вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" жовтня 2025 р. Справа№ 911/1266/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Тищенко О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)
матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс»
на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 (повний текст складено 25.08.2025)
у справі № 911/1266/25 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі
1. Димерської селищної ради
2. Державної екологічної інспекції Столичного округу
До Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»
про стягнення 265 995,24 грн.
У квітні 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 265 995,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив охорону та збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустивши незаконну вирубку 12 дерев породи сосна звичайна сироростуча у кварталі 62 виділ 16 Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», що розташоване в адміністративних межах Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.
Відповідач у відзиві на позов проти його задоволення заперечив, зазначивши про те, що:
- в його діях відсутній склад правопорушення, необхідного для застосування відповідальності за бездіяльність у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами;
- забезпечення охорони лісу хоча і входить до обов'язків постійних лісокористувачів, однак неналежна охорона лісу не є лісовим правопорушенням, яке тягне за собою матеріальну відповідальність за неналежне здійснення контролю за збереженням лісу. Саме особа, визнана винною у незаконній рубці лісу, зобов'язана буде нести відповідальність за такі дії та відшкодовувати шкоду;
- відповідач всіма силами намагався запобігти вчинення незаконної рубки на території Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство»: філією «Димерське лісове господарство» була проведена службова перевірка та службове розслідування, розроблений акт огляду місця правопорушення та складений розрахунок завданої шкоди.
Крім того, відповідач стверджував про неналежність складеного ним розрахунку шкоди від 08.04.2024 в підтвердження заявленої у справі шкоди, наводить зауваження та за перечення в спростування розрахунку шкоди.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/1266/25 позов задоволено повністю.
- стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034) 265 995,24 грн. шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу на користь держави через розподільчий рахунок Димерської селищної ради (07330, Київська область, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Соборна, 19 ЄДРПОУ 04359488);
- стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; назва банку - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - UA028201720343190001000015641) 3 989,93 грн. витрат по сплаті судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що
- керівником Вишгородської окружної прокуратури належними, допустимими та достовірними доказами доведено склад цивільного правопорушення, визначеного ст. 1166 ЦК України;
- при цьому зі змісту положень ЛК України слідує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Заперечуючи проти позову, відповідач не надав жодних пояснень та доказів щодо запровадження та виконання комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб;
- відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев та завдання державі шкоди в сумі 265 995,24 грн.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності ДСГП «Ліси України», як постійного лісокористувача, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Також суд першої інстанції зазначив про те, що всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища, відкритого на відповідну раду.
Відхиляючи доводи відповідача суд першої інстанції зазначив про те, що:
- посилання відповідача на подвійність відповідальності та необхідність стягнення шкоди саме з безпосередньо винної особи у разі її встановлення, слід оцінити критично, оскільки винна особа має встановлюватись в межах кримінального переслідування і в разі її встановлення підлягає перш за все кримінальній відповідальності. Збитки за своєю правовою природою мають не санкційний, а компенсаційний характер, тому під час вирішення питання про відшкодування винною особою заподіяної державі шкоди, відповідач, як особа, яка цю шкоду відшкодувала, має можливість скористатись правом регресу;
- у позові заявлено до відшкодування шкоду, заподіяну незаконними рубками дерев на території відповідача, що виявлено вході перевірки і відповідачем не спростовано. Обов'язок відповідного відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком виявлених фактів незаконно вирубаних дерев і розраховується на підставі відповідної Методики в залежності від вартості кожного дерева. Тому, за встановленого факту рубки дерев, інші питання оформлення та застосування Акту перевірки не підлягають дослідженню в даному спорі;
- щодо зауважень відповідача до розрахунку шкоди, слід зазначити, що розрахунок шкоди проведено провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1, який відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, уповноважений визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству, а фіксування порід дерев їх кількості та діаметрів пнів проведено лісничим Руднянського лісництва Яцишиним Віталієм Михайловичем за участю майстра лісу Руднянського лісництва ОСОБА_2 08.04.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства. Вказане свідчить про те, що акт огляду та розрахунок розміру завданих збитків є належними та допустимими доказами у справі, що розглядається, а розмір шкоди у сумі 265 995,24 грн. підтверджується відповідним розрахунком, проведеним уповноваженою особою самого відповідача;
- щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану», слід зазначити, що обов'язок та повноваження відповідача щодо забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, не стосується заходів державного нагляду (контролю) в розумінні визначеному Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «столичний лісовий офіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/1266/25 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також зауваживши на тому, що:
- суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем у позовній заяві не вказано, яке з порушень, перелічених у ст. 105 ЛК України, допустив відповідач, адже виявлення порушення (незаконної порубки) відбулося лише внаслідок активних дій саме з боку відповідача по виконанню своїх обов'язків в сфері охорони лісового господарства;
- позивачем не визначено та не доведено, які конкретні дії, виконання яких покладено на відповідача законом, не були ним вчинені;
- в діях відповідача відсутні елементи протиправності, вини, що виключає протиправну поведінку останнього та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та шкодою, як обов'язкового елементу покладення на особу відповідальності згідно статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;
- позивачем не було надано належних доказів того, що відповідач не дотримався або порушив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок та не обґрунтовано в чому саме полягала бездіяльність або неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, встановив відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення та прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача шкоди, завданої навколишньому природному середовищу;
- звертаючись із цим позовом до суду, прокурор фактично перебирає на себе компетенцію відповідного уповноваженого органу та намагається зобов'язати відповідача до вчинення певних дій у судовому порядку, оскільки уповноваженими на це органами цього здійснено протиправно (на думку позивача) не було. Прокурором не дотримано вимоги положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокуратура, звернулась з позовною заявою передчасно та не зібрала усі належні та допустимі докази на підтвердження повноважень у суді та доказів щодо неналежного виконання Інспекцією або ж місцевою радою своїх повноважень.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 справа № 911/1266/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Згідно з ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Згідно з абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 в розмірі 3 028,00 грн.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800 грн. 00 коп., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/1266/25; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1266/25.
12.09.2025 до суду від Вишгородської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Вишгородська окружна прокуратура проти задоволення апеляційної скарги заперечила, пославшись на те, що:
- обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами;
- не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу;
- відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статей 105, 107 ЛК України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» апелянт допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 12 штук;
- зважаючи на доводи апелянта щодо того, що саме апелянтом виявлено незаконну порубку лісу та скеровано матеріали в правоохоронні органи, варто зазначити, що вказане не нівелює обставин порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків. Крім того, зважаючи на такі твердження апелянта, останній не навів будь-якої норми Закону чи практики Верховного Суду, котра б вказувала на звільнення відповідача від відповідальності у разі самостійного звернення з такого факту до правоохоронних Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.09.2025 7 органів;
- розмір збитків встановлено працівниками самого відповідача та зафіксовано в його документах;
- відсутність складеного Державною екологічною інспекцією акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та припису про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не спростовує встановленого вказаними вище доказами факту незаконної рубки дерев невстановленими особами на земельній ділянці лісового фонду, охорону та захист якої зобов'язаний був забезпечити саме відповідач, як постійний лісокористувач;
- невжиття органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заходів щодо звернення до суду з належним способом захисту є обставиною, що виправдовує звернення прокурора з позовом до суду та дозволяє виконати субсидіарну роль, з метою поновлення інтересів держави.
08.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.
Станом на дату ухвалення постанови інших пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.
Як вбачається з викладених у позові обставин, керівником Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу подано позов про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 265 995,24 грн. шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.
Вишгородською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вивчено інформацію Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та матеріали Філії «Димерське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.
Встановлено, що працівниками відділу № 3 Департаменту безпеки ДП «Ліси України» за результатами розгляду акта перевірки філії «Димерське лісове господарство» від 08.04.2024 при обстеженні лісових масивів виявлено факт незаконної порубки 12 дерев породи сосна звичайна сироростуча у кварталі 62 виділ 16 Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», що розташоване в адміністративних межах Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.
За результатами виявлення вищевказаної незаконної рубки лісничим Руднянського лісництва Яцишиним Віталієм Михайловичем за участю майстра лісу Руднянського лісництва ОСОБА_2 08.04.2024 складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Відповідно до Розрахунку шкоди, нанесеної державі внаслідок скоєння незаконної порубки у кварталі 62 виділ 16 Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір збитків становить 265 995,24 грн.
Згідно висновку службового розслідування від 12.04.2024 та наказу «Про результати службового розслідування» по факту виявлених лісопорушень в межах Руднянського лісництва» від 15.04.2024 № 104/20.13 в діях лісничого Руднянського лісництва ОСОБА_2 та майстра майстерської дільниці № 3 ОСОБА_2 наявний склад дисциплінарного правопорушення, яке полягає в невиконанні своїх службових обов'язків.
Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 944 «Про припинення Державного підприємства «Димерське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» припинено Державне підприємство «Димерське лісове господарство» шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034. Згідно пункту 8 Наказу ДП «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Димерське лісове господарство».
Наказом ДП «Ліси України» від 05.01.2023 № 217 за філією «Димерське лісове господарство» закріплено майно, права та обов'язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 05.01.2023 № 48 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Димерське лісове господарство».
Відповідно до п. 1.1. Положення про Філію «Димерське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Положення), затвердженого Наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 № 2059, Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».
Згідно з п. 3.1. Положення Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи.
Відповідно до п. 7.8. Положення, на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», свою господарську діяльність здійснює Філія.
Отже, всі права ДП «Димерське лісове господарство» перейшли до ДСГП «Ліси України».
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначив, що:
- внаслідок неналежного виконання працівниками філії «Димерське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» обов'язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки на суму 265 995,24 грн., що підтверджується розрахунком збитків, проведеним провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1;
- відповідач як лісокористувач, не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з ДСГП «Ліси України» суми завданої шкоди.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально викладені вище.
Щодо наявності у заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачами саме Димерської селищної ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:
- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.
Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі Положення), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2022 № 230, Держекоінспекція в області здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Державна екологічна інспекція Столичного округу, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 02.02.2023 № 18 (далі - Положення), в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.
Відповідно до п. 5 частини другої розділу II Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Частинами 9 та 10 розділу II Положення передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.
Таким чином, саме на Державну екологічну інспекцію Столичного округу як на орган виконавчої влади покладено повноваження здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які перебувають і є об'єктами права власності Українського народу, а відтак вказана особа є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах на захист інтересів держави
У свою чергу, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).
Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України).
Враховуючи викладене, шкода, заподіяна навколишньому природною середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Димерської селищної ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтерес територіальної громади та не може залишатися без реагування орган прокуратури.
Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України).
Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Так, з матеріалів справи вбачається, що самовільна порубка дерев мала місце на території Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», яка відноситься до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області,а відтак остання також є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади.
За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).
За приписами ст. 53 ГПК України:
- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).
Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв'язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;
- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;
- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Матеріалами справи підтверджується наступне.
Прокурор звернувся до Димерської селищної ради з листом № № 54-6851вих-24 від 19.12.2024, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди, внаслідок незаконної рубки дерев.
У відповідь на вказаний лист Димерська селищна рада повідомила окружну прокуратуру листом № 4834/03-18 від 30.12.2024, що на даний момент не передбачені додаткові видатки на сплату судового збору за подання до суду відповідної позовної заяви про стягнення збитків заподіяних незаконною порубкою дерев.
Враховуючи вищевикладене, Димерська селищна рада просила Вишгородську окружну прокуратуру провести дії щодо відшкодування завданих збитків територіальній громаді, шляхом подання позовної заяви в інтересах держави в особі Димерської селищної ради.
Також, Димерська селищна рада вказала реквізити для стягнення шкоди заподіяної порушенням законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з відповіді Державної екологічної інспекції Столичного округу № 9/6/2-30754 від 13.03.2025 на запит Вишгородської окружної прокуратури № 54- 6850вих-24 від 19.12.2024 Інспекція позбавлена можливості щодо пред'явлення позову про стягнення збитків заподіяних державі, внаслідок порушення природоохоронного законодавства оскільки виявлення порушення та розрахунок збитків відбулось поза межами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства, однак підтримає позов в повному обсязі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону Про прокуратуру).
Позивачами підтверджено нездійснення жодних заходів, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:
- суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;
- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;
- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.
Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивачі самостійно не звернулись до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.
Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.
Як встановлено вище матеріалами справи підтверджено, що у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» перебуває земельна ділянка для ведення лісового господарства, на території якої, а саме у кварталі 62 виділ 16 Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України» було виявлено незаконну порубку дерев породи сосна звичайна сироростуча.
За приписами ст. 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Особливій державній охороні підлягають території та об'єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об'єкти, визначені відповідно до законодавства України.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі статтею 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 2 ЛК України передбачено, що лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЛК України).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Приписами статей 16, 17 ЛК України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною 2 статті 19 ЛК України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями ст. 63 та п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 ЛК України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).
Отже, відповідач як постійний лісокористувач, зобов'язаний був забезпечити охорону лісових насаджень у кварталі 62 виділ 16 Руднянського лісництва.
Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Частиною 1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Приписами частини четвертої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Згідно з п. 2.1 статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 19.12.2023 №608, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж , незаконних рубок, шкідників та хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Філію «Димерське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Положення), затвердженого Наказом ДСГП «Ліси України» від 26.12.2023 № 2059, Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».
Згідно з п. 2.1. Положення Філія створена з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відновлення лісів.
Згідно з пунктом 7.1., 7.2. Філія володіє та користується майном, земельними ділянками, мисливськими угіддями, яким наділило її Підприємство для досягнення мети діяльності Філії. Філія не є власником майна. Майно, яким наділена Філія, належить Підприємству на праві власності або закріплене за Підприємством на праві господарського відання.
Відповідно до п. 2.2.2 Положення предметом діяльності філії є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хворооб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Згідно зі змістом ст.ст. 19, 64, 86, 89, 90 ЛК України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, дотримання заповідного режиму і вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду та природно-заповідного фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на території заповідного урочища місцевого значення відповідачем.
Зазначене свідчить, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку (квартал 62 виділ 16), проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у вчиненому правопорушенні, слід зазначити таке.
Нормами чинного законодавств, зокрема ЛК, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд України» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів на землях природно-заповідного фонду, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів на землях природно-заповідного фонду, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів (користувачів земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заповідними урочищами).
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та охорони природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду є підставою для покладення на користувача цієї земельної ділянки цивільно-правової відповідальності.
При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового та природно-заповідного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 23.08.2018 у справі № 917/1261/17.
Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.
За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з'ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.
Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
А тому покладення відповідальності виключно на осіб, що безпосередньо здійснюють незаконне вирубування, та звільнення від юридичної відповідальності, як засобу державного примусу, лісокористувачів знівелює принцип невідворотності покарання за неналежну охорону ввіреного в їх користування лісового фонду та призведе до втрати найбільш дієвого механізму стимулювання стосовно самих лісокористувачів до належного виконання покладених на них обов'язків з охорони лісу.
Дослідженими в ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що 08.04.2024 що працівниками відділу № 3 Департаменту безпеки ДП «Ліси України» при обстеженні лісових масивів виявлено факт незаконної порубки 12 дерев породи сосна звичайна сироростуча у кварталі 62 виділ 16 Руднянського лісництва філії «Димерське лісове господарство» ДП «Ліси України», що розташоване в адміністративних межах Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області.
Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статтей 105, 107 ЛК України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» апелянт допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев у кількості 64 штуки.
При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться і у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.08.2018 справа № 917/1261/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа № 914/1960/17.
Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільноправової відповідальності.
Отже, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини апелянта в даному випадку, варто зазначити, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15.02.2018 справа №927/1096/16, від 20.02.2020 справа № 920/1106/17, від 24.02.2021 року у справі № 906/366/20, від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21.
Відтак, в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Беручи до уваги все вищенаведене, скаржник не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу та завдання шкоди.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, у разі відшкодування відповідачем спірної шкоди, він не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою або до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо вважає, що внаслідок бездіяльності такого органу йому були заподіяні збитки, або безпосередньо до винних у незаконній вирубці осіб.
Щодо розміру шкоди колегія суддів зазначає про таке.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).
Розрахунок шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, здійснюється відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665.
У даному конкретному випадку розрахунок збитків проведено провідним інженером з охорони та захисту лісу Наталією Подгайною, яка відповідно до Положення про державну лісову охорону, лісову охорону інших постійних лісокористувачів та власників лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976, уповноважена визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству.
Фіксування порід дерев їх кількості та діаметрів пнів проведено лісничим Руднянського лісництва Яцишиним Віталієм Михайловичем за участю майстра лісу Руднянського лісництва ОСОБА_2 08.04.2024 за результатами чого складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
Тобто розмір збитків встановлено працівниками самого відповідача та зафіксовано в його документах.
Перевіривши надані розрахунки, суд першої інстанції цілком вірно встановив, що вони здійснені з урахуванням вимог чинного законодавства.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісів на землях природно-заповідного фонду від незаконних рубок на підвідомчій йому території заповідного урочища, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків).
Отже, саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев невстановленими особами та заподіяна шкода.
Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу на землях природно-заповідного фонду та недопущення самовільних та незаконних рубок на території заповідного урочища, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу на території об'єкта природно-заповідного фонду відповідачем та про наявність відповідної вини.
Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків
Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки.
За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з'ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень.
Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства та природно-заповідного фонду, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів на землях природно-заповідного фонду, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу та об'єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою № 665; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.
Водночас слід зазначити про таке.
При стягненні шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, слід, врахувати приписи ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та вимоги п. 4 ч. 1 ст. 69-1 БК України.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок: а) частини екологічного податку згідно із законом; б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством; в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.
Згідно з ч. 6 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 69-1 БК України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення (30 % - Державний бюджет України, 50 % - до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, 20 % - обласний бюджет).
Також необхідно враховувати, що у главі 4 Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.01.2013 № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2013 за № 291/22823, передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік розподіляються між державним та місцевими бюджетами головними управліннями Державного казначейства України за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.
Відповідно до абзацу 6 п. 2.2. Розділу ІІ даного Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, органи Казначейства здійснюють в автоматизованому режимі розподіл платежів між загальним та спеціальним фондами державного бюджету, між державним і місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, та перераховують розподілені кошти за належністю.
Зазначені норми означають, що завдані природним ресурсам збитки сплачуються на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради в користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби у подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вищевказаному співвідношенні.
Отже, підсумовуючи викладене, всі кошти за заподіяну екологічну шкоду стягуються за місцем заподіяння шкоди на один казначейський рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища, відкритого на відповідну раду.
На даний час наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11«Про бюджетну класифікацію» затверджено код класифікації доходів бюджету для грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності - 24062100.
Даний рахунок відкривається за балансовим рахунком, який називається: кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами та згідно коду бюджетної класифікації 24062100: грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Сума зараховується в повному обсязі на один рахунок місцевої ради, а потім йде автоматичне відсоткове розмежування між рівнями бюджету відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України.
Оскільки порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відбулось в межах Димерської територіальної громади, платежі щодо відшкодування завданої навколишньому природному середовищу шкоди зараховуються на спеціальний рахунок селищної ради.
Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача 265 995,24 грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок самовільної вирубки дереву сумі 265 995,24 грн. на користь держави через розподільчий рахунок Димерської селищної ради.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/1266/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Столичний лісовий офіс» на рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/1266/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.06.2025 у справі № 911/1266/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 23.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
О.В. Тищенко