справа №176/3899/25
провадження №1-кп/176/553/25
Іменем України
23 жовтня 2025 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря с/з ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Жовті Води обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.113 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 травня 2025 року за №12025041430000248, -
за участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_7 , представника потерпілої особи ОСОБА_8 ,
В жовтні 2025 року до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальних проваджень, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 травня 2025 року за №12025041430000248 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.113 КК України. Даний обвинувальний акт складений слідчим в ОВС слідчого відділу Управління СБ України у Дніпропетровській області ОСОБА_9 і затверджений прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 .
Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_5 обраний у виді тримання під вартою до 06 листопада 2025 року.
Прокурор до початку судового засідання подав письмове вмотивоване клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке вмотивовано тим, що необхідність продовження строку застосування стосовно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшилися, а саме ОСОБА_5 може змінити місце фактичного мешкання, виїхати за межі території України, виїхати на тимчасово окуповану територію України, може впливати позапроцесуальним шляхом, на свідків, експертів та на інших осіб. На теперішній час встановлюються інші особи, які причетні до скоєння злочину. Крім цього, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, може повідомити зазначених осіб про його переслідування правоохоронними органами, а вказані особи можуть знищити або сховати предмети злочинної діяльності, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, останній може продовжувати вчиняти протиправну діяльності, яка спрямована на вчинення підпалів, спрямованих на пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, з метою ослаблення держави. Крім того, обвинувачений діяв з корисливих мотивів, що свідчить про те, що останній для отримання протиправної вигоди може продовжити вчиняти протиправну діяльність. В судовому засіданні прокурор дане клопотання підтримав, а також зазначив, що з метою визначення підсудності просив направити справу до Дніпровського апеляційного суду.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив, шо у Верхньодніпровському районному суді Дніпропетровської області відсутній склад колегії суддів, тому не заперечував проти направлення справи за підсудністю, щодо клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою підтримав свого підзахисного.
Обвинувачений ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та направлення справи для визначення підсудності не заперечував.
Представник потерпілої особи ОСОБА_8 щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та направлення справи для визначення підсудності не заперечував.
Заслухавши думки учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд, враховуючи характер інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, мету і підстави застосування запобіжних заходів, визначені ст. 177 КПК України, дійшов висновку про необхідність продовжити тримання обвинуваченого під вартою виходячи з такого.
За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_5 обвинувачується, у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 15 років до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Враховуючи вимоги ч. 3 ст.199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
У ч. 1 ст. 177 КПК України закріплено, що з метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з вимогами ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень знайшло підтвердження під час розгляду на стадії досудового розслідування слідчим суддею клопотання про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Зокрема, ухвалою слідчого судді Чечелівського районного суду міста Дніпра від 08 вересня 2025 року застосовано відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06.11.2025 року без права визначення застави.
Судом встановлено, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України , які існували на час обрання обвинуваченому вищевказаного запобіжного заходу, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків чи експертів, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений діяв з корисливих мотивів, що свідчить про те, що останній для отримання протиправної вигоди може продовжити вчиняти протиправну діяльність.
Зокрема, як зазначено в ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Поряд із цим, судом приймається до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, докази по якому ще не досліджені, а, отже, перебуваючи на волі існують ризики, що обвинувачений може переховуватись від суду та незаконно впливати на свідків, експертів та/або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Судом також враховуються і дані про особу обвинуваченого, який неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, останнє фактичне місце проживання та місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Однак, вказані обставини не є такими, що свідчать про необхідність зміни запобіжного заходу, застосованого до останнього на даному етапі.
При вирішенні питання, суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст.178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; дані про особу, який раніше не судимий, судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченого, який не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Отже, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочинів, які йому інкримінуються та інших обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст.176-178,183,193-194,196 України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам. Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді тримання під варту, на даному етапі провадження не зменшились.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Судом при вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою враховані усі наявні у розпорядженні дані про особу обвинуваченого, та, на переконання суду, в будь-якому випадку самі по собі не можуть бути визнані достатніми для висновку про відсутність ризиків, передбаченихст.177 КПК України, не спростовують твердження сторони обвинувачення про можливість ухилення обвинуваченого від суду, як і доводів щодо можливості впливати на свідків або експертів у даному провадженні.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
У суду відсутні відомості які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час, втратили свою актуальність.
При цьому, не вдаючись до оцінки доказів, у відповідності до положень ст.23 та 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та повинен бути дослідженим судом під час судового провадження безпосередньо, а тому суд вбачає реальним існування заявлених прокурором ризиків, які на даний час продовжують існувати, у зв'язку з чим не вбачає підстав для застосування стосовно обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, ніж раніше обраний.
В рамках кримінального провадження триває вирішення процесуальних питань, зокрема щодо визначення підсудності, запобігти наявним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, на думку суду неможливо, а тому клопотання прокурора необхідно задовольнити та продовжити запобіжний захід тримання під вартою строком на 60 днів.
Вирішуючи питання щодо підсудності даного кримінального провадження Жовтоводському міському суду Дніпропетровської області, суд зазначає наступне. Під час підготовчого судового засідання суд вирішує питання, передбачені частиною 3 ст. 314 КПК України. Одним із рішень, які вправі ухвалити суд у підготовчому судовому засіданні, є рішення про направлення обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 412 КПК України вказане питання підлягає з'ясуванню, оскільки остаточне судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо порушено правило підсудності.
А відтак розгляд кримінального провадження, а також інші процесуальні питання, у тому числі щодо призначення до судового розгляду, мають вирішуватися належним судом.
Частиною 1 ст. 32 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.
Місце вчинення злочину - це певна територія, на якій вчинюється передбачене КК суспільно небезпечне діяння.
Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень поблизу м.Верхівцеве, Кам'янського району Дніпропетровської області, на перегоні Верхівцеве-Полівський 4 км 5 пікет, а також поблизу м.Вільногірськ, Кам'янського району Дніпропетровської області, на перегоні Верхівцеве-Вільногірськ 105 км 8 пікет.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.12.2024 змінено територіальну підсудність судових справ Великоновосілківського районного суду Донецької шляхом її передачі до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
Крім того, територіальна юрисдикція Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області розповсюджується на територію міста Жовті Води.
А, отже, територіальна юрисдикція Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області після зміни підсудності справ, не поширюється на місто Верхівцеве або місто Вільногірськ Кам'янського району Дніпропетровської області. Вказані міста є територіальною юрисдикцією Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 34 КПК України кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності. Питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції вирішується колегією суддів відповідного суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, зазначена законом процедура здійснена не була.
Крім того, згідно з ч.9 ст. 615 КПК України під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об'єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.
Проте, Управління СБ України у Дніпропетровській області як орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, знаходиться на території міста Дніпро, що також не належить до підсудності Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
Таким чином, з метою недопущення порушення територіальної підсудності кримінального провадження, з урахуванням вимог ст.ст. 32, 34, ч.9 615 КПК України, суд вважає, що є достатні підстави для направлення обвинувального акта до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про визначення підсудності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 34, 177, 183, 194, 199, 314, 369, 376, КПК України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 днів, строком до 20 грудня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025041430000248 від 23 травня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.113 КК України направити до Дніпровського апеляційного суду для вирішення питання про визначення підсудності.
Копію ухвали негайно направити обвинуваченому, прокурору, представнику потерпілого, захиснику та направити уповноваженій службовій особі в місця ув'язнення.
Ухвалу в частині запобіжного заходу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Повний текст ухвали складено та оголошено 24.10.2025.
Головуючий суддя ОСОБА_10
Судді:
ОСОБА_11