Справа № 320/61278/24 Головуючий у І інстанції - Василенко Г.Ю.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
22 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову Державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позовну заяву повернуто Позивачці.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що у період з 18.09.2023 по 28.08.2024 оскаржена постанова Державного виконавця була предметом розгляду судами загальної юрисдикції. Вказане є поважною причиною неподання позову до адміністративного суду в цей період. Проте, суд першої інстанції не врахував наведеного, внаслідок чого протиправно постановив оскаржувану ухвалу.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що помилкове звернення Позивачки чи її представника з позовом щодо оскарження постанови Державного виконавця до суду загальної юрисдикції є наслідком їх дій, тобто, обумовлене виключно добровільним волевиявленням і не може бути виправданням порушення процесуального строку.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду представником Позивачки не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано, тому суд дійшов висновку про неповажність наведених підстав для поновлення строку звернення до суду.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 КАС України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду:
1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;
2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною п'ятою ст. 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, про оскаржувану постанову Позивачка дізналася 06.09.2023, проте до адміністративного суду з даним адміністративним позовом звернулася 29.08.2024, пропустивши при цьому десятиденний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
В заяві про поновлення строку звернення до суду представник Позивачки зазначив, зокрема про те, що дізнавшись 06.09.2023 про оскаржувану постанову ним у десятиденний строк була помилково подана скарга на постанову від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 до Голосіївського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства, який розглянув її по суті, проте постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 752/18817/16-ц ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва 05 березня 2024 року було скасовано, а провадження у зазначеній справі - закрито.
Вказані обставини, на переконання представника Позивачки, є поважними причинами відновлення перебігу строку на звернення до Київського окружного адміністративного суду з позовом про оскарження постанови від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Як вже було зазначено раніше, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що помилкове звернення Позивачки чи її представника з позовом щодо оскарження постанови Державного виконавця до суду загальної юрисдикції є наслідком їх дій, тобто, обумовлене виключно добровільним волевиявленням і не може бути виправданням порушення процесуального строку.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що закриваючи провадження у справі № 752/18817/16-ц за скаргою ОСОБА_1 на постанову Державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кушніренка Дмитра Анатолійовича про накладення штрафу, Київський апеляційний суд у постанові від 28 серпня 2024 року роз'яснив ОСОБА_1 право на звернення із позовною заявою до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням державного виконавця порушено її права, свободи чи інтереси.
Таким чином, початок строку необхідно обчислювати з 28.08.2024, коли Позивачка дізналася дізналась про можливість оскарження до адміністративного суду постанови Державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.06.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, перевіривши його обґрунтованість, дослідивши матеріали апеляційної скарги в частині, що стосується порушеного питання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду, оскільки сукупність доводів і обставин, наведених вказаною особою підтверджуються наявними і допустимими доказами на обґрунтування поважності причин пропуску строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів визнає вказані ОСОБА_1 причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом поважними.
Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає передчасним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення судом першої інстанції ухвали 25 липня 2025 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року про повернення позовної - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев