Унікальний номер справи 754/10916/25
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14348/2025
Головуючий у суді першої інстанції О. І. Скрипка
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
24 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач Суддя Дніпровського районного суду м. Києва
Яровенко Н. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження, постановлену у складі судді Скрипки О. І., в примішенні Деснянського районного суду м. Києва,
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до судді Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н. О. про відшкодування моральної шкоди, мотивованим тим, що під час розгляду справи №754/8482/25 суддею було порушено його права, а саме постановлено незаконне судове рішення. Позивач вказує, що протиправна дія відповідача та поставнолена нею ухвала всупереч вимог чинного законодавства призвели до порушення прав позивача та завдання йому моральної шкоди, розмір якої він оцінює у 90 000,00 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Дніпровського районного суду м.Києва Яровенко Н. О. про відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на незаконність та необґрунтованість постановленої судом ухвали, порушення норм процесуального права, невстановлення судом обставин, що мають значення для вирішення питання про відкриття провадження у справі за даним позовом, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд помилково дійшов висновку про те, що суддя не може бути відповідачем у справах про оскарження його дій, оскільки зазначене повністю суперечить положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема ч. 1 ст. 49 цього Закону.
Вважає, що висновок суду про те, що заявлені у цій справі позовні вимоги не підлягають розгляду судом за правилами будь - якого судочинства протирічить діючим нормам закону.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи та їх представники не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином (відповідач про розгляд справи повідомлена шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної креспонденції Київського апеляційного суду. Позивач повідомлений про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на вказану ним в апеляційній скарзі поштову адресу, яка вручена апелянту 03.09.2025, що підтверджується трекінгом повідомлення про вручення поштового відправлення 0610276518146. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від учасників справи не надходило.
Так, суд апеляційної інстанції зауважує, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників справи (їх представиників), оскільки дійшов висновку, що у даній справі неявка сторін не перешкоджає її розгляду.
Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності належним чином повідомлених учасників справи (їх представників) та скласти повну постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 08.10.2025 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги заявлені у позовній заяві не можуть розглядатися судами за правилами будь - якого судочинства.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки його зроблено на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та такий висновок у повній мірі відповідає вимогам процесуального права, з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Стаття 4 ЦПК Українизакріплює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частинами 1, 3статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, вбачається, що предметом спору у цій справі є відшкодування позивачу моральної шкоди, яка (на його думку) завдана суддею внаслідок ухвалення нею незаконного судового рішення у справі №754/8482/25.
Так, закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про стягнення з судді моральної шкоди, завданої внаслідок ухваленого ним незаконного (на думку позивача) судового рішення у справі.
Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя.
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про стягнення з них шкоди, заподіяної у звязку з ухваленням ними незаконних (на думку позивача) судових рішень.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Позовні вимоги про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій та стягнення з судді (суду) шкоди у зв'язку зі здійсненням ними судочинства, не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними (на думку позивача) діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі пункт 1 частини 1статті 186 ЦПК України.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23, зроблено висновок, що «приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України)стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати».
Тобто поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Згідно із частиною першоюстатті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основіКонституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.
Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
За висновками, неодноразово викладеними Великою Палатою Верховного Суду, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі №560/19107/24.
Оскільки підставою для звернення до суду позивач вказує саме постановлену суддею Дніпровського районного суду м. Києва Яровенко Н. О. 17.06.2025 ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Десеняського районного суду м. Києва О. Панченка про відшкодування моральної шкоди, відсутні підстави вважати, що до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані наведені вище правові висновки Верховного Суду.
Суд зауважує, що вирішення заявленої до суддді - відповідача позовної вимоги, підставою для якої є ухвалення відповідного судового рішення у справі, передбачатиме оцінку такого судового рішення судді, що є втручанням у здійснення правосуддя суддями - відповідачами (див. пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц).
Суд наголошує, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»)
Між судом й учасниками справи виникають процесуальні правовідносини, зокрема щодо розгляду та вирішення справ і реалізації процесуальних прав та обов'язків. Проте оскарження діянь суддів (судів), вчинених у цих правовідносинах, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункт 62), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, а також постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц (пункт 63), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 64-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17).
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Стосовно цивільної відповідальності Консультативна рада європейських суддів вважає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви №17160/06 та № 35548/06, § 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за неприєднання до мтаеріалів справи клопотання сторони є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити юридичну визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до власного й неправильного тлумачення скаржником норм матеріального й процесуального права, обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали не містять.
Безпідставними є посилання скаржника на приписи ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких, зокрема, суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Указана норма свідчить про те, що законом передбачена можливість притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним рішення при вчиненні злочину або дисциплінарного проступку. Водночас встановлення в діях судді ознак злочину чи дисциплінарного проступку при ухваленні рішення не належить до повноважень суду в межах розгляду цивільної справи. Ознаки злочину встановлює суд в межах кримінальної справи під час розгляду обвинувального акту, а ознаки дисциплінарного проступку - Вища рада правосуддя під час розгляду дисциплінарної скарги.
Колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку будь-якого провадження, а тому суд правильно не роз'яснював йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи із заявленими вимогами.
Установивши, що позовна заява містить вимоги до судді міцевого загального суду, які не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності скасування ухвали суду про відмову у відкритті провадження у справі не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали суду, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду першої інстанції.
Отже, при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права та дійшов законних і обґрунтованих висновків про неможливість розгляду позову в порядку будь-якого судочинства, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Оскільки особу, як подала апеляційну скаргу на ухвалу суд звільнено від сплати судового збору як особу з інвалідністю ІІ групи, апеляційний суд судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відносить на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна