вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2025 р. Справа№ 910/1744/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників сторін: відповідно до протоколу судового засідання від 15.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025
у справі № 910/1744/25 (суддя - Пукшин Л.Г.)
за позовом ОСОБА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення 754 841,08 грн
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - відповідач) про стягнення 754 841 грн. 08 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у вересні 2023 ОСОБА_1 з метою купівлі із подальшою благодійною передачею ІНФОРМАЦІЯ_10, в мережі інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 знайшов пропозицію щодо продажу ІНФОРМАЦІЯ_2 та їх комплектуючих.
25.09.2023 ОСОБА_1. на підставі рахунку на оплату № 142 від 25.09.2023, отриманого від вказаного продавця, здійснив попередню оплату на загальну суму 661 200,00 грн за товар, на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією про оплату № 230561730 від 25.09.2023.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив поставку визначеного сторонами товару в узгоджений строк. У зв'язку з цим, ОСОБА_1. направив на адресу ФОП ОСОБА_2. вимогу № 15 від 25.03.2024, в якій просив поставити товар або повернути сплачені грошові кошти в розмірі 661 200,00 грн, в строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання вимоги.
У подальшому, 25.04.2024 з метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_1. звернувся з позовною заявою до Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ФОП ОСОБА_2. попередньої оплати за товар.
Ухвалою Дніпровського районного суду № 755/7518/24 від 16.10.2024, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2025, закрито провадження у цивільній справі, у зв'язку з підсудністю розгляду спору в порядку господарського судочинства.
Отже, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 661 200,00 грн - попередньої оплати за товар, 15 940,22 грн - 3% річних, 77 700,86 грн - інфляційних втрат та судові витрати.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/1744/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 661 200,00 грн - попередньої оплати за товар; 15 940,22 грн - 3% річних, 77 700,86 грн - інфляційних втрат та 11 322,62 грн - витрат по сплаті судового збору.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з того, що в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, натомість як відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 661 200,00 грн не надав, доводів позивача не спростував. Розрахунки заявлених сум 3% річних та інфляційних втрат судом визнано арифметично правильним.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/1744/25 від 21.04.2025 скасувати, прийняти нове рішення, яким за результатами розгляду справи № 910/1744/25 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі та покласти судові витрати на ОСОБА_1.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1744/25 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/1744/25.
23.07.2025 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову у відкритті апеляційного провадження
Матеріали справи № 910/1744/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025, зокрема відкрито апеляційне провадження у справі №910/1744/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 та призначено розгляд справи на 17.09.2025.
08.09.2025 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
16.09.2025 через систему «Електронний суд» від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи № 910/1744/25 на 15.10.2025.
15.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:
- позивач помилково визначив, що між сторонами був укладений саме Договір поставки, з якого і ніби виникли договірні відносини поставки, оскільки до позовної заяви не додано доказів, а саме Договір поставки товару та товаро-транспортну накладну, з яких би вбачалось, що сторони погодили всі істотні умови поставки, яка малась відбутися та ціну, предмет, строки поставки товару, а оскільки письмова форма договору поставки не дотримана, що свідчить про те, що він не був укладений;
- позивач не довів, що сторони уклали договір в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору про строки та порядок поставки, якість товару, комплектність товару, що поставляється, порядок приймання-передачі товару, умови розрахунків між сторонами;
- оскільки договір поставки не є укладеним, то відповідач не порушив умов вказаного договору і заявлені позивачем вимоги до відповідача не підлягають задоволенню;
- суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам скаржника в порушення вимог ч. 4 ст. 238 ГПК України щодо вмотивованості судового рішення та помилково постановив рішення про задоволення позову.
З наведених підстав відповідач вважає висновки суду першої інстанції передчасними та такими, що не відповідають дійсним обставинам та дослідженим матеріалам справи, що свідчить про порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів, зазначивши про відсутність доказів на підтвердження передачі ФОП ОСОБА_2. товару (згідно з переліком у виставленому рахунку № 142 від 25.09.2023) Нігматулліну М.Н. або повернення останньому грошових коштів в сумі 661 200,00 грн, тобто станом на сьогодні ФОП ОСОБА_2. продовжує незаконно утримувати грошові кошти позивача.
В обгрунтування недобросовісної поведінки ФОП ОСОБА_2. під час здійснення підприємницької діяльності позивач посилається на наявність інших судових проваджень.
