Справа № 161/9847/25
Провадження № 2/161/5747/25
15 жовтня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Черняка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») через свого представника звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.06.2024 року між відповідачем та ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» було укладено кредитний договір №1305467, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно договору факторингу №30102024 від 30.10.2024 року (сума заборгованості 31880,18 грн.).
На підставі наведеного, позивач просить суд, стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у розмірі 31880,18 грн., а також суму понесених судових витрат.
Заочним рішенням суду віл 01.07.2025 року позов було задоволено повністю.
Ухвалою суду від 28.08.2025 року вказане рішення було скасовано з призначенням справи до повторного розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників процесу.
09.09.2025 року на адресу суду надійшов відзив сторони відповідача, в якому представник відповідача вказує, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження дійсного зарахування кредитних коштів на банківські рахунки відповідача за договором про надання споживчого кредиту. Крім того, позивач не надав документи які б свідчили про здійснення повної оплати за договором факторингу №30102024 від 30.10.2024 року, отже, у позивача відсутнє право звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов наступних висновків.
Між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ст.ст. 526, 527, 530, 611, 651, 1048, 1050, 1054 ЦК України.
Судом встановлено, що 20.06.2024 року між відповідачем та ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» було укладено кредитний договір № 1305467 (договір укладено в електронній формі, кредит надано у розмірі 9800 грн. строком на 345 днів) (а.с.5-18).
Згідно договору факторингу № 30102024 від 30.10.2024 року право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача (сума заборгованості 31880,18 грн. (а.с.19-37).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідності до частини 1статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розглядуваний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с.13).
Разом з тим, з огляду на умови розглядуваного договору, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта.
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 755/2284/16-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Судом встановлено, що позивачем не надано жодних належних доказів, якими б підтверджувалося перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.06.2024 року.
Долучена копія платіжного доручення є лише розпорядженням на переказ коштів та не засвідчує факту їх переказу на рахунок відповідача (а.с.14).
Доказів належності карткового рахунку, на який здійснено переказ, позичальнику матеріали справи не містять.
Самого розрахунку заборгованості недостатньо для висновку щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та порушення останньою обов'язку щодо їх повернення.
Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.
Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.
У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування, просив здійснювати розгляд справи без участі сторони позивача.
При цьому, відповідач у відзиві на позов виклала свої заперечення щодо позовних вимог.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.
У даному випадку первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок відповідача чи видачу їй коштів за кредитним договором, а також розміру заборгованості за нею відсутні.
Крім того, до позову не додано доказів на підтвердження перерахування коштів на виконання умов договорів факторингу. У матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договорами факторингу на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання фактором ТОВ «ФК«ЄАПБ» своїх зобов'язань за договорами.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття права вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві щодо вказаного кредитного договору та перерахунку коштів відповідачу, а також щодо набуття права вимоги за ним матеріали справи не містять.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову за недоведеністю.
На підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 280-284, 288, 354 ЦПК України, ст.ст.526, 527, 533, 626, 629, 631, 651, 1046, 1048, 1050, 1054, 1055, 1056 Цивільного кодексу України суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код ЄДРПОУ 356250140).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення суду складено 23 жовтня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк