Справа №949/246/25
24 жовтня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" Городніщева Є.О., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором №4326109 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 90750,00 грн. Одночасно позивач просить стягнути з відповідача судові витрати з оплати судового збору та на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обгрунтовує тим 24 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (надалі первісний кредитор ТОВ ««Лінеура Україна») та ОСОБА_1 (надалі відповідач) було укладено договір №4326109 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Вказаний кредитний договір був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором. За умовами укладеного договору позики, відповідач отримав грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. та зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Первісний кредитор свої зобов'язання за умовами кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. В подальшому, на підставі договору факторингу від 25 жовтня 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" (надалі позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») набуло права грошової вимоги до відповідача за договором №4326109 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором, утворилась заборгованість у загальному розмірі 90750,00 грн., яка складається із: 10000,00 грн. - суми заборгованості по тілу кредиту; 60500,00 грн. - нарахованих процентів первісним кредитором; 20250,00 грн. - нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтрас Капітал» за 81 календарних днів. У зв'язку з чим, представник позивача просить задовольнити позов та стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.
У позовні заяві представник позивача просила розглядати справу без її участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач будучи двічі належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення про його виклик (а.с.105, 107), в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 24 січня 2024 року між первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір №4326109 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Вказаний кредитний договір був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором. За умовами укладеного договору позики, відповідач отримав грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. та зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Вказаний кредитний договір був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного цифрового підпису з одноразовим ідентифікатором, що підтверджується, як самим кредитним договором, так і іншими письмовими доказами.
Факт переказу первісним кредитором ТОВ ««Лінеура Україна» коштів відповідачу в сумі 10000,00 грн., підтверджується повідомленням АТ КБ «Приватбанк» від 27 травня 2025 року.
Таким чином, судом встановлено, що даний кредитний договір було укладено в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання ним договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, після чого на свій картковий рахунок отримав кредитні кошти у розмірі 10000,00 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Положеннями ст. ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
На підставі укладеного 25 жовтня 2024 року з первісним кредитором договору факторингу, позивач ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло належне первісному кредитору, право грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників, в тому числі до боргів відповідача за договором №4326109 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24 січня 2024 року.
Згідно розрахунку заборгованості, за відповідачем обліковується заборгованість за наданим кредитом у загальному розмірі 90750 грн., яка складається із: 10000,00 грн. - суми заборгованості по тілу кредиту; 60500,00 грн. - нарахованих процентів первісним кредитором; 20250,00 грн. - нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтрас Капітал» за 81 календарних днів.
Таким чином, встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість. Отже, між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст. 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з укладенням спірного кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Згідно з ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.
У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.
Пунктом 5, ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону, це одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 вищевказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Частиною 12 ст. 11 Закону визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до частини першої статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі наявні у постанові ВС від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.
З аналізу наявних у справі доказів вбачається, що договір про надання кредиту, був підписаний відповідачем за допомогою «самостійного введення одноразового ідентифікатора» в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, що відповідає вищенаведеним приписам ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У справі, що розглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Проте відповідачем не подано жодних доказів на спростування факту укладення договору, використання кредитних коштів чи розміру заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача, тому висновки суду про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими.
Отже матеріалами справи встановлено, що відповідач порушив зобов'язання з повернення кредитних коштів, та за ним обліковується прострочена заборгованість за наданим кредитом у зазначеному вище розмірі.
За відсутності доказів, які б спростовували подані позивачем розрахунки заборгованості за вищевказаним договором, суд не має підстав піддавати їх сумніву. Також відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання умов договору.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Крім того, на час розгляду справи зазначений договір, за яким відповідач отримав кредитні кошти, є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавався.
Згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що всупереч умовам кредитного договору та наведеним нормам закону відповідач порушив строки та порядок погашення заборгованості за кредитним договором, наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованість за кредитним договором.
Що стосується позовних вимог щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited проти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено наступне.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
-розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
-розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З копії ордера від 14 січня 2025 року встановлено, що адвокат Городніщева Є.О. на підставі договору про надання правової допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року надає правничу (правову) допомогу ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал".
На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги №10/12-2024 від 10 грудня 2024 року, укладений між ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал"та адвокатом Городніщевою Є.О.; акт прийому-передачі виконаних робіт від 14 січня 2024 року; рахунок на оплату № 6366/01-2025 від 14 січня 2025 року ТОВ "ФК "Фінтраст Капітал" на користь адвоката Городніщевої Є.О.
Аналізуючи докази, надані позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, їх відповідності критерію реальності адвокатських послуг та співмірності складності справи, враховуючи, що розгляд справи відбувався за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому сама справа не є складною і з приводу спірних правовідносин існує усталена судова практика. Зважаючи на принцип співмірності, наданої адвокатом Городніщевою Є.О. правничої допомоги із заявленим розміром судових витрат, витрачений адвокатом час на надання цієї допомоги, суд приходить до висновку, що задоволенню підлягає розмір витрат по оплаті послуг за надання правничої допомоги частково, а саме у сумі 3000,00 грн.
Крім того, позивачем були понесені також витрати зі сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. за подання позовної заяви.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи вищенаведене у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу, а також 2422,40 грн. судового збору.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 15, 525, 526, 530, 611, 612, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись статтями ст.ст. 4, 13, 81, 133, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 273, 280 - 284, 287 - 289, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором №4326109 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 90750,00 грн. (дев'яносто тисяч сімсот п'ятдесят гривень), яка складається із: 10000,00 грн. - суми заборгованості по тілу кредиту; 60500,00 грн. - нарахованих процентів первісним кредитором; 20250,00 грн. - нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтрас Капітал» за 81 календарних днів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Фінтраст Капітал", місцезнаходження: вул. Загородня, буд.15, офіс 118/2, м.Київ, код ЄДРПОУ 44559822.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ID-картка № НОМЕР_2 від 29 жовтня 2021 року, орган, що видав 5617
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.