м. Київ
21 жовтня 2025 року
справа № 140/13115/24
адміністративне провадження № К/990/31720/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області
на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (суддя - Смокович В. І.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (судді: Шинкар Т. І., Довга О. І., Запотічний І. І.)
у справі № 140/13115/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Док-Агро»
до Головного управління ДПС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Рух справи
11 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Док-Агро» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року:
- №0193650701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 244 818,75 грн, у тому числі: на 2 595 855,00 грн - за податковим зобов'язанням, 648 963,75 грн - за штрафними санкціями (а. с. 40-43);
- №0193660701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 007 776,25 грн, у тому числі: на 1 606 221,00 грн - за податковим зобов'язанням, 401 555,25 грн - за штрафними санкціями (а. с. 44-48);
- №0193670701, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00 грн (а. с. 49-51);
- №0194342301, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 2 040,00 грн (а. с. 53-54);
- №0193812408, яким застосовано штрафні санкції в розмірі 1020 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, позов Товариства задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193650701 форми «Р», №0193670701 форми «Н» та №0193812408 форми «ПС». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Головне управління ДПС у Волинській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 140/13115/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2025 року визначено склад колегії суддів: Дашутін І. В. - головуючий суддя, Яковенко М. М., Шишов О. О.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 КАС України та надано 10-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме, для сплати судового збору.
Після усунення відповідачем недоліків касаційної скарги Верховний Суд ухвалою від 11 серпня 2025 року відкрив касаційне провадження та витребував справу з суду першої інстанції.
18 серпня 2025 року справа № 140/13115/24 надійшла до Верховного Суду.
У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Дашутіна І. В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 17 вересня 2025 року № 17), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року № 1199/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 вересня 2025 року визначено склад колегії суддів: Ханова Р. Ф. - головуючий суддя, Бившева Л. І., Хохуляк В. В.
Обставини справи
Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «Док-Агро» зареєстроване Локачинською районною державною адміністрацією 11 листопада 2016 року №11861020000000572, 4051419. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 11 листопада 2016 року №030716218301, перебуває на обліку в ГУ ДПС у Волинській області (Локачинський район).
Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15 вересня 2021 року №200579450, виданого Луцькою ОДПІ, індивідуальний податковий номер - 409559703076, Товариство зареєстровано платником податку на додану вартість з 11 листопада 2016 року.
Відповідно до пункту 77.1, 77.4 статті 77 ПК України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2024 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області №1568-п від 29 квітня 2024 року, проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2024 року та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з врахуванням вимог за період з 11 листопада 2016 року по 31 березня 2024 року, пункту 102.1, пункту 102.3, статті 102 ПК України, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
За наслідками проведеної перевірки податковий орган склав акт про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Док-Агро» 19 червня 2024 року №16264/07-01/40955973 (далі - акт перевірки), яким встановлено наступні порушення:
1) підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 140.5.4, пункту 140.5, статті 140 ПК України, пункту 7, пункту 11 і пункту 12 П(С)БО №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318.
На підставі наведеного висновку винесено податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193650701 Форма «Р», яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3 244 818,75 грн, у тому числі: 2 595 855,00 грн - за податковим зобов'язанням та 648 963,75 грн - за штрафними санкціями.
2) підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.191 пункту 14.1, статті 14, статті 185, підпункту 187.1, статті 187, підпункту 188.1 статті 188, абзацу «г» пункту 198.5 статті 198, пункту 201.1 пункту 201.2 пункту 201.10 статті 201 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21.
На підставі наведеного висновку винесено податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193660701 Форма «Р», яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 007 776,25 грн, у тому числі: 1 606 221,00 грн - за податковим зобов'язанням та 401 555,25 грн - за штрафними санкціями.
3) статті 201 ПК України.
На підставі наведеного висновку винесено податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193670701 Форма «Н», яким до Товариства застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00 грн.
4) пункту 119.1 статті 119 ПК України.
На підставі наведеного висновку винесено податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193812408 Форма «ПС», яким до Товариства застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 020,00 грн.
5) пункту 120.1 статті 120 ПК України.
На підставі наведеного висновку винесено податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0194342301 Форма «ПС», яким до Товариства застосовано штрафну санкцію в розмірі 2 040,00 грн.
Не погодившись із наведеними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариством подано скаргу до ДПС України. Рішенням про результати розгляду скарги №30110/6/99-00-06-01-01-06 від 04 жовтня 2024 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга Товариства без задоволення (том 3 а. с. 1-14).
Доводи касаційної скарги
В касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме: статей 14, 22, 23, 39, 44, 103, 119, 134, 135, 138, 140, 141, 176, 198, Податкового кодексу України (далі - ПК України); статей 1, 4, 8, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженої наказом Мінфіну від 30 листопада 1999 року № 291, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (наказ Міністерства фінансів України від 24 травня1995 року № 88), П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (наказ Мінфіну № 73 від 07 лютого 2013 року, П(С)БО 16 «Витрати» (наказ Мінфіну № 318 від 31 грудня 1999 року), пунктів 16, 20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246; Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4; статей 14, 78, 242, 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193650701 Форма «Р» стосовно дотримання вимог підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК України щодо операцій з придбання товарів протягом 2021 року для цілей підпункту 140.5.4 ПК України, відповідач визначає підставою касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вважає, що суд апеляційної інстанцій не врахував правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 травня 2023 року у справі № 320/4834/20, відповідно до якого важливим критерієм обрання застосовного методу трансферного ціноутворення є забезпечення необхідного ступеня зіставності між контрольованими і неконтрольованими операціями.
Стосовно оскарження рішень судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0193650701 від 16 липня 2024 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, №0193660701 від 16 липня 2024 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та №0193670701 від 16 липня 2024 року, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00 грн у частині вибуття товарів згідно бухгалтерського проведення Дт 902 - Кт 28 без відображення їх вибуття у складі доходів, відповідач визначив підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки вважає, що наразі Верховний Суд не сформулював правовий висновок щодо правильного тлумачення та застосування положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України у їх взаємозв'язку з пунктами 44.1, 44.2 статті 44 цього ж кодексу, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженою наказом Мінфіну від 30.11.1999 № 291, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (наказ Мінфіну від 24 травня 1995 року № 88), П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (наказ Мінфіну № 73 від 07 лютого 2013 року) та пунктами 7, 11, 12 П(с)БО 16 «Витрати» (наказ Мінфіну № 318 від 31 грудня 1999 року) - у контексті формування витрат з порушенням порядку ведення бухгалтерського обліку, зокрема, без визначення сум доходу для отримання якого такі витрати були здійснені, з подальшим їх відображенням у фінансовій та податковій звітності.
Оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0193660701 від 16 липня 2024 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та №0193670701 від 16 липня 2024 року, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00 грн у частині питання застосування визначеного підприємством методу вибуття товарних запасів (метод ФІФО), податковий орган визначає підставою касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що наразі Верховний Суд не сформулював правовий висновок щодо правильного тлумачення та застосування положень пункту 188.1 статті 188 ПК України у взаємозв'язку з положеннями 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, статей 1, 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 16, 20 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Наказ Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року N 246 - у контексті формування показників фінансового та податкового обліку з порушенням визначеного наказом на облікову політику підприємства порядку вибуття товарних запасів, зокрема, методу вибуття товарних запасів ФІФО.
Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193812408 Форма «ПС», яким застосовано до Товариства штрафну санкцію в розмірі 1020,00 грн, відповідач визначив підставу касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки наразі Верховний Суд не сформулював правовий висновок щодо правильного тлумачення та застосування положень пункту 176.2 статті 176 ПК України, пункту 119.1 статті 119 цього кодексу та вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4 у контексті застосування фінансових санкцій до податкового агента у порушення порядку заповнення податкової звітності, а саме Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, у частині зазначення недостовірного реєстраційного номера облікової картки платника податків.
Відповідач просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства відмовити повністю.
31 серпня 2025 року позивач надав відзив на касаційну скаргу податкового органу, у якому, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, просить залишити скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення - без змін.
Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Щодо податкових повідомлень-рішень від 16 липня 2024 року: №0193650701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, №0193660701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та №0193670701, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00 грн в контексті висновків податкового органу щодо вибуття товарів згідно бухгалтерського проведення Дт 902 - Кт 28 без відображення їх вибуття у складі доходів
Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач обґрунтовує підстави визначення грошових зобов'язань за зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями висновками щодо порушення Товариством підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 140.5.4, пункту 140.5, статті 140 ПК України, пункту 7, пункту 11 і пункту 12 П(С)БО №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318.
Контролюючий орган в акті перевірки й в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях зазначає, що під час проведення перевірки оборотів рахунку 281 в розрізі номенклатури, кількості, вартості та періодів встановлено, що Товариство включило до складу витрат (рядок 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» вибуття товарів згідно бухгалтерського проведення Дт 902 Кт 28 без відображення їх вибуття у складі доходів та податкових зобов'язань з ПДВ.
Відповідно до приписів пункту 46.1 статті 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Наказом Міністерства фінансів України № 897 від 20 жовтня 2015 року «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств» (із змінами і доповненнями на час спірних правовідносин), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за №1415/27860, затверджено форму Податкової декларації з податку на прибуток.
Відповідно до цього Наказу, у податковій декларації з податку на прибуток підприємств, різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України (+, -) відображаються у графі код рядка 03 РІ.
Зменшення фінансового результату до оподаткування на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років відображається у рядку 3.2.4 додатка РІ до рядка 03 РІ Декларації «Сума від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років (підпункт 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 розділу III ПК України)».
Отже, в додатку РІ до декларації з податку на прибуток фіксується сума зменшення фінансового результату до оподаткування на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років, з урахуванням підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 розділу III ПК України.
Підпунктом 140.4.2. пункту 140.4 статті 140 ПК України встановлено правило, згідно із яким фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років.
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період перевищує сорок мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Платники податку на прибуток - виробники сільськогосподарської продукції, які обрали річний податковий (звітний) період відповідно до підпункту 137.4.1 пункту 137.4 статті 137 цього Кодексу, фінансовий результат до оподаткування за податковий (звітний) період обчислюють шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування за минулий звітний рік на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя такого року та збільшення на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя поточного звітного року, що визначені відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
Згідно із пунктами 7, 11-12 П(С)БО «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Національного положення (стандарту).
Надаючи оцінку доводам податкового органу щодо порушення позивачем наведених вище норм права, суди попередніх інстанцій установили, що Товариство у відповідь на запит контролюючого органу від 11 червня 2024 року №4 надало лист-відповідь від 12 червня 2024 року №12/06-1, у якому зазначалось, що операція реалізація товару в програмі 1С Підприємство відображається документом «Реалізація товарів і послуг», який окрім друкованої форми робить бухгалтерські проведення - відображення відповідного запису у бухгалтерських регістрах. Наведено приклад, ситуацію, коли класичні проведення видаткової накладної виглядають наступним чином: 902 «Собівартість реалізованих товарів» - 281 «Товари» номенклатурна позиція; 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» контрагент - 702 «Дохід від реалізації товарів»; 702 «Дохід від реалізації товарів» - 6432 «Податкові зобов'язання не підтверджені». Рахунки 902, 702, 6432 не мають субконто, як наслідок відображення податкових зобов'язань чи доходу від продажу по конкретній номенклатурній позиції неможливі в програмі 1С Підприємство, а також і те, що неможливе проведення 902-281 без двох інших проведень, які й відображають вибуття товарів у складі податкових зобов'язань з ПДВ та доходів (том 3 а. с. 27-31).
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податковий орган під час проведення перевірки вказані твердження не врахував та не надав їм належної оцінки. Під час судового засідання представник відповідача не заперечував факт неможливості проведення 902-281 без двох інших проведень (361-702 та 702-6432).
В оскаржуваних судових рішеннях акцентовано на тому, що податковий орган в додатку 18 до акта перевірки наводить рух товару номенклатури метіонін (Метіонін DL-Methionine Feed Grade,Метіонін кормовий EVONIK,DL-Methionine Feed Grade, Метіонін DL-Метіонін кормовий, мін. 99% (25) (тов), Метіонін DL, МетАМІНО DL- метіонін кормовий 99%, Метіонін-D.L. (Sumimet-P), згідно даних бухгалтерського обліку Товариства (код 40955) та за даними Єдиного реєстру податкових накладних (том 3, а. с. 71-72).
Зведена інформація щодо вибуття товарів згідно бухгалтерського проведення Дт 902 Кт 28 без відображення їх вибуття у складі доходів та податкових зобов'язань з ПДВ викладена у таблиці, яка знаходиться на 19 сторінці акта перевірки (том 1, а. с. 80).
За результатами аналізу зафіксованих відповідачем в акті перевірки даних суди попередніх інстанцій погодились з аргументами представника позивача, що наведена таблиця, яка зазначена в акті перевірки, оформлена таким чином, що з неї неможливо встановити суть правопорушення, а також метод обрахунку. Водночас додаток 18 до акта перевірки оформлений без посилання на податкові накладні, хоча, як убачається із його назви, за основу його формування брались відомості із Єдиного реєстру податкових накладних.
Суди попередніх інстанцій дійшли думки, що правильність формування відомостей у рядку 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» за 3 квартал 2022 року, 3 квартал 2023 року та 4 квартал 2024 року Товариства підтверджується зареєстрованими податковими накладними. При цьому суди дослідили: податкові накладні, виписані Товариством у вересні 2020 року на користь контрагентів щодо реалізації Метіоніну й обороти по рахунку 281 за вересень 2022 року (том 1 а.с. 137-146, 136); податкові накладні, виписані Товариством у грудні 2023 року на користь контрагентів щодо реалізації Метіоніну-D.L (Sumimet-Р) (том 1 а.с. 148-163), щодо реалізації Треоніну (том 1, а.с. 165-170), щодо реалізації Треоніну кормового (том 1, а. с. 172-192) й обороти по рахунку 281 за грудень 2023 року (том 1, а. с. 147, 164, 171).
За висновком судів попередніх інстанцій, податковий орган не довів заниження Товариством задекларованих показників у рядку 02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2024 року на суму 6 080 717,14 грн, в т. ч.: 3 квартал 2022 року в сумі 1 075 000,00 грн, за 3 квартал 2023 року в сумі 1 001 767,50 грн, за 4 квартал 2023 року в сумі 4 003 949,64 грн.
В оскаржуваних судових рішеннях наголошено, що наведені вище обставини свідчать й про безпідставність висновку податкового органу щодо заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 4.1 Декларацій «Нараховано податкових зобов'язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 розділу V ПК України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою» всього в сумі 1 216 143 грн, в т. ч.: за вересень 2022 року в сумі 215000 грн, за серпень 2023 року в сумі 200354 грн, за грудень 2023 року в сумі 800 779 грн.
Крім того, суди зазначили, що висновки контролюючого органу щодо порушення пункту 201.10 статті 201 ПК України, а саме нездійснення реєстрації податкових накладних (відсутня реєстрація) в Єдиному реєстрі податкових накладних на вартість товару, використаного в операціях, що не є господарською діяльністю платника на загальну суму 1 216 143 грн, в т. ч.: за вересень 2022 року в сумі 215000 грн, за серпень 2023 року в сумі 200354 грн, грудень 2023 року в сумі 800 789 грн також є безпідставним, у зв'язку із помилковим висновком податкового органу щодо заниження податкових зобов'язань.
Не погоджуючись з зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, відповідач в касаційній скарзі наголошує, що «фактично під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Товариство правомірно відобразило у формування відомостей у рядку 02 Декларацій «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» за 3 квартал 2022 року, 3 квартал 2023 року та 4 квартал 2024 року. Обґрунтуванням стала наявність зареєстрованих податкових накладних».
Відповідач, покликаючись на положення пункти 44.1 44.2 статті 44, 134 ПК України, П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та П(С)БО 16 «Витрати», в касаційній скарзі зазначив, що лише ті витрати можуть впливати на фінансовий результат, які відображені в обліку у спосіб, передбачений нормативно затвердженою методологією, зокрема у частині одночасного визнання доходу, для отримання якого такі витрати були здійснені. Показники податкової звітності формуються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, що ведуться у порядку, визначеному законодавством.
А податкові накладні засвідчують факт реалізації товару та відповідно є підставою для формування податкових зобов'язань у декларації з податку на додану вартість, однак не можуть підтверджувати факт формування доходу у податковій декларації з податку на прибуток приватних підприємств.
При цьому, контролюючий орган вкотре зауважив, що під час перевірки оборотів рахунку 281 в розрізі номенклатури, кількості, вартості та періодів встановив, що Товариство включено до складу витрат (рядок 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» вибуття товарів згідно бухгалтерського проведення Дт 902 - Кт 28 без відображення їх вибуття у складі доходів та податкових зобов'язань з ПДВ. Тобто платником сформовано витрати без визначення доходів, які він отримав від понесених витрат.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в цій частині спору, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій про безпідставність висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, щодо нібито відображення Товариством господарських операцій з вибуття товарів за бухгалтерським проведенням Дт 902 - Кт 281 без одночасного відображення відповідних доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Підставою для такого висновку податковий орган визначив аналіз оборотів по рахунку 281, викладений у додатку до акта перевірки.
Разом із тим, наведені у зазначеному додатку таблиці не містять посилань на первинні документи бухгалтерського обліку або податкові накладні, не дають змоги встановити зміст господарських операцій, їх обсяг, період здійснення та порядок формування податкових показників.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що у програмному середовищі 1С «Підприємство» технічно неможливо здійснити проведення Дт 902 - Кт 281 (списання собівартості реалізованих товарів) окремо, без автоматичного формування взаємопов'язаних бухгалтерських записів: Дт 361 - Кт 702 (визнання доходу від реалізації) та Дт 702 - Кт 641/32 (нарахування податкових зобов'язань з ПДВ).
Зазначені проведення є системно пов'язаними, формуються програмою автоматично у межах одного документа реалізації товарів і відображають єдиний господарський факт - операцію з реалізації.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що викладені в акті перевірки твердження контролюючого органу про проведення записів за рахунком Дт 902 - Кт 281 без відповідних доходних і податкових проводок не відповідають фактичним та технічним можливостям облікової системи, а тому не можуть свідчити про порушення Товариством вимог бухгалтерського чи податкового обліку.
При цьому доводи касаційної скарги щодо помилковості посилання судів на податкові накладні як підтвердження фінансового результату є слушними, однак не впливають на правильність кінцевих висновків, оскільки суди дослідили оборотну відомість по рахунку 281, яка підтверджує відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку Товариства.
Акт перевірки не містить посилань на первинні документи чи інші докази, що свідчили б про відсутність відповідних проводок або нереєстрацію податкових накладних, а тому контролюючим органом не доведено факту порушення платником податкового законодавства.
На думку заявника касаційної скарги, з огляду на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо зазначених вище норм права в цій частині правовідносин, суд касаційної інстанції мав би сформувати такий висновок: «У випадках, коли витрати платника податку на прибуток сформовані з порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та відображені у звітності не у відповідності до положень П(С)БО 16 та П(С)БО 1, тобто без подальшого визначення сум доходу для отримання якого вони здійснені, то такі витрати не можуть бути враховані для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток. Урахування у податковому обліку витрат можливе лише у разі дотримання всіх необхідних умов, а також правильного відображення у фінансовій звітності згідно із затвердженими стандартами. В іншому випадку порушується прямий припис пункту 44.2 статті 44 ПК України, який передбачає, що дані бухгалтерського обліку є підставою для визначення об'єкта оподаткування лише за умови, що вони сформовані у порядку, встановленому законодавством».
Запропонований податковим органом правовий висновок є слушним та мав би право на формування Верховним Судом у цій справі за умови доведення складу податкових правопорушень щодо недотримання позивачем встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у спірних правовідносинах проведення Дт 902 - Кт 281 сформоване програмним забезпеченням 1С:Підприємство як частина документа реалізації товарів, що автоматично формує взаємопов'язані доходні проводки (Дт 361 - Кт 702) та нарахування ПДВ (Дт 702 - Кт 641.32).
Отже, технічна структура бухгалтерського обліку виключає можливість формування витрат без відповідного визначення доходу. Контролюючим органом не доведено, що витрати відображені з порушенням П(С)БО 1 та П(С)БО 16, а тому вони можуть бути враховані для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193650701 Форма «Р», яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 3 244 818,75 грн, у тому числі: на 2 595 85500 грн - за податковим зобов'язанням, 648 963,75 грн - за штрафними санкціями у частині дотримання вимог підпункту 39.4.6 пункту 39.6 статті 39 ПК України щодо операцій з придбання товарів протягом 2021 року для цілей підпункту 140.5.4 ПК України
Підпунктом 140.5.4. пункту 140.5 статтею 140 ПК України передбачено, що фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується:
на суму 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у:
неприбуткових організацій, внесених до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого придбання, крім випадків, коли сума вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг, придбаних у таких організацій, сукупно протягом звітного (податкового) року не перевищує 25 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, та крім бюджетних установ, Накопичувального фонду, недержавних пенсійних фондів і неприбуткової організації, яка є об'єднанням страховиків, якщо участь страховика у такому об'єднанні є умовою проведення діяльності такого страховика відповідно до закону;
нерезидентів (у тому числі пов'язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу;
нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту «г» підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи.
У випадку незастосування вимог цього підпункту на підставі абзацу шостого цього підпункту, якщо контролюючий орган не враховує (не визнає) таку операцію за результатами аналізу відповідно до статті 39 цього Кодексу, фінансовий результат до оподаткування збільшується у порядку, передбаченому абзацом першим підпункту 140.5.2-1 пункту 140.5 статті 140 цього Кодексу. При цьому інші коригування, передбачені цим підпунктом, не застосовуються, а сума цього коригування щодо такої операції зменшується на суму коригування, передбаченого абзацом сьомим цього підпункту, якщо платник податку самостійно вже застосував це коригування щодо такої операції.
Водночас, підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 ПК України передбачено, яку інформацію повинна містити документація з трансфертного ціноутворення, яка є сукупністю документів або єдиний документ, складений у довільній формі.
Відповідно до підпункту 39.3.1. пункту 39.3 статті 39 ПК України встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» здійснюється за одним із таких методів: 39.3.1.1. порівняльної неконтрольованої ціни; 39.3.1.2. ціни перепродажу; 39.3.1.3. «витрати плюс»; 39.3.1.4. чистого прибутку; 39.3.1.5. розподілення прибутку.
Згідно із підпунктом 39.3.2.1. підпункту 39.3.2 пункту 39.3 статті 39 ПК України відповідність умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» визначається за допомогою застосування методу трансфертного ціноутворення, який є найбільш доцільним до фактів та обставин здійснення контрольованої операції, крім випадків, коли цим Кодексом визначені вимоги щодо обов'язковості застосування конкретного методу встановлення відповідності умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки» для контрольованих операцій певного виду.
Найбільш доцільний метод трансфертного ціноутворення обирається з урахуванням таких критеріїв: доцільності обраного методу відповідно до характеру контрольованої операції, що визначається, зокрема, на основі результатів функціонального аналізу контрольованої операції (з урахуванням виконуваних функцій, використовуваних активів і понесених ризиків); наявності повної та достовірної інформації, необхідної для застосування обраного методу та/або методів трансфертного ціноутворення; ступеня зіставності між контрольованими і неконтрольованими операціями, включаючи надійність коригувань зіставності, якщо такі застосовуються, які можуть використовуватися для усунення розбіжностей між такими операціями.
Платник податку з урахуванням зазначених критеріїв використовує будь-який метод, який він вважає найбільш доцільним, однак у разі, якщо існує можливість застосування і методу порівняльної неконтрольованої ціни, і будь-якого іншого методу, застосовується метод порівняльної неконтрольованої ціни.
Контролюючий орган не має права застосовувати під час встановлення відповідності умов контрольованих операцій платника податків принципу «витягнутої руки» інший метод трансфертного ціноутворення, ніж зазначений у договорі про попереднє узгодження ціноутворення.
Підпунктом 39.5.3.1. підпункту 39.5.3 пункту 39.5 статті 39 ПК України передбачено, що платник податків та контролюючий орган використовують джерела інформації, які містять відомості, що дають можливість зіставити комерційні та фінансові умови операцій згідно з підпунктом 39.2.2 пункту 39.2 цієї статті, зокрема:
а) інформацію про зіставні неконтрольовані операції платника податків, а також інформацію про зіставні неконтрольовані операції його контрагента - сторони контрольованої операції з непов'язаними особами;
б) будь-які інформаційні джерела, що містять відкриту інформацію та надають інформацію про зіставні операції та осіб;
в) інші джерела інформації, з яких інформація отримана платником податків з дотриманням вимог законодавства та які надають інформацію про зіставні операції та осіб, за умови що платник податків надасть таку інформацію контролюючому органу;
г) інформацію, отриману контролюючим органом у рамках укладених Україною міжнародних угод.
При цьому важливим критерієм при обранні застосовного методу трансферного ціноутворення є забезпечення необхідного ступеня зіставності між контрольованими і неконтрольованими операціями.
Під час визначення зіставності операцій обов'язково аналізуються такі елементи контрольованих та зіставних операцій, як функції, що виконуються сторонами операції, активи, що ними використовуються, умови розподілу між сторонами операції ризиків та вигод, розподіл відповідальності між сторонами операції та інші умови операції (функціональний аналіз).
Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство проводило операції із придбання товарів у нерезидентів (у тому числі пов'язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу (постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1045 в редакції чинній на момент здійснення операцій), зокрема: MEIHUA GROUP INTERNATIONAL TRADING (HONG KONG) LIMITED у 2021 році, загальний обсяг придбання у нерезидентів, які зареєстровані у державах (територіях) згідно переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1045, складає 27 802 330,22 грн та загальна сума коригування фінансового результату до оподаткування (30% вартості придбаних товарів) становить 8 340 699 грн.
Як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, наведене підтверджується фінансовою звітністю Товариства за 2021 рік; Контрактом купівлі-продажу від 19 березня 2020 року №19/03/2020, додатковими угодами та специфікаціями до нього із яких убачається, що умовами поставки виступає CIF, Одеса, України (INCOTERMS), а предметом лізин сульфат (том 2 а. с. 2-41).
На виконання пункту 39.4 ПК України Товариство надало до перевірки Документацію з обґрунтування відповідності принципу «витягнутої руки» операцій з придбання товарів протягом 2021 року для цілей підпункту 140.5.4 ПК України, яка розроблена аудиторською фірмою ТОВ «Нексія ДК Аудит і Консалтинг» (том 1 а. с. 194-250).
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань убачається, що ТОВ «Нексія ДК Аудит і Консалтинг» зареєстровано 12 травня 2008 року з видом економічної діяльності 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (основний) (том 3 а. с. 153-156).
Суди попередніх інстанцій установили, що в наведеній Документації метод порівняльної неконтрольованої ціни неможливо застосувати з метою аналізу умов здійснення Умовно контрольованої операції щодо відповідності принципу «витягнутої руки» у зв'язку із відсутністю інформації щодо наявністю зіставлених цін з внутрішньо заставленими операціями компанії, операцій контрагента та зовнішніх загальнодоступних джерел інформації.
Під час вибору сторони, що досліджується, встановлено, що більш «простою» стороною операцій є MEIHUA GROUP INTERNATIONAL TRADING (HONG KONG) LIMITED (Мейхуа), оскільки Мейхуа та ТОВ «Док-агро» є непов'язаними особами, однак у таких відсутня можливість отримати фінансові показники контрагента у рамках Умовно контрольованої операції, тому стороною, що досліджується доцільно обрати ТОВ «Док-Агро».
Так, ТОВ «Нексія ДК Аудит і Консалтинг» під час дослідження умовно контрольованої операції позивача було обрано метод «ціни перепродажу», в межах операцій з Chem Trade Center Przemyslaw Furmanowski та STANCHEM SP Z O.O. PRZEDSIEBIORSTWO CHEMICZNE, де оплата здійснюється на умовах передоплати, що є зіставним з умовами оплати в межах Умовно контрольованої операції. Також, як це зазначено у Документації, операції з наведеними контрагентами є зіставними за функціями та ризиками по умовах поставки.
В результаті дослідження сформовано перелік внутрішніх зіставних операцій до Умовно контрольованої операції за критерієм умов поставки, предмету операції та статусу контрагента для цілей застосування методу ціни перепродажу, а саме Chem Trade Center Przemyslaw Furmanowski та STANCHEM SP Z O.O. PRZEDSIEBIORSTWO CHEMICZNE. Здійснивши аналіз функцій та ризиків, що виконують/несуть сторони в межах умовно контрольованої та потенційно зіставних операцій, було виявлено достатню зіставність умовно контрольованої операції з двома імпортними операціями. Таким чином, як це зазначено у Документації, у компанії наявні внутрішні зіставні операції для застосування методу «ціни перепродажу».
Проте, контролюючий орган під час проведення перевірки, не погодився із вказаним твердженням, оскільки предметом операції з MEIHUA GROUP INTERNATIONAL TRADING (HONG KONG) LIMITED є амінокислоти, умови поставки (фактичні) (Одеса); предметом операції з Chem Trade Center Przemyslaw Furmanowski є сульфат міді умови поставки FCA Lublin; предметом операції з STANCHEM SP Z O.O. PRZEDSIEBIORSTWO CHEMICZNE є сульфат міді, умови поставки FCA Lublin.
Контролюючий орган зазначає, що предметом таких операцій є відмінний товар, а саме неорганічна сполука, сіль міді сірчаної кислоти, також відмінними є умови поставки, а тому операції з Chem Trade Center Przemyslaw Furmanowski та STANCHEM SP Z O.O. PRZEDSIEBIORSTWO CHEMICZNE є незіставними до Умовно контрольованої операції.
Суд апеляційної інстанції при наданні оцінки правовідносинам в цій частині спору акцентував на тому, що у підпункті 39.3.4 пункту 39.3 статті 39 ПК України визначено, що метод ціни перепродажу полягає у порівнянні валової рентабельності від перепродажу товарів (робіт, послуг), придбаних у контрольованій операції, з валовою рентабельністю від перепродажу товарів (робіт, послуг), яка отримується у зіставних неконтрольованих операціях.
Метод ціни перепродажу може використовуватися, зокрема, але не виключно, якщо під час перепродажу товару здійснюються такі операції:
підготовка товару до перепродажу та його транспортування (поділ товарів на партії, формування поставок, сортування, перепакування);
змішування товарів, якщо характеристики кінцевої продукції (напівфабрикатів) істотно не відрізняються від характеристик змішуваних товарів.
Загальний принцип вибору та застосування методів трансфертного ціноутворення ґрунтується на рекомендаціях ОЕСР, викладених у Настановах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з ТЦ для транснаціональних корпорацій і податкових органів (у редакції 2010 року) (далі - Настанови ОЕСР).
Пунктом 2.23 Настанови ОЕСР передбачено, що неконтрольована операція є порівнянною щодо контрольованої операції (тобто вона є порівнянною неконтрольованою операцією) для потреб методу ціни перепродажу за умови задоволення однієї з двох умов: а) жодна з відмінностей (у разі наявності) між порівнюваними операціями чи між підприємствами, які проводять такі операції, не може суттєвим чином вплинути на маржу ціни перепродажу на відкритому ринку; або b) можливо зробити розумні коригування для усунення таких відмінностей. При проведенні порівнянь у рамках методу ціни перепродажу вимагається менша кількість коригувань, що враховують відмінності в товарах, ніж у рамках методу ПНЦ, оскільки незначні відмінності в товарах навряд чи призведуть до істотної зміни маржі порівняно з їх впливом на ціну.
Суд апеляційної інстанції, аналізуючи вимоги підпункту 39.3.4 пункту 39.3 статті 39 ПК України та пункту 2.23 Настанови ОЕСР, погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що наявність ідентичного предмету господарських операцій, як і умови поставки, не є обов'язковою умовою для використання методу ціни перепродажу, однак наявність таких відмінностей не повинна суттєво впливати на ціну товару.
Щодо фізико-хімічних властивостей сульфату міді, то це неорганічна сполука, сіль міді сірчаної кислоти. У негігроскопічному стані кристалічна речовина, нелетка, без запаху, добре розчинна у воді. За поєднання з водою утворює кристали яскраво-синього кольору. Крім того, дана речовина може служити кормовою добавкою, необхідною для запобігання дефіциту міді у сільськогосподарських тварин.
Водночас, амінокислоти це основні органічні сполуки, які входять до складу білків, одного з основних класів біомолекул у живих організмах. Амінокислоти відрізняються фізико-хімічними властивостями від інших органічних кислот. Всі з'єднання класу кристалічні речовини, добре розчинні у воді, але погано розчинні в органічних розчинниках. Вони плавляться при високих температурах, мають солодкуватий смак і легко утворюють солі. Амінокислоти відносяться до групи кормових добавок, які відповідають за насичення кормів поживними речовинами, виробляються хімічним або мікробіальних способом і допущені до використання в тваринницькій галузі.
Так, аналізуючи фізико-хімічні властивості вищезгаданих неорганічних та органічних сполук, суди попередніх інстанцій констатувати, що амінокислоти та сульфат міді є відмінними сполуками (товаром), однак дійшли висновку, що дані сполуки використовуються як кормові добавки для тварин, що відповідачем не заперечується, отже така відмінність не є суттєвою та не є такою, що може вплинути на маржу ціни перепродажу на відкритому ринку, а тому визнали безпідставними доводи податкового органу щодо того, що товари в неконтрольованих та контрольованих операціях повинні бути ідентичними.
Щодо умов поставки, суди попередніх інстанцій зауважили, що CIF розшифровується як Сost, Insuranse and Freight (named port of destination) або Вартість, страхування і фрахт (назва порту призначення) термін Інкотермс, означає, що поставка відбулася в момент, коли товар потрапив на борт судна в порту відвантаження. Продавець зобов'язаний оплатити доставку (фрахт) у порт призначення та застрахувати товар на користь покупця від ризиків втрати й ушкодження товару під час перевезення. Потрібно тільки мінімальне покриття ризиків покупця, якщо інше не передбачено договором. Перехід ризиків з моменту коли товар уже знаходиться на борту судна в порту завантаження. Розподіл затрат у місці призначення. Вид транспорту тільки морський або внутрішній річковий транспорт.
Умови поставки FCA (Free Carrier) або Франко Перевізник. Термін Інкотермс передбачає два можливих місця відвантаження продавцем товару: місце, що належить продавцеві (наприклад його склад, фабрика, магазин); зазначене в договорі місце, яке не належить продавцеві (наприклад морський порт, термінал). Уважається, що відвантаження виконано після навантаження товару на транспортний засіб перевізника, оплачене продавцем. При цьому вивантаження товару з транспортного засобу не є обов'язком продавця. Поставка відбулася в момент, коли продавець у встановленому місці передав товар, що пройшов митне очищення для експорту, зазначеному покупцем перевізникові або інші особі. Перехід ризиків відбувається з моменту поставки. Розподіл затрат у місці поставки. Вид транспорту будь який.
Отже, суди попередніх інстанцій визначили основні відмінності наведеним умовам поставки: при CIF продавець оплачує транспортування та страхує товар, при FCA це не є обов'язком продавця та при CIF ризик переходить після того, як товар надходить на борт судна, а при FCA після передачі товару перевізнику.
Наведене вище зумовило висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність відповідачем того, що відмінність умов поставки між контрольованою та неконтрольованою операціями впливає на ціну товару, а така відмінність є суттєвою та впливає на маржу ціни перепродажу на відкритому ринку.
Суди відхилили доводи відповідача про відображення на титульній сторінці Документації року складення « 2024», хоча декларацію з податку на прибуток за 2021 рік подано 22 квітня 2022 року, врахувавши те, що у розділі «Глосарій» дати документації, у якій зазначено «Дата підготовки Документації (березень 2022 року) та її наступного оновлення (травень 2024 року)».
За результатами аналізу Документації з трансферного ціноутворення суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що така підтверджує відповідність цін операцій з нерезидентом MEIHUA GROUP INTERNATIONAL TRADING (HONG KONG) LIMITED ринковому рівню (за принципом «витягнутої руки»), а тому Товариство правомірно не застосувало вимоги підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 ПК України щодо збільшення фінансового результату на 30%.
З огляду на зазначене суди вирішили, що відповідач не довів належними й допустимими доказами порушення Товариством вимог підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39, підпункту 140.5.4, пункту 140.5 статті 140 пункту ПК України, яке виразилось у невідображені в податковій звітності з податку на прибуток податкових різниць, які збільшують фінансовий результат до оподаткування в загальній сумі 8340699,00 грн.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду акцентує на тому, що позиція податкового органу в цій частині спору побудована на висновках акта перевірки, яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку за результатами дослідження доказів та з урахуванням доводів сторін, та дійшли обґрунтованого висновку про те, що здійснені між ТОВ «Док-Агро» та компанією MEIHUA GROUP INTERNATIONAL TRADING (HONG KONG) LIMITED операції з придбання органічних сполук та амінокислот у 2021 році відповідають принципу «витягнутої руки», визначеному пунктом 39.1 статті 39 ПК України.
Як правильно установили суди першої та апеляційної інстанцій, під час здійснення економічного аналізу умовно контрольованої операції платником податків застосовано метод ціни перепродажу, який є найбільш прийнятним у випадку, коли контрольована сторона виконує функції дистриб'ютора, не бере участі у виробничому процесі та не володіє суттєвими нематеріальними активами. Такий метод відповідає вимогам підпункту 39.3.2.5 ПК України і узгоджується з Настановами ОЕСР щодо трансфертного ціноутворення.
Судами установлено, що для цілей аналізу платником використано внутрішні зіставні операції з незалежними контрагентами, за результатами яких розраховано показники валової рентабельності.
Ураховуючи, що одержаний показник рентабельності у контрольованій операції перебуває вище ринкового діапазону, що виключає можливість заниження оподатковуваного прибутку, суди обґрунтовано дійшли висновку про відповідність умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки».
Колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично визнали наявність відмінностей умов поставки між контрольованими та неконтрольованими операціями, зокрема щодо моменту переходу ризиків, обов'язку зі сплати вартості транспортування та страхування товару за умовами CIF та FCA. Водночас, суди дійшли висновку, що контролюючий орган не довів вплив цих відмінностей на рівень ціни товару.
Стосовно доводів касаційної скарги щодо неподібності товарів слід зазначити, що фізико-хімічні властивості товарів самі по собі не є визначальним критерієм для оцінки відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки». Вирішальним є їх економічне призначення, функції сторін та умови реалізації таких товарів на ринку.
Як убачається з матеріалів справи, і амінокислоти, і сульфат міді реалізуються як кормові добавки для тварин, призначені для одного сегмента споживачів і в межах подібних комерційних умов. Такі товари відносяться до однієї функціональної групи, а тому різниця у їхніх фізико-хімічних характеристиках не впливає на економічні результати операції та не зумовлює істотних відмінностей у рівні маржі ціни перепродажу на відкритому ринку. Контролюючий орган не довів протилежного.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми статті 39 ПК України, надали належну оцінку висновкам документації з трансфертного ціноутворення та дійшли правильного висновку про відсутність підстав для здійснення коригування фінансового результату платника податків.
Разом з тим, суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
В цій частині спору контролюючий орган визначає підставу касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України і стверджує про ухвалення судових рішень без врахування висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 15 травня 2023 року у справі №320/4834/20.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що постанова Верховного Суду від 15 травня 2023 року не була остаточною при розгляді справи №320/4834/20 (справу направлено на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду), а іншою постановою в цій же справі від 16 жовтня 2024 року, касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишено без задоволення.
Слід зауважити, що у постановах суду касаційної інстанції в справах у подібних правовідносинах, результат їх вирішення пов'язаний з критеріями оцінки доказів, а висновки суду ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення, зокрема, від повноти документації з обґрунтування відповідності принципу «витягнутої руки» господарських операцій з придбання товарів.
Підсумовуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про безпідставність доводів касаційної скарги в цій частині спору.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 16 липня 2024 року №0193660701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та №0193670701, яким застосовано штрафну санкцію в розмірі 3 060,00 грн у частині питання застосування визначеного підприємством методу вибуття товарних запасів (метод ФІФО)
Як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01 січня 2017 року по 31 березня 2024 року податковий орган встановив їх заниження всього в сумі 1 606 221 грн, в т. ч.: за вересень 2022 року в сумі 215 000 грн, за січень 2023 року в сумі 1623 грн, за лютий 2023 року в сумі 13027 грн, за березень 2023 року 178765 грн, за квітень 2023 року в сумі 132384 грн, за травень 2023 року в сумі 6519 грн, за червень 2023 року в сумі 842 грн, за липень 2023 року в сумі 7080 грн, за серпень 2023 року в сумі 201796 грн, за листопад 2023 року в сумі 2536 грн, за грудень 2023 року в сумі 808119 грн, за січень 2024 року в сумі 4536 грн, за лютий 2024 року в сумі 20444 грн, за березень 2024 року в сумі 13550 грн.
В ході проведення перевірки контролюючий орган встановив, що Товариством при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за методом собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), тобто рух товарів відбувається по принципу «що перше прийшло - те й перше пішло».
В судових рішення ретельно описані порушення, зафіксовані в акті перевірки з зазначенням одиниць виміру і періодів. Суть цих порушень полягає у тому, що у 2023 році Товариство відображало в бухгалтерському обліку вибуття товарних позицій треоніну та холіну хлориду за методом ФІФО без відображення надходжень у відповідних місяцях, коли здійснювалося списання, що, за висновком контролюючого органу, призвело до неправильного визначення собівартості вибуття. Згідно з оборотно-сальдовими відомостями рахунку 281 на кожну дату вибуття обліковувалися залишки цих товарів, однак надходження протягом відповідних періодів не здійснювалися, що свідчить про порушення принципів безперервності обліку запасів і достовірності формування фінансового результату.
Вирішуючи спір в цій частині, суди попередніх інстанцій зазначили, що метод обліку ФІФО (собівартість перших за часом надходження запасів), передбачений пунктом 16 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246 (далі - П(С)БО 9) та узгоджується із затвердженими Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку запасів, наказом Міністерства фінансів України від 10 січня 2007 року № 2 (пункт 2.15).
Пункт 16 П(С)БО 9 передбачає, що при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: - ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; - середньозваженої собівартості; - собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); - нормативних затрат; - ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів (абзац 2 пункту 16 П(С)БО 9).
Згідно з пунктом 20 П(С)БО 9 оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили до підприємства (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.
Суди попередніх інстанцій установили, що Товариство закуповує зернові культури у постачальників і транспортує їх до місця поставки, згідно з умовами договорів на продаж товарів.
Відповідно до пункту 24 П(С)БО 9 запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок, а саме: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду. Перегляд первісної вартості матеріалів та інших допоміжних матеріалів, що призначені для виробництва продукції, і її коригування до рівня чистої вартості реалізації не проводиться, якщо очікується, що готову продукцію, виготовлену з них, буде реалізовано не нижче собівартості. Матеріали відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо зниження ринкових цін на них призведе до того, що собівартість готової продукції перевищить чисту вартість реалізації (пункт 25 П(С)БО 9).
Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і продаж (пункт 26 П(С)БО 9).
Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду (пункт 27 П(С)БО 9).
Відповідно, за пунктом 27 П(С)БО 9 формула ФІФО припускає, що одиниці запасів, які були придбані або вироблені першими, продаються першими, а отже, одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбаними або виробленими останніми.
За результатами аналізу наведених норм П(С)БО 9 суди попередніх інстанцій зазначили, що метод ФІФО не передбачає ідентифікації кожної одиниці товарів та їх списання суворо за ціною придбання, як цього вимагає відповідач, а навпаки, передбачає, що оцінка запасів у цьому випадку ґрунтується на припущенні, що товари реалізуються в тій послідовності, в якій вони надійшли на підприємство і відображаються в бухгалтерському обліку. Тобто товари, реалізовані першими, оцінюються за собівартістю перших за надходженням товарів. Вказаний метод застосовують для оцінки одиниці запасів, визначених родовими ознаками (наприклад борошно, цемент, нафтопродукти тощо), якщо запаси кожної окремої одиниці запасів поповнюються протягом періоду з різних джерел і за різною ціною. При вибутті з обліку запаси списуються послідовно за вартістю запасів, що надійшли першими. Аналітичний облік руху товарно-матеріальних цінностей здійснюється таким чином за підрозділами: у бухгалтерії у кількісно-сумовому вимірі; на складах у кількісному вираженні.
Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дослідили оборотно-сальдові відомості по рахунку 281, первинні документи - видаткові та товарно-транспортні накладні, митні декларації, довідки про формування собівартості запасів та інші письмові докази, надані сторонами, за результатами аналізу яких установили, що контролюючий орган дійшов висновку про порушення товариством порядку ведення бухгалтерського обліку виключно на підставі аналізу рахунку 281, без дослідження первинних документів, які не свідчать про порушення Товариством методу ФІФО чи неправильне формування собівартості.
Наведене зумовило висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючий орган не довів заниження Товариством податкових зобов'язань на суму 1 606 221,00 грн.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що доводи касаційної скарги податкового органу зводяться до тверджень про порушення позивачем вимог бухгалтерського обліку в частині застосування методу оцінки запасів за собівартістю перших за часом надходження (ФІФО) та відображення операцій вибуття товарів без відповідного надходження. Також у скарзі наведено припущення про можливий вплив таких дій на достовірність фінансової звітності й податкових зобов'язань позивача.
Разом з тим, зазначені доводи не знайшли підтвердження у матеріалах справи. Як установлено судами попередніх інстанцій, висновки контролюючого органу зроблені виключно на підставі аналізу даних рахунку 281, без дослідження первинних документів, що підтверджують фактичний рух товарів. Такий підхід суперечить вимогам пунктів 1, 2 статті 44 та статті 86 Податкового кодексу України, які зобов'язують контролюючий орган досліджувати всі первинні документи, що є підставою для бухгалтерського обліку.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо реалізації товарів нижче ціни придбання. Встановлені судами обставини свідчать, що позивач реалізовував товари за договірними цінами, підтвердженими договорами, накладними та розрахунками, і така реалізація не призвела до заниження податкових зобов'язань. Натомість контролюючий орган не надав жодного розрахунку, який би свідчив про фактичне викривлення фінансових результатів або податкових показників.
Податковий орган не довів належними й допустимими доказами, що Товариство вело облік запасів не у відповідності до затвердженої облікової політики.
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що контролюючий орган не довів факту порушення позивачем вимог бухгалтерського обліку, зміни методу оцінки запасів чи заниження податкових зобов'язань. Наведені у касаційній скарзі аргументи не спростовують установлених судами обставин, є повторенням доводів, які вже були предметом перевірки в судах попередніх інстанцій, та обґрунтовано відхилені ними.
В цій частині спору відповідач обґрунтовує підставу для касаційного оскарження з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Колегія суддів Верховного Суду акцентує на тому, що не кожна норма національного законодавства та не кожен вид суспільних відносин вимагає обов'язкової наявності висновку Верховного Суду. В даному випадку пропозиція відповідача сформулювати висновок певним чином не враховує фактичних обставин справи, принципів бухгалтерського обліку та базується на хибних висновках відповідача. Зокрема, не відповідає дійсності твердження відповідача, що під час перевірки було виявлено порушення правил вибуття товарів відповідно до методу ФІФО, зокрема, реалізацію товарів за ціною нижчою від ціни їх придбання.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №0193812408 Форма «ПС», яким до Товариства застосовано штрафну санкцію в розмірі 1 020,00 грн
Відповідно до вимог пункту 176.2 статті 176 ПК України, та згідно з пунктом 119.1 статті 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу.
Суди попередніх інстанцій установили, що перевіркою дотримання встановленого порядку заповнення Розділу ІІ Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (Форма № 1-ДФ) в частині оподаткування військовим збором порушень не встановлено порушення: у розрахунках за формою 1ДФ за період, що перевіряється неправильно вказано ідентифікаційні номер особи, якій виплачувався (нараховувався) дохід у вигляді заробітної плати (орендної плати та інших доходів), а саме за 3 квартал 2023 року ідентифікаційний номер: 3384711757 (ідентифікаційний номер фізичної особи або реєстрацію за серією та номером паспорта відсутні в реєстрі ДРФО), також за 4 квартал 2017 року та за 1, 2, 3, 4 квартал 2018 року не подано податковий розрахунок за формою 1ДФ, чим, як це зазначив податковий орган, порушено Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4.
Суди першої та апеляційної інстанції установили і це підтверджується матеріалами справи, що за 4 квартал 2017 року та за 1, 2, 3, 4 квартал 2018 року Товариством податковий розрахунок за формою 1ДФ було подано, про що свідчать як самі податкові розрахунки, так і надані до них квитанції № 2 щодо їх прийняття (том 2 а. с. 229-248), отже позивач дотримався вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4.
Щодо неправильно вказаного ідентифікаційного номеру особи, якій виплачувався (нараховувався) дохід у вигляді заробітної плати (орендної плати та інших доходів), то суди попередніх інстанцій акцентували на тому, що пунктом 119.1 статті 119 ПК України встановлено відповідальність виключно щодо зазначення помилки у податковій звітності у числових значеннях декларації (сумах доходів), однак у вказаній нормі відсутня відповідальність за неправильне зазначення ідентифікаційного номеру особи, якій виплачувався (нараховувався) дохід у вигляді заробітної плати (орендної плати та інших доходів), а відтак вказана описка не мала негативного впливу ні на сплату відповідного податку, ні на його адміністрування відповідачем, тому суди виснували, що податкове повідомлення-рішення від 16 липня 2024 року №00193812408 є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність в діях Товариства складу правопорушення, за яке застосовується відповідальність відповідно до пункту 119.1 статті 119 ПК України.
Суд визнає, що відсутні підстави касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, визначені податковим органом в цій частині спору для формування правового висновку щодо застосування пункту 176.2 статті 176, пункту 119.1 статті 119 ПК України та вимог Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4.
Серед іншого, суди попередніх інстанцій оцінили акт перевірки на предмет його відповідності положенням Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 року №727, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за №1300/27745, та дійшли висновку, що складений за результатами перевірки діяльності позивача акт перевірки не в повній мірі відповідає вимогам наведеного Порядку, так як виявлені порушення щодо заниження прибутку у фінансовій звітності та заниження податкових зобов'язань, викладені нечітко, необ'єктивно та в неповній мірі, без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку.
Слід звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові стягнув на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Проте, касаційна скарга відповідача не містить жодних доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат.
Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановили фактичні обставини справи та надали об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та в частині зводяться до переоцінки обставин справи, проте положення статті 341 КАС України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 140/13115/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: Л. І. Бившева
В. В. Хохуляк