з питань визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду
22 жовтня 2025 року м. Рівне №460/8709/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 460/8709/24, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме:
визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку розміру пенсії без обмеження її максимальним розміром з дня прийняття рішення Конституційного Суду № 2-р(ІІ)2024 від 20.03.2024 у справі № 3-123/2023/229/23;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з 20.03.2024 здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 по інвалідності ІІ групи у розмірі відшкодування фактичних збитків, визначених відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ та виплачувати її без обмеження максимальним розміром.
20.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у якій заявник просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, вчиненні на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 460/8709/24, щодо перерахунку та виплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з обмеженням її максимального розміру. Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що примусове виконання рішення суду у справі № 460/8709/24 здійснюється органом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження № 76937452. У зв'язку з невиконанням судового рішення державним виконавцем 13.05.2025 та 04.06.2025 винесені постанови про накладення штрафів на відповідача в сумі 5100,00 грн та 10200,00 грн відповідно. Позивач наголошує, що рішення суду в справі № 460/8709/24 залишається невиконаним.
05.09.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких пенсійний орган вказує, що з 01.03.2025 виплата позивачу пенсії по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ здійснюється без обмеження максимальним розміром та з урахуванням індексації її розміру. При цьому, при обчисленні розміру пенсії застосовуються обмеження, визначені пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168, пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 та пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209. Також, на виконання статті 46 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", якою установлено, що у період воєнного стану в 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Відтак, розмір пенсії позивача до виплати з урахуванням коефіцієнтів пониженням згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 станом на 01.01.2025 становить 29308,51 грн, а станом на 01.03.2025 - 29676,51 грн. Таким чином, відповідач стверджує, що рішення суду виконано в межах повноважень в установленому чинним законодавством порядку.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для вжиття заходів судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Також, статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини першої, другої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами частини четвертої статті 383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною шостою статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, під час розгляду заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
В аспекті викладеного суд враховує наступне.
Стаття 383 КАС України передбачає спеціальний механізм судового контролю, надаючи позивачу, на користь якого ухвалено рішення суду, право подати заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням. Цей механізм спрямований на забезпечення ефективного виконання судових рішень і є оперативним способом захисту прав, вже підтверджених судом.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, передбачений положеннями статті 383 КАС України, стосується забезпечення реалізації вже визначених судом прав та обов'язків у межах існуючого рішення. Натомість, підставою для нового позову є виникнення нових правовідносин, коли суб'єкт владних повноважень приймає нові рішення або вчиняє нові дії (навіть якщо вони формально пов'язані з виконанням попереднього рішення), які стосуються інших періодів, ґрунтуються на нових фактичних обставинах чи нормативно-правових актах, та, на думку особи, знову порушують її права чи законні інтереси.
При цьому, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється статтею 383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв'язку з виконанням рішення суду суб'єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду у справі, хоча й виникли у зв'язку з нею, особливо коли ці нові рішення та дії ґрунтуються на нових нормативно-правових актах, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, стосуються нових розрахункових періодів та приймаються у формі окремих індивідуальних актів, що безпосередньо впливають на права та обов'язки особи і не є простою констатацією виконання попереднього судового рішення.
Водночас, існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого статтею 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання рішення суду, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин (наприклад, застосування нових нормативних актів, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, що не були охоплені попереднім рішенням) та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов'язки сторін були чітко визначені.
В розглядуваному випадку позивач оскаржує дії відповідача щодо проведення перерахунку пенсії, починаючи 20.03.2024; останній стверджує, що спірні дії та рішення відповідача, вчинені з посиланням на виконання рішення суду в справі № 460/8709/24, здійснені з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, щодо обмеження максимального розміру пенсії. При цьому, в поданій заяві позивач не наводить жодних обґрунтувань щодо суті та правової природи обмежень розміру пенсії, застосованих відповідачем за наслідками виконання рішення суду у справі № 460/8709/24, обмежившись констатацією факту, що судове рішення залишається невиконаним.
