Номер провадження 22-ц/821/1305/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №706/835/24 Категорія: 302010000 Орендарчук М.П.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
21 жовтня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіНовіков О.М., Гончар Н. І.
секретарІвануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08.05.2025 (повний текст складено 08.05.2025, суддя в суді першої інстанції Орендарчук М. П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, Христинівської міської ради, третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору, Черкаська обласна прокуратура, про визначення додаткового строку на відчуження земельної ділянки,
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визначити йому додатковий строк на відчуження земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної власності, на 1 / 2 частку земельної ділянки, площею 3,8925 га, кадастровий номер 7124684700:05:002:0025, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Христинівської міської ради об'єднаної територіальної громади.
В обґрунтування вимог вказував, що рішенням Христинівського районного суду від 09.09.2021 у справі № 706/353/21 за відповідачем визнано право власності на 1 / 2 частку зазначеної земельної ділянки.
У послідуючому, 17.11.2021 право власності ОСОБА_1 на вказане майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 50091107.
При цьому позивач, як громадянин росії в силу приписів законодавства зобов'язаний відчужити наявну в нього на праві власності земельну ділянку протягом річного строку, що відповідає приписам ст. 81 ЗК України.
14.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Бевзюка В. П. для оформлення договору дарування вищевказаної земельної ділянки, однак той був відсутній на робочому місці, а його помічник ОСОБА_2 надав йому перелік документів, які необхідні для вчинення нотаріальної дії. Після чого позивач замовив та отримав витяг НВ-7100462172022 від 14.07.2022, однак нотаріус Бевзюк В. П. усно йому відмовив у вчиненні нотаріальної дії із вказівкою на військовий стан.
29.08.2023 нотаріус Бевзюк В. П. видав позивачу постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а відтак позивач пропустив строк для виконання зобов'язання, передбаченого ч. 4 ст. 81 ЗК України на відчуження належної йому земельної ділянки, що й обумовило звернення з позовом у цій справі до суду.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 08.05.2025 позовні вимоги у справі відхилено з мотивів того, що позивач звернувся до нотаріуса 29.08.2023 тобто вже із пропуском строку відчуження спірної земельної ділянки, визначеного ч. 4 ст. 81 ЗК України, отже його аргументи щодо порушення річного строку на відчуження земельної ділянки через об'єктивні причини свого підтвердження не знайшли.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач 02.06.2025 засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог.
Вказує, що провадження у іншій справі №706/711/23 за позовом прокурора до ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки відкрито судом протиправно в інтересах неналежного позивача. Суд не врахував наявність об'єктивних обставин, які перешкодили позивачу відчужити спірну земельну ділянку у визначені законодавством строки, а також факт усного звернення позивача до нотаріуса для вчинення відповідний дій до спливу річного строку з моменту оформлення її у власність, що підтверджується, зокрема, фактом отримання витягу з реєстру, датованого 14.07.2022. Нотаріусом не вчинялися дії по відчуженню земельних ділянок у зв'язку зі встановленими заборонами відповідними постановами КМУ, відтак право власності позивача порушено безпідставно.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється громадянином російської федерації та зареєстрований на підставі посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 , що видана 11.03.2014 органом № 7101, за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті його матері - ОСОБА_3 , 1922 року народження, відкрилася спадщина на належне їй майно, у тому числі на земельну ділянку, площею 3,8925 га, кадастровий номер 7124684700:05:002:0025.
Відповідач прийняв спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріального органу, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом йому було відмовлено у зв'язку із відсутністю реєстрації заповіту у Спадковому реєстрі.
Рішенням Христинівського районного суду від 09.09.2021 у справі
№ 706/353/21 за відповідачем визнано право власності на 1 / 2 зазначеної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7124684700:05:002:0025.
У послідуючому ОСОБА_1 17.11.2021 зареєстрував право власності на 1 / 2 частку вказаної земельної ділянки, площею 3,89 га, кадастровий номер 7124684700:05:002:0025, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №50091107.
За приписами ст. ст. 22, 81 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іноземці не можуть бути власниками землі сільськогосподарського призначення та, в разі успадкування відповідних земельних ділянок, зобов'язані протягом року їх відчужити.
Як вбачається із матеріалів справи позивач зареєстрував своє право на зазначену земельну ділянку 17.11.2021. Відповідно до вимог ЗК України він повинен був протягом року (тобто до 17.11.2022) здійснити її відчуження, однак вказаний обов'язок не виконав, вказавши про об'єктивні перешкоди у своєчасному відчуженні земельної ділянки, твердження про що підтверджує показаннями свідків про звернення до нотаріуса для укладення договору з метою відчуження землі, а також постановою приватного нотаріуса Бевзюка В. П. про відмову у вчиненні нотаріальної, яку позивач отримав 29.08.2023.
При цьому 26.06.2023 на розгляд Христинівського районного суду Черкаської області надійшов позов прокуратури Черкаської області до позивача про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації стосовно 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер 7124684700:05:002:0025.
Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості свідка помічник нотаріуса ОСОБА_2 пояснив, що дійсно ОСОБА_1 заходив до них в нотаріальну контору в липні 2022 з питанням щодо відчуження земельної ділянки і він йому дав список необхідних документів, а свідок приватний нотаріус ОСОБА_4 повідомив суд, що позивач в липні 2022 року усно звернувся до нього з приводу вищевказаного питання щодо відчуження землі, і він усно йому відмовив, пославшись на мораторій КМУ.
Зазначені відомості, свідчать про те, що ОСОБА_5 станом на момент оформлення спадкових прав на спірну земельну ділянку та на цей час є громадянином російської федерації, який проживає на території України на законних підставах.
Такими є фактичні обставини у справі.
Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У статті 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним Кодексом України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.
Частиною 5 статті 22 ЗК України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
Статтею 130 ЗК України передбачено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава. Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення.
За змістом частин 2, 3 та 4 статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті уразі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Норма ч. 4 ст. 81 ЗК України є імперативною, що зобов'язує іноземця здійснити відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а встановлений річний строк є преклюзивним строком.
Приписами статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Отже, підставою виникнення зобов'язання є, зокрема, закон, що встановлює обов'язкові дії для того чи іншого суб'єкта. Невиконання обов'язкових дій цим суб'єктом, забезпечується відповідальністю.
Відповідно до підпункту «е» частини 1 статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
За змістом статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
За змістом вказаної норми права, передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом, а тому, в даному випадку, наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
Таким чином, як вірно зауважив суд першої інстанції, норми статей 81, 84, 140, 145 ЗК України є імперативними, регламентують порядок і строк відчуження земельної ділянки іноземним громадянином, який відраховується з моменту переходу такого права, який є преклюзивним та змінюватися (поновлюватися чи продовжуватися) не може.
Необхідно також зауважити, що за змістом ч. 2 ст. 145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 23.01.2018 у справі №513/444/15-ц якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
Приймаючи до уваги те, що позивач ОСОБА_1 належним чином в установленому порядку лише 29.08.2023 звернувся до нотаріуса з метою відчуження спірної земельної ділянки, право власності на яку за ним зареєстровано 17.11.2021, тобто з суттєвим пропуском річного строку на вчинення таких дій (на понад 8 місяців), апеляційний суд погоджується з обґрунтованістю висновків суду про відхилення позовних вимог у цій справі про визначення додаткового строку на відчуження земельної ділянки, адже очевидно, що строк тривалістю один рік на відчуження майна є об'єктивно достатнім для вчинення відповідних дій та обставини, які можуть свідчити про поважність його недотримання, мають бути екстраординарними та таким, що унеможливлюють фактичне вчинення власником юридично значимих дій по відчуженню майна.
У даному випадку існування таких обставин позивачем ні у позовній заяві ні у апеляційній скарзі не доведено.
Так не можна погодитися з його аргументами про протиправність розгляду іншої справи з позовними вимогами прокурора про конфіскацію земельної ділянки, адже вони не спричиняють факт недотримання позивачем обов'язку по відчуженню майна у визначені законодавством строки, а є його наслідком.
Посилання скаржника на усне звернення до нотаріуса для вчинення відповідний дій до спливу річного строку з моменту оформлення її у власність не свідчить про належне виконання відповідного обов'язку, адже таке звернення належної відповіді (оцінки) від нотаріуса не отримало, тобто особа не вчинила значимі дії щодо відчуження свого майна.
При цьому позивач, який був незгідний з діями (бездіяльністю) вказаного приватного нотаріуса не оскаржив цих дій, так як він проживає на території держави Україна на законних підставах, відповідно, жодних законодавчих заборон щодо вчинення ним дій по відчуженню майна не існувало, також він не звернувся за наданням послуг до інших нотаріусів в даній місцевості, зокрема до державного нотаріуса, тобто не вчинив всіх необхідних дій для здійснення свого обов'язку на відчуження вказаного нерухомого майна.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08.05.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України у зв'язку з відхиленням вимог апеляційної скарги витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 08.05.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи скаржникам не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 23.10.2025.
Суддя-доповідач
Судді