Справа № 344/8784/24
Провадження № 22-ц/4808/1267/25
22-ц/4808/1268/25
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Девляшевський
21 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суду складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,
суддів: Василишин Л.В., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Кузів А.В.,
з участю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючою суддею Татаріновою О.А. 25 червня 2025 року та за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року,у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою органу державної влади,
встановив :
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції НПУ та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівників поліції.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 25.11.2022 близько 16:30 у відділенні «Ощадбанку» в м. Івано-Франківську, на вул. Мазепи, 14 між ним та охоронцем банку виник конфлікт через зауваження щодо голосної розмови. Позивач пояснив, що погано чує, і відмовився залишити приміщення, оскільки оформлював зняття коштів.
Невдовзі прибули троє поліцейських УПП, серед яких командир взводу №2 роти ТОР ОСОБА_2 , інспектори ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вони, не представившись, вимагали негайно залишити банк. Хоча позивач погодився вийти після завершення операції, до нього безпідставно застосували фізичну силу та кайданки, вивели з банку і доставили до районного управління поліції. Унаслідок дій поліції у 84-річного ОСОБА_1 різко піднявся тиск, погіршилось самопочуття. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я до нього була викликана бригада швидкої медичної допомоги.
Поліцейськими складено протокол про адміністративне затримання за ст.173 КУпАП (дрібне хуліганство). Позивач відмовився підписувати документи, бо правопорушення не вчиняв. Постановою Івано-Франківського міського суду від 06.02.2023 у справі №344/15274/22 провадження закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
ОСОБА_1 вказував, що, попри очевидний похилий вік, поліцейські понад годину утримували його в кайданках, чим принизили його честь і гідність та завдали моральних страждань. Він вважав дії правоохоронців незаконними і просив стягнути з Державного бюджету України 50 000,00 грн компенсації моральної шкоди та витрати на правничу допомогу.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2025 року, з врахуванням ухвали від 18 липня 2025 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 гривень.В задоволенні решти вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 гривень.
Не погодившись з рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2025 року, вважаючи його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права,представник Департаменту патрульної поліції подав апеляційну скаргу. Просив рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у цивільній справі перебрав на себе повноваження адміністративного суду та надав оцінку діям суб'єктів владних повноважень, чим вийшов за межі предметної юрисдикції, що, на думку скаржника, призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. Натомість позивачем всупереч статті 12 ЦПК не доведено належними і допустимими доказами неправомірність дій відповідача. Додані до позовної заяви копії документів не містять відомостей щодо факту неправомірності дій працівників поліції та обґрунтування заподіяння позивачу душевних страждань, погіршення його ділової репутації та ускладнення способу життя.
Звертає увагу, що постановою Івано-Франківського міського суду провадження стосовно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, однак судом не встановлено невідповідності дій працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, чи вчинення інших протиправних дій під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, які б мали ознаки свавільності. Отже, на момент ухвалення рішення був відсутній неправомірний характер дії працівників поліції, недоведений належними та допустимими доказами факт страждань та приниження, що заподіяло позивачу моральну шкоду, а відтак і причинний зв'язок між цими обставинами.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.
Вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що судом не встановлений неправомірний характер дії працівників поліції. Вказує, що матеріалами справи, зокрема відеозаписом, підтверджуються явно незаконні дії працівників поліції, зокрема застосування фізичної сили та спеціальних засобів.
Крім того, у порушення вимог Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, працівником поліції під час складання протоколів, уже перебуваючи в кареті швидкої медичної допомоги, не було роз'яснено права особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Також не було повідомлено родичів про факт затримання, затриману особу не доставлено до кімнати для затриманих, не складено протокол про огляд речей та інші необхідні процесуальні документи.
У свою чергу, не погодившись з додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року, представник Державної казначейської служби України також подав апеляційну скаргу. Вважає, що суд, всупереч вимогам статті 137 ЦПК України, не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, натомість без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету, а не зі сторони у справі. Так, судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане.
Казначейство вважає, що в силу приписів частини другої статті 141 та другої статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті винятково зі сторони у справі, а саме з суб'єкта, у зв'язку з протиправними діями якого подано позов, а не з Казначейства (органу виконання судових рішень).
За наведених обставин просив додаткове рішення щодо стягнення з Казначейства судових витрат, понесених на правову допомогу, скасувати.
Відзив на вказану апеляційну не надходив.
Представник Державної казначейської служби в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Згідно статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у його відсутності не встановлено.
В засіданні апеляційного суду представник Департаменту патрульної поліції Шумило С.Я. доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Соботник В.Й. доводів скарги не визнав, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду.
Згідно положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд дійшов висновку, що скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
За змістомчастин1, 2 та 5 статті263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2025 року вказаним вимогам відповідає.
Суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що наявність моральної шкоди, протиправність дій працівників поліції, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача, які полягали у затриманні ОСОБА_1 , як особи похилого віку, застосування фізичної сили, одягнення на нього кайданок, примусове транспортування в автомобілі поліції пристебнутим в кайданках за спиною, погіршенні самопочуття, що призвело до виклику бригади швидкої медичної допомоги, доведені належними доказами. На думку суду, зважаючи на характер спричиненої шкоди, тривалість застосованих заходів, обставини, за яких вони були застосовані, та вимушені незручності для позивача, які виникли внаслідок неправомірних дій працівників поліції, наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн, який є відповідною та достатньою грошовою компенсацією.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.11.2022 року командиром взводу № 2 роти ТОР Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Урядко А.О. складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого ОСОБА_1 25.11.2022 року близько 16 години 30 хвилин по АДРЕСА_1 , а саме у відділенні «Ощад Банку», поводив себе неадекватно, агресивно, вчинив конфлікт та голосно виражався нецензурною лайкою у сторону працівників банку, на неодноразові зауваження не реагував, своїми діями ображав людську гідність та громадський порядок, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. Від підписання та ознайомлення із протоколом відмовився (а.с.6).
Також 25.11.2022 року командиром взводу №2 роти ТОР Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Урядко А.О. складено протокол про адміністративне затримання ОСОБА_1 Серія АЗ №187842, з якого встановлено, що ОСОБА_1 доставлений у службове приміщення - Івано-Франківський РУП ГУНП по вул. Бельведерська, 32 о 17 год.20 хв. 25.11.2022 року у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, для припинення адміністративного правопорушення, складання протоколу про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 звільнений 25.11.2022 року о 18 год.20 хв. (а.с.7).
Із карти виїзду швидкої медичної допомоги №302 А від 25.11.2022 року встановлено, що бригадою швидкої медичної допомоги 25.11.2022 року о 17 год. 28 хв. здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_1 та виклик закінчено о 18 год. 15 хв.
Згідно з пунктом 23 медичної карти пацієнт ОСОБА_1 алкоголь не вживав. Він скаржився на больові відчуття за грудиною та головний біль. Його свідомість була ясною, поведінка - спокійною. Було зафіксовано артеріальний тиск 230/100 мм рт. ст. (при звичайному 150/90 мм рт. ст.). Попередньо встановлений діагноз: неускладнений гіпертензивний криз (а.с. 8).
Постановою Івано-Франківського міського суду від 06.02.2023 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 173 КУпАП - закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Зі змісту постанови суду вбачається, що матеріали, які надійшли до суду, не містять жодного доказу, в розумінні ст. 251 КУпАП, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, а саме: відсутні будь-які які докази висловлювання ОСОБА_1 нецензурною лайкою та порушення останнім громадського порядку та спокою громадян. На думку суду, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", а наявний у матеріалах рапорт працівника поліції не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення, оскільки поліцейські є зацікавленими особами.
Суд, закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, вважав, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (а.с. 5).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте, цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.
Предметом спору у цій справі є стягнення моральної шкоди, спричиненої працівниками патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173КУпАП, а саме незаконного застосування до позивача фізичної сили та спеціальних засобів.
Згідно зі статтею 43 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку.
Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення.
Поліцейські зобов'язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.
Заборонено застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров'ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.
Апеляційний суд погоджується з правильністю встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, зокрема тими, що випливають з досліджених доказів, включаючи відеозапис з нагрудної камери поліцейських.
Так, суд першої інстанції правильно встановив, що працівниками поліції не було дотримано вимоги закону щодо завчасного попередження позивача про застосування спеціальних засобів. Також підтверджується висновок суду першої інстанції про те, що поліцейські, всупереч нормі статті 43 Закону України «Про Національну поліцію», застосували фізичну силу та спеціальні засоби до особи похилого віку, що вони усвідомлювали.
Зазначене беззаперечно свідчить про заподіяння особі моральних страждань та підтверджує необхідність докладання нею значних зусиль для ефективного відновлення порушених прав.
У постанові від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі не встановлення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Суд встановив як протиправність дій працівників поліції, вчинених щодо ОСОБА_1 , так і наявність моральної шкоди та причинного зв'язку. Досліджені докази переконливо свідчать, що неправомірне затримання ОСОБА_1 як особи похилого віку, застосування фізичної сили та кайданків, а також примусове тримання його пристебнутим під час транспортування, безпосередньо призвели до значного погіршення його самопочуття, наслідком чого став виклик швидкої медичної допомоги. Крім того, закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Встановивши протиправність дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_6 , а також врахувавши закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності складу такого порушення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності обґрунтовано вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , у сумі 10 000,00 грн.
Щодо додаткового рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд вважав що ОСОБА_1 має право на надання правничої допомоги, про такі витрати було заявлено при подачі позовної заяви та під час судових дебатів, заявлені витрати на правничу допомогу відповідають обсягу наданої адвокатом правничої допомоги та у відповідності до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України з Державного бюджету України на користь позивача, слід стягнути понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн пропорційно до задоволених позовних вимог.
На думку представника Державної казначейської служби України, суд без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету, а не зі сторони у справі. Проте, такі доводи є необґрунтованими.
Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
З огляду на припис статті 56 Конституції України шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 та від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Органи державної влади є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема і коштами.
Ураховуючи положення наведених норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія вважає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляв компетентний орган. До таких висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 05 березня 2025 року, здійснюючи перегляд справи № 201/7848/21.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув судові витрати на користь позивача з Державного бюджету України, що відповідає вказаним вище нормам законодавства.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2025 року та додаткове рішення від 15 липня 2025 року ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування немає.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 25 червня 2025 року та додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 15 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: Л.В. Василишин
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови виготовлено 24 жовтня 2025 року