Іменем України
22 жовтня 2025 року
Київ
справа №520/2563/25
адміністративне провадження №К/990/37143/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/2563/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року (суддя Панов М. М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року (головуючий суддя - Спаскін О. А., судді: Калиновський В. А., Любчич Л. В.),-
03 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» (далі - позивач, ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА», Товариство) звернулося до суду із позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2024 року № 00474490713, № 00474750713.
За змістом позову ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» повідомило суд, що використало процедуру адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень шляхом подання 05 вересня 2024 року скарги до Державної податкової служби України (далі - ДПС). Всупереч вимогам пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, вмотивоване рішення контролюючого органу платник податків не отримав. Водночас, за наслідками моніторингу електронного кабінету платника було з'ясовано, що 03 грудня 2024 року відповідач зменшив позивачу від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. У відповідь на адвокатський запит листом від 19 грудня 2024 року № 37956/6/99-00-06-02-02-06 ДПС повідомила, що рішення за результатами розгляду скарги в електронний кабінет платника не надсилалося; вказане рішення було надіслане засобами поштового зв'язку 31 жовтня 2024 року рекомендованим листом із повідомленням про вручення поштового відправлення, але рішення було повернуто на адресу ДПС із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Позивач послався на приписи частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та зазначив, що тримісячний строк звернення до суду не сплинув (том 1 а.с.1-29).
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 07 лютого 2025 року відкрив провадження у справі № 520/2563/23 та вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження (том 1 а.с.39-40).
10 лютого 2025 року через підсистему «Електронний суд» ГУ ДПС подало заяву про залишення позову без розгляду. Зазначило, що лист, яким було направлено рішення ДПС за результатами розгляду скарги, повернувся на адресу контролюючого органу 18 листопада 2024 року із відміткою: «за закінченням терміну зберігання». Відповідь на адвокатський запит разом із копією означеного рішення позивач отримав 19 грудня 2024 року. Водночас пункт 56.19 статті 56 ПК України встановлює місячний строк звернення до суду у разі використання платником податків процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення. Про застосовність саме такого строку звернення до суду вказав і Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 580/12642/23 (том 1 а.с.44).
До відзиву на позов ГУ ДПС долучило, серед іншого, копію рішення ДПС від 31 жовтня 2024 року № 32716/6/99-00-06-01-04-06 про результати розгляду скарги (том 1 а.с. 63-65) та копію конверта, в якому було надіслане позивачу означене рішення та який повернувся на адресу відповідача із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (том 1 а.с.68).
У відповіді на відзив, надісланій до суду через підсистему «Електронний суд» 25 лютого 2025 року (том 1 а.с.81-118), ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» зазначило, що ні рішення уповноваженої посадової особи ДПС про продовження строку розгляду скарги позивача, ні рішення ДПС за результатами розгляду скарги не отримувало. Надана відповідачем до суду копія конверту не дає можливості ідентифікувати вміст конверта, а за штрикодовим ідентифікатором не видається за можливе відстежити шлях відправлення на сайті АТ «Укрпошта». Копія рішення ДПС була отримана лише 19 грудня 2024 року у відповідь на адвокатський запит, що свідчить про відсутність підстав, визначених пунктом 56.17 статті 56 ПК України, з якими закон пов'язує закінчення процедури адміністративного оскарження.
Позивач також звернув увагу суду на те, що 15 листопада 2024 року у нежитловому приміщенні, яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Липова, 14, яке він орендує та в якому зберігаються документи Товариства, трапилося залиття гарячою водою. Ці обставини змусили позивача вжити заходів із відновлення означених документів шляхом звернення до контрагентів, банківської установи. На підтвердження цих обставин долучено акт комісії з обстеження аварійної ситуації залиття та встановлення пошкодження документів від 15 листопада 2024 року, відповідні листи, виписки по рахунку. Відтак, у період з 15 листопада 2024 року по 03 лютого 2025 року позивач з незалежних від нього об'єктивних причин не мав доказів на підтвердження правомірності формування ним показника рядка 21 у податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2024 року, а тому не міг ефективно захистити права шляхом звернення до суду із позовом раніше за 03 лютого 2025 року.
Товариство також звертало увагу суду на обставини введення в Україні воєнного стану та наголосило, що Харківська міська територіальна громада з 15 вересня 2022 року віднесена до території можливих бойових дій. Повідомило, що підприємство позивача потерпає від ракетно-бомбових ударів, ударів безпілотними літальними апаратами; через руйнування енергетичної інфраструктури відбуваються відключення електричної енергії, припинення постачання тепла, гарячої та холодної води. Ці обставини у сукупності призвели до звільнення значної частини працівників, а ті працівники, що залишились, працюють віддалено або трудові відносини з ними призупинено. При цьому у період з 01 листопада 2024 року по 03 лютого 2025 року в Харківській області лунало 444 повітряні тривоги та зафіксовано 51 повідомлення про вибухи в місті Харків.
Враховуючи викладене, позивач просив поновити йому строк звернення до суду як такий, що пропущений з поважних причин (у разі встановлення судом пропуску звернення до суду).
Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 лютого 2025 року задовольнив клопотання ГУ ДПС та залишив без розгляду позовну заяву ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» (том 1 а.с.123-131).
Постановою від 30 квітня 2025 року Другий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Товариства залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду без змін (том 2 а.с.8-15).
За наслідками касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд постановою від 17 липня 2025 року задовольнив частково касаційну скаргу ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА», постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Підставою для ухвалення такого рішення слугувало те, що позивач та його представник не були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, їх право на участь у ньому не було забезпечено.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 серпня 2025 року апеляційну скаргу Товариства залишив без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду без змін (том 2 а.с.168а-172).
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції встановив, що 22 серпня 2024 року ГУ ДПС на підставі акту перевірки від 16 липня 2025 року № 33322/20-40-07-13-05/34862310 було прийнято податкові повідомлення-рішення № 00474490713, № 00474750713.
Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та скористався процедурою адміністративного оскарження.
За результатами розгляду скарги Товариства ДПС ухвалила рішення від 31 жовтня 2024 року № 32716/6/99-00-06-01-04-06, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Лист з указаним рішенням ДПС був надісланий позивачу засобами поштового зв'язку 31 жовтня 2024 року та надійшов до відділення АТ «Укрпошта» (за місцем реєстрації позивача) 04 листопада 2024 року.
18 листопада 2024 року вищезгаданий лист повернувся відправнику із зазначенням підстави - «закінчення встановленого терміну зберігання».
19 грудня 2024 року позивач у відповідь на адвокатський запит отримав рішення ДПС.
Виходячи з означених обставин, суд виснував, що за правилами пункту 56.19 статті 56 ПК України у спірному випадку строк звернення до суду становить один місяць з дня, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження. Про застосування саме такого строку до правовідносин щодо оскарження податкових повідомлень-рішень у випадку використання процедури адміністративного оскарження вказував Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, від 30 січня 2024 року у справі № 752/17664/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 640/1355/21. Відповідно до приписів пункту 42.4 статті 42 ПК України, пунктів 2, 94 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270), рішення ДПС про результати розгляду скарги вважається врученим позивачу 18 листопада 2024 року - із проставленням на поштовому відправленні відмітки про причину його повернення.
Суд визнав неповажними наведені Товариством причини пропуску строку звернення до суду. Тривала пасивна поведінка позивача, що виявилась у не з'ясуванні протягом тривалого часу - з 04 вересня 2024 року по 19 грудня 2024 року - результатів розгляду поданої ним скарги, не свідчить про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду. Неналежна організація процесу щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, виникнення організаційних складнощів для подання позову є суто суб'єктивною причиною. Щодо обставин введення в Україні воєнного стану суд першої інстанції зазначив, що такі обставини можуть бути визнані поважною причиною пропуску строку звернення до суду за умови, що пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Суд вказав, що наведені позивачем у заяві обставини дійсно можуть утруднювати ведення господарської діяльності, проте, доказів неможливості вчинення певних процесуальних дій, зокрема, подання у визначені строки позову, надано не було. Водночас неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу має бути реальною.
Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що приписи пункту 56.19 статті 56 ПК України застосовуються при обчисленні строку звернення до суду як у контексті тривалості такого строку, так і питанні визначення дати початку його обчислення. Зміст пункту 56.19 статті 56 ПК України у взаємозв'язку з нормою підпункту 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України вказує, що дата початку строку відліку строку звернення до суду розпочинається з наступного дня після отримання платником податків рішення за результатами розгляду скарги. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що з огляду на повернення конверту із рішенням про результати розгляду скарги на адресу ГУ ДПС 18 листопада 2024 року із відміткою «за закінченням терміну зберігання» процедура адміністративного оскарження є завершеною та з вказаної дати розпочався встановлений пунктом 56.19 статті 56 ПК України місячний строк на оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що навіть з дати отримання відповіді на адвокатський запит - 19 грудня 2024 року, позивач не звернувся вчасно до суду із цим позовом.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу вмотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми пунктів 42.2, 42.5 статті 42, підпункту 56.17.3 пункту 56.17, пункту 56.19 статті 56 ПК України та не застосували до спірних правовідносин пункти 56.8, 56.9 статті 56 ПК України, розділу VII, пункту 5 розділу ІХ Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та іншими особами та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року № 916 (далі - Порядок № 916), підпункту 9 пункту 2, пункту 49 Правил № 270, статей 2, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 380/18997/21, від 20 жовтня 2020 року у справі № 140/30/20, від 25 грудня 2024 року у справі № 440/4592/23, від 27 листопада 2023 року у справі № 640/24273/19.
На переконання скаржника, суди не з'ясували обставин надсилання контролюючим органом рішення за результатами розгляду скарги Товариства як підстави для подальшого визначення дати початку перебігу строку звернення до суду із позовом в межах строків, визначених пунктом 56.19 статті 56 ПК України. У приведених скаржником постановах Верховний Суд вказував на необхідність дослідження відповідного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення. Водночас останнє у матеріалах цієї справи відсутнє і судами відповідне дослідження не здійснювалося. При цьому отримання адвокатом копії рішення ДПС на адвокатський запит не є тотожним отриманню платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, з якого починається перебіг строку звернення до суду із позовом.
У світлі викладеного безпідставним, на думку скаржника, є посилання судів попередніх інстанцій на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 812/821/17, оскільки в межах означеної справи судами було встановлено, що контролюючим органом було надіслано поштове відправлення з рекомендованим повідомленням, в якому містився особистий підпис особи, яка отримала відправлення. За аналогічних підстав скаржник вважає нерелевантними посилання судів на висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 580/12642/23, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19.
Скаржник наполягає, що протягом строку, встановленого пунктом 56.8 статті 56 ПК України, контролюючий орган повинен був надати або вмотивоване рішення за результатами розгляду скарги, або рішення про продовження строку розгляду скарги. Проте судами обставини надсилання позивачу рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків не досліджувалися. В той же час, за змістом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.005662, враховуючи встановлені ПК України наслідки неприйняття рішення/не продовження строку розгляду скарги, а також відсутність доказів прийняття та направлення контролюючим органом рішення за результатом розгляду скарги, платник податків внаслідок неотримання такого рішення має законні очікування (сподівання), що його скарга задоволена в силу прямої норми Закону. При цьому Товариство наголошує, що ні норми ПК України, ні норми Порядку № 916 не зобов'язують платника податків вживати будь-які активні дії чи заходи з метою отримання рішення за результатами розгляду скарги.
Скаржник вважає, що сам факт повернення відправнику рішення за результатом розгляду скарги без дослідження та оцінки судом належного (тобто, такого, що здійснено в порядку, спосіб та у строки, визначені Порядком № 516) надсилання рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад двадцятиденний строк, рішення за результатом розгляду скарги, не може визначати день закінчення процедури адміністративного оскарження, і як наслідок, початок перебігу місячного строку звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення.
Товариство також вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки доказам, що були надані позивачем на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду. За змістом касаційної скарги скаржник наводить доводи, що стосуються обставин залиття орендованого ним нежитлового приміщення та введення в Україні воєнного стану, постійних обстрілів міста Харкова, відключення електроенергії, та вказує, що об'єктивно не мав можливості вчасно звернутися до суду із позовом про оскарження спірних податкових повідомлень-рішень.
Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС просить в її задоволенні відмовити, а судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані. Відповідач наголошує, що у спірному випадку строк звернення до суду обчислюється саме від дати повернення на адресу ДПС листа, яким було надіслано рішення про результати розгляду скарги, а саме 18 листопада 2024 року. Зауважує, що інформація за трек-номером відправлення наразі відсутня, оскільки зберігається лише шість місяців. З приводу відсутності опису вкладення в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення ГУ ДПС зазначає, що за змістом Правил № 270 рекомендований внутрішній лист як вид поштового відправлення без оголошеної цінності не може бути прийнятий оператором поштового зв'язку з описом вкладення. Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 820/1186/17, від 15 серпня 2024 року у справі № 380/18997/21) вказував про необов'язковість опису вкладення під час направлення кореспонденції суб'єктом владних повноважень, тому доводи позивача в цій частині є безпідставними. Решта доводів відзиву дублює аргументи, що наводилися відповідачем в ході судового розгляду справи.
Відповідно до довідки, складеної 06 лютого 2025 року секретарем Харківського окружного адміністративного суду (том 1 а.с.38), на підставі частини п'ятнадцятої пункту 3 розділу VI «Перехідні положення» КАС України та пункту 1 розділу VIІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 814 від 20 серпня 2019 року, формування матеріалів справи № 520/2563/25 здійснюється у змішаній (паперовій та електронній) формі. Враховуючи викладене, Верховний Суд за допомогою функціоналу комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» здійснив витребування електронної справи, яка формувалась судом апеляційної інстанції у справі № 520/2563/25 (далі - Електронна справа). Відповідно, касаційний перегляд справи № 520/2563/25 здійснюється на підставі Електронної справи, сформованої судом апеляційної інстанції, та матеріалів справи, які 23 червня 2025 року надійшли до суду касаційної інстанції в паперовій формі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Колегія суддів встановила, що спірним є питання дотримання Товариством строку звернення до суду у випадку оскарження податкових повідомлень-рішень після застосування процедури адміністративного оскарження та поважності причин пропуску такого строку (якщо він був пропущений).
Вирішуючи спірне у цій справі питання, суд касаційної інстанції враховує, що предметом судового розгляду у цій справі є податкові повідомлення-рішення від 22 серпня 2024 року № 00474490713, № 00474750713, стосовно яких Товариство застосувало процедуру адміністративного оскарження шляхом подання скарги до ДПС.
Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті» .
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 у пункті 17 виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення із використанням процедури досудового вирішення спору становить один місяць і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із темпоральними межами строку звернення до суду із позовом та вказали, що у спірних правовідносинах такий строк врегульований нормою пункту 56.19 статті 56 ПК України і становить один місяць з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на оскаржувані рішення податкового органу. Обставина використання встановленого податковим законодавством порядку досудового оскарження податкових повідомлень-рішень позивачем не заперечується.
Скаржник доводив судам (і посилається на ці ж обставини у касаційній скарзі), що факт отримання ним 18 листопада 2024 року рішення за результатами розгляду скарги не підтверджується належними доказами, а саме, повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, подання адміністративного позову лише 03 лютого 2025 року зумовлено також поважними причинами пропуску строку звернення до суду, що спричинено залиттям нежитлового приміщення, в якому зберігалися відповідні первинні документи, та ракетними обстрілами територіальної громади міста Харкова, у межах якої здійснює свою діяльність Товариство.
Натомість, суди виснували, що рішення ДПС про результати розгляду скарги вважається врученим платнику податків 18 листопада 2024 року з огляду на проставлення на конверті відмітки «за закінченням встановленого строку зберігання». Більше того, навіть починаючи з 19 грудня 2024 року (день отримання відповіді на адвокатський запит) Товариство пропустило строку звернення до суду з позовом, а наведені ним причини його пропуску суди не визнали поважними.
Колегія суддів не знаходить підстав не погодитися із таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 56.8 статті 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.
Стаття 42 ПК України унормовує питання листування платників податків та контролюючих органів.
Пункт 42.1 статті 42 ПК України встановлює, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем-1 у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
У постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків кореспонденції у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
У цій справі рішення ДПС від 31 жовтня 2024 року № 32716/6/99-00-06-01-04-06 про результати розгляду скарги було надіслане на адресу Товариства: 61054, м. Харків, вул. В. Стуса, буд. 13/1, але відповідний конверт із поштовим відправленням повернувся на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що була проставлена 18 листопада 2024 року. Ці обставини підтверджуються копіями конверту, що міститься у матеріалах справи (том 1 а.с.68, 80, 201, том 2 а.с. 133). У поданих процесуальних заявах до суду позивач не заперечує правильність адреси, на яку надсилалось Товариству означене рішення. Крім того, зазначена адреса є місцезнаходженням позивача згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Враховуючи, що абзац другий пункту 42.5. статті 42 ПК України наголошує на тому, що документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, і така відмітка проставлена оператором на довідці про причини повернення / досилання (за формою ф.20), правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що рішення ДПС слід вважати врученим платнику податків 18 листопада 2024 року.
З приводу посилань скаржника на недолучення відповідачем до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 розділу ІХ Порядку № 916 рішення за результатами розгляду скарги платника податків приймає керівник контролюючого органу (його заступник або уповноважена особа). Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (надається) платнику податків.
Рішення вважається надісланим (наданим) юридичній особі - платнику податків, якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі такої юридичної особи - платника податків під розписку або надіслано засобами поштового зв'язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв'язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України) на адресу, зазначену у скарзі як адреса, на яку необхідно надіслати рішення за результатами розгляду скарги, а у разі незазначення такої адреси в скарзі - на податкову адресу платника податків.
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків рішення за результатами розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти рішення за результатами розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження, місця проживання) платника податків або з інших причин, рішення за результатами розгляду скарги вважається врученим платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення (пункт 6 розділу ІХ Порядку № 916).
Відповідно до пункту 9 пункту 2 Правил № 270 повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
З аналізу наведених норм слідує, що направлення платнику податків рішення про результати розгляду скарги дійсно має здійснюватися рекомендованим листом із повідомленням про вручення поштового відправлення. При цьому у разі неможливості вручення платнику податків відповідного поштового відправлення обов'язково має бути зазначена причина невручення.
У світлі наведених вище висновків у взаємозв'язку з обставинами, що мали місце у цій конкретній справі, колегія суддів висновує, що у спірному випадку недолучення ГУ ДПС до матеріалів справи копії повідомлення про вручення, разом з яким Товариству надсилалось рішення ДПС про результати розгляду скарги, правильно не було розцінене судами попередніх інстанцій як достатній та змістовний довід, який би міг свідчити на користь позиції позивача про своєчасне звернення до суду із цим позовом. Означені аргументи скаржника не змінюють висновків судів про порушення ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» строку звернення до суду в контексті того, що такий строк є порушений навіть починаючи з 19 грудня 2024 року (дати, в яку рішення про результати розгляду скарги було безспірно отримано позивачем у відповідь на адвокатський запит).
Так, протягом розгляду справи Товариство стверджувало, що дізналося про існування рішення про результати розгляду скарги, поданої на оскаржувані податкові повідомлення-рішення, саме 19 грудня 2024 року. Відтак, від зазначеної дати строк звернення до суду, визначений пунктом 56.19 статті 56 ПК України, сплинув 20 січня 2025 року (з урахуванням правил, встановлених частиною шостою статті 120 КАС України). Проте, Товариство звернулося до суду із цим позовом із пропуском такого строку, а саме 03 лютого 2025 року.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали неповажними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, зазначивши, що самі по собі обставини введення в Україні воєнного стану, без належного обґрунтування такої причини через призму неможливості ситуативного виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи й обґрунтування її належними та допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення такого строку. Суди також визнали неналежну організацію процесу щодо оскарження податкових повідомлень-рішень з боку позивача та виникнення у нього організаційних складнощів для своєчасного подання позову суто суб'єктивною причиною.
Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не спростовують наведених вище висновків судів в частині неповажності причин пропуску строку звернення до суду. У касаційній скарзі Товариство звертає увагу суду касаційної інстанції на обставини залиття 15 листопада 2024 року нежитлового приміщення, яке орендує позивач і в якому зберігалися первинні документи, на підтвердження чого посилається на акт комісії з обстеження аварійної ситуації залиття та встановлення пошкодження документів від 15 листопада 2024 року. Проте, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права внаслідок неврахування означеного документа при вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду. Зміст вказаного акта не узгоджується із вимогами, встановленими у Додатку 4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207. Зміст зразка, викладеного у Додатку 4 свідчить, що такий акт має складатися представниками житлово-експлуатаційної компанії, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, управляючої компанії, тобто, організації, яка здійснює обслуговування відповідного будинку. Натомість, представлений Товариством акт таким вимогам не відповідає.
Скаржник у касаційній скарзі доводить, що серед пошкоджених залиттям документів опинилися договори та первинні документи, складені за наслідками господарських операцій з ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Мегабуд», ТОВ «Мегаінвестбуд», ПрАТ «Будівельний торговий будинок», які також були предметом дослідження податкового органу згідно з актом перевірки. Платник податків вжив заходів щодо отримання відповідних документів від вказаних контрагентів, а також банківських виписок від АТ «Мегабанк» та АТ «БАНК СІЧ», проте, відновлені документи надійшли: від ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Мегабуд» - 03 лютого 2025 року, від ТОВ «Мегаінвестбуд» - 21 січня 2025 року, від ПрАТ «Будівельний торговий будинок» - 09 січня 2025 року, від АТ «Мегабанк» - 27 грудня 2024 року, від АТ «БАНК СІЧ» - 15 січня 2025 року.
У світлі наведених доводів колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про неналежну організацію Товариством процесу оскарження податкових повідомлень-рішень та вважає, що наведені скаржником причини правильно не були визнані поважними. Так, із змісту адміністративного позову слідує, що серед підстав позову позивач вказував про правомірність відображення в податковому обліку господарських операцій із наступними контрагентами: ПрАТ «Будівельний торговий будинок», ТОВ «Доррембуд Актив», ТОВ «Дорожньо-господарське підприємство «Конструктив», ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Мегабуд», ТОВ «Лігатнес Буд», ТОВ «Ем.Группе», ТОВ «Альянс Гермес», ТОВ «Скай-Сіті Буд», ТОВ «ЗЗК «Еталон», ТОВ «Мегаінвестбуд», ТОВ «Укрметалмаш», ТОв «ДК Схід», ТОВ «Схід-Трейд Плюс», ТОВ «Гефестторгстрой». До адміністративного позову Товариство долучило копії первинних документів за наслідками господарських операцій із переліченими контрагентами.
Таким чином, контрагенти ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Мегабуд», ТОВ «Мегаінвестбуд», ПрАТ «Будівельний торговий будинок» не були єдиними, на підставі господарських відносин з якими були побудовані аргументи адміністративного позову. При цьому за твердженням самого скаржника, документи від ПрАТ «Будівельний торговий будинок» та від обох банків було отримано ще до 20 січня 2025 року.
Відповідно до частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Разом з тим, правила частини четвертої статті 79 КАС України передбачають, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відтак, позивач, маючи дійсний намір своєчасно оскаржити спірні у цій справі податкові повідомлення-рішення, не був позбавлений можливості подати адміністративний позов у строк, встановлений пунктом 56.19 статті 56 ПК України, із повідомленням суду, що первинні документи щодо контрагентів ТОВ «Архітектурно-будівельна компанія «Мегабуд», ТОВ «Мегаінвестбуд» будуть подані до суду одразу після їх отримання та наданням доказів, що підтверджують такі обставини. Саме така поведінка позивача свідчила б про добросовісне користування процесуальними правами та обов'язками відповідно до вимог пункту 2 частини третьої, пункту 4 частини п'ятої статті 44, частин другої, четвертої статті 79 КАС України. В свою чергу, частина перша статті 44 КАС України застерігає про неприпустимість зловживання процесуальними правами.
З приводу посилань ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» на обставини введення воєнного стану суд касаційної інстанції зазначає, що такі обставини дійсно можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Проте, сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній і послідовній практиці Верховного Суду.
Водночас скаржник не вказує, яким саме чином введення воєнного стану спричинило пропуск ним строку звернення до суду. Товариство в загальному посилається на те, що потерпає від ракетно-бомбових ударів, ударів безпілотними літальними апаратами, відключень електроенергії, постачання тепла, гарячої та холодної води, звільнення працівників. Проте, доказів, які б підтверджували існування таких обставин, не долучає.
Обставина того, що Харківська міська територіальна громада з 15 вересня 2022 року віднесена до території можливих бойових дій, безперечно, підлягає врахуванню судами, зокрема, під час вирішення питання про поновлення строку звернення до суду, але у випадку її наведення у поєднанні з конкретними життєвими обставинами особи чи обставинами ведення господарської діяльності суб'єкта господарювання, що були зумовлені фактом їх перебування на такій території. Аналогічний підхід підлягає застосуванню і при оцінці посилань на кількість повітряних тривог, що мали місце у відповідному регіоні. Самого по собі узагальненого посилання на вказані обставини недостатньо для твердження про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Суд касаційної інстанції відхиляє аргумент скаржника про недослідження судами факту надіслання та отримання Товариством рішення ДПС про продовження строку розгляду скарги, оскільки ця обставина не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду. При оцінці обставин дотримання такого строку значення має саме момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, яке пов'язане із обізнаністю про відмову у задоволенні скарги платника податків, а не з продовженням строків розгляду скарги. Позивач не оспорює, що фактично йому стало відомо про результат розгляду його скарги 19 грудня 2024 року. Тож після отримання негативного рішення за результатами розгляду скарги відсутні підстави стверджувати про наявність у позивача законних очікувань про задоволення його скарги в порядку адміністративного оскарження.
Колегія суддів також зазначає, що відсутні підстави вважати неврахованими судами попередніх інстанцій висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 15 серпня 2024 року у справі № 380/18997/21, від 20 жовтня 2020 року у справі № 140/30/20, від 25 грудня 2024 року у справі № 440/4592/23, від 27 листопада 2023 року у справі № 640/24273/19. Як уже зазначалося вище, такий недолік як недолучення відповідачем до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (за умови наявності копії зворотного боку конверта з даними про відправника, адресата та заповненою довідкою про причини повернення / досилання) не має вирішального значення для вирішення питання про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду у цій справі. Фактично про негативний результат за наслідками розгляду скарги, поданої за процедурою адміністративного оскарження, позивачу стало відомо не пізніше, ніж 19 грудня 2024 року, проте, з цього часу останнім не було вжито заходів щодо своєчасного подання адміністративного позову до суду.
Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що ТОВ «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуального права на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для підготовки позову у період щонайменше з 19 грудня 2024 року по 20 січня 2025 року не було надано ні судам попередніх інстанцій, ні до суду касаційної інстанції.
Така поведінка позивача не може бути визнана сумлінною, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу пропущеного строку звернення до суду.
Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНІЧНА ІНІЦІАТИВА» залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева В.П. Юрченко