21 жовтня 2025 року місто Київ
Справа № 369/10569/25
Провадження № 33/824/4276/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Стрижеуса А.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2025 року,-
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 853933 від 05 червня 2025 року ОСОБА_2 19 травня 2025 року о 14 год. 30 хв. вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно чоловіка ОСОБА_1 , чим могла бути завдана шкода його психологічному здоров'ю.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2025 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №853933 від 05 червня 2025 року) закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову судді скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати винною та притягнути до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення за ст.173-2 КУпАП.
Безпосередньо в апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2025 року посилаючись на те, що постанову суду було ним отримано 54 липня 2025 року, через, що у нього була відсутня можливість оскаржити постанову у встановлений законом строк.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов до висновку, що клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню оскільки в матеріалах справи наявна розписка про отримання копії постанови суду першої інстанції від 21 липня 2025 року.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що постанова суду не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та такою, що підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Необґрунтованість та невідповідність нормам процесуального та матеріального права зокрема в неналежній оцінці доказів які наявні в матеріалах справи.
Заслухавши в судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисника адвоката Твердохліб М.М., які підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_2 в режимі відеоконференцзв'язку, яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та аргументи скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 7 ст.294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Положеннями ст.251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами.
Диспозицією ст.173-2КУпАП встановлена відповідальність за вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, не проходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» насильство в сім'ї - це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідальність за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП настає виключно за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП необхідно з'ясувати, чи дійсно особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та образи не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Закриваючи провадження в справі з підстав недоведеності вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, постановою від 09 липня 2025 року, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що 19 травня 2025 року ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство відносно чоловіка ОСОБА_1 , яка проти зазначених обставин заперечувала, її доводи та заперечення не спростовані.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, у зазначену дату, час і місце, нічим, крім пояснень та заяви ОСОБА_1 , не підтверджуються, а його пояснення не містять даних про суспільно небезпечні наслідки, що є елементом об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення.
Також апеляційний суд констатує, що особа, яка чинить домашнє насильство, маючи значну перевагу у своїх можливостях, діє умисно, з наміром заподіяти шкоду потерпілому, порушивши його права й свободи.
Тоді як ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони, зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій - це конфлікт.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року в справі № 725/4683/20 (провадження № 51-6067км21) зазначено, що мета адміністративного покарання і інших адміністративних заходів держави полягає в негайному реагуванні на окремий випадок домашнього насильства, який сам по собі не становить кримінального правопорушення, з метою своєчасно та ефективно запобігти подальшій ескалації насильства та захистити жертву.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що із долучених до матеріалів справи доказів вбачається не насильство в сім'ї, учасниками якого є кривдник і потерпілий, які перебувають між собою у нерівному становищі та в умовах, за яких жертва насильства потребує захисту, а особистісний конфлікт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу на те, що нецензурна лайка, погрози та образи в межах конфлікту, за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілих не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки завдання шкоди в даному випадку є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного проступку.
Лише факт конфліктної ситуації між подружжям не може свідчити про психологічне насильство в сім'ї у розумінні вимог статті 173-2 КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, а також письмові пояснення самого ОСОБА_1 не можуть бути беззаперечним доказом вини ОСОБА_2 в тому діянні, яке ставиться їй в вину, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» ( п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282).
Апеляційний суд враховує положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malafeyeva у Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin у. Russia» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), згідно яких у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Суд першої інстанції дотримався вимог ст. 245, 252, 280 КУпАП, встановив всі фактичні обставини справи та всі обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, в зв'язку з чим обґрунтовано закрив провадження в справі відносно ОСОБА_2 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП в зв'язку з відсутністю її діях складу адміністративного правопорушення.
У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративні правопорушення та постанові суду, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявною сукупністю доказів у справі не доведена наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,-
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2025 року задовольнити та поновити його.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя А.М. Стрижеус