Справа № 580/907/25 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №580/569/24 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №580/569/24 за період з 10.04.2024 до 24.12.2024 включно в сумі 248 057,25 грн. з утриманням зі вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №580/569/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішень та поновлення на посаді, задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Державної міграційної служби України від 13.12.2023 №361-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області з 15.12.2023;
- стягнуто з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 96 541,20 грн. з відрахуванням податків зборів та обов'язкових платежів;
- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць 28 157,85 грн. - допущено до негайного виконання;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024 апеляційні скарги Державної міграційної служби України та Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково:
- рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 скасовано в частині задоволених позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області з 15.12.2023 та допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області та прийнято нову постанову в вказаній частині;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні ДМС з 15.12.2023.
- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні ДМС, з 15.12.2023, допущено до негайного виконання.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 залишено без змін.
Наказом голови Державної міграційної служби України від 19.12.2024 №268-кт "Про поновлення на посаді державної служби ОСОБА_1 " на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №580/569/24 ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача Шполянського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з 15.12.2023 (а.с. 14).
Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби наказом від 24.12.2024 "Про оголошення наказу ДМС України про поновлення на посаді ОСОБА_1 " відповідно до наказу ДМС України від 19.12.2024 №268-кт та п.п. 13 п. 12 Положення про Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача Шполянського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з 15.12.2023 (а.с. 15).
Головним управлінням Державної казначейської служби України у Кіровоградській області проведено безспірне списання з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з виконавчим листом Черкаського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у сумі 10310,68 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції від 15.01.2025 №546207212 (а.с. 27).
Вважаючи протиправною бездіяльність Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №580/569/24 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не є роботодавцем позивача, позаяк не є суб'єктом призначення на керівну посаду. Крім того, оскільки до видачі акту розпорядчого характеру голови Державної міграційної служби України відповідач не мав права допускати до роботи, він не несе відповідальності за своєчасність виконання обов'язку державним органом, у підпорядкуванні якого він перебуває.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Також апелянт зазначає про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі № 580/569/24 повинно бути проведено саме з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, оскільки саме в штаті цього органу він працює і цей орган нараховує та виплачує йому заробітну плату.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною 2 ст. 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України.
Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У аспекті доводів апеляційної скарги необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування ст. 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, у постанові від 21.10.2021 у справі №640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у вказаній справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас, така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Правова позиція щодо застосування приписів ст. 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 року у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05 .02.2020 у справі №815/1676/18, від 05 .03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі №280/5260/19, від 27.01.2022 у справі №580/5185/20, від 09.11.2022 у справі №460/600/22, від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.
Як вже було зазначено вище, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №580/569/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішень та поновлення на посаді, задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ Державної міграційної служби України від 13.12.2023 №361-кт "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області з 15.12.2023;
- стягнуто з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 96 541,20 грн. з відрахуванням податків зборів та обов'язкових платежів;
- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць 28 157,85 грн. - допущено до негайного виконання;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024 апеляційні скарги Державної міграційної служби України та Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково:
- рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 скасовано в частині задоволених позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області з 15.12.2023 та допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби в Черкаській області та прийнято нову постанову в вказаній частині;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні ДМС з 15.12.2023.
- рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Уманського відділу Управління Державної міграційної служби у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні ДМС, з 15.12.2023, допущено до негайного виконання.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 залишено без змін.
Наказом голови Державної міграційної служби України від 19.12.2024 №268-кт "Про поновлення на посаді державної служби ОСОБА_1 " на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №580/569/24 ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача Шполянського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з 15.12.2023 (а.с. 14).
Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби наказом від 24.12.2024 "Про оголошення наказу ДМС України про поновлення на посаді ОСОБА_1 " відповідно до наказу ДМС України від 19.12.2024 №268-кт та пп. 13 п. 12 Положення про Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача Шполянського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби з 15.12.2023 (а.с. 15).
Згідно з п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - Положення №360) державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 7 Положення №360 передбачено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
На утворені територіальні органи та територіальні підрозділи ДМС може покладатися виконання окремих завдань за міжрегіональним принципом.
Відповідно до пп. 12 п. 10 Голова ДМС призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних підрозділів ДМС та їх заступників у порядку, передбаченому законодавством про державну службу.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби не є роботодавцем позивача, оскільки не є суб'єктом його призначення на керівну посаду.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 07.03.2024 по справі №140/14364/21, враховуючи, що предметом позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов'язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення такої обставини залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов'язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі. Також, Верховний Суд у вказаній справі зазначив про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст. 236 КЗпП України, поклавши відповідальність за цією нормою не на того відповідача, який має відповідати за цією вимогою, оскільки саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов'язок щодо негайного і добровільного виконання судового рішення про поновлення особи на посаді, яка належить до адміністративних посад, то відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду має Офіс Генерального прокурора, а не регіональна прокуратура.
Викладене свідчить, що у спірних правовідносинах саме Державна міграційна служба України є суб'єктом призначення позивача, а тому посилання апелянта на ту обставину, що він перебуває у штаті та отримує заробітну плату від Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби не можуть слугувати підставою для стягнення з останнього середнього заробітку за час затримки виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №580/569/24 Державною міграційною службою України.
Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За привалами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як було підкреслено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що він заявлений до неналежного відповідача.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №336/2138/17 (2-а/336/223/2017), від 26.06.2019 у справі №303/3794/17, від 09.09.2019 у справі №821/2089/17, від 09.10.2019 у справі №456/2935/15-а, від 30.09.2019 у справі №819/940/18 та від 31.10.2019 у справі №826/17241/16.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому до уваги не приймаються.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Мельничук В.П.