Іменем України
22 жовтня 2025 року
Київ
справа №560/21804/23
адміністративне провадження №К/990/47925/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №560/21804/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (головуючий суддя Шидловський В. Б., судді: Курко О. П., Боровицький О. А.), -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 березня 2023 року:
- № 0260910-2410-2213 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 57025,50 грн;
- № 0260909-2410-2213 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 86932,80 грн;
- № 0260908-2410-2213 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 94177,20 грн.
Підставою для подання адміністративного позову слугувала незгода позивача із визначеним йому відповідачем розміром податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020-2022 роки. Так, при розрахунку податкового зобов'язання відповідач взяв за основу загальну площу комплексу будівель нежитлової нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 4829,6 кв.м, в тому числі, і площу загорожі у розмірі 388,2 кв.м та площу площадки асфальтової у розмірі 3212 кв.м. На переконання позивача, згадані вище загорожа і площадка асфальтова не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки вони не відносяться до будівель. Відсутні вказані об'єкти і в переліку, наведеному у підпункті 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 12 липня 2024 року (суддя Тарновецький І. І.) позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 22 березня 2023 року: № 0260910-2410-2213 - в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2020 рік на суму 42509,36 грн; № 0260909-2410-2213 - в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік на суму 64803,60 грн; № 0260908-2410-2213 - в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік на суму 70211,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Здійснив розподіл витрат із сплати судового збору.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2024 року апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір, суди встановили наступні обставини.
ОСОБА_1 є власником комплексу будівель загальною площею 4829,6 кв.м (реєстраційний номер 2040513768236), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із: сторожки з прибудовами, яка позначена в інвентарній справі літ. АІІ, загальною площею 36,8 кв.м; котельні, яка позначена в інвентарній справі літ. Б, загальною площею 23,8 кв.м; піднавісу, який позначений в інвентарній справі літ. В, загальною площею 32,3 кв.м; компресорної, яка позначена в інвентарній справі літ. Г, загальною площею 13,6 кв.м; гаража, який позначений в інвентарній справі літ. Д, загальною площею 327,5 кв.м; гаража, який позначений в інвентарній справі літ. Е, загальною площею 341,7 кв.м; гаража, який позначений в інвентарній справі літ. Є, загальною площею 142,0 кв.м; слюсарні автогаража, яка позначена в інвентарній справі літ. Ж, загальною площею 311,7 кв.м; загорожі, яка позначена в інвентарній справі літ. N1, загальною площею 388,2 кв.м; площадки асфальтова, яка позначена в інвентарній справі літ N2, загальною площею 3212,0 кв.м.
Наведене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та договором купівлі-продажу комплексу від 26 лютого 2020 року, посвідченим приватним нотаріусом Полонського районного нотаріального округу Бондар С. М., та зареєстрованим в реєстрі за № 378.
22 березня 2023 року ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0260910-2410-2213, яким позивачу за період з 26 лютого 2020 року по 31 грудня 2020 року нараховано 57025,50 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості;
- № 0260909-2410-2213, яким позивачу за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року нараховано 86932,80 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості;
- № 0260908-2410-2213, яким позивачу за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року нараховано 94177,20 грн податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Майно, на яке нараховано податок, знаходиться за адресою: Хмельницька область, Шепетівський район, с. Новоселиця, вул. Соборна, буд.191Є.
Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції проаналізував приписи підпунктів 14.1.15, 14.1.129, 14.1.129-1, 14.1.238 пункту 14.1 статті 14 ПК України та дійшов висновку, що нарахування податку на нерухоме майно має здійснюватися саме на площу нежитлової нерухомості (будівлі, їх складові частини, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів). При цьому об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. Враховуючи викладене, суд першої інстанції погодився з позицією позивача, що огорожа та площадка асфальтова, на які відповідач нарахував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є об'єктами оподаткування таким податком. Формулюючи такий висновок, суд також врахував Висновок експерта № 20/24 від 10 травня 2024 року (далі - Висновок експерта), виготовлений на замовлення позивача. За змістом вказаного Висновку експерт вказав, що асфальтоване тверде покриття (асфальтований майданчик), огорожа (залізобетонні плити) належать до елементів благоустрою території.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові повністю, апеляційний суд виходив з того, що підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлює, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі її часток, обчислюється на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Належний позивачу на праві власності об'єкт нерухомого майна загальною площею 4829,6 кв.м обліковується за єдиним реєстраційним номером. При цьому загорожа та асфальтова площадка не мають окремих реєстраційних номерів. Відтак, у відповідача не було правових підстав для виділення з комплексу будівель, які обліковуються в реєстрі за єдиним реєстраційним номером, площу загорожі та асфальтової площадки.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року і залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року.
Скаржник наполягає, що загорожа та асфальтова площадка не належать ні до будівель, ні до споруд, тому не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Сам лише факт наявності одного реєстраційного номера у загорожі, асфальтової площадки та інших об'єктів нерухомого майна, що входять до складу майнового комплексу, не може свідчити, що спірні об'єкти є нерухомим майном. Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо означеного питання та вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, належним чином не дослідивши наявні у справі докази та не оцінивши доводи позивача.
Верховний Суд ухвалою від 14 січня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін як законну та обґрунтовану. Зазначив, що базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, якому присвоюється окремий реєстраційний номер. Законодавчо встановлена процедура, на підставі якої контролюючий орган мав би право виділяти з комплексу будівель, який указаний в реєстрі за одним реєстраційним номером, площу загорожі та асфальтової площадки, відсутня. Наголошує також на пропуску позивачем встановленого статтею 122 КАС України строку звернення до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції встановив, що ключовим питанням, яке підлягає вирішенню під час здійснення касаційного перегляду з огляду на межі касаційного оскарження судових рішень, є правомірність нарахування податковим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загорожу та асфальтову площадку, які є частиною комплексу будівель, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за єдиним реєстраційним номером. Для розв'язання означеного питання суду слід встановити: чи належать загорожа та асфальтова площадка до об'єктів нежитлової нерухомості у розумінні вимог податкового законодавства; якщо ні - чи має повноваження податковий орган при нарахуванні податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виокремити із загальної площі об'єкта, відомості про яку містяться в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, площі об'єктів, які не належать до об'єктів нежитлової нерухомості, в тому числі, за наслідками звернення платника податків із відповідною заявою.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об'єктом оподаткування.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Із змісту наведених норм слідує, що виникнення у платника податків обов'язку із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, законодавець пов'язує із володінням таким платником на праві власності тим нерухомим майном, яке визначене податковим законом як об'єкт оподаткування.
У власності ОСОБА_1 знаходиться комплекс будівель загальною площею 4829,6 кв. м, до складу якого входять сторожки з прибудовами, котельня, піднавіс, компресорна, гаражі, слюсарня автогаража, а також огорожа та асфальтова площадка. Позивач вважає, що оскільки ні огорожу, ні асфальтову площадку не можна віднести до об'єктів нежитлової нерухомості, то нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на площу вказаних об'єктів є неправомірним з огляду на відсутність об'єкта оподаткування.
Підпункт 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.15, 14.1.238 пункту 14.1 статті 14 ПК України, будівлі - земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності; споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507 (втратив чинність з 01 січня 2024 року; далі - Класифікатор), споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін. Інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін. Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об'єкта. До інженерних споруд відносяться: транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.
Приписи підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у взаємозв'язку з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України дають підстави для висновку, що до об'єктів нежитлової нерухомості як об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є саме будівлі та їх складові частини.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що до об'єктів нежитлової нерухомості належать різні види будівель як об'ємних архітектурно-будівельних об'єктів, що призначені для розміщення людей чи інших об'єктів. Ключовим критерієм віднесення будівель до нерухомого майна є також їх пов'язаність із землею, що унеможливлює переміщення цих об'єктів без втрати цінності та цільового призначення.
Водночас огорожа не створює внутрішнього простору, не має несучих конструкцій і, відповідно, не може мати того функціонального призначення, що визначене у підпункті 14.1.15 пункту 14.1 статті 14 ПК України та Класифікаторі. В свою чергу, асфальтована площадка також не створює будь-якого об'ємного простору, не має конструктивних елементів, що притаманні будівлям. Фактично, остання є таким поліпшенням земельної ділянки, що спрямоване на полегшення її використання. За таких обставин, суд висновує, що ні огорожа, ні асфальтована площадка не можуть бути кваліфіковані як об'єкт нежитлової нерухомості для цілей оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відтак, нарахування відповідачем податкового зобов'язання із вказаного податку на площу означених об'єктів є неправомірним та суперечить вимогам підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Обґрунтовуючи правомірність своєї позиції, відповідач у цій справі наводив аргумент, що податковий орган визначає податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас, згідно з відомостями вказаного реєстру належний позивачу на праві власності об'єкт нерухомого майна загальною площею 4829,6 кв.м обліковується за єдиним реєстраційним номером (з урахуванням площі огорожі та асфальтованої площадки), тому нарахування податку було здійснено виходячи саме з указаної площі. У світлі таких доводів суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про таке.
За правилами, встановленими підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
У постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 440/9997/22 Верховний Суд виснував, що об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган використовує: (1) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; або (2) відомості з оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документи на право власності; або (3) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та документів, наданих платником, у сукупності. законодавець передбачив кілька джерел, з яких податковий орган може отримати відомості, необхідні для обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У наведеній справі Суд критично оцінив довід податкового органу, що підставою для визначення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості є тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр є лише джерелом інформації, зокрема, щодо характеристик бази оподаткування.
Колегія суддів у цій справі погоджується із наведеними висновками та не вбачає підстав для відступу від них.
Вирішуючи питання пріоритету даних, які має використовувати податковий орган, у разі наявності підтверджених розбіжностей між відомостями, що містяться у Державному реєстрі та у документах платника податків, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
За визначенням, наведеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
За правилами частини другої статті 12 Закону № 1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Питання застосування норми частини другої статті 12 Закону № 1952-IV вже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду. Так, зокрема, але не виключно, у постановах від 24 січня 2020 року (справа № 910/10987/18), від 26 жовтня 2022 року (справа № 538/2185/14-ц), від 20 лютого 2018 року (справа № 917/553/17), Верховний Суд дійшов висновку, що нормою частини другої статті 12 Закону № 1952-IV законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії, та які мають пріоритет над записами, що містяться у цьому Державному реєстрі.
Відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 02 липня 2019 року (справа № 48/340), від 12 березня 2019 року (справа № 911/3594/17), від 19 січня 2021 року (справа № 916/1415/19), відомості Державного реєстру презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.
Отже, за загальним правилом, якщо особа заперечує актуальність відомостей, внесених до Державного реєстру, останні можуть бути спростовані шляхом надання для дослідження документів, на підставі яких може бути доведено чи спростовано приналежність належного йому майна до об'єкта оподаткування у розумінні вимог податкового законодавства. Аналогічний підхід впроваджено законодавцем і у нормі підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, яка передбачає можливість встановлення бази оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки на підставі відомостей Державного реєстру, але й з урахуванням оригіналів документів платника податків, зокрема документів про право власності.
Таким чином, та обставина, що асфальтована площадка та огорожа у певних, визначених цивільним законодавством, випадках можуть і повинні бути зареєстровані у складі комплексу нежитлових будівель за одним реєстраційним номером в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не змінює їх неприналежності до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, саме у розумінні вимог статті 266 ПК України. Верховний Суд наголошує, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, за загальним правилом врегульовані саме приписами Податкового кодексу України, тому при визначенні, зокрема, об'єкта оподаткування і платники податків, і податкові органи мають керуватися, в першу чергу, нормами означеного кодифікованого нормативно-правового акта.
Суд касаційної інстанції також не може залишити поза увагою те, що порядок взаємодії платника податків із контролюючим органом, зокрема, з метою надання інших, відмінних від Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей та документів, унормований підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України, відповідно до якого платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних щодо:
об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;
розміру загальної площі об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку;
нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
За наслідками аналізу наведених вище приписів податкового законодавства, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 440/9997/22 виснував, що при обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган повинен використовувати не тільки дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, але й наявні відомості, що містяться в оригіналах відповідних документів платника податків, зокрема в документах на право власності (за умови їх подання). За наявності розбіжностей у таких даних оригінали документів, надані платником, зокрема документи на право власності, мають пріоритет над даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів у цій справі підтримує такий висновок та вважає його застосовним до спірних у цій справі правовідносин з огляду на наступне.
За змістом адміністративного позову ОСОБА_1 звертала увагу суду, що 06 листопада 2023 року вона звернулася до відповідача із заявою про проведення звірки щодо нарахованої суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України. За наслідками розгляду цієї заяви листом від 01 грудня 2023 року № 16107/6/22-01-24-10 ГУ ДПС повідомило позивача про відсутність підстав для скасування попередньо здійсненого нарахування із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з посиланням саме на відомості, наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Колегія суддів вважає, що запроваджений законодавцем порядок взаємодії між податковим органом та платником податків, про який йшлося вище, спрямований, в першу чергу, на забезпечення правильності визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та усунення помилок у нарахуванні такого податку, що можуть бути допущені контролюючим органом. Зокрема, застосування такого порядку дає змогу уникнути ситуацій нарахування означеного податку на об'єкти, які не підлягають оподаткуванню.
Як уже зазначалося вище, відкрита асфальтова площадка та огорожа не належать до об'єктів нежитлової нерухомості та, відповідно, не є об'єктами оподаткування. Відтак, не заперечуючи правильності дій податкового органу під час первинного нарахування податку на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, колегія суддів вважає, що після отримання від платника податків інформації, що до складу комплексу нежитлової нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 4829,6 кв.м, входять об'єкти - загорожа у розмірі 388,2 кв.м, площадка асфальтова у розмірі 3212 кв.м, податковий орган повинен був на підставі приписів підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у взаємозв'язку з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України здійснити перерахунок податкового зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів зазначає, що приписи податкового законодавства в частині визначення того, що є об'єктами нежитлової нерухомості для цілей оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є чіткими та зрозумілими. Відтак, неврахування відповідачем інформації, наданої платником податків в порядку підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 267 ПК України про наявність у складі комплексу нежитлових будівель об'єктів, що не є нежитловою нерухомістю, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Підсумовуючи наведене, суд касаційної інстанції не може не погодитись із висновком суду першої інстанції у цій справі про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованого на площі асфальтової площадки та огорожі. Позиція відповідача, підтримана судом апеляційної інстанції, що під час нарахування податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган має керуватися виключно відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є помилковою з підстав, наведених вище.
Колегія суддів звертає увагу, що касаційна скарга не містить доводів в частині правильності здійсненого судом першої інстанції обрахунку податкового зобов'язання, в частині якого оскаржувані податкові повідомлення-рішення були скасовані, у зв'язку з чим такий обрахунок в силу вимог статті 341 КАС України не перевіряється.
Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваної у цій справі постанови апеляційного суду, суд касаційної інстанції вважає, що вона не відповідає вимогам статті 242 КАС України. Суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, що відповідно до статті 352 КАС України є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги у цій справі позивач сплатила 3550,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24 грудня 2024 року № 0.0.4090770270.1, відповідно, ця сума підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року скасувати.
Залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 44070171, місцезнаходження: 29000, місто Хмельницький, вулиця Пилипчука, будинок 17) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 3550 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн 50 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і не оскаржується.
СуддіМ.М. Гімон В.В. Хохуляк В.П. Юрченко