Згідно з наданим пенсійним органом рішенням від 09.06.2025 № 956120193528, відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача (підстава: рішення суду) з 20.03.2024, за наслідками чого її розмір до виплати склав 39457,05 грн. При цьому, в такому рішенні відсутні будь-які застереження щодо застосування відповідачем обмеження максимального розміру пенсії.
Натомість, рішенням від 13.08.2025 № 956120193528, яким оформлено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025, що за своєю суттю та правовими наслідками є новим рішенням суб'єкта владних повноважень, стверджується, що розмір пенсії позивача до виплати обчислено з урахуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану". Отже, таке рішення стосується визначення розміру пенсії за новий період (з 01.03.2025), і безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача на майбутнє. Названий акт не є простою арифметичною дією на виконання попереднього судового рішення, а є самостійним актом індивідуальної дії, що породжує нові правовідносини та, відповідно, може бути предметом окремого судового оскарження.
Суд наголошує, що предметом спору в справі № 460/8709/24, відносно якого судом ухвалено рішення від 23.09.2024, було застосування відповідачем до пенсії позивача обмеження максимального розміру десятьма прожитковими мінімумам для непрацездатних осіб згідно з приписами Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, що були визнані неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024.
У свою чергу, обмеження розміру пенсії позивача на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, з огляду на момент прийняття такого підзаконного нормативно-правового акту, не були та не могли бути предметом судового розгляду в межах адміністративної справи № 460/8709/24.
Отже, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню виключно в порядку статті 383 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи арифметичну помилку при виконанні рішення в справі № 460/8709/24, а законність та правильність застосування відповідачем норм матеріального права при здійсненні нових перерахунків пенсії за наступні, після ухвалення рішення суду, періоди - зокрема, після 01.03.2025.
Ці перерахунки зумовлені новими юридичними підставами (Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1) та оформлені новими, самостійними рішеннями пенсійного органу.
Новий акт відповідача, зокрема рішенням від 13.08.2025 № 956120193528, не лише формально пов'язаний з виконанням рішення, але й містить нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі № 460/9708/24, оскільки висновки останнього не розкривають механізм перерахунку пенсії (тобто, не визначають врахування відповідачем наступних змін нормативних актів, що визначають порядок обчислення розміру пенсії, що не були охоплені попереднім судовим рішенням).
Таким чином, предметом поданої позивачем заяви є не усунення перешкод у виконанні вже встановлених судом у справі № 460/9708/24 зобов'язань, а перевірка правомірності нових рішень та дій відповідача, які стосуються нових обставин та періодів, що не можуть бути предметом судового розгляду та оцінки в межах справи № 460/9708/24.
Отже, оскарження правильності застосування пенсійним органом понижуючих коефіцієнтів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" та законності рішення, яким такий перерахунок пенсії оформлений, становить самостійний публічно-правовий спір, що підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Суд вважає, що зазначене рішенням від 13.08.2025 № 956120193528 є окремим індивідуальним актом, що має самостійне правове значення та породжує нові правові наслідки для позивача, навіть якщо формально пов'язані з виконанням вказаного рішення суду. Воно не є лише способом реалізації вже визначених судом зобов'язань, а тому може бути предметом нового позову.
Суд також зазначає, що рішенням від 13.08.2025 № 956120193528 за своєю формою та змістом відповідає ознакам рішення суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки має зовнішню визначеність, є актом індивідуальної дії, ухваленим на підставі нових нормативних актів, і породжує нові юридичні наслідки для позивача.
Таким чином, звернення позивача в порядку ст.383 КАС України утримує в собі самостійні підстави та предмет спору, а тому така заява виходить за межі інституту судового контролю.
За таких обставин, суд приходить до переконання про відсутність підстав для постановлення у цій справі окремої ухвали в порядку статті 383 КАС України.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 382, 3821, 383 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 460/8709/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 22.10.2025.
Суддя Ольга ПОЛІЩУК