінки інших доводів апелянта.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов законного й обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта про те, що у випадку часткового накладення земельних ділянок належним способом захисту є негаторний позов, колегія суддів відхиляє як безпідставні та такими, що суперечать усталеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Прокурор, посилаючись на окремі постанови Верховного Суду (зокрема від 19 січня 2022 року у справі №363/2877/18, від 16 лютого 2022 року у справі №363/669/17, від 18 січня 2023 року у справі №916/10847/19, від 22 травня 2024 року у справі №916/1750/22), стверджує, що часткове накладення не позбавляє державу володіння земельною ділянкою, а тому підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України (негаторний позов). Такий підхід є спрощеним і не враховує правової природи спірних відносин, а також системних висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у справах, подібних за змістом.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87- 105 постанови від 01 березня 2023 року у справі №522/22473/15-ц, а також у постановах від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц, від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 та від 02 липня 2025 року у справі №902/122/24, послідовно зазначає, що належним способом захисту у випадках, коли право власності чи інше речове право зареєстроване за іншою особою, є віндикаційний позов (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), а не позов про усунення перешкод (стаття 391 Цивільного кодексу України).
У пункті 132- 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №902/122/24 прямо наголошено, що навіть у разі частково накладення земельних ділянок витребування (віндикація) застосовується саме щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на землі державної власності. Прокурор у таких справах має довести площу, межі та координати накладення, а суд може ухвалити рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, з чужого незаконного володіння. Такий підхід відповідає попереднім висновкам Великої Палати Верховного Суду у пунктах 87- 105 цієї ж постанови, які визначають віндикацію як належний, правомірний і ефективний спосіб захисту.
Негаторний позов, навпаки, застосовується лише тоді, коли власник не позбавлений володіння своїм майном, а інша особа лише створює перешкоди у користуванні чи розпорядженні (стаття 391 ЦК України). У цій справі ж Березнівська міська рада зареєстрована власником спірних земельних ділянок, які перебувають у її фактичному володінні та оренді у Рибак С.М., що свідчить про втрату державою володіння у відповідній частині. Відтак, порушення має речово-правовий характер, а ефективним способом захисту є саме віндикаційний позов.
Таким чином, посилання прокурора на судову практику, що стосується негаторних позовів, є помилковим, оскільки вона стосується ситуацій, коли власник залишається у володінні майном, що не відповідає обставинам у даній справі. Застосування статті 391 ЦК України не забезпечить відновлення володіння спірними ділянками державою та не призведе до реального поновлення її прав.
Щодо додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви відповідача 3 - фізичної особи-підприємця Рибак С.М. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, а тому не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно з частиною 3 статті 123 ГПК України, до таких витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 126 ГПК України, розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною.
Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України, учасник справи для визначення розміру таких витрат подає детальний опис робіт (послуг), виконаних адвокатом, та витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
У разі недотримання цих вимог суд, за клопотанням іншої сторони, може зменшити розмір витрат (частина 5 статті 126 ГПК України).
Також відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є вони обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, а також поведінку сторін у процесі.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що для відшкодування витрат на правничу допомогу сторона повинна підтвердити: факт укладення договору про надання правничої допомоги; обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); розмір вартості таких послуг, що сплачена або підлягає сплаті.
У матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, які підтверджують ці обставини, а саме: договір №04 про надання правничої допомоги від 15 січня 2025 року; ордер серії ВК №1157233 від 16 січня 2025 року; акт виконаних робіт (надання юридичних послуг) від 30 травня 2025 року; рахунок №2 від 30 травня 2025 року.
Як встановив суд першої інстанції, адвокатським об'єднанням надано послуги з підготовки та подання відзиву, клопотань, адвокатських запитів, аналізу судової практики, а також забезпечення повного супроводу справи. Зміст і характер цих дій підтверджено матеріалами судової справи.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність доказів фактичної сплати гонорару не є перешкодою для відшкодування судових витрат, оскільки за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України витрати підлягають розподілу незалежно від того, сплачено їх фактично чи лише підлягають сплаті.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, а також у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №920/13/19 та від 24 січня 2022 року у справі №910/13710/20.
Оцінюючи розмір заявлених витрат (50 000 грн), суд першої інстанції керувався принципами розумності, реальності та співмірності витрат, зазначеними у частинах 4 - 5 статті 126 ГПК України, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх зменшення до 30 000 грн.
Зазначені критерії узгоджуються з підходами, викладеними у практиці Європейського суду з прав людини (справи "Двойних проти України", "Гімайдуліна та інші проти України", "East/West Alliance Limited проти України", "Баришевський проти України", "Лавентс проти Латвії"), відповідно до яких компенсації підлягають лише фактичні, неминучі та розумні витрати.
Отже, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, повно дослідив подані докази та надав належну оцінку всім обставинам справи.
Доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, зводяться фактично до незгоди з оцінкою доказів і не містять жодних обґрунтованих посилань на порушення норм права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24 є законним, обґрунтованим і прийнятим у відповідності до вимог статей 123, 126, 129, 236 ГПК України, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
У відповідності до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року у справі №918/1252/24 та додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі статтею 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 29 травня 2025 року та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11 червня 2025 року у справі №918/1252/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/1252/24 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "24" жовтня 2025 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.