22 жовтня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 705/112/25
Провадження № 22-ц/821/1620/25
Категорія: 312000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
представник позивача : адвокат Савченко Людмила Василівна,
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвеструм Груп»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко Людмили Василівни на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року (ухваленого під головуванням судді Коцюбинської Ю.Д. в приміщенні Жашківського районного суду Черкаської області) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвеструм Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору,
Короткий зміст позовних вимог
06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ТОВ «Інвеструм Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.01.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та позивачем укладено кредитний договір № 24246-01/2023.
26.09.2023 між ТОВ «Інвеструм Груп», яке є правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 26092023, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 26.09.2023 до договору факторингу № 26092023 від 26.09.2023 .
Згідно із п. 1.1. Кредитного договору, тіло кредиту становить 8 800, 00 грн.
У відповідності до п. 1.2. Кредитного договору, строк кредиту становить 25 днів.
Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору, процентна ставка становить 2 % в день. Відповідно до графіку платежів, що є додатком до кредитного договору, реальна річна процентна ставка складає 47 549,08 %.
Згідно із Графіком, загальна вартість кредиту складає 13 200,00 грн.
Позивач вважає, що умови договору щодо нарахування надмірних відсотків, стягнення комісій та штрафних санкцій суперечать Закону України «Про захист прав споживачів» .
Посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 згідно яких, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Вважає очевидно неспівмірною суму процентів за користування кредитними коштами.
Вказує, що в Кредитному договорі визначені несправедливі умови у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 2,5 % в день, що становить 912,50 % річних відповідно та реальною річною процентною ставкою в розмірі 2333,9 річних, що становить 6,39 % в день, які є недійсними.
Встановлений розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеним, не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов'язань за цим договором.
Крім того, 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесені зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», згідно якого максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, у вказаному Кредитному договорі, розмір денної процентної ставки становить 2 %, що у два рази є вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Вказує, що пункти Договору у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 2 % в день, що становить 730 % річних та реальної річної процентної ставки в розмірі 4749,08 річних, що становить 130,27 % в день, є недійсними у розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, та підлягають визнанню недійними.
На підставі наведеного, позивач просить суд визнати недійсними умови кредитного договору № 24246-01/2023 від 20.01.2023 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2% в день, що становить 730 річних та реальної річної ставки у розмірі 47 549,08 річних, що становить 130,27% в день, викладені в п. 1.3 Договору.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 08 січня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інвеструм Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору - передано за підсудністю на розгляд до Жашківського районного суду Черкаської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Інвеструм Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору - відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність законних підстав для визнання окремих умов кредитного договору недійсними.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 25 липня 2025року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 - адвокат Савченко Л.В.,вважає, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, неповно досліджені докази та не встановлено дійсних правовідносин між сторонами кредитних правовідносин, порушено норми матеріального та процесуального права, тому рішення є незаконним, просила суд скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга зокрема, мотивована тим, що Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 у справі № 521/12726/16-ц зробив правові висновки, що Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 наступного змісту:» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.»
Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України «Про введення в Україні воєнного стану» № 64/2022 від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан, який діє і на даний час.
Позивач, починаючи з 29 червня 2023 року та до цього часу знаходиться на військовій службі в лавах ЗСУ.
Пунктом 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону № 1357-IX від 30 березня 2021 року визначено, що штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 та триває по теперішній час. Пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою та дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Також вказує на те, що помилковим є посилання суду, що для реалізації права на пільгу, необхідно письмово повідомити банк про проходження військової служби та надати підтверджуючі документи, так як право на звільнення від сплати відсотків позивач набув згідно із Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» і Закон не обумовлював набуття права необхідністю повідомити кредитну установу про його наявність.
Вважає, що достатньо заявити кредитній установі чи її правонаступнику про наявне у нього право не сплачувати відсотки і бажання цим правом скористатися і проценти з нього не можуть бути стягнуті.
Покладення на позивача обов'язку сплатити нараховані відсотки за кредитним договором, буде суперечити принципу справедливості, а також меті пільги, встановленої ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для військовослужбовців, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ.
Вказує на те, що суд помилково вважав, що пільги на позивача поширюються лише з 29.06.2023, оскільки вказаний Закон, має зворотню дію в часі, так як його положення пом'якшують відповідальність військовослужбовця, а саме звільняють від обов'язку зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Також судом не було враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.
При цьому , у кредитному договорі розмір денної процентної ставки становить 2%, що є у два рази вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки.
Вважає, що нарахування кабальних відсотків за користування кредитом протягом дії кредитного договору є прихованим застосуванням до нього даних відсотків як міри відповідальності у разі невиконання кредитного договору у зв'язку з відсутністю змоги нараховувати як міру покарання відкрито під час дії військового стану.
Вказує, що суд першої інстанції, не зважаючи на численну практику апеляційних судів та Верховного Суду, не визнав умови оспорюваного кредитного договору несправедливими.
Стягнення заборгованості за кредитним договором не є перешкодою для розгляду справи про визнання пунктів кредитного договору недійсними, так як у разі задоволення такого позову та визнання судом пунктів кредитного договору недійсними, у ОСОБА_1 є процесуальна можливість перегляду судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором за нововиявленими обставинами.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив
Фактичні обставини справи
Як вбачається із наявних матеріалів справи, між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 20.01.2023 укладено Кредитний договір № 24246-01/2023.
26.09.2023 між ТОВ «Інвеструм Груп», що є правонаступником ТОВ «ФК «Інвеструм», та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладений Договір факторингу № 26092023.
Відповідно до Договору факторингу № 26092023 від 26.09.2023 відбулося відступлення права вимоги, у тому числі, і за Кредитним договором № 24246-01/2023 від 20.01.2023.
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, тіло кредиту становить 8 800,00 грн.
Згідно з п. 1.2. Кредитного договору, строк кредиту становить 25 днів.
Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору, процентна ставка становить 2 % в день.
Відповідно до Графіку платежів, що є Додатком до Кредитного договору, реальна річна процентна ставка складає 47549,08 %. Відповідно до Графіку, загальна вартість кредиту складає 13 200,00 грн.
Вказані обставини встановлені рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 08.07.2024 у справі № 681/414/24 та не є спірними між сторонами.
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 08.07.2024 у справі № 681/414/24, зокрема щодо позовних вимог про стягнення боргу по кредитному договору № 24246-01/2023 від 20.01.2023, задоволено в повному обсязі та стягнуто з позивача заборгованість в розмірі 35 200,00 грн. Постановою Черкаського апеляційного суду від 10.12.2024 в частині стягнення заборгованості по кредитному договору № 24246-01/2023 від 20.01.2023 визнано суму кредитного боргу, що підлягає стягнення з відповідача на користь позивача 19 448,00 грн.
Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт укладення кредитного договору № 24246-01/2023 від 20.01.2023 стороною позивача не заперечувався, проте, вважає несправедливими умови вказаного кредитного договору, зокрема щодо визначеної відсоткової ставки, що є підставою для визнання відповідних умов такого договору недійсними.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України вказано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 215, 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсними окремих пунктів оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 8 800,00 грн позивач не оспорює, проте, не погоджується із умовами договору щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами з підстав їх несправедливості .
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач зобов'язаний довести правові та фактичні підстави своїх позовних вимог (правова позиція Верховного Суду наведена в постанові від 11 жовтня 2022 року у справі № 465/4903/18, провадження 61-6317 св 21 та інші).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із відсутності підстав для визнання недійсним умов кредитного договору № 24246-01/2023 від 20.01.2023 щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2% в день, що становить 730 % річних та реальної річної процентної ставки у розмірі 47 549,08 річних, що становить 130,27% в день, викладені в п. 1.3 Договору, оскільки зміст кредитного договору та його істотні умови, а саме, сума кредиту, строк кредитування, процентна ставка по кредиту, річна процентна ставка, загальна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, тощо, досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цивільної справи № 681/414/24 про стягнення заборгованості за вищевказаним договором. Доводи щодо несправедливості, а отже недійсності певних умов кредитного договору, позивач мав зазначити в контексті розгляду вказаної справи шляхом подачі заперечень на позовну заяву або подачі зустрічного позову.
Крім того, судом вірно зазначено, що звернення з позовом про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору з підстав їх несправедливості після розгляду іншої цивільної справи про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором, рішення в якій набрало законної сили, фактично може призвести до ситуації юридичної невизначеності та неможливості виконання судового рішення, оскільки, у випадку задоволення позову про визнання недійсними певних умов кредитного договору, таке рішення буде прямо суперечити рішенню про стягнення кредитної заборгованості і вказані обставини є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 405/4719/16-ц зазначено, що, встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник був ознайомлений зі змістом договору, про що свідчить його підпис; у подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не звертався до банку щодо роз'яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов'язань і не заявляв про те, що йому незрозумілі умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/10403/19 вказано, що виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Правомірність нарахування відсотків, з нарахуванням яких не погоджується в позовній заяві позивач, може бути предметом дослідження судом при визначенні заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, позивач мав можливість не вступати у кредитні відносини із відповідачем, якщо дійсно вважав встановлення відсотків за користування кредитними коштами у разі порушення позичальником встановлених кредитним договором зобов'язань несправедливою умовою, натомість, позивач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позичальник засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.
Колегія суддів зауважує, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
ОСОБА_1 , як споживач кредитних послуг, відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» мав право розірвати кредитний договір протягом 14 днів з моменту його укладення, проте вказаним правом він не скористався, а з позовною заявою звернувся до суду у січні 2025 року, обравши спосіб судового захисту - визнання договору недійсним вже після ухвалення рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором та розумів розмір відсотків, і не заперечував проти їх розміру.
Є безпідставними посилання скаржника щодо незгоди із умовами кредитного договору щодо нарахування відсотків, які є несправедливими.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Такі висновки суду викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
За наведених підстав, колегія суддів вважає, що позивач має право на зменшення розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення при стягненні заборгованості за кредитним договором, проте це не є підставою для визнання пунктів даного договору недійними.
Посилання на несправедливість окремих умов договору не тягне за собою визнання недійсним такого договору в цілому.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач є військовослужбовцем і на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Судом встановлено, що позивач з 29.06.2023 проходить військову службу в складі ЗСУ.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року, статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18) та у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 (провадження № 61-9565св22).
Таким чином, на позивача, на період проходження військової служби відсотки за кредитом не можуть бути нараховані, тобто з 29.06.2023, з моменту призову позивача на військову службу.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що строк кредиту за кредитним договором №24246-01/2023 від 20.01.2023 становить 25 календарних днів, тобто до 14.02.2023, то обов'язок з повернення заборгованості за кредитним договором у позивача виник до прийняття його на військову службу, а відтак позивач не звільняється від обов'язку зі сплати відсотків за вказаним кредитним договором.
Пільги, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовуються лише до військовослужбовців, які були призвані під час дії договору, а не після строку дії даного кредитного договору.
Доводи скаржника, що вказаний Закон має зворотню дію в часі, так як його положення пом'якшують відповідальність військовослужбовця, а саме звільняють від обов'язку зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, відхиляються колегією суддів, оскільки вказані пільги дійсно діють з 18.03.2014, проте діють на військовослужбовців лише на період проходження позичальником військової служби, тобто в даній справі, лише з 29.06.2023, як вірно зазначено судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, що судом не було враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті не може перевищувати 1%, є безпідставними.
22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, та яким внесено зміни до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування», дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що кредитний договір №24246-01/2023 укладений 20.01.2023, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», та строком на 25 днів, строк дії кредитного договору не продовжувався, тому відповідно законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки на даний кредитний договір не поширюється.
Інші доводи, наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Савченко Л.В. в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не вбачає.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко Людмили Василівни - залишити без задоволення.
Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвеструм Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції -залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков