Номер провадження: 11-кп/813/2394/25
Справа № 521/4353/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
10.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2025 про провадження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023163470000402 від 17.06.2023 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2025 задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, а саме до 23.10.2025, з визначенням розміру застави у розмірі 280 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 847840 гривень.
Ухвала суду мотивована обґрунтованістю ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Також, ухвалою суду продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_8 .
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятою судом ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі посилається на необґрунтованість ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу. Вказує про непомірність розміру застави.
Просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу якою застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Положеннями ч. 4 ст. 422-1 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явились, прокурор ОСОБА_9 та захисник ОСОБА_7 надали заяви про розгляд справи за їх відсутності, клопотань про обов'язкову участь в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_6 до суду не надходило.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливим апеляційний розгляд провести без участі сторін та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювати.
Позиції учасників судового провадження.
Заслухавши: суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження на розгляді Приморського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12023163470000402 від 17.06.2023 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
Абзацом 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, обрання запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, а також оскаржувану ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань і інших матеріалів клопотання, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає наявність обґрунтованості висунутому ОСОБА_6 обвинувачення у скоєні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки позбавлений можливості надати відповідний висновок щодо допустимості чи недопустимості заявлених сторонами кримінального провадження доказів.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину, характеру, тяжкості, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, за вчинення якого, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від семи до дев'яти років, а тому обвинувачений, для якого настання вказаних наслідків є небажаним, може вдатися до спроб переховуватись від суду, може незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, в якому обвинувачується.
Обвинувачений в силу ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце проживання, до затримання працював без офіційного працевлаштування у службі таксі, але наявність у обвинуваченого місця проживання, можливості працювати не може виключити ризику його ухилення, тобто існує реальна загроза, що останній може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, може вчинити інші злочини або перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, за даних обставин є недоцільним, оскільки більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти зазначеному ризику та забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_10 .
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Пунктом 2 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 року, заява №12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Визначаючи розмір застави суд врахував дані про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину, а також встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України та дійшов до обґрунтованого висновку про можливість визначення застави у розмірі 280 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 847840грн, яка буде співмірною з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
На думку апеляційного суду, саме такий розмір застави буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, який буде з одного боку утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25.08.2025 про провадження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023163470000402 від 17.06.2023 відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4