Щодо статусу ОСОБА_1. як сторони спрощеного договору поставки товару, то відповідно до наявних в матеріалах справи документів, останній здійснив оплату як фізична особа, а не як ФОП.
Позивач просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 15.10.2025 з'явився представник позивача, заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, натомість подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу
У відповідності до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи обґрунтоване відсутністю змоги взяти участь в судовому засіданні через участь в іншому судовому засіданні в Києво-Святошиському районному суді Київської області.
Дослідивши обставини справи та доводи клопотання, колегія суддів вважає його необґрунтованим, оскільки аналогічне клопотання заявлене представником відповідача вже не вперше, а також клопотання не містить обґрунтування обов'язковості участі представника у судовому засіданні.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що явка сторін в судове засідання судом обов'язковою не визнавалась, а скаржник не позбавлений права направити іншого представника чи з'явитись особисто, оскільки про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно.
Колегія суддів також враховує, що справа перебуває в провадженні апеляційного господарського суду вже досить тривалий час, а тому, з метою забезпечення принципу розумності строків розгляду спору, судова колегія відхиляє клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, а з урахуванням обставин справи та наявних в ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
За доводами позивача, у вересні 2023 ОСОБА_1 з метою купівлі із подальшою благодійною передачею ІНФОРМАЦІЯ_10, в мережі інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 знайшов пропозицію щодо продажу ІНФОРМАЦІЯ_2 та їх комплектуючих.
25.09.2023 ОСОБА_1. на підставі рахунку на оплату № 142 від 25.09.2023, отриманого від вказаного продавця, здійснив попередню оплату на загальну суму 661 200,00 грн на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією про оплату № 230561730 від 25.09.2023, за товар:
1. ІНФОРМАЦІЯ_3
2. ІНФОРМАЦІЯ_4;
3. ІНФОРМАЦІЯ_5;
4. ІНФОРМАЦІЯ_6;
5. ІНФОРМАЦІЯ_7;
6. ІНФОРМАЦІЯ_6;
7. ІНФОРМАЦІЯ_8;
8. ІНФОРМАЦІЯ_9.
Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснив поставку визначеного сторонами товару.
У зв'язку з вказаним, ОСОБА_1. направив на адресу ФОП ОСОБА_2. вимогу № 15 від 25.03.2024, у якій просив поставити товар або повернути сплачені грошові кошти в розмірі 661 200,00 грн, в строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання вимоги.
У подальшому, 25.04.2024 з метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_1. звернувся з позовною заявою до Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ФОП ОСОБА_2. попередньої оплати за товар.
Ухвалою Дніпровського районного суду № 755/7518/24 від 16.10.2024, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2025, закрито провадження у цивільній справі, у зв'язку з підсудністю розгляду спору в порядку господарського судочинства.
Позивач стверджує, що станом на день подання даного позову, ФОП ОСОБА_2. є обізнаною про наявність в неї грошового зобов'язання в сумі 661 200,00 грн, однак продовжує їх не повертати, що й зумовило звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом.
В обгрунтування своєї позиції позивач зазначає, що відповідач, отримавши у виді попередньої оплати по договору, укладеного в спрощений спосіб, грошові кошти в сумі 661 200,00 грн, належно не виконав своє зобов'язання щодо відповідної поставки товару, в порушення норм ст. 693 ЦК України не повернув позивачу попередньо переховані кошти, що є підставою для стягнення з відповідача 661 200,00 грн попередньої оплати за товар а також позивачем нараховано в порядку ст. 625 ЦК України 15 940,22 грн - 3% річних, 77 700,86 грн - інфляційних втрат.
Заперечуючи проти позову, відповідач вважає, що позивач помилково визначив, що укладений договір поставки між сторонами, з якого і ніби виникли договірні відносини поставки, оскільки до позовної заяви не додано доказів, а саме договір поставки товару та товаро-транспортну накладну, з яких би вбачалось, що сторони погодили всі істотні умови поставки, яка малась відбутися та ціну, предмет, строки поставки товару. Письмова форма договору поставки не дотримана.
Також відповідач зазначив, що здійснює підприємницьку діяльність через інтернет магазин (дистанційним способом) на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1. А відтак, як вказує відповідач, здійснюючи замовлення через інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 покупець приймає публічну оферту відповідно до Договору публічної оферти, який розміщений на даному сайті.
Відповідно до умов даного Договору публічної оферти, Інтернет-магазин «ФОП ОСОБА_2.», розташований на доменному імені ІНФОРМАЦІЯ_1 іменоване надалі «Продавець», публікує Публічну оферту з продажу Товару дистанційним способом.
А в силу приписів статей 633, 641 Цивільного кодексу України умови публічної оферти та публічного договору є однаковими для всіх Замовників (Замовників).
Тому, за переконанням відповідача, у відповідності до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, реєстрація на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 є акцептом даної оферти, що прирівнюється до укладення договору на умовах розміщених на даному сайті.
Однак, як вказує відповідач з позовної заяви не зрозуміло чітко у який спосіб позивач уклав з відповідачем договір поставки, адже відповідно до умов публічної оферти укладання договорів такого виду не передбачено до укладання через сайт.
Зокрема, відповідач вказує на те, що позивачем не зазначено дати замовлення, не підтверджено належними доказами оформлення замовлення товару через сайт ІНФОРМАЦІЯ_1. Окрім того, умови поставки не визначені ні у позові, ні у жодному доказі.
Крім іншого, відповідач зазначає, що позивач направив письмову вимогу претензію лише 25.03.2024 року, а договір поставки про який зазначає позивач він уклав у вересні 2023 року, тобто після спливу 6-місячного строку. Даний факт, на думку відповідача, викликає елементи суперечливої поведінки позивача, оскільки позивач не звернувся відразу протягом 2-х тижнів чи 1-го місяця, а добросовісно очікував поставку 6 місяців.
А відтак на переконання відповідача долучені до матеріалів справи документи не підтверджують укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, у зв'язку з чим вимога позивача є необґрунтованою.
Крім іншого, за доводами відповідача доданий до матеріалів позовної заяви рахунок на оплату № 142 від 25.09.2023 у верхній частині містить напис, що оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів і товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р Постачальника, самовивозом. У розділі договір не вказано, що було укладено договір поставки.
За своєю правовою природою рахунок на оплату товару, як вказує відповідач, не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Вказане платіжне доручення, за доводами відповідача не містить дати одержання його банком та дати проведення банком, підпису банку та підпису платника (обов'язкових реквізитів, що підтверджують перерахування коштів позивачем відповідачу). А тому за переконанням відповідача, долучена до матеріалів справи копія рахунку не є належним та допустимим доказом списання коштів з рахунку позивача та перерахування їх на рахунок відповідача.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем у призначенні платежу в долученому платіжному дорученні-квитанції міститься посилання на рахунок № 142 від 25.09.23, проте вказана обставина не свідчить про факт укладання договору поставки в розумінні ст. 712 ЦК України, як це визначив позивач.
Посилаючись на наведене вище, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Подібні доводи викладені відповідачем і в апеляційній скарзі.
У свою чергу, позивач наголошує, що ані в письмових поясненнях представника відповідача, ані в долучених до них документах - відсутні докази на підтвердження передачі ФОП ОСОБА_2. товару (згідно з переліком у виставленому рахунку № 142 від 25.09.2023) Нігматулліну М.Н. або повернення останньому грошових коштів в сумі 661 200,00 грн. А відтак, станом на момент подачі відповіді на відзив, ФОП ОСОБА_2. продовжує незаконно утримувати грошові кошти позивача.
На спростування доводів відповідача щодо оформлення публічної оферти на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач зазначив, що ОСОБА_1. не здійснював реєстрацію на сайті Інтернет-магазину, а тому відповідно до п. 4.6. даного Договору не є його стороною. Відповідні докази на заповнення інтернет-заяви Нігматулліним М.Н. відсутні у відповідача. За твердженнями позивача, отримання рахунку на оплату від ФОП ОСОБА_2. здійснювалось безпосередньо в магазині, за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 48г.
Крім іншого, позивач зазначив, що ОСОБА_1. як сторона спрощеного договору поставки товару, то відповідно до наявних в матеріалах справи документів, останній здійснив оплату як фізична особа, а не як ФОП, а тому просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Оцінивши доводи учасників справи, перевіривши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 638, ч. 1 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч. 1-2 ст. 642 Цивільного кодексу України).
Суд наголошує, що чинним законодавством України передбачена можливість укладати господарські договори в спрощений спосіб.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив позивачу (фізичній особі) рахунок на оплату № 142 від 25.09.2023, таким чином, здійснивши пропозицію позивачу укласти господарський договір.
Зі свого боку, позивач здійснив попередню оплату у розмірі 661 200,00 грн на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, що підтверджується квитанцією про оплату № 230561730 від 25.09.2023, таким чином, вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом договору було поставлення відповідачем обумовленого рахунком на оплату № 142 від 25.09.2023 товару.
Таки чином, з огляду на фактичні обставини та вищезазначені приписи законодавства, судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами було укладено в спрощений спосіб договір поставки товару шляхом надання відповідачем позивачу рахунку на оплату № 142 від 25.09.2023 та здійснення останнім на користь відповідача попередньої оплати у розмірі 661 200,00 грн.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу).
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
У свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, 28.03.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 15 від 25.03.2024, в якій просив поставити товар або повернути сплачені грошові кошти в розмірі 661 200,00 грн, в строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання вимоги.
Також матеріалами справи підтверджується, що з метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_1. звернувся з позовною заявою до Дніпровського районного суду м. Києва про стягнення з ФОП ОСОБА_2. попередньої оплати за товар.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду № 755/7518/24 від 16.10.2024, яка залишена в силі постановою Київського апеляційного суду від 30.01.2025, встановлено, що: «Підставою цього позову є відносини між сторонами спору, які виникають з договору поставки товару - ІНФОРМАЦІЯ_11 та їх комплектуючих, з метою купівлі із подальшою благодійною передачею ІНФОРМАЦІЯ_10,
Позивач наголошує у змісті позовної заяви, що факт виставлення ФОП ОСОБА_2 рахунків, які містять найменування товару, його кількість, та ціну та їх акцент Нігматулліним Максимом Нуровичем шляхом здійснення попередньої оплати, свідчить про укладання між сторонами правочину на поставку товару в спрощений спосіб.
З огляду на викладене, спірні правовідносини є господарсько-правовими, оскільки пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, тому заявлені позивачем позовні вимоги, які пов'язані з виконанням зобов'язань за договором поставки, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства».
Наведене зумовило звернення позивача до господарського суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав з боку відповідача.
Колегія суддів наголошує, що документів, які підтверджують поставку відповідачем товару або поверненням останнім попередньої оплати товару позивачеві у розмірі 661 200,00 грн матеріали справи не містять.
Водночас, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
За викладених обставин, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 661 200,00 грн не надав, доводів позивача не спростував, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 661 200,00 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 15 940,22 грн - 3% річних та 77 700,86 грн - інфляційних втрат. Розрахованих за період з 25.04.2024 по 12.02.2025.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що 28.03.2024 позивач звертався до відповідача з вимогою № 15 від 25.03.2024, в якій просив поставити товар або повернути сплачені грошові кошти в розмірі 661 200,00 грн, в строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання вимоги.
Таким чином, у відповідача (продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки. Аналогічного висновку дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 22.09.2020 № 918/631/19.
Перевіривши розрахунки сум інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції встановив їх арифметичну правильність та відповідність нормам чинного законодавства, а відтак судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення відповідних вимог у повному обсязі.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, які відповідачем спростовано не було, самостійно порушення прав позивача, за захистом якого він звернувся до суду, припинено не було.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Відповідно до ст. 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи
Відповідач, стверджуючи, що позивачем помилково визначено, що між сторонами був укладений договір поставки, письмова форма якого не дотримана, що на переконання скаржника свідчить про його неукладеність, за висновком судової колегії, не враховує наступного:
по - перше, відповідно до статті 712 ЦКУ до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін - тобто з огляду на специфіку даних правовідносин, сторони не позбавлені фактично укласти договір у спрощеній формі шляхом виставлення рахунку на оплату товару, який позивачем було оплачено;
по - друге, з огляду на правову природу правовідносин у справі, колегія суддів наголошує, що за змістом ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, судова колегія наголошує, що позивач, оплативши виставлений відповідачем рахунок на оплату товар, мав цілком законні очікування щодо поставки відповідачем товару, натомість як в разі нездійснення таких дій відповідачем мають бути повернуті відповідні кошти, попередньо сплачені позивачем. За викладених обставин, не поставка товару та неповернення попередньо сплачених за нього коштів зумовлює порушення прав позивача та прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном, що у свою чергу свідчить про доведення порушення відповідачем прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Належних та більш вірогідних доказів на спростування вказаних обставин скаржником не надано.
Наведене, за висновком суду апеляційної інстанції, спростовує доводи відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі.
Усі інші доводи та міркування учасників справи судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/1744/25 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/1744/25 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/1744/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі № 910/1744/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/1744/25 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 23.10.